UFRA зустрілася з Семі, студентом Університету нафти й газу, та Ібрагімом, який навчається на підготовчому факультеті в Медичному університеті. Семі народився і виріс у столиці Лівії Триполі, хоча його батьки походять з Судану. Вся його родина через небезпеку виїхала з країни: батьки в Норвегії, він в Україні.
Ібрагімові батьки – з Нігеру, але він все життя прожив у столиці Саудівської Аравії Ер-Ріяді. Говоримо про культурні відмінності, расизм та чому студенти не шкодують, що приїхали до Франківська.Семі справляє враження студента, який знає, чого хоче. «Я вивчаю видобування нафти і газу. Моя спеціальність – міжнародна, я можу працювати в Саудівській Аравії, в Лівії чи Норвегії. Я планую отримати магістерську ступінь, але ще не визначився, чи в Івано-Франківську, чи ні», – каже Семі. Натомість Ібрагім розповідає, що в Україну потрапив майже випадково. Після закінчення школи два роки особливо нічим не займався, і батьки вирішили, що так більше тривати не може. Коли друг розповів йому про можливість навчання в Україні, Ібрагім вирішив, чому б не спробувати. Зізнається, що про Україну навіть на момент приїзду не знав нічого.
Чому з-поміж усіх українських міст ви обрали Івано-Франківськ?
Ібрагім: Я взагалі-то мав їхати до Харкова. Але почув, що Івано-Фракнівськ – гарне місто. Я не знав нічого про Україну, і мені було все одно, куди їхати. Так я опинився тут.
Семі: Головна причина, чому я обрав Україну – це було найдешевше, коли порівняти з Росією, Канадою і Великобританією. І процедура виявилася проста: збери папери, отримай візу – і вперед. Батько сказав: гаразд, це твій вибір, спробуй. Так приїхав до Харкова. Я чув, що це одне з найбільших і найгарніших міст України, з багатою історією.
Але коли я закінчив мовний курс російської у Харкові, один з моїх викладачів розповів мені про університет, що спеціалізуються на нафті й газі – у Харкові то був лише факультет – і розташований в Івано-Франківську.
Я приїхав сюди і не шкодую.
Ти вивчав у Харкові російську. Чи легко тобі вдалося адаптуватися до навчання українською?
Семі: Звісно, спочатку я нічого не знав, ні «а», ні «б» (говорить українською – UFRA). Тільки коли я приїхав до Івано-Франківська, зрозумів, що тут всі говорять українською, а в Харкові – ніхто. Я був не один такий «російськомовний», і тому університет зробив навчання у першому семестрі російською, а паралельно ми проходили інтенсивний курс української. Після цього я перейшов на навчання українською. Спершу я міг тільки зрозуміти, що люди говорять іншою мовою, відмінною від російської, але згодом почав схоплював певні слова, викладачі намагалися пояснити, а я – зрозуміти. Група також допомагала.
Як тобі життя в Івано-Франківську у порівнянні з Харковом?
Семі: Я думаю, що Івано-Франківськ – це найкраще місце, де можна навчатися. Це спокійне місто, порівняно з Харковом чи Одесою, тут проблем взагалі немає. Це невелике місто, і тут недороге житло. Це добре, але має й погані сторони. Не так багато місць, куди можна піти.
Взагалі івано-франківці відрізняються від людей з інших частин України.
В чому різниця?
Семі: Вони дружні, соціальні. Якщо запитати на вулиці дорогу, люди реагують позитивно, намагаються пояснити англійською, якщо ти не знаєш української чи російської. Або якщо вони не знають мови, знайдуть когось, хто знає.
Це дає таке відчуття безпеки, відчуття, що ти належиш місту. У Харкові так: ти іноземний студент – давай гроші і забирайся. Після пар ти ніхто в місті. І тому студенти починають думати про погані речі, наприклад, піти в нічний клуб посеред тижня, коли пари наступного ранку. Вони втрачають мету свого перебування в країні – цією метою є навчання.
Ібрагіме, розкажи про свої враження від Івано-Франківська. Адже тут зовсім інший спосіб життя, як в Саудівській Аравії.
Ібрагім: О, це точно (усміхається). Природа і те, як ти можеш провести вільний час – є свобода робити все, що хочеш.
Наприклад, ходити в нічні клуби?
Ібрагім: Ні, не тільки, хоча і це, звісно (усміхається). Тут я можу просто бути собою, робити те, що хочу. І тут немає батьків, а тому все, що роблю, стосується тільки мене.
Я сюди приїхав не розважитися. Я приїхав змінити свій світогляд, стати іншою людиною. Родина підтримала моє рішення, хоча брат і друзі застерігали, що тут люди багато п’ють і взагалі божевільні. Казали, що українці б’ють темношкірих і що мене можуть вбити. Ну але я бачу, що все зовсім так. Я ходжу по місту навіть вночі без проблем.
Семі: Мешканці Франківська показують повагу. Не всі, але більшість. Мені здається, це властиве західній частині України.
Студенти часто згадують Тернопіль, коли говорять про погане ставлення до них і расизм серед українців.
Семі: Це все російська ментальність. Багато людей там говорять російською.
Я би не погодилася з цим.
Семі: Мені здається, в цьому причина. В Івано-Франківську люди, які говорять російською, мають українську ментальність. Кажу те, що я помітив. Це big people, тобто заможні, але вони не грубі.
Ви виросли в релігійних родинах?
Семі: Так, моя родина релігійна. І зараз в Україні я дотримуюсь обов’язків мусульманина: молитва, піст. І не думаю, що я припиню робити те, чому мене навчила моя родина. Я буваю тут в мечеті – це насправді орендована квартира. Вона існує вже понад п’ять років, нею займаються студенти. Але в мене багато друзів-християн.
Ібрагім: Я теж був здивований, що тут є мечеть. Але часу ходити туди особливо немає.
Що ви думаєте про українські міста? Вам вони здаються більш чи менш розвиненими за ті, звідки ви приїхали?
Ібрагім: Мені здається Україна взагалі більш розвиненою. Це через релігію і меншу відкритість людей в Саудівській Аравії.
Семі: Мені подобається транспорт у місті. Хоча ціни й зросли, але в цілому мене влаштовує. Автобусом можна дістатися в будь-яку точку міста. Хоча тролейбуси я не люблю, вони старі й повільні.
Ну і якщо відверто, я би сказав, що треба, перш за все, відремонтувати дороги.
Чого вам не вистачає в Івано-Франківську?
Семі: Ми б хотіли бачити тут MacDonalds! А ще магазини стильного одягу.
Ібрагім: Може, ми відкриємо один тут.
Семі: Я би хотів бачити більше взаємодії між українцями та іноземцями. Іноземці можуть допомогти вдосконалити життя в місті. Дехто має бізнесову ментальність! Якби студенти бачили можливість, вони могли б розпочати тут справу. Тим паче, якщо вони походять з небідних родин.
Я б хотів побачити якісь місця типу аквапарку, але більшого, ніж є. Добре й те, що є, але якби аквапарк був більший, сюди б приїздили люди з інших міст. І фестивалі української культури – я б хотів знати більше про українські традиції. Я знаю про релігійні свята, але вони родинні, але святкування в центрі міста – ось це потрібно. Я знаю, це відбувається на Новий рік, але я би хотів це бачити також в інший час.
Що найбільше вас дивує в Україні?
Ібрагім: Українці багато п’ють.
Семі: Расизм. Зараз 2015 рік, і це досі є. Часом ми чуємо, як люди на вулиці про нас говорять не дуже гарні речі, не знаючи, що ми розуміємо українську. Це насправді глупота. Може, це тому що країна розвивається, їй тільки двадцять п’ять років, але ми ж не перші іноземці тут!
Хоча расизм існує скрізь, варто визнати.
Ібрагім: В Україні є не тільки білий-чорний расизм, але й через етнічність: щодо індусів, туркменів, арабів.
А як би я почувалася, скажімо, в Триполі?
Семі: В Лівії в мене були друзі з Сербії, Катару, Німеччини – і вони не мали проблем. З расизмом такого типу вони не стикалися. Може, в невеликих містах щось таке існує. Я розумію, Київ – столиця, але Івано-Франківськ – це теж не село.
Як ви думаєте, чи варто і чи можна зробити щось, щоб іноземці та місцеві більше спілкувалися?
Ібрагім: Насправді іноземні студенти між собою не спілкуються теж. Ви бачите арабських студентів окремо, індійських – окремо, африканці – окремо, українці – окремо. Так відбувається принаймні Медичному. Але в Університеті нафти й газу іноземці знають українську, тому це інакше. Мова – ось проблема.
Семі: Я знаю, що багато іноземних студентів дуже талановиті – не тільки у навчанні. Художники, спортсмени, музиканти. Потрібно більше простору для них. Я не говорю про клуби. Я не хочу ходити щодня в клуб – ця одноманітність нічого мені не дає.
Ібрагім: Можна було б зробити якесь шоу талантів.
Семі: Так, і я не думаю, що тут може бути щось негативне з обох боків. Расизму не буде, якщо люди знатимуть одне одного, якщо вони будуть в гарних стосунках, якщо коли кожен робитиме свій внесок в життя міста. Ось я іноземний студент, я відрізняюсь від тебе – і навпаки.
Фото: UFRA
