Існує цікавий "демотиватор". Поруч дві фотографії на яких зображений красивий відреставрований центр Дрогобича та брудне індустріальне Єнакієво. Знизу підпис: "Ну і який регіон депресивний?".
Турист не вагаючись відповість, що депресивними є райцентри Східної України. Втім, економіст з ним не погодиться, бо останній своїм очам не вірить – у нього є статистика.
Така невідповідність між цифрами та реальністю створює парадокс. Але за цим парадоксом проглядається страшний діагноз. Бо насправді справи набагато гірші, ніж собі думають галичани і волиняни.
ВВП двох волинських областей заходиться на рівні найвідсталіших країн Африки, а те, що бачить турист – це виключно завдяки культурному рівню місцевих мешканців, які з нічого ліплять цукерку, та переказам заробітчан.
В регіоні де середня заробітна плата одна з найнижчих по країні, активно будуються і ширяться торгівельні центри, у яких товари продаються за цінами, зазвичай, вищими, ніж у Києві. Активно будуються заміські дачі та будинки.
На Волині та Галичині триває бейбі-бум. На вулицях мало чоловіків працездатного віку, зате безліч молодих матусь та вагітних жінок. Люди не бояться народжувати дітей, у них є достатньо грошей, щоб тримати на плаву велетенську кількість різноманітних торгівельних центрів, і все це відбувається на фоні просто приголомшливої економічної статистики.
Якщо проаналізувати регіональний ВВП за 2011 рік, то цифри свідчать - економічний розвиток Західної України у сім разів відстає від схожої за кількістю населення Білорусії, та в шість разів – від значно меншої Словаччини. Подивимось більш детально на цей феномен.
ВВП Великої Волині у 2011 році, якщо додати Волинську (1,3% він національного ВВП) і Рівненську (1,5%) області становитиме лише 2,8% від ВВП України, а це біля 4,6 млрд доларів. Для порівняння ВВП Молдавії у минулому році складало 12 млрд доларів, тобто було майже у два з половиною рази більшим. Економічний розвиток волинських земель нині перебуває на рівні Зімбабве (5,9 млрд.) та тихоокеанського Фіджі (4,1 млрд).
В Галичині справи трохи краще, але не на багато. Львівська область є локомотивом (3,8%). Якщо додати Тернопільську (1,2%) та Франківську (1,9%), то ВВП Галичини складатиме 6,9% від національного показника, або 11,3 млрд доларів. Це майже як у Молдавії, але удвічі менше Грузії (24 млрд). Про сусідню, схожу за розмірами Словаччину і говорити годі – там 127 млрд.
Якщо мислити параметрами Західної України у форматі Велика Волинь, Галичини, Закарпаття, Буковина, то в суму це дасть 20 млрд доларів, або 12,2% від ВВП України. Подібна по кількості населення Білорусія має ВВП 141 млрд – у сім разів більше.
Частково такі невтішні результати можна пояснити тим, що компанії, зазвичай, реєструються у столиці, а відтак і звітність йде в Київ. Втім, сам Київ дає 18% ВВП, а отже для чистоти експерименту західноукраїнській економіці можна приписати ще максимум 5-6%. Що, втім, ситуацію ніяк не змінює.
Так, різницю між номінальним ВВП і реальною грошовою масою в Західній Україні компенсують гроші заробітчан з країн ЕС. Спочатку "заробітки" сприймалися в регіоні як тимчасове явище, продиктоване складною форс-мажорною ситуацією в країні. Проте, тепер воно стало системним.
Втім, якщо волиняни і галичани хочуть мати у цій країні якусь вагу, то потрібно піднімати економіку у себе. Мислити не лише загальнодержавним форматом, який, безумовно, теж важливий, але й вболівати за економічний ріст у своєму районі, місті, райцентрі.
Якщо цей процес стримується суб'єктивно з тієї чи іншої причини (не справедлива податкова система, яка давить дрібний бізнес, корупція, проблеми з узгодження інвестиційних проектів на київському рівні тощо), то необхідно ставити на кін саме ці проблеми і генерувати реальні шляхи їх вирішення.
І найголовніше, економічне зростання регіону створить умови для виникнення регіональних еліт, які зможуть запропонувати Україні консолідоване бачення її майбутнього. Бо наше падіння настільки глибоке, що час проснутися. По одному усі не врятуються.
Ігор Гошовський, для ЕП
