Донецький офсайд

 

 

 

 

«Якщо міністри закордонних справ Швеції і Польщі ставили собі за мету максимально ускладнити долю Тимошенко, то вони вибрали правильний шлях — злітали до Ахметова», — так відгукнулася про візит двох дипломатів одна людина з близького оточення Януковича. Зрозуміло, два дипломати — два головні лобісти України в ЄС — такої мети перед собою не ставили. Роблячи цей жест відчаю — політ на матч «Шахтар» — «Порту», який послужив формальним приводом для зустрічі з Рінатом Ахметовим, — Більдт і Сікорський були впевнені, що діють на благо і Тимошенко, а головне — України.

 

Приймаючи рішення здійснити цей неординарний, я б навіть сказала — безпрецедентний візит, дипломати, очевидно, керувалися такими резонами.

 

По-перше, в ЄС майже втратили надію на взаємопорозуміння з Віктором Януко­вичем, усвідомивши, що говорять із ним різними дипломатичними мовами. Під час багатьох зустрічей із посланцями, бюрократами й лідерами країн Євросоюзу, які порушували тему політичних в’язнів в Україні, Віктор Янукович виголошував фрази, котрих жодним чином не розглядав як виданих ним зобов’язань. «Я вас почув. Ми будемо думати над вирішенням цього питання. Я подивлюся, що можна зробити». Його візаві, які звикли вважати, що такі фрази, промовлені на такому високому рівні, просто не можуть бу­ти ухильними відповідями, сприймали їх як обіцянку вирішити питання. Дарма. Але якщо семантичні суперечки сторони вирішують кожна на свою користь, то в одному випадку обман Яну­ковича сумнівів не викликає: він чітко й публічно дав зрозуміти, що шлях до вирішення проблеми Тимошенко, пов’язаної зі старим карним законодавством, лежить через його лібералізацію. Послан­ня було однозначне, так же само однозначно пропрезидентська більшість у парламенті відмовилася вносити зміни до статей, за якими засуджено Тимошенко.

 

По-друге, польський і шведсь­кий дипломати бачили в Ахметові одного з небагатьох впливових представників чинної влади, зацікавлених у розвитку західного вектора руху України як альтернативи вектору східному. Що, до речі, правда. Бо з важко­ваговиків до «європейської фракції» ПР входять лише Ах­метов, Льовочкін, Акімова та, під настрій, Колєсніков. Тут же все зрозуміло: з Європою і Америкою бізнес-перспективи Ріната Ах­метова ув’язуються набагато більше, ніж із Росією.

 

По-третє, очевидно, євро­пейські політики стали жертвою поширеного міфу про те, що Яну­кович — лише маріонетка в руках його оточення і більшість ниток від його бутафорської пос­таті перебувають у руках Ахметова.

 

Марність сподівань знайти спільну мову з Януковичем, зацікавленість Ахметова в євроінтеграції України і незацікавленість у російському поглинанні, а також віра у вплив бізнесмена №1 на політика №1 примусили двох дипломатів прилетіти в Донецьк.

 

Дивно. Таке враження, що всіх польських розвідників з України видворили, а шведських так і не завезли. Оскільки у процесі прийняття рішення про візит не було враховано цілої низки обставин.

 

По-перше, Рінат Ахметов справді великий і талановитий бізнесмен. Я б навіть сказала — мультиталановитий. І деяких із цих талантів, яскраво застосованих ним на початку 90-х, справді не оцінила українська Феміда. Однак їх помітила бюрократія Сполучених Штатів Америки. Чи Рінат Ахметов не літає до США з іншої причини? Життя бере своє. Капітали зростають. Структури стають більш прозорими. Масштаби меценатства вражають. Прагнення інтелектуально забезпечити підготовку реформ, залучивши за власний кошт західних експертів, викликає повагу. Але не дає права викреслити частину біографії, кот­ра не дозволяє цій людині з’являтися в ряді домів цивілізованого світу. Здавалося б, таке право можуть отримати лише діти Ріната Ахметова. Однак два міністри закордонних справ, які символізують ці ж таки пристойні доми, самодоставляються в офіс Ахметова, як гаряча піца. Жаль, що в нашій країні вже мало кого може збентежити ця моральна амністія.

 

По-друге, з питання звільнення Юлії Тимошенко на Вік­тора Януковича чинили тиск лідери США і майже всіх країн Євро­пейського Союзу. Це викликало лише зворотну реакцію. Ба більше — дало можливість Яну­ковичу продемонструвати свою «стояковість» дедалі меншому материнському електорату Схід­ної України. Тобто Клін­тон, Мер­кель, Ештон, Кома­ровський — йому ніпочім. І тут, після візиту двох міністрів до Ахметова, Янукович візьме та й випустить Тимошенко, аби показати всім, що він справді маріонетка? Зрозуміло, приїзд на матч двох дип-фанів Ахметов погодив із Януковичем. Але, знаючи норов гаранта, можна сміливо припустити, що цей факт не додав ані Юлі, ані Ахметову впевненості у завтрашньому дні.

 

По-третє, пригадуєте епізод із фільму «Сімнадцять миттєвостей весни», коли Штірліц, який вираховував, хто в оточенні Гітлера веде переговори з союзниками, вирішив заручитися підтримкою Гіммлера і тільки у прий­мальні рейхсфюрера зметикував, що він — і є та людина, котра веде переговори з союзниками? Чомусь саме цей епізод спав на думку у зв’язку з візитом до Донецька. Просте запитання: коли Ахметов такий впливовий, що достойний візиту місії порятунку, то чому він ще в зародку не наклав вето на президентські плани щодо Юлії Тимошенко? Чому не зупинив старанність надзвичайно близького йому Рената Кузьміна? Чому у своїх медіа відлив у бронзі суддю Кірєєва? Ризикну припустити, що з самого початку Рінату Ахметову була не чужа вибрана Януковичем лінії поведінки стосовно екс-прем’єра. У бізнесі Ахметов не стерв’ятник. Він не полює на кешеві потоки, його мета — активи. Тому питання захисту власності для нього — одне з ключових. Юлія Тимошенко — єдиний український політик, кот­рий продемонстрував, як власність можна відібрати не в «чесній пацанячій боротьбі», а на користь держави. Історію з «Криво­ріжсталлю» забули майже всі. Але не Ахметов. І її повторення власник незліченних, у цілій низці галузей — уже монопольних багатств, що зростають як на дріжджах, не хоче. Інша річ, що реакція цивілізованого світу на арешт, а особливо — на вирок Юлії Тимошенко перевершила всі прогнози. І, врешті-решт, не вщухнувши через два тижні, як це прогнозували деякі українські дипломати, перетворилася на камінь спотикання на шляху формалізації відносин між Україною і ЄС. На такий ефект у Києві просто не розраховували. Отож міністри прилетіли не зовсім за адресою… Втім, чи мають їх цікавити такі тонкощі?..

 

Європейська сторона щиро не розуміє, як Віктор Янукович може нехтувати реальним шансом і ризикувати підписанням Асоціації, в яку ЄСівці заклали стільки пряників для України! Саме тому зі свого боку вони вживають кроків, покликаних достукатися по всіх можливих каналах до глави держави. Навіть таких відчайдушних і дивних, як поїздка двох міністрів у Донецьк. Очевидно, в Європи є свій інте­рес до України. Очевидно, в неї є своє уявлення про допустиме в політичній боротьбі з опонентами. Очевидно, що Європа розраховує воскресити державницький підхід українського лідера до визначення долі та якості життя європейської української держави. Але, схоже, в Києві цю боротьбу за Україну при владі оцінить мало хто, оскільки на Банковій усе набагато приземленіше.

 

Янукович не мав наміру будувати Європу в Україні: європейські цінності й правила гри — як іржа для вибудуваної ним народної клітки. До його намірів уходило і все ще певною мірою входить прагнення зачепитися за Європу, щоб вирішити головне завдання — не бути втягнутим в орбіту Москви. Хазяїн України не має наміру, входячи в Митний чи будь-який інший політичний союз із Росією, віддавати Путіну мажоритарний пакет в обмін на нинішній путінський — міноритарний. Про це писали багато, і немає потреби повторювати. Але що буде, коли в ЄС усе-таки скінчиться запас терпіння й Асоціацію не те що не ратифікують і не підпишуть, а й не парафують? У зв’язку з цим можна помітити певне коригування у світогляді Банкової: якщо Брюссель не хоче виконати функцію опори у справі опору путінським пориванням до збирання радянських земель, отже, такою опорою можуть стати Сполучені Штати.

 

Наразі, як стверджують джерела DT.UA, Банкова сконцент­рувала свої сподівання саме на цьому напрямі. Напруженням між Москвою та Вашингтоном Україна майже завжди вміла користуватися. Ось і тепер загост­рення, викликане перспективами ПРО, дає можливість Бан­ковій продемонструвати свою корисність Вашингтону, а заодно й дати відчути Москві відсутність віжок. У принципі, неозброєним оком помітно, що позиція США у справі українських політв’язнів тьмяніша за європейську. І питання ж не лише в тому, що чинний американський посол — найбільш непублічний із усіх його попередніх колег. Насправді пан Теффт дуже рухливий. Його завдання — проводити максимально практичну, раціональну політику. І, повірте, панове Більд та Сікорський — далеко не перші дипломати, кот­рі п’ють чай із паном Ахметовим. Перші — хіба що такого рівня. Американці вміють добиватися свого. Якщо хочуть. І не тільки коли це стосується урану, зернотрейдерів, миротворчих контингентів чи українських надр. Питання лише в тому, що є пріо­ритетом: права чужої людини чи інтерес свого політика?

 

Сьогодні Віктор Янукович упевнений, що він зможе втриматися перед путінським натиском, навіть якщо Європа повернеться до нього спиною. Він не дуже боїться Європи, яка жорстко, голосом німецького президента Вульфа, окреслила можливу перспективу: ізоляція, проблеми з бізнесом, остракізм. Жорстко, але не конкретно. Конкретно — це коли з рахунками, фотографіями, схемами — як уміють робити майстри ахіллесової акупунктури американці. Але поки що не роблять. Можливо, тому Янукович переконаний: якщо станеться провал із Європою, можна буде спертися на плече Вашингтона.

 

 

За великим рахунком, великі гравці розглядають Україну як трофей. Хтось — як політичний, хтось — як ресурсно-ідеологічний. Це така собі фішка, яку намагаються рухати по дошці чи утримувати на місці, далеко не щоразу завважуючи, що молекули, з яких вона складається, живі. Насправді ж Україні угода про асоціацію потрібна, аби почати змінюватися всередині. Це далеко не єдина, але дуже важлива умова — поштовх, каталізатор, формальний привід для якісних змін в усіх сферах життя. Януковичу ці зміни не потрібні. Вони потрібні нам. А ще, хоч як дивно, двом невгамовним міністрам закордонних справ, які намагаються інколи незвично, інколи — відчайдушно, але завжди щиро боротися за чужу їм країну. За що їм спасибі.

 

 

 

 

 

Юлія Мостова,

Дзеркало тижня. Україна


Коментарі (0)

23.03.2026
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю журналістці Фіртки Руслан Павлов розповів про перші бої та втрати побратимів, мотивацію добровольців і мобілізованих, розрив між фронтом і тилом, а також про те, як війна змінює сприйняття життя і плани на майбутнє.

1555
18.03.2026
Тетяна Ткаченко

Студентку Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Яну Безуглу повномасштабне вторгнення застало в рідному місті Мирноград, що на Донеччині. Сьогодні дівчина проживає в Івано-Франківську та активно допомагає війську.  

1839
13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

3185 1
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1514
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1818 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2669

У 50-60-х рр. з’являється багато фільмів про Христа  як спроба протистояти секуляризації, а також як відповідь на запит надії людства у післявоєнний період. Зараз також хочеться відволіктися і подивитись щось дійсно важливе, що спонукає до роздумів.  

503

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

1511

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

3238

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

1293
17.03.2026

Фіртка ділиться порадами та лайфхаками, які допоможуть зробити раціон більш корисним та збалансованим.

3515
14.03.2026

У наші дні вуглеводи є "ворогом", а деякі "експерти" пропагують продукти з високим вмістом жирів. Якщо у вас високий кров'яний тиск, то не обов'язково жертвувати вуглеводами.  

9262
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2755
19.03.2026

До спільної молитви запрошують, зокрема, родини захисників і захисниць, молодь та всіх небайдужих.

1054
17.03.2026

У питаннях одягу вірян в церкві різні релігійні традиції мають свої підходи та вимоги.  

4437
14.03.2026

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

10316
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

20260
18.03.2026

Коментуючи нагороду, Юрій Андрухович підкреслив важливість активної участі митців у суспільних і політичних дискусіях.  

793
18.03.2026

ВООЗ проводить інструктаж для своїх співробітників щодо дій у разі ядерного інциденту, зокрема надає консультації посадовцям щодо ризиків для громадського здоров'я та заходів, які люди повинні вживати для самозахисту.   

476
17.03.2026

Оскар вироджується. Про це можна було зробити висновок лише з того факту, коли чесна і жорстка документалка «2000 метрів до Андріївки» не проходить навіть в шорт-лист, а перемагає «Містер Ніхто проти Путіна».

779
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

1202
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

2465