Прикарпатець шиє автентичне гуцульське взуття

Виготовлення постолів, або як їх ще називали – терпців, моршнів, моршинців, морщинців, морщенців, ходаків, верзунів, равликів, чунів та ін., як давнє шевське ремесло українців регіону Карпат активно побутувало на Прикарпатті і Закарпатті від ХVI і до початку ХХ ст. І постоли навіть залишили слід в усній народній творчості.

Заведено вважати, що нині у більшості регіонів це ремесло вже майже відійшло в історію чи перебуває на межі животіння. А у гонитві за сенсаціями деякі ЗМІ вже навіть встигли навсібіч вдарити на сполох, що, мовляв, на Гуцульщині залишився один-єдиний майстер з пошиття автентичних гуцульських постолів – Тарас Дзвінчук із села Космача на Косівщині, пише Фіртка з посиланням на Галичину.

Звісно, у деяких регіонах, зокрема бойківських, ремесло з виготовлення постолів уже давно переселилося з людських осель у музеї. Проте не все так безпросвітно. Попри те, що постоли у наш час на Гуцульщині вже не настільки активно використовують у повсякденні, як у той час, коли їх називали «взуттям злидарів», у виготовленні такого взуття гуцульського фасону ми вже можемо спостерігати тенденцію до відродження як модерного бренда, а не до виживання давніх традицій.

Наприклад, лише з-поміж косівських майстрів різних років нашого часу – як нині сущих, так і тих, хто вже за межею – можна назвати чимало добрих шевців постолів – Миколу Вінтоняка, Михайла Семенюка, Василя Пліхтяка, Євгена Лучука, Романа Лучука, Ярославу Кіндзій, Івана Фіцича, Віктора Вірозуба, Івана Менчака, Андрія Цьока та ін.

Отож мандруємо до Космача, як не парадоксально, не для того, щоб вкотре підтвердити унікальність народного майстра декоративно-прикладного мистецтва шевця взуття Тараса Дзвінчука, а головно щоб спростувати усталену неправдиву інформацію, що він – єдиний і останній майстер з виготовлення гуцульських постолів у Карпатах, а постолярське ремесло – на межі вимирання, і принести оптимістичну звістку: нині пошиття і попит на гуцульське автентичне взуття стають модою і добрим смаком.

…Хатинка, у якій мешкає Т. Дзвінчук, невеличка, але гарна – ще його батько збудував її понад півстоліття тому. Швець та майстер з виготовлення різноманітного гуцульського начиння Тарас Григорович віддав своєму ремеслу 48 років життя. Проте для виготовлення постолів не має і не потребує окремої майстерні. А живе і працює, зберігає матеріали та інструменти в одній невеличкій кімнатчині. Роботи ж Тараса Дзвінчука знають не лише на Прикарпатті, а й далеко за межами України – в Європі, США, Канаді, Австралії і т. ін.

Постоли і постолята, виготовлені майстром Тарасом Дзвінчуком

– Шию постоли передусім святкові, – розповідає народний майстер, – а не на щодень, які чоловік, жінка чи дитина вбирають два-три рази на рік. Шевства я навчився від тата, а він – від когось із родичів, бо ще маленьким осиротів. Тата навчила біда, життє заставлєло, аби босим не ходити. Чоловіки навіть у лісі в постолах робили, бо іншої обуви не мали.

– З чого починаєте робити постоли?

– Найперше треба мати оброблену шкіру, бажано з худоби. Хоч зараз я вже готову заводську купую. А колись я сам се віготовлєв. Квасив самий. Спочатку клав у розчин з вапна, щоб обсунути шерсть. Далі брав кору зі смереки і все разом парив у бочці, бо посудина мусіла обов’язково бути дерев’яна. І так квасилося ціле літо, лиш кору міняв десь вісім разів. Лише на осінь віходила шкіра, з якої можна було шити постоли. Як бачите, процес був дуже довгий. Для одного постола треба приблизно шматок шкіри 25х30 см. Загалом на пару постолів треба три такі куски, бо два йде на постоли, а один – на задні і передні паски тощо. Колись на Верховинщині, до речі, не шили постоли з прєшками і пасками, а з волоками – шнурками. Ходили у постолах і влітку, і взимку. Але ніколи постоли на голу ногу не вбирали. Хоч кажуть, що постоли шиють, але для їх виготовлення не треба ні ниток, ні цвяшків. Постоли роблять.

– Якщо шкіра готова, то що з нею далі чините?

– Треба шкіру замочити у чистенькій теплій воді, аби була м’яка. Вода мусить бути чистенька, бо інакше постоли втратєт колір. Спеціально шкіру не фарбуємо – то вже із заводу таку привозимо. Все вірізаємо по формі. Прєшки з алюмінієвої двоміліметрової бляхи я також сам роблю. До каждого розміру – дитячого і дорослого – маю «копита»: спеціальні дерев’яні форми-колодки, на яких закріплюю мокру шкіру. Тримаю, доки не вісохне. На копиті також віписую «писаками» орнаменти. Аби знати розмір, то ставлю ногу на папір і олівцем обводжу. Просто, але так найкраще. Вже наостанок нашиваю на постоли різні прикраси, аби чоловіки (жартує. – І. Л.) жінкам на ноги дивилисі. Для виготовлення жіночих постолів з прикрасами треба два дни, а чоловічих – день.

– А які інструменти використовуєте?

– Багато інструментів не треба. Передусім має бути дуже гострий ніж з коротким лезом. Ще треба мати різні металеві «писаки» – спеціальні різці для вибивання чи витискання на шкірі орнаментів. Також використовую «швайку» – грубе металеве шило для пробивання дірок. «Довбенька» і молоток мають бути обов’язково дерев’яними. Бо від металу шкіра чорніє. Найголовніше – дерев’яні «копита». Все роблю вручну.

– Чи є різниця між постолами, які колись Ваш тато робив, і Вашими сьогодні?

– Хіба що прикрасами – лелітками, бісером, квіточками… То єдине, що треба пришити. Лелітки купую. А для виготовлення квіточок використовую різні пластмасові ємкості – бережу екологію (сміється. – І. Л.), годиться матеріал навіть з-під мийних засобів. А постоли стігаю пасками докупи. Колись таких прикрас на базарах не було. Але й тато любили постоли прикрашати. У давнину, ще за Австрії, постоли були інакші. Зад був такий самий, а перед, казали, що з задертими, закоченими високими зубцями та з нісками. Ще колись часто робили постоли зі свинячої шкіри, хоч вона була й не така гладка, як теляча, проте дешевша. У дитинстві і я ходив у постолах – пастушив у горах. Але в них було дуже ховзько, особливо по траві псєнці добре їхали. Мені ще нема 70 років, але пам’ятаю, що у селі старші жіночки і взимку ще ходили у постолах. Як сі проносіт – підшивали. Біда була. Але зі свого ремесла тато не могли родину прогодувати. Постоли на початку 60-х років минулого століття коштували півтора рублі. Люди приносили шкіру, а платили лише за роботу.

– Чи багато маєте замовлень на постоли?

– Зараз, вам скажу, вже є багато. Все залежить від людського добробуту. Як люди жили тісніше (бідніше. – І. Л.), то менше заказували. А сьогодні замовлєют білше, передусім на весілля. Відчуваєсі відродження інтересу до народного вбрання. Ціна пари постолів – 700-800 грн. Бо на неї треба шкіри на 400 грн. А один квадратний метр шкіри коштує 50 доларів. На базар я не ходжу. Люди самі приїхают, або телефонують. Та й робити багато я вже не годен.

– Тарасе Григоровичу, а чи є ще шевці гуцульських постолів, окрім Вас?

– Є чимало. До речі, свого часу постоли робили і моя старша сестра Ганна, тай мій син Григорій сьогодні також робить. І я ще мушу робити, бо тяжко за півтори тисячі нині віжити. Але внуки не дуже хотять тим ремеслом займатисі. То неправда, що виготовлення постолів на межі вимирання! Навпаки! З кожним роком замовляють більше. Якщо ще за радянських часів постоли переважно замовляли лише жінки, то у наш час, зокрема в останні п’ять років, і чоловіки. І дітям батьки замовляють.

…Атестацію на звання народного майстра декоративно-прикладного мистецтва Тарас Дзвінчук проходив у Львові ще в радянські часи, де відбувалися і виставки його робіт. А на Прикарпатті роботи майстра презентували і сьогодні їх експонують у музеях Коломиї, Івано-Франківська, Косова і т. д., а також у часі численних етнографічних фестивальних форумів.


24.02.2019 2379
Коментарі ()

16.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

1576
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

897
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1364
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2588 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3681
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

3153 3

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

692

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

361

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

317

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

955
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5102
13.07.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

10487 2
08.07.2026

Багато людей під час застуди п'ють гарячий чай із медом, вважаючи його одним із найкращих домашніх засобів. Мед справді містить біологічно активні речовини, однак фахівці радять не додавати його в окріп.

8948
19.07.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

7511
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

776
12.07.2026

Із 17 до 19 липня у Калуші відбудуться урочистості з нагоди перебування мощей святого Івана Хрестителя.

973
08.07.2026

У вівторок, сьомого липня, Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир — Манявський скит — відзначив храмове свято, День пам’яті своїх засновників — преподобних Іова та Феодосія Манявських.

1257
20.07.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

15736
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1301
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1703
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1601
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1833