Частина І.
Деякі статистичні дані про світове єврейство. У Радянському Союзі, згідно перепису 1989 року, на території України проживало 486 тис. осіб єврейської національності, а за даними перепису населення України 2001 року налічувалось 103 тис. осіб., які складають 0,2% населення України.
За даними Центрального статистичного управління Ізраїлю, за 2013 рік, загальна чисельність населення Ізраїлю становить 8 млн. жителів. З них: 6 млн. (75,3%) - євреї; 1,6 млн. (20,7%) – араби. У наш час серед євреїв, що проживають в Ізраїлі – 4,3 млн. (72%) народилися в Ізраїлі, а частка єврейського населення Ізраїлю у світовому єврействі становила 6,0 млн. осіб або близько 42% від загальної їх чисельності у світі, частка США 6,5 млн. або 45%. Близько 20% єврейського населення Ізраїлю сьогодні складають російськомовні євреї. У Ізраїлі всі громадяни, навіть жінки, служать в армії. Араби звільнені від військового обов’язку.
За яким принципом відбувався відбір переселенців-репатріантів в Палестину? Відбір переселенців відбувався за етнічною і релігійною ознаками. В Ізраїль переїжджали етнічні євреї та віруючі юдейського віросповідання з різних країн світу і називалося це словом репатріація, тобто повернення на батьківщину. А проголошена Єврейська Держава була 14 травня 1948 року. Правда тоді більшість населення Палестини, а саме близько 67%, складали не євреї. Після арабо-ізраїльських воєн 1947—1949 рр. і 1967 року, ситуація з етнічним складом населення колишньої Палестини кардинально змінилася, євреї стали складати близько 80% населення.
По чому євреї встановлювали етнічну приналежність? У першу чергу бралися і беруться до уваги кровна спорідненість, тобто дані родоводу. Дуже велике значення мала належність єврея до юдейського віросповідання. Отож, враховуються публічна самоідентифікація з єврейством протягом тривалого часу життя певної людини.
У Європі євреї проживали общинами, гетто. Гетто - це райони (квартали) міст, де добровільно або примусово проживали євреї. Але нині це слово має чіткий негативний відтінок. В Польщі, Литві, Україні єврейська община називалася кагалом (зібрання народу, громада). Отож, при потребі походження одне одного взаємно підтверджувалося членами єврейської общини.
Євреї часто свої прізвища змінювали на такі, що були притаманні місцевому населенню, втрачали національну мову, але рідко укладали шлюби з не євреями. Частина євреїв приймала християнство і ставала «вихрестами». Правда, часто перехід до християнства був фіктивним, відбувався з корисних мотивів, бо знімав з єврея освітні та інші обмеження, які існували в деяких державах. Відомі випадки, коли євреї зрікались юдаїзму, наприклад, для отримання права придбання землі і нерухомого майна поза межами смуги осілості і т.д.
Отож, сусіди, друзі, знайомі повинні були засвідчити, що ти був і є тим, за кого себе видаєш. Свою національність «єврей» і віросповідання «юдей» люди доводили щоденно своїм життям та вчинками.
Чи можуть не євреї стати юдеями і відповідно євреями? Іноземні піддані щоб прийняти юдаїзм можуть звернутися з проханням про Гіюр* в «комітет з нестандартних звернень». Цей комітет складається з представників Міністерства Внутрішніх Справ, Юридичного Відділу при Міністерстві Глави Уряду та представника Головного рабина Ізраїлю. Оскільки проповідувати юдаїзм серед інших народів заборонено, то шанси тих у кого немає єврейської крові (єврейських генів) пройти Гіюр близькі до нуля.
Хто ж може пройти Гіюр? У процес Гіюру залучені рабинські інстанції, відповідальні за навчання і проходження Рабинского Суду, і Міністерство Внутрішніх Справ, що відповідає за прийняття громадянства. Міністерством внутрішніх справ Ізраїлю застосовується так званий «поетапний процес» натуралізації одного з подружжя. Метою цього процесу є перевірка щирості намірів сторін створити сім'ю і влаштуватися в Ізраїлі. За вказівкою Міністерства Внутрішніх Справ, мають право розпочати курс з підготовки до Гіюру тільки:
1. Громадяни Ізраїлю (шлюб з іноземцями, возз’єднання сім’ї).
2. Люди, що мають право на репатріацію за законом «Про повернення». Держава Ізраїль приймаючи закон про право євреїв на повернення на свою історичну батьківщину (репатріацію), надала це право кожному, хто хоча б має 1/4 єврейської крові (тобто його одна бабуся чи дідусь були євреями).
Закон «Про повернення».Закон «Про повернення» був прийнятий Кнесетом (парламентом) Ізраїлю у 1950 році і проголошує право кожного єврея репатріюватися до держави Ізраїль. Цей закон юридично висловлює ідеологічну доктрину сіонізму**, що лежить в основі виникнення та існування Держави Ізраїль в якості єврейської національного держави.
Закон «Про повернення» є правовою основою для надання ізраїльського громадянства за Законом «Про громадянство» від 1952 року. Є ще інший Закон «Про реєстрацію населення», який передбачає у свідоцтві про народження людини графу «національність», наприклад, - «єврей» і графу «релігія», відповідно – «юдей». Категорично заперечується відокремлення юдейської релігії та єврейської національності. Єврей не може бути не юдеєм, - це нерозривні речі. З 2002 року поле «національність» у нових посвідченнях особи залишається незаповненим.
У березні 1970 року Кнесетом були прийняті поправки до Закону «Про повернення» і до Закону «Про реєстрацію населення», які дали чітке визначення поняттю «єврей»: «У застосуванні до цього Закону євреєм вважається той, хто народжений від матері-єврейки і не перейшов до іншого віросповідання, а також особа, яка прийняла юдаїзм».
В травні 1971 року, на знак солідарності з боротьбою радянських євреїв за репатріацію в Ізраїль, Кнесет прийняв поправку до Закону «Про повернення», на підставі якої будь-який єврей, що знаходиться поза межами Держави Ізраїль, може за бажанням отримати ізраїльське громадянство. Тоді право претендувати на отримання громадянства отримали всі хто, має хоча б 1/4 єврейської крові (тобто його одна бабуся чи дідусь були євреями).
Отож, в Ізраїлі за основу був прийнятий генетичний, біологічний критерій національності. Дехто відразу згадав про нацистську Німеччину. Але Верховний Суд Ізраїлю вважає, що нацистські Нюрнберзькі закони ґрунтувалися на расистській теорії, яка передбачає поділ рас на вищі і нижчі, а у Галасі*** нічого подібного немає. Отож, якщо відкидати закони нацистів, то це не означає, що автоматично повинні відкидатися визначення Галахи.
В Ізраїлі вважають, що галахічне право історично було викликане прагненням запобігти асиміляції, вимиранню єврейського народу. Всякий, хто відриває єврейську національну самосвідомість від її релігійних елементів, завдає смертельний удар політичним домаганням на Ерец-Ісраель (землю обітовану). Такий відрив подібний акту зради. Пошук іншого, нового критерію національної ідентифікації фактично рівносильний повному запереченню подальшого існування єврейського народу, - це хибний шлях. Бо, тоді немає більше сіонізму, немає спадщини, немає історії. Тоді залишається тільки прагнення побудувати нову державу, але воно позбавлене змісту, бо немає минулого і традицій.
Частина ІІ.
Для чого євреї з різних країн світу з’їжджаються в Палестину? Щоб будувати на своїй історичній землі свою країну - Ізраїль, будувати для себе, тобто для євреїв, будувати на засадах єврейського націоналізму (сіонізму) і єврейської національної релігії (юдаїзму). Тобто євреї з’їхалися для того щоб жити за своїми правилами під гаслом: «Ізраїль - дім для євреїв». Сіонізм виступає проти дискримінації і гноблення, приниження євреїв.
Сіонізм відкидає асиміляцію євреїв і міжнаціональні шлюби. Раніше порушників цього правила проклинали і виганяли з общини, нащадки таких шлюбів вважалися «полукровками». Нині всі відгалуження ортодоксального юдаїзму також не визнають законність та легітимність міжнаціональних шлюбів, а представники решти відгалужень намагаються отримати згоду від шлюбної пари про те, що їхні діти будуть виховані на єврейських засадах (на єврейських традиціях).
Шлюби в Ізраїлі перебувають у віданні релігійних судів (рабинського суду). Таким чином, шлюби між представниками різних конфесій, наприклад християнина і єврейки або мусульманки з євреєм, в Ізраїлі не можуть бути офіційно укладені.
Хто з євреїв у 19-му та 20-му століттях володів своєю національною мовою івритом? На початку 20-го століття іврит був письмовою, а не розмовною мовою. Напевно лише кілька відсотків євреїв володіли розмовним івритом, всі інші були іншомовними, тобто майже для всіх іврит був чужий. Відродження нації і держави у євреїв нерозривно пов’язане з відродженням національної мови.
Роком початку відродження івриту можна вважати 1882 рік, коли почалася перша масова єврейська імміграція в Палестину. Саме у 1882 році у Бен-Егуди (Лазаря-Іцхака Перельмана), уроженця білоруського села Лужки, народився первісток (Бен-Ціон). Бен-Егуда взяв у своєї дружини Дебори обіцянку виростити першу в новій історії дитину, у якої першою і рідною мовою буде іврит. У 1902 році, тобто через двадцять років після початку діяльності Бен-Егуди, в Єрусалимі було тільки десять сімей, в яких говорили на івриті, і близько двадцяти дітей, для яких ця мова була рідною.
Вже між 1900 і 1910 роками досягло зрілості покоління молодих людей, які отримали освіту в школах в котрих весь навчальний, і найголовніше весь виховний процес, відбувався на івриті. Черговим кроком з впровадження івриту стала поява івритських дитячих садків. Перший такий дитячий садок з'явився в Палестині в 1909 році. У 1929 році в Палестині налічувалося близько 150 івритських шкіл, в яких навчалися 20 тисяч дітей. Поступово склалися сім'ї в яких діти знали тільки іврит.
Не всі вірили у можливість відродження івриту. Не вірив у це навіть засновник політичного сіонізму Т.Герцль, який у своїй програмній праці «Єврейська держава», виданій в 1896 році, стверджував, що іврит не придатний для використання у повсякденному житті.
Політичні єврейські рухи і партії на зразок соціалістичного Бунду і лівих «Поалей Ціон» («Робітники Сіону»), вважали «національною» мовою євреїв - ідиш. Справді, на той час євреї вже мали повноцінну, спільну, але чужу мову, - ідиш, якою володіли 90% євреїв Європи. А євреї Центральної і Східної Європи за чисельністю становили 90% євреїв світу. Проте не ідиш став об’єднуючим фактором, а ним став забутий, але рідний біблейський іврит. Перевага івриту перед ідишем полягала в нерозривному зв'язку з територією та з шанованим в усьому світі Танахом, з яким під назвою Біблія, за посередництва християнства, був ознайомлений увесь цивілізований світ.
Для кого будувалася і для кого існує держава Ізраїль? За період з 1882 до 1904 року єврейська громада в Ізраїлі зросла з 24 тисяч до 50 тисяч осіб. Усім цим різномовним вихідцям з різних країн в буквальному смислі була необхідна спільна мова. Зміцненню позицій івриту в середовищі євреїв Палестини, і в світі взагалі, сприяло рішення 8-го Всесвітнього сіоністського конгресу (Гаага, 1907) оголосити іврит офіційною мовою сіоністського руху. Корінні і незворотні зміни в Ізраїлі відбулися ще задовго до 1948 року, у період Британського мандату в Палестині (1918—1948 роки), коли був підготовлений фундамент для побудови держави Ізраїль.
Отож, євреї з’їжджалися в Ізраїль щоб будувати державу для євреїв, щоб не пристосовуватися, не відчувати дискомфорт в інших країнах, а диктувати у себе вдома свої умови. Євреї поверталися на свою землю, щоб знову заговорити на своїй національній мові. Мова і релігія стали об’єднуючими, цементуючими факторами у побудові держави і консолідації євреїв переселенців - репатріантів з різних країн. І євреї побудували для себе державу і живуть у ній за своїми правилами.
Іврит ставав базовою мовою, «кров’ю» всієї розгалуженої мережі соціальних і культурних систем, що складають живу націю. Без відродження івриту в цьому сенсі, в якості базової мови сильно розгалуженого суспільства, держава Ізраїль не змогла б існувати. Йшлося про відродження не тільки мови іврит, а передусім івритомовної культури і народження івритомовного суспільства.
Чим жива мова відрізняється від мертвої? Не кількістю людей які знають цю мову і не важливістю інформації, на цій мові викладеної. Живою мовою вважається та, на якій все більше число людей починає говорити з раннього дитинства. Ізраїль і досі належить до тих країн світу, в якій батьки вчать свою рідну мову від дітей.
Іврит не вживався у побуті майже 1700 років, тому його треба було адаптовувати до сучасних умов життя. Не було конче потрібних для розмови виразів, сотень дієслів і іменників. У 1953році булазаснована академіямовиіврит. Творці розмовної мови не хотіли проводити запозичення чи калькувати з інших мов, тому довелося багато слів просто придумати. Так виникли на івриті слова на означення «словника», «газети», «годинника», «рушника», «ляльки», «морозива», «велосипеда» і т.д. Таким же чином створили науково-технічну, медичну і т.д. термінологію. Сучасний іврит, який сьогодні є багатофункціональною мовою, охоплює все - від математики, фізики, медицини, сільського господарства до електроніки, атомної енергетики і космічної техніки.
Проблема «розмивання» єврейського характеру Держави Ізраїль. Існує проблема «розмивання» єврейського характеру Держави Ізраїль у зв'язку з припливом десятків тисяч людей, які отримують статус нових репатріантів, але не тільки не є євреями за Галахою, але і не ототожнюють себе ані з єврейським народом, ані з державою.
Це обумовлено тим, що значна частина масової репатріації, була викликана прагненням поліпшити своє матеріальне становище, у зв'язку з правом на отримання «кошика абсорбції», податковими пільгами і ін. Для деяких з цих людей еміграція до Ізраїлю була лише необхідним етапом, що дозволяє отримати первинний капітал, з тим, щоб згодом емігрувати до Північної Америки або в іншу цивілізовану країну.
Чи хтось чув про протести євреїв проти нав’язування їм івриту? Чи сперечаються і дискутують євреї поміж собою про захист репатріантів - російськомовних, польськомовних чи англомовних євреїв від нав’язування їм івриту… Ні.
Навпаки. Євреї, як ми бачимо, в першу чергу взялися за основне, - вони почали з нуля відроджувати, створювати і вивчати мову своєї національності. За період після закінчення першої світовоївійни і допроголошення держави Ізраїльв 1948 році, єврейське населення Палестини зросло з 85 тисяч чоловік у 1917 році аж до 650 тисяч.З них у 1948 році 80% вже могли висловлюватися на івриті, а 54% взагалі говорили тількина івриті.
Всі євреї з розумінням віднеслися до примусового вивчення мови своєї національності. І вивчення івриту для єврея це не право, а обов’язок. І хоча для більшості репатріантів першою, чи як хочете материнською, мовою був не іврит, а інша мова, і хоча досі багато з них краще володіє російською, польською чи німецькою, - рідна мова у них одна, мова їх національності, - іврит.
Сергій Стефанко, для Фіртки
*Гіюр - обряд посвячення в євреї. У чоловіків гіюр супроводжується обрізанням крайньої плоті і обмиванням в мікві (водний резервуар для змивання ритуальної нечистоти), а жінкам необхідно для посвячення лише зануритися в мікву. Людина, що пройшла гіюр, вважається юдеєм і євреєм за національністю. Вона повинна дотримуватися всіх 613 заповідей Тори, і, якщо живе за кордоном, може претендувати на повернення в Ізраїль.
**Сіонізм – єврейський націоналізм, ідеологія і напрямок політики, базовим принципом якого є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі. У своїй основі сіонізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, захист території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей.
***Галаха - традиційне юдейське право, сукупність законів юдаїзму, що регламентують релігійне, сімейне та громадське життя віруючих євреїв. У більш вузькому сенсі - сукупність законів, що містяться в Торі, Талмуді і в пізнішій рабинській літературі, а також кожен з цих законів (Галахот) окремо.
