Афонські монахи розповіли про любов, якою християнин повинен любити Бога і ближнього, а також пояснили, як гріховні пристрасті перетворювати на благодатні почуття. «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі», - говорить Святе Письмо. Господь створив наш світ з великої любові, і, будучи творіннями Божими, ми повинні наповнювати чистою духовною любов'ю всю нашу землю.
Афонські монахи розповіли про любов, якою християнин повинен любити Бога і ближнього, а також пояснили, як гріховні пристрасті перетворювати на благодатні почуття.
Любов до Бога
Любов до Бога повинна бути головним сенсом життя кожної віруючої людини. Ченці ж заради цієї любові відрікаються від усіх земних благ і присвячують свою цноту Господу. Настоятель келії св. прав. Анни архімандрит Антипа розповів про те, як у служінні Богу монахи і монахині перетворюють земні пристрасті на найчистішу любов до Христа і Богородиці. «Преподобний Амфілохій Патмоський навчав, що жіноча природа має хороші якості, які не властиві у такій мірі чоловічій природі, наприклад - здатність цілком і безроздільно що-небудь любити «з доброю пристрастю». І тому у черниць, які були у його духовному послуху, він зрощував цю любов - любов до Нареченого Христа. Найважче - це полюбити всією душею, від щирого серця, від усіх помислів Христа Бога нашого. Одна черниця колись відчула величезну нескінченну любов до святителя Нектарія. Але, коли вона написала йому про це у посланні, святитель Нектарій не тільки викрив її, але вимовив і прекрасний неповторний вислів: «Я вас люблю, тому що ви любите Христа. Але якщо хочете, я ще більше люблю Ту, яка більше за інших любить Христа», - розповів ігумен Антипа.
Любов до життя
Увесь цей світ і кожен з нас є творінням Господа, і ми повинні з вдячністю приймати всякий дарований нам день, навіть, якщо у ньому закладено випробування для нашої душі. Ієромонах Хризостом з афонського монастиря Кутлумуш розповів про те, як любити життя, щоб безперервно відчувати у собі Божу благодать. «Старець Порфирій Кавсокаливит говорив, що навіть у самих повсякденних речах є крапелька Божої любові - те мале, що являє нам велику любов Божу. А святитель Григорій Богослов вчив нас: «Все в Ньому і Він». Тобто, все священне, бо пов'язане особливим чином із Богом. І внутрішній стан подяки Богу полягає в тому, щоб приймати все, що не станеться, як дар Божественної любові, і віддавати за це Творцеві. Людина повинна ділитися цим даром, наслідуючи самої Божественної любові. Тому і говорить святитель Іоанн Златоуст: «Нехай не спокушаємося ми тим, що одного разу зробилися членами одного тіла, бо порок призводить до тяжкої хвороби. Щирість і чистота душі є запорукою нелицемірного приєднання до нього. А Дух дихає тільки там, де є любов». Егоїстичні бажання, мирські устремління, вимоги індивідуального комфорту - все це не дає проявитися дії Божественної благодаті. І, якщо Святий Дух і є те, на чому стоїть Церква, то на душі, які не мають любові, Він не сходить», - каже афонський монах.
Любов до ближнього
Любов до ближнього - основа взаємин людини з людиною у системі християнських цінностей. Возлюбивши ближнього, ми позбавляємося від багатьох гріхів, які могли б вчинити, маючи у душі ненависть, заздрість, презирство чи злість відносно іншої людини. Настоятель келії св. прав. Анни архімандрит Антипа розповів про те, навіщо Господь дає нам сильні почуття, і як їх перетворювати на благодатну любов. «Бог дуже мудро вклав у нас здатність до сильних почуттів з тим, щоб ми її використовували на благо. Але з малого віку цей правильний устрій в нас руйнується: ревнощі до божественних предметів, добре змагання для того, щоб їх досягти, серед нашого повсякдення перетворюється на заздрість і несе смерть. Виконання другої великої заповіді - любити ближнього, як самого себе, - дуже часто обертається поверхневою дружбою і чуттєвою любов'ю. Щоб відкинути гріховні пристрасті в собі, необхідна велика внутрішня праця, іноді навіть з насильством по відношенню до себе самих. А діонісіатській монах Феокліт говорив, що при цьому правильніше буде не викорчовувати пристрасті, але перетворювати їх за допомогою Божественної благодаті і направляти до більш святого», - вчить ігумен Антипа.
Страннолюбство
Особливим видом любові до ближнього є страннолюбство - гостинність і покровительство мандрівникам і паломникам, яке повинен проявляти кожен християнин. Виявляючи любов і привітність до прочанина, ми повинні бачити у ньому самого Христа - вчить ієромонах Хризостом з монастиря Кутлумуш Святої Гори. Самі ж святогорці проявляють чесноту страннолюбства, приймаючи в Уділі Богородиці тисячі паломників з усього світу. «Страннолюбство заповідано нам святими отцями.
Ще в древніх Житіях святих говориться, що на Нітрійській горі була церква «велика», а біля неї - будинок для прочан, щоб «завжди виконувалася заповідь любові». Страннолюбство - це не просто обов'язок монастиря, а чеснота, яка безпосередньо стосується діла спасіння душі. І душа кожного ченця, незалежно від роду його слухняності, повинна бути відкрита гостинності, вона повинна розкрити обійми для паломника, як ніби хотіла б прийняти Самого Христа. Подібно до того, як Христос відкриває нам Свої обійми. Мандрівник або паломник знаменує собою Самого Христа, оскільки Сам Спаситель порівняв Себе з «одним з малих цих» і обіцяв Царство Небесне тому, хто «піднесе чашу води студеної». І ми повинні осягнути душею весь світ, всі творіння. Прикладом же самозречення може служити для нас старець Паїсій Святогорець, який ночі проводив у молитві і бдінні, а цілими днями втішав, наставляв, приймав і пригощав паломників, незважаючи на втому і болі в останні роки життя», - розповів афонський монах.
Дарина Чугаєвська
UNIAN
