Постать Леніна скульптор скерував точно в напрямку Сходу – масонські приписи орієнтують вільних мулярів на "Пошук Вічного Сходу". Алегоричність пам'ятника більш ніж очевидна, якщо взяти до уваги саме масонське прочитання.
8 грудня 2013 року у Києві було знесено пам'ятник Леніну.
Я не прихильник комуністичної ідеології і не великий прихильник вождя світового пролетаріату (хоча визнаю, що у його творчості – в теоретичній її частині – було чимало такого, що обов'язково потрібно читати нинішнім політикам). Я не надто переймаюся долею пам'ятників, які зносили у багатьох інших містах – пам'ятників однотипних, виготовлених за одним і тим же лекалом та з заздалегідь відлитих заготовок. Добре пам'ятаю відому з радянських часів історію про відкриття пам'ятника Леніну в одному з уральських міст – коли помилково у Ілліча виявилося дві кепки: одна на голові, інша – в руці. Творили за принципом конструктора "Лего"...
Київський пам'ятник був абсолютно іншим. Він був справді пам'яткою монументального мистецтва. Автор пам'ятника – видатний скульптор Сергій Меркуров, напівгрек – напіввірменин, двоюрідний брат всесвітньо відомого містика і філософа Георгія Гурджієва. Меркуров і сам захоплювався містикою та метафізикою, в молодості вступив до масонської ложі (біографи сперечаються, де це сталося – у Києві, у Парижі чи Швейцарії).
Відомо, що навіть у перші роки Радянської влади, коли масонам дозволялося майже вільно діяти в рамках своїх лож, Меркуров належав до Ложі "Єдине трудове братство" – до речі, він залишився єдиним членом цієї ложі, який не зазнав репресій і помер своєю смертю (за одними даними, його монументальна творчість дуже імпонувала Вождеві Народів, з іншого боку – це був вияв особливої прихильності Сталіна до родини його приятеля по Тифліській духовній семінарії Гурджієва).
Будучи масоном і одночасно обожнюючи Леніна як Надлюдину (що було характерно для 20-х років – згадаймо, як ставилися до Леніна ряд поетів, філософів і навіть сам Реріх!), Меркуров вирішив втілити у камені ряд символічних моментів. Завдання будь-якого масона – згідно з приписами вільних мулярів – постійно тесати камінь, вдосконалюючи себе і творячи в собі гармонійну натуру. Людина живе, будучи "необробленим каменем".
Знання, мудрість дають можливість витворювати з цього каменю шедевр. Це – ніби головне покликання масона. Ленін – з точки зору Меркурова – як Досконала Особа, проступає з неотесаного каменю, який залишається позаду нього. Він робить рішучий крок із свого попереднього стану – вперед. Скульптор, добре знаючи недосконалість тілобудови Леніна (він робив посмертну маску "вождя світового пролетаріату"), надає йому абсолютно довершених форм, перетворюючи на гармонійну постать – ледве не варіант "Вітрувіанської Людини" Леонардо.
Цікаво, що постать Леніна скульптор скерував точно в напрямку Сходу – масонські приписи орієнтують вільних мулярів на "Пошук Вічного Сходу" (тобто, іншими словами, Істини) протягом всього свого життя. Алегоричність пам'ятника більш ніж очевидна, якщо взяти до уваги саме масонське прочитання: це памятник Досконалій Людині, що прагне пізнати Істину. Звідси – відсил до євангельского "Пізнайте Істину, і Істина визволить вас".
Місце для пам'ятника, композицію, зовнішній вигляд постамента (колона) Меркуров вибирав сам. Йому вдалося переконати Хрущова і Кагановича (від яких залежало втілення проекту) у тому, що такий пам'ятник буде кращим за старий проект стометрової постаті Леніна на місці нінішнього Михайлівського Золотоверхого собору (собор, між іншим, підірвали задля того, аби розчистити місце для фундаменту під цей пам'ятник; нинішня будівля Міністерства закордонних справ мала служити частиною комплексу, вона мала творити разом із статуєю єдину композицію).
Тепер цей унікальний пам'ятник знищено. Зауважте: знищили не пам'ятник Леніну, а шедевр Меркурова – всесвітньо відомого скульптора. Це рівноцінно тому, якби було знищено роботи Родена, Жуффруа, Канова, Орловського або Паоло Трубецького, - лише тому, що у їх творах відображено риси "ідеологічно неправильних" діячів. Так чинили лише більшовики і якобінці. Ну і таліби у Афганістані, підриваючи статуї Будди.
Згадується анекдот радянських часів. Єврей емігрує в Ізраїль. Під час митного догляду митник дістає з його валізи бюст Леніна. "Що це?" – "Не що це, а хто це. Це – найвидатніша постать в історії людства, людина, що побудувала суспільство загальної справедливості, вказав шлях всьому людству. Я їду з СРСР, але я буду все життя пам'ятати, де я жив і з ностальгією згадувати про вашу країну". Митник сказав "Добре" і поставив штамп.
На ізраїльській митниці митник бере цю ж статуетку і запитує: "Що це?". Єврей каже: "Не що це, а хто це. Це – найбільший у світі тиран, який пролив ріки крові і створив Імперію Зла. Я буду дивитися на нього і згадувати про те пекло, з якого втік". Митник сказав "Добре" і поставив штамп у паспорт. Вдома єврея зустрічає його велика родина, онуки розбирають його сумки. І раптом кричать: "Діду, а хто це?" – "Не хто це, а що це. Це – півтора кілограма золота, яке я пофарбував під бронзу і вивіз із Союзу". Так от.
Ті, хто розбивали пам'ятник, мали би задатися питанням: Хто це (Ленін) чи Що це (витвір мистецтва)? До того ж що цей акт вандалізму додав ініціаторам – у політичному та моральному плані? Здається, це руйнування стане однією з найбільш контраверсійних подій нашого буремного часу. З пам'ятниками не воюють.
Місце твору, що належав різцю Меркурова, - у музеї. Але коли збирається натовп, який у Венері Мілоській бачить не пропорції, а цицьки, а у Ленінові не Ідею скульптора, а банальне зображення тирана – мені стає страшно за країну, яку цей натовп хоче прибрати до рук.
Ті, хто при владі сьогодні, крадуть, але не воюють з пам'ятниками. Ті, хто намагаються дорватися до влади, крастимуть і громитимуть все довкола.
У надії, що колись їм самим новітні меркурови поставлять не менш геніальні пам'ятники. Так от: не поставлять! І не лише тому, що немає скульпторів рівня Меркурова (покажіть мені бодай один цікавий з естетичної точки зору пам'ятник, споруджений в Україні за останні 20 років). А й тому, що нема кому ставити.
Кость Бондаренко
