Сьогодні, 9 квітня, багато українців відзначають християнське свято – Вхід Господній в Єрусалим. Ця дата є важливою подією з життя Ісуса Христа, коли він верхи на віслюку в'їхав у священне місто.
Жителі Єрусалиму зустрічали Ісуса вигуком "Осанна", а на його шляху кидали пальмові гілки. Українці цей день називають Вербна неділя.
За традицією люди несуть до храму вербові галузки і вітають один одного: "Не я б’ю – верба б’є, за тиждень – Великдень!" Про те, чому в Україні почали святити саме вербу, що робили з гілочками і як цей день відзначали пращури, Суспільному розповіла етнологиня Леся Горошко-Погорецька, передає Фіртка.
Розкажіть, чому в Україні почали святити саме вербу і що вона символізує?
Тиждень перед Великоднем називається Вхід Господній до Єрусалиму. Ісус Христос воскрeсив помeрлого Лaзaря у Вiфанiї й ця звістка стала відома багатьом. Тож коли Христос завітав у Єрусалим, люди його зустріли з почестями: співали пісні на його честь, кидали під ноги квіти та пальмові та оливкові гілки. Українці цей день називають Вербна, Квітна, Баськова, Шуткова неділя або Вербниця і за звичаєм благословляють в церкві галузки. Оскільки в Україні пальми та оливи не ростуть, у нас є звичай використовувати гілки верби, які навесні швидко розпускаються.
У різних народів це свято називається також по-різному. Наприклад, у поляків це Пальмова неділя, хоч у храми для освячення вони несуть саме вербу, а не пальму. Жителі Балканського півострова освячували кизилові гілки. Тобто кожен освячував те, що на той час квітнуло і від чого розквітала земля.
Вербну неділю святкували ще у дохристиянські часи. Тоді це було пов’язано з розквітом природи, весною, пробудженням, оновленням. Все, що зеленіє – значить живе, буде плодоносити та проростати.
Верба – одне з дерев, яке дуже продуктивне, гнучке і родюче. Навіть коли сухий патик запхати у вологий ґрунт, він проросте. Недарма існує приказка: "Дівчина, як верба – куди посадиш, там прийметься". Тобто дівчата, йдучи жити до свекрухи, мали "прижитися" і тоді все в них буде добре, незалежно від того, хотіла вона того чи ні.
Багато дохристиянських традицій набули християнського змісту, багато з яких побутують досі. Як і раніше вербою квітчали хати, садили навколо гробів, бо вона добре приймалась.
Що це за звичай – бити вербовими гілочками?
Ключова обрядодія Вербної неділі така, що після освячення гілочок чи галуззя, ними легко б’ють дітей, родичів чи знайомих і при тому промовляють: "Не я б’ю – верба б’є, за тиждень Великдень".
У народі існують різні інтерпретації вислову: "Верба б’є – не заб’є", навіть переосмислення у залежності від ситуації в країні. Наприклад, під час коронавірусу можна було почути таке: "Не я б’ю – верба б’є, за тиждень Пасха – де твоя маска", під час війни: "Не я б’ю – Байрактар б’є", маючи на увазі ракетний комплекс. Якою б не була інтерпретація, вислів живе і є активним упродовж тривалого часу.
Оскільки верба є родючою рослиною, вважається, що легке побиття нею повинно передати всі властивості та якості верби людині – дитина швидко виросте, як верба, і буде здоровою, а дорослий стане сильним, продуктивним, бадьорим.
Відколи з’явилась ця традиція – точно не знає ніхто. Припускаємо, що з найдавніших часів, адже в народах існувало свято присвячене вербі.
У принципі всі обряди пов’язані з биттям пронизують всю обрядовість. Наприклад, раніше схожі обряди були на весіллі молодят. Їх били галуззям для того, щоб вони були "продуктивними" і "родючими". Вдаряли також маленьких діток на хрестинах, аби вони росли здоровими, дужими і високими. Або ж день Святого Валентина. Це зараз дарують квіти та сердечка. А раніше це був день Луперкаліїв, коли дівчат шмагали батогами з козячої шкіри, спонукаючи їх виходити заміж, бути плідними і продуктивними. Усе це, так би мовити, "заряджало" людей.
Зараз таких обрядів немає і ляскання галузками верби існують у більш делікатній формі: ніхто нікого не шмагає, це швидше – звичка так робити.
Тепер до в’язанки вербових галузок, які несуть для освячення в храм, часто додають й інші рослини. Чи є правило – яким має бути букет на Вербну неділю?
Настанов чи правил, яким має бути букет, немає. Так само неважливо, буде це гілочка чи оберемок верби. Головне – аби її освятити.
У наших предків були окремі традиції, коли хтось старший у селі вирубував гілки, приносив і складав їх у церкві. Коли отець все освячував, люди витягали по патичку. Ця традиція була навіть підставою для ворожіння. Наприклад, коли хтось витягував довгий прутик з котиками, це означало, що людина житиме довго і щасливо. Якщо ж прут куций, без котиків чи взагалі переламаний – щось могло статись недобре.
У містах вербові гілочки стали прикрашати – уквітчувати, додавати стрічки. Квіти ще не цвітуть, тому до букета часто додають сухоцвіт.
Як готувалися до свята наші пращури і як зараз маємо до Вербної неділі готуватись ми?
Якихось особливих приготувань чи святкувань на Вербну неділю не було і немає. День перед тим – у Лазареву суботу – досить поширеним звичаєм було засівання гороху. Але у принципі нічого робити на городах не можна було, адже вважалось, що не буде врожаю.
Що можна, а що не можна робити у Вербну неділю?
Знову ж таки Квітна або Вербна неділя практично не має звичаїв чи обрядів як, наприклад, з приготуванням обов’язкових страв до столу, сервіруванням чи іншими домашніми справами.
У цей день треба постити й не влаштовувати ніяких гостин. Тим більше, що наступного дня починається Страсний тиждень, який є піком Великого посту. Десь можна натрапити, що піст можна послаблювати на Благовіщення, а десь – на Благовіщення і Вербну неділю. Тоді дозволено їсти рибу.
Як зберігали та що робили з освяченим галуззям раніше, і що радите робити з ними в міських умовах?
Будь-яка освячена річ є оберегом і має сакральний статус. Освячену вербу раніше зберігали на покуті, ставили за образи разом з іншими сакральними речами – стрітенськими свічками, проскурками. Потім тим галуззям у селі виганяли першу худобу на пашу – щоб вона "трималася хати", щоб дикі звірі не загризли, не роздерли та щоб худоба не хворіла.
Досить поширеним звичаєм було поїдання вербових котиків. Робили це, щоб не боліло горло. Одну-дві китиці їх могли поїдати жінки, які не могли завагітніти. Також задля поминання пращурів освячені гілочки носили на цвинтар або на поля – щоб вберегти землю від грому, блискавки, посухи чи навпаки сильних повеней.
Гілочки могли зберігати до наступного року, а потім палили, оскільки вважалось, що це "чистий" спосіб утилізації сакрального предмета. Свяченою вербою розпалювали піч, коли пекли паски. Але лише тоді, коли пекли паски у Страсний четвер. Якщо ж у п’ятницю чи суботу, тоді розпалювали полум’ям від страсної свічки.
Де дівати освячені галузки верби у містах, наразі незрозуміло. Кожен робить по-різному. Але однозначно викидати на смітник чи куди інде сакральну вербу не треба. Також по освяченому гріх топтатись.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Якщо є можливість: чи доречно відзначати свята, коли в країні війна
