Про проблеми, пов’язані із місцем для поховання померлих іванофранківців хіба що тільки горобці не співали. Питання виділення, бронювання місць, а також вартості проводів у кращий світ покійних родичів для кожної івано-франківської родини дуже болючі. Особливо гострими вони стають тоді, коли доводиться стикнутися із проблемою віч-на-віч: а де ж поховати тіло людини?
Для кого місце?
Зважаючи на брак місця на міському цвинтарі, нещодавно міські урядники розпорядилися розширити межі міського кладовища у Чукалівці. Але чи дало це результат? На який термін вистачить виділеної земельної ділянки? Відповіді на ці питання знають у комунальному підприємстві «Міська ритуальна служба». Її директор Роман Микула переконує: як тільки виникне така потреба, робитимуть це знову. Адже викуплених земельних паїв вистачить максимум на вісім-дев’ять місяців.
«Івано-Франківськ потребує щороку 1 гектара площі для здійснення поховань. Міське кладовище розширюють за рахунок паїв мешканців села Чукалівка, – каже пан Микула. – Хоча я вважаю, що це неправильно, коли ми витрачаємо кошти з міського бюджету на такі потреби. Ті 400 тисяч гривень могли би піти на благоустрій міста».
На початку цього року сесія міськради прийняла Програму утримання кладовища, котра розрахована до 2015 року. Згідно із цією програмою передбачено, що у 2013 та 2014 році мають виділятися кошти із міського бюджету на розширення меж діючого міського кладовища.
«У нас є дуже велика проблема із тим, що майже половина сектора для поховань пустує за рахунок заброньованих місць. Виходить так, що фактично місце є, але воно зайняте», – зауважує Роман Микула.
Особливий статус
Якщо помирає якась знатна особа, то її зазвичай і хоронять по-особливому. Скажімо, у Києві – на Байковому, у Львові – на Личаківському кладовищах. Для знатних мешканців Івано-Франківська на міському цвинтарі виділені спеціальні місця. Свого часу алея слави була на теперішньому Меморіальному кладовищі позаду драмтеатру. Деякі визначні особистості спочивають у Дем’яновому Лазу, зокрема Опанас Заливаха та Станіслав Щербатих, більше відомий як Тризубий Стас. Інші ж достойні персони міста спочивають на головній алеї міського кладовища – так званій алеї слави.
Для того, аби бути зарахованим до числа привілейованих осіб, потрібно мати відповідні заслуги ще за життя. За словами Романа Микули, на алеї слави можуть бути поховані артисти, професори, лікарі. Рішення про почесне «елітне» поховання приймає міський голова особисто. На міському кладовищі є ще одна алея слави – для воїнів УПА. До речі, за словами керівника «Міської ритуальної служби», міський голова дуже часто особисто перевіряє, як ведуться поховання на алеї слави. Там можна побачити могили акторів, професорів, письменників, визначних людей. Серед визначних особистостей, котрі цього року відійшли у кращий світ, можемо згадати одразу двох корифеїв театру – Вікторію Шиманську-Мартинову та Володимира Родя. Їхні могили розташовані одна біля одної саме на головній алеї цвинтаря – алеї слави.
Загалом у місті є чимало цвинтарів, але більшість із них вже закриті для поховання. Так сталося і з цвинтарем на вулиці Київській, де свого часу також була алея слави.
На противагу почесним похованням, як запевнив нас Роман Микула, у місті часто трапляються випадки, коли покійника хоронять як безрідного. За таких умов родичам не доводиться витрачатися на усі похоронні потреби. А вже наступного дня після поховання ці ж родичі приходять і поминають померлого. Відповідно, фінансовий тягар за такі поховання лягає на плечі міста.
«Чужим» тут не місце
Останнім часом почастішали випадки, коли мешканців міста хоронять на цвинтарях приміських сіл. Наскільки частим є таке явище, ми вирішили з’ясувати безпосередньо у сільських голів.
За неофіційною інформацією, за таку послугу ще декілька років тому потрібно було оплачувати одну тисячу гривень у сільську раду. У той же час законодавством передбачено виділення земельної ділянки для поховання без обмежень за місцем проживання.
Ситуація із похованням мешканців Івано-Франківська на території приміських сіл вирішилася сама собою. Як повідомив сільський голова Хриплина Роман Качмар, два роки тому сесія сільської ради прийняла вольове рішення про заборону поховання на сільському цвинтарі людей, котрі не проживали у Хриплині та не мають ніякого відношення до цього села. Схожа ситуація, наголошує сільський голова, і в інших приміських селах. «Ситуація стала критичною два роки тому, коли в Івано-Франківську виникли проблеми із місцем для поховання. Тоді люди масово почали звертатися до нас», – зізнається Роман Качмар.
Саме тоді й виникла ідея прийняти відповідне положення, згідно із яким поховання «чужих» тут можливе тільки за умови оплати 5 тисяч гривень. Сільський голова переконує, що усі їхні вимоги цілком законні. «Коли ми побачили бум на поховання, то зрозуміли, що ситуація у нашому селі починає нагадувати ту, яка склалася в обласному центрі. Якщо би й надалі так тривало, то нам довелось би будувати крематорій, бо місця не вистачає для мешканців села», – зізнається чоловік. За приблизними підрахунками, у Хриплині для поховання вистачає цвинтарної площі лише на один-два роки. Сільський голова бідкається, що люди масово помирають, а землі на маленькому цвинтарі не додається.
Тим часом Роман Качмар стверджує, що прагнення мешканців Івано-Франківська знайти останнє пристановище для своїх покійних родичів на сільському кладовищі аж ніяк не вщухає. Їх стримує тільки одне – велика сума за місце. «Самі розумієте, що п’ять тисяч гривень за виділення землі на сільському цвинтарі ніхто не готовий заплатити», – переконує голова.
У «Міській ритуальній службі» нас запевнили, що ніяким чином вони не мають права вплинути на того чи іншого сільського голову приміського села, щоби той дав дозвіл на виділення земельної ділянки для поховання мешканців Івано-Франківська. Це виключне право сільської влади, котра розпоряджається своїми землями.
Володимир БОДАК, ЗК
