Прикарпатський історик, мандрівник Роберт Ерік опублікував добірку давніх фото, на яких зображені кляузи-гаті, що їх використовували для сплаву лісу в Карпатах.
Світлини дають уявлення про каскади унікальних за архітектурою гідротехнічних споруд у верхів'ях Пруту, Чорного та Білого Черемошу й інших гірських річок Прикарпаття.
На річках Чорний і Білий Черемош у другій половині ХІХ століття було споруджено із дерева і каміння понад 20 водозбірних гребель, які одержали назву кляуз-гатей. Гуцули ще називали їх "гамованки". Всі вони протягом двох сотень років були важливими інженерними гідротехнічними спорудами гірського лісосплаву Гуцульщини. Упродовж ХІХ-ХХ століть це був найдешевший спосіб транспортування деревини. Зазвичай бокораші гнали плоти-дараби бурхливими потоками карпатських рік до лісопереробних комбінатів у Кутах, Вижниці і далі Прутом аж до Чернівців.
Кляуза (нім. klause – "ущелина") – гідротехнічна споруда, призначена для сплаву лісу маловодними гірськими річками Карпат.
На одній річці часто будували каскад кляуз. У водосховищі кляузи акумулювали ліс, який звозився з навколишніх лісорозробок, та з колод (кльоців) формували невеликі плоти – дараби. З дарабів, скріплених послідовно між собою, формували один великий пліт – бокор.
У призначений час відкривали систему шлюзів греблі, і бокори, підхоплені потужним водним потоком, неслися вниз у долини. Таким чином кляузи на певний час піднімали рівень води у верхів'ях річок, щоб ліс безперешкодно міг транспортуватись мілководдям до повноводнішої річки або до іншої кляузи.
У повоєнні роки, коли деревини потребували всюди, професія сплавника була затребувана. Лісу було вдосталь, роботи також. Крім того, за неї непогано платили, тому люди сходилися на лісосплав з усього краю.
Наприклад, за одноразовий сплав від Яловичори до кінцевого пункту в Чернівцях у 1920-х роках керманич однієї валки дарабів – бокора – міг отримати зарплату, рівноцінну вартості корови. На той час це були великі гроші.
Сплавляти ліс починали вже з ранньої весни і до тих пір, поки річка не почне примерзати. З розширенням мережі залізниць і приходом у гори важкої техніки сплавляти ліс річками стали дедалі рідше. На Бойківщині сплав лісу припинився у 1940-х роках. На Гуцульщині останній пліт пройшов Черемошем у серпні 1979 року. Професія бокорашів – сплавників лісу – остаточно зникла в 1954 році.
Після припинення лісосплаву дарабами по Чорному і Білому Черемошах всі залишені кляузи-гаті поступово були зруйновані щорічними повенями, але їхні руїни є цінними пам’ятками історії і будівничої культури Гуцульщини.
Перкалабська лісосплавна гамованка – найбільша в басейні Білого Черемошу – була збудована у 1879 році і названа іменем кронпринца Рудольфа, єдиного сина імператора Франца-Йосифа, який трагічно загинув у 1889 році.
Кляуза Лостун на Чорному Черемоші була відновлена після повені у 1927 році. І на той час це була найбільша архітектурна гідрологічна споруда у Карпатах – її водозабір становив 225 тис. кубометрів.
Збереглася кляуза в урочищі Балтагур – у верхній частині Чорного Черемошу. Ця конструкція вражала своїми розмірами. На глибині від 3 до 5 метрів був викладений з колод і заповнений камінням фундамент греблі. Середня частина споруди була укріплена 5-ступінчастими контрфорсами, які для посилення конструкції заповнили камінням. Жолоб, яким випускали плоти та спрямовували у потрібному напрямку, завширшки 3 м, також був укріплений клітями з камінням. З протилежного боку йшли чотири настили – сходинки. Вони не тільки приймали перший напір води, але й пом’якшували силу удару плотів по дну ріки. Висота гамованки від рівня води сягала від 9 до 12 м.
Подібною була і кляуза на Лазещині.
Зараз старих кляуз залишилося обмаль. Збереглися рештки гатей на прикарпатських річках Яловичора, Путила, Шибене, потік Керничний.
На Закарпатті (територія НПП "Синевир", недалеко від озера на Чорній ріці) на місці унікальної за архітектурою кляузи, яка частково збереглася, створили Музей лісу і сплаву. Це унікальний музей – єдиний у Європі.
Чорноріченська кляуза була зведена в середині XIX ст. Це була дерев’яна гребля довжиною 80 м з воротами для скидання води. Спеціальні піднімальні механізми відкривали шлюзи. Складне технічне й архітектурне рішення споруди базувалося на традиціях народного будівництва. Гребля функціонувала до 1960 року. У середині 1990-х була частково відновлена і стала музеєм. Але останні повені завдали кляузі непоправної шкоди.
