Іван Малкович про дитинство, чому зараз вважає себе киянином та що стимулювало взятись за переклад «Гаррі Поттера»

 

 

Іван Малкович – поет, видавець, директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га», також лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Сьогодні Малкович живе та працює у Києві, але із любов’ю згадує юнацькі роки проведені на Франківщині.

 

Видавець розповів, як будучи уродженцем села Нижній Березів, що на Косівщині, почав навчатися в музичному училищі та жити в Івано-Франківську.

 

Іван Малкович згадав, як познайомився з франківським письменником та поетом Тарасом Мельничуком, чому зараз більше себе вважає киянином, та що стимулювало взятись за переклад «Гаррі Поттера».

 

– Іване Антоновичу, що для вас сьогодні рідна Франківщина?

– Я народився в Нижньому Березові, там провів своє дитинство та навчався до 8 класу. Згодом я вступив до Івано-Франківського музичного училища імені Дениса Січинського, де навчався грати на скрипці. Для мене Франківськ – це такий перехідний момент: відриву від батьків, оскільки з дому я поїхав у 14 років, – та вступу в самостійне життя. Пам’ятаю свої вірші того часу… Всі вони про домашнє, я всім серцем був там. У своїх віршах я називаю Франківськ містом юності. В мені була внутрішня боротьба: потрібно вчитися грі на скрипці, але я хотів писати.

 

– Далі був Київ…

Вже у Києві я жив у квартирі свого дядька Петра Арсенича, славного краєзнавця, історика, археолога. Саме йому я завдячую багатьма моментами свого життя. Він перший з нашого роду проклав шлях до Києва. Дядько Петро навчався в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Саме у його квартирі я зустрічався з відомими письменниками, наприклад з Тарасом Мельничуком. Я можу сміливо назвати його своїм учителем. Це спілкування неможливо передати словами, для мене це був величезний досвід. Він навчив мене метафори в поезії! Я навіть на таке й не сподівався. Він відкривав мені поетичні двері, відкрив світ, про який я й не підозрював.

 

– Чи продовжуєте ви грати на скрипці сьогодні?
 
– Скрипка дала мені дуже багато, це відкриття нового світу. На зустрічі зі студентами я часто розповідаю про моменти якогось музичного катарсису. Це час відкриття потаємних казкових мистецьких творів, про які я й не підозрював. Пригадаю, коли ми вивчали творчість Чайковського, котрий диригував навіть за 10 днів до своєї смерті, тоді моя викладачка розповіла нам, що це немов прощання з життям. Він ніби і не підозрював, але в музиці про все сказав. Тоді у групі нас було 18: 17 дівчат і я – один хлопець. Коли музика почала звучати, я відчув, що вона мене «розриває», що я зараз осоромлюсь перед дівчатами, бо розридаюсь. Тоді я просто підняв руку, я не міг нічого сказати, просто вибіг з класу… Я біг коридором, сховався в гардеробній, там присів і почав ридати. Це був юнацький музичний катарсис.

 

– Ким більше себе відчуваєте: франківцем, чи киянином?

– Я жив у Франківську до 18-ти років, зараз мені 55. Фактично вже дві третини життя я живу в Києві. Колись читав теорію одного російського вченого, котрий писав про те, що з наступом Батия на Київ, кияни розуміли, що його не спинити, і вони тікали в гори. Цей академік доводив цю теорію. Пригадую, раніше, коли я у Києві розмовляв українською у громадському транспорті, мене часто запитували звідки я, на що я відповідав: «Я давній киянин». Робив так, щоб не починати суперечку.

 

Київ – це місто де ти при бажанні можеш сховатися, і при великому бажанні – можна зробити так, щоб тебе всі бачили. Воно мені дуже зручне за своїми масштабами. Мої діти вже народилися в Києві. Я більше почуваюся тепер киянином, але з ностальгією та вдячністю згадую свої роки проведені у Франківську, для мене воно залишається рідним.

 

– «А-ба-ба-га-ла-ма-га» спочатку було виключно дитячим видавництвом, проте згодом почали видавати й дорослу літературу. Що вплинуло на зміну концепції?

– Я завжди прагнув видавати ще і дорослу літературу. Коли мої діти почали підростати, я вирішив таки видати дорогу літературу. Першою дорослою книгою став «Гамлет» Шекспіра, в чудовому перекладі Юрія Андруховича та з ілюстраціями Владислава Єрка. Ця книжка відразу здобула Гран-прі та ще інші премії. Вона дуже голосно прозвучала. З того часу я почав більше видавати дорослих книжок, а потім втілив в життя свою заповітну мрію – видав поетичну серію, з обкладинками обтягнутими у різноколірну тканину. Як гадаєте, чия книжка була першою? Це був Тарас Мельничук, а далі – Ліна Костенко. Це люди, яким я завдячую багато чим у своєму поетичному житті.

 

– Чи є книга яку ви не видали, але зараз шкодуєте про це?

– Ні, я не так багато книжок видаю. Я дуже довго думаю перш ніж видати книгу. До мене приходить багато грошових людей, котрі пропонують кошти за те, щоб на їхній книжці було написано «А-ба-ба-га-ла-ма-га», але жодної такої книжки ви у мене не побачите.

 

Ви один з небагатьох, хто спілкується з Ліною Костенко. Чи співпрацюєте зараз?

– Ліна Василівна зараз закінчує працю над прозовою книжкою. Це зовсім не продовження «Записки сумасшедшего», це інша тема, вона здивує читачів. Це глибока і цікава книга, така культурологічна із елементами роману, дослідження, жвавого сучасного есею. Це дуже сучасна книжка. Я не маю права розповідати більше, але сподіваюсь, що ось-ось Костенко здасть її до друку. Рукопис я вже мав нагоду прочитати.

 

«Гаррі Поттер». Як зробити щиру книжку та попасти в маркетинг?

 – Я ніколи не робив книжки заради грошей, у мене завжди були гроші заради книжок. Коли я роблю книжку, я не думаю про те, що хочу заробити. Перше – це книжка. Спочатку я просто хотів видати абетку. Так було і з «Гаррі Поттером»: ми хотіли, щоб був гарний переклад цієї книги, щоб діти могли читати українською, а не російською. «Гаррі Поттер» став більше, аніж просто книгою, – це світ в українське читання. В Інтернеті можна знайти декілька статей із заголовками на кшталт: «Гаррі Поттер» – це великий українізатор. Українською цю книгу читали й діти з російськомовних сімей.

 

Чи часто звертаються до вашого видавництва, і до вас особисто, із благодійними проханнями? Всім допомогти неможливо. Чи вмієте відмовляти?

– Я просто на всі прохання намагаюся не відмовляти. Нехай я дам три-чотири книжки, але не відмовлю. Звісно, багато книжок давати ми не можемо, у нас загалом невеличке видавництво, не так багато людей працює, але ми робимо все на якість. Я віддаю тільки те, що можу пропустити через себе. У нас великий наклад, але літератури не так багато. До нас пишуть з бібліотек всієї України, оскільки держава не надто дарує сьогодні книги. Ми намагаємося кожному трішки виділити, щоб не відмовити.

 

– Інтелігенція, еліта, перші особи, ці люди по-різному реагують на питання декомунізації. Існують дискусійні запитання. Ваше рідне село, Нижній Березів, також постраждало від енкаведистських нападів, там було підпілля, зокрема ваш родич Микола Арсенич був учасником цих процесів. Як ви реагуєте на документацію?

– Одна людина може спричинити багато видозмін, але якщо багато і різко змінювати, то згодом виявляється, що можна було це зробити краще. 25 років незалежності… Що з українською мовою? Яка українізація? Мовляв, потрібно все зробити м’яко… Що означає для мене «м’яко» – ніяк! Тепер ми можемо прямо казати хто наш ворог, що ми пам’ятаємо… Я вважаю, що декомунізація має бути швидка і тотальна.

 

Вежа

Тарас ЗЕНЬ

Сніжана САМАНЧУК

Фото: Олександр ЛИТВИНЕНКО


09.06.2017 5956 0
Коментарі (0)

13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

2306
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1118
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1422 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2305
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3767
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2723

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

766

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2515

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

933

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1382
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2477
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2545
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

3133
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19920
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1454
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21450
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9256 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

799
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

721
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

1454
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1236
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1614