Є держави, де немає гір. Напевне, цим державам не дуже пощастило. Адже гори дають країнам і народам зриму вертикаль. Спонукають до роздумів про вище. Наближають до неба. Кожна велика нація мала свою священну гору. Українці не виняток. В Карпатах є кілька символічних вершин, знаних та шанованих людьми.
Шкода лише, що люди, що живуть поряд з Говерлою, Петросом, Попіваном та Ігровцем, при усіх метафізичних вигодах такого мешкання, потерпають від побутових та економічних проблем. А ще – від байдужості держави.
Є різниця між мешканцем рівнинного містечка або села, якому до магазину кілька сотень метрів рівної площини і горянином, що йде за хлібом три-чотири (а іноді й п'ятнадцять!) кілометри гірськими стежками. А якщо цьому горянину під сімдесят? А якщо його ноги покручено артритом? Також є різниця між підприємцем в рівнинних регіонах, де його бізнесу сприяють зручні дороги та стабільна комунікація і підприємцем-горянином, що живе без стабільного зв’язку та залежить від дороги, котру взимку може подолати хіба що ГАЗ-66 з шофером-камікадзе.
Тому у всіх цивілізованих країнах створена система пільг та правових механізмів, що компенсують природні втрати й незручності гірських мешканців. Ідеальним в тому плані вважається законодавство Гельветичної республіки (Швейцарії), де передбачена комплексна система компенсацій гірським мешканцям, що урівнює їхні можливості з можливостями жителів рівнинних кантонів.
Зараз, коли питання європейської інтеграції України перейшло (нарешті!) з теоретичної площини у практичну, встало питання про європейський статус українців, що мешкають на гірських територіях (тобто, вище 400 метрів від рівня моря).
Стає вкрай потрібним новий Закон "Про статус та розвиток гірських територій» що надавав би податкові пільги бізнесу, який працює в обтяжливих умовах гірського ландшафту, за межами розвинених комунікацій.
Такий Закон став би логічним спадкоємцем вже прийнятого Закону "Про статус гірських населених пунктів", автором якого є автор цієї статті, та яким встановлені соціальні пільги для горян, зокрема додаткові виплати до зарплат, стипендій та пенсій, відомі в Карпатах як «гірське».
Парадоксально, але сьогодні над «гірським» нависла загроза ліквідації. Ті самі державні мужі, які щоденно (й щоночі на телешоу) теревенять про євроінтеграцію, планують нині відібрати в горян ті копійчані пільги, які ми впровадили, подолавши шалений опір столичної бюрократії, що бачить важку працю шахтарів, але впритул не бачить, як тяжко працюють селяни на скупих схилах Карпат.
Зрозуміло, що в державі тепер проблеми. Але коли ми вже навчимось вирішувати їх не за рахунок найбідніших та найменш захищених?
Але «гірське» – пасивний вид соціального сприяння. Воно не стимулюють, а лише вирівнює ситуацію. Питання в тому, щоби в новому Законі дати бойкам стимули для розвитку господарств. Дати, умовно кажучи, не «рибу», а «вудку». Адже настають важкі й доленосні часи будування нової України. «Риби» може на всіх не стати. А той, хто має «вудку» і вміє рибалити, ніколи не залишиться голодним.
Ще однією стороною Закону має стати багатопланове заохочення інвестицій. Тільки стратегічне залучення капіталу (портфельні інвестиції), дешеві кредити для наших людей зможуть забезпечити модернізацію народного господарства Бойківщини, забезпечити нові технології в агрокомплексі, прискорити модернізацію фермерського бізнесу, створити передову логістику доставки продукції з поля до столу.
Можливо, новий закон вирішить й проблеми трудової міграції, породженої хронічним безробіттям. Лише на перший погляд здається, що ті шість сотень людей, що виїхали з Бойківських Карпат у січні-травні поточного року – крапля в морі. Але ця офіційна статистика – вершина айсбергу. Міграція набагато більша. Й це ж не статистика великого міста, а дані по малонаселеному гірському регіону, де втрата навіть десятка корінних родин рівнозначна втраті цілого населеного пункту. Ми втрачаємо реальні села, отримуючи навзаєм розрослі цвинтарі.
На місце вибулих приходить приблизно така ж кількість нових мешканців нашої землі. Різних за походженням та ментальністю. Може й добрих людей, але не тих, хто з діда-прадіда зв’язаний з рідними грунтами. Вони селяться переважно не в далеких горах, а в районних центрах. Так, поступово, рік за роком, «вимивається» тисячолітня етнічна опора краю, руйнується мережа хуторів і гражд, яка є фундаментом гірської української цивілізації. Унікальної цивілізації, втрата якої матиме без перебільшення глобальні наслідки.
Особливе правове поле для гірського краю має стати відправною точкою для створення принципово нової економічної ситуації в Карпатах. Інвестиції уможливлять нові проекти в туристичній сфері, зокрема будівництво сучасної європейської велосипедної гірської траси з різною складністю маршрутів на території Долинського та Рожнятівського районів.
Карпатськими землями планується прокласти зо півтори сотні кілометрів велосипедних доріг і треків. Проект траси передбачає і будівництво спеціальних гоночних треків і прокладення оглядово-туристичних маршрутів серед об’єктів незайманої природи, де змагатимуться любителі екстріму.
Планується будувати трасу за сучасними нормами та специфікаціями Європейського союзу, що автоматично передбачає облаштування системи різноманітних допоміжних об’єктів, як то сервісно-рятівних станцій, маршрутних розв’язок, мостових конструкцій, комунікацій і ресурсно-логістичних вузлів.
Для розвитку спортивно-туристичної інфраструктури можна буде залучати тих господарів, які у своїх господарствах виробляють екологічно чисте харчування, що нині є популярним світовим трендом. Якщо амбітний проект європейської велосипедної гірської траси буде втілено, він стане тим генералізуючим інфраструктурним фундаментом, на якому можна буде «надбудовувати» логістично гнучку та функційно розгалужену мережу.
А це не лише об’єкти, це – тисячі робочих місць недалеко від рідної домівки, стабільні заробітки для всіх членів родини.
Потрібно реалізувати кілька подібних «стрижньових» проектів і край зміниться до невпізнаності. Українські Карпати можуть і повинні стати другою (після Альпійської) європейською рекреаційно-відпочинковою зоною з високим рівнем життя та налагодженими комунікаціями. Лише б це майбутнє тепер не принесли в жертву минущим міркуванням.
Василь Бартків,
заслужений юрист України,
автор Закону «Про статус гірських населених пунктів
