До Музею народної архітектури і побуту у Львові музейники Івано-Франківщини привезли мистецький проект. У старих світлинах та відтворених костюмах показують, що носили гуцульські модниці та модники у селах навколо Косова у період від повоєння до середини ХХ століття.
Це не є виставка про традиційний одяг, а про те, як народний стрій гуцули осучаснювали модними віяннями, пише Фіртка з посиланням на Zaxid.net. Працівники Косівського музею народного мистецтва Гуцульщини ходили селами навколо свого міста (Вербовець, Старий Косів, Смодна і Черганівка) та розпитували старших про одяг їхньої молодості. За розповідями відтворили строї, передовсім, шлюбний.
«До прикладу, жіночий віночок ми за основу взяли з 50-х років, який нам показала одна бабуся. Інша бабуся колись займалася шиттям таких вінків і розповіла, показала техніку, як це робиться. Це квіти, виготовлені з паперу, які потім опускаються у віск, і вони ніби законсервовуються», ‒ розповідає завідувачка Косівського музею Вікторія Яремин.
Усе решта традиційне: кептар, запаски, сорочка.
«Характерна деталь жіночого одягу у наших селах ‒ це сорочки-рукавівки, так їх у нас називали, тому що у таких сорочках весь рукав був покритий вишивкою. І техніка була не хрестик, а дуже складні шви і поєднання декількох технік. Таку сорочку могли вишивати більше року», ‒ додає Вікторія Яремин.
У повоєння гуцули багато переймали від міського одягу. До прикладу, чоловіки носили штани-галіфе, або як у нас кажуть «райтки». А от у жінок були речі, які модні і нині.
«Пам'ятаєте, минулого року на модних подіумах дуже модний був оксамит і плісер. А в часи наших бабусь були ті ж модні тренди. І хоч весь костюм був класичний гуцульський, замість традиційних запасок гуцулки вдягали плісеровані спіднички або з оксамиту», ‒ каже Вікторія Яремин.
Вперше оприлюднили фотографії із родинних альбомів мешканців Косівщини. Проект адаптували для незрячих відвідувачів.
«Цей проект насправді унікальний в тому плані, що це перша на території України спроба адаптувати етнографію і таку тему, як костюм до відвідувачів з тяжкими порушеннями зору», ‒ розповідає старша наукова співробітниця Педагогічного музею України Кіра Степанович.
Незрячому львів'янину Роману Мацьківу запропонували на виставці обстежити руками стрій, а також відтворені народні коралі, полотно та елементи вишивок. Аби людям із вадами зору було зрозуміліше, як виглядає шов і орнамент, його намалювали 3D-ручкою у збільшеному масштабі.
«Чим більше екскурсовод подробиць розповідає, тим краще працює моя уява і тим краще картинка відтворюється», ‒ ділиться враженнями Роман Мацьків.
«Ми мусимо обстежити експонат, тоді ми уявляємо, якої він форми, нам розказують, якого воно кольору», ‒ додає незряча студентка Києво-Могилянської академії Патріція Керницька.
Проект залишиться у Львові до кінця літа, а після того його повезуть у Краматорськ.
