Чому в Івано-Франківському театрі сльози течуть відрами?

 

 /data/blog/93214/23f90b5ad3134c09236e8e75a342d482.jpg

 

На сцені Івано-Франківського облмуздрамтеатру - Оскар і пані в рожевому. Що то було?
 
«Найцікавіші запитання залишаються запитаннями. Вони криють у собі таємницю. До кожної відповіді слід додавати «можливо». Тільки нецікаві запитання мають остаточну відповідь... Життя має багато рішень, а тому — жодного» - листами Богові маленького Оскара писав Ерік-Емануель Шмітт у своєму оповіданні «Oscar et la dame rose». 
 
14 листів Оскара до Бога, написаних ним в останні 12 днів життя. Оскар - десятилітній хлопчик, невиліковно хворий на рак. Він дізнався про це за 12 днів. Дізнався про свої останні дванадцять днів життя. 
 
Чи розуміє десятилітня дитина, що таке смерть? Можливо й так. Та швидше, що ні. Зате добре розуміється, що щось сталося і, можливо, щось станеться. Та це щось уже сталося І сталося непоправне – батьки його покинули. Зрадили. Випадково підслухавши розмову батьків з лікарем, малюк Оскар розцінює їх розпач як зраду, як спробу тата й мами покинути його і як нагоду натомість завести собі іншу, нову, кращу дитину. «Хвороба — це частина мене. Вони не повинні поводитись інакше через те, що я хворий. Чи вони можуть любити лише здорового Оскара?», - скаржиться дитя.
 
Можливо, і людство як Оскар «оманливо» почувається покинутим і зрадженим батьками, покинутим Творцем, котрий хоче завести собі інших, кращих, нових дітей? – читалося між рядків. 
Так, можливо. «Оскар і дама в рожевому» - третє оповідання з чотирьох Cycle de l'invisible Е.-Е. Шмітта, в котрих письменник, будучи атеїстом і агностиком, щиро вирушає в пошуки Бога, з усією правдою досліджуючи тему своїх і людини непростих взаємин із Всевишнім. І, можливо, ключ до відповіді на це питання у хлопчику. Оскар як людство у своїх останніх днях: «Чи вони можуть любити лише здорового Оскара?» 
 
У лікарні «покинута» батьками дитина потрапляє у пастку своєрідної вседозволеності й святої брехні – коли усі шкодують, все дозволяють і … брешуть, брешуть, брешуть. На противагу до батьків з ним розмовляє у лікарні рожева пані – бабця Ружа. Щиро розмовляє. З усіх – вона справжня. Це її ідея викласти свої думки у вигляді листів до Бога. Це її ідея уявити, що кожен прожитий день є десятиріччям. Хоча Оскару важко повірити в Бога, він проте йде на цей експеримент і таким чином проживає все своє життя. У 12-и листах до Бога він розповідає про свою юність, перше кохання, подружнє життя, кризу середнього віку, старість і підготування до смерті. Про своє примирення і повернення до Бога, до батьків.
 
Це оповідання світ прочитав французькою у 2002 році і побачив у фільмі в 2009. Театральна ж постановка на основі оповідання ось уже кілька років не сходить зі сцен найвідоміших театрів. 
Докотилася й до нас. Свого часу в 2010 році її поставили на сцені театру в Києво-Могилянці брати Василіани з Брюховецької гімназії. Поставили як різдвяну виставу про історію про хворобу і смерть, про любов і про Бога, який «єдиний має право нас розбудити…». 
І от цьогоріч - знову прем’єра. У Івано-Франківському облмуздрамі. Забігаючи наперед скажу, що сліз у залі було багато відер. Та й не дивно. Світ плаче, читаючи й переглядаючи, ось уже 12 років. 
 
Театральний арт-проект «Оскар і рожева пані» за мотивами оповідання Шмітта було втілено народним артистом України Ростиславом Держипільським на івано-франківській сцені завдяки неймовірного заповзяття й наполегливості неймовірної Ірми Вітовської, котра й зіграла головну роль Ружі (власне роль Рожевої пані). Зіграла щиро, правдиво. Враження, що жила. Тому от написав: «зіграла», - і не по собі стало. Не зіграла, - «прожила на сцені», - як любила повторювати неймовірна Фаїна Раневська. Прожила цілісно усю п’єсу. Була у всьому. Була Єдина. Й була вистава як життя. 
 
Станіславський колись говорив, що у виставі має бути надзадача. Щось таке, що інтегрує, веде. Бачимо добрий приклад не просто надзадачі у виставі, бачимо цю надзадачу як місію. Місію - задум Ірми Вітовської привернути увагу людей і держави до потреб дітей із невиліковними хворобами. І, мабуть, так звичайні актори стають великими акторами – коли простір сцени, коли надзадача спектакля у виконанні їх ролі розширюється до просторів й надзадачі країни, світу, майбуття. 
 
Андрій Бондар, одразу після перегляду вистави у Києві, писав: «Вистава "Оскар і Рожева Пані" - великий чин однієї жінки, який може стати великим подвигом багатьох людей. Ірма інформувала, доводила, переконувала, штовхала, під’юджувала, об’єднувала, заражала».
 
Ірма показала нам дещо іншу виставу, дещо інше оповідання Еріка-Емануеля Шмітта. Виставу про людяність, милосердя, про «щодня дивись на світ так, ніби бачиш його вперше». 
 
Енергія і справжність Рожевої пані змінила Оскара, завзяття і щирість великої актриси, можливо, змінило й майбутнє її колег по сцені. Особливо маленьких акторів. Про них можна сказати лише одне – це були великі й дорослі актори у ще малий й дитячих тілах. І талановитий Марко Кирильчук (Оскар), і тендітна Соломія Січенко (Пеггі Блу) і кумедний Євгеній Торовчик (Поп Корн), і Лілія Вольнич (Бріджіт), і Ольга Василишин (Сандрін), і Ілля Чижевський (Шинка), і Тимофій Ленчинський (Ейнштейн). Можливо, франківчани у майбутньому будуть казати про кожного з них з гордістю: «О, а я цього актора бачив ще малим на сцені. Таки шо талант- то талант».
 
На противагу лінії Ружа –Оскар, чомусь дуже слабо у виставі звучить лінія «батьки Оскара – Оскар» і майже непомітні сцени з батьками Пеггі. І у батьках і Оскара (Надія Левченко, Роман Луцький), і чомусь у батьках Пеггі (Галина Баранкевич, Євгеній Холодняк) ми побачили лише заціпенілих у своєму розпачі людей. Людей без життя. Можливо, це була така режисерська задумка – батьки як тінь, як щось таке, що просто є. Шкода, бо оповідання власне про стосунки хворої дитини з батьками. Ну принаймі різниця у емоційному стані батьків Оскара і Пеггі мала б бути відчутною і зримою. На відміну до Оскара, Пеггі повертається до життя. До того ж у і сцені розмови лікаря з батьками Оскара ми не бачимо нічого, окрім знову ж таки заціпеніння. Де ж ці переходи від тривожного очікування до усвідомлення незворотного. Й чому вони не захотіли зустрітися з дитиною? Що таке у них сталося? Просто звістка про неминуче? Чи можливо страх? Чи істерика? Чи непритомність? Чи ще щось? Що? Те, що ми побачили на сцені – черствість і дійсно зрада дитини. Але тоді й фінал мав би бути інакший.
 
Шкода, що ми не побачили на сцені конфлікту емоційних станів у виконанні батьків Пеггі і батьків Оскара. А це, можливо, колізії «життя – смерть», «минуле – майбутнє», «горе – радість». Якщо батьків Оскара ми бачили заціпенілими від горя, то уже батьків Пеггі – заціпенілими від очікування. 
 
Безперечно, майстерно й добротно зіграв лікаря Дюссельдорфа заслужений артист України Олексій Гнатковський. Хоча у цій ролі аж кортить зіграти такого собі вісника, вершителя доль. Зіграв в міру і правдиво. Та не дивлячись на безліч можливостей запам’ятатися глядачу, не скористався ні однією. Хіба що, коли демонстративно надягав хірургічний халат одночасно разом з рукавичками. Як лікар визнаю – зробив це хвацько. 
 
Дивним був образ мадам Гаммет (Тетяна Гірник). Чи то медсестра, чи вчитель, чи ще хтось. Цікаво хто? Бо й за коротким костюмом медсестрички з указкою та крикливими окулярами вгадувався якийсь не зовсім доречний виставі образ. 
 
Щодо самої постановки вистави. На мою думку вона продовжує традицію і смаки головного режиссера театру, які знаний театрознавець Олег Вергеліс назвав «грунтовним символізмом». Символів було чимало. І вирішення сценічного простору у вигляді пересувних ширм наче у лікарні, і фокусованого майже хіріргічного світла. Режиссер немов вправний хірург нещадно й філігранно препарував, оголяв, виводив на світ недуги. Очима хворої дитини ми бачили наші з вами недуги. Недуги черствого серця. І, як справжній митець, малював на них життя картинами Андрія Єрмоленка. Художник творив життя на стінах лікарні, режиссер - життя у стінах лікарні.
 
Про ці картини у виставі варто писати окремо. Це була своя параллельна безсловесна, і водночас гучна роль. Як лікар хочу подякувати і художнику, і режисеру. Розмалювавши життям стіни лікарні ви чи не перші, хто так гучно сказав про лікарів як про воїнів життя, хто заявив про необхідність повернення життя у лікарню. Хто показав не тільки лікарю за маскою пацієнта людину. Хто нещадно зірвав ярлик хворого і явив світу людину. Така лікарня майбутнього – лікарня наповнена не болем, а життям і радістю. 
 
Хоча нема меду без дьогтю - не всі мізанцени були виправданими. Слабкими були сцени у домі Ружі, сцени у палаті Пеггі, слабкою була хореографія і другий план. Надто багато крупного плану. І чомусь десь там у глибині сцени. Вистава почалася з лікарняної метушні – танцю - і не знайшла свого розвитку у подальшому, а натомість перехід між актами заповнювали різким і моторошним звуком засування-розсування ширм і цього було занадто багато. Та це все зовсім не зіпсувало невловимого і багатого аромату вистави. Як справжні штудерні художники ажурово вимальовували кожною секундою дійства справжні емоції глядача. 
 
Підсумовуючи з упевненістю скажу, що вистава поставила питання, яке немає відповіді (тільки нецікаві запитання мають остаточну відповідь, - писав маленький Оскар)... А це чи не найважливіше.
 
Бо навіщо тоді театр?
 
 
Радислав Петрів, Івано-Франківськ, ОСТРІВ


30.11.2015 Радислав Петрів 1518 0
Коментарі (0)

11.12.2025
Павло Мінка

Національні парки Івано-Франківщини, де зберігаються праліси та унікальні види рослин і тварин, стикаються з системними загрозами: незаконними рубками на сотні мільйонів гривень, організованими схемами та обмеженим контролем через воєнний стан.  

729
07.12.2025
Вікторія Косович

Ректор «Івано-Франківської академії Івана Золотоустого» та священник Олег Каськів понад двадцять років поєднує духовне покликання з керівництвом освітою. Як сучасна молодь поєднує навчання, технології та духовність? Чи може церква залишатися авторитетом у світі соцмереж? І як війна змінює освіту та цінності студентів — читайте в інтерв'ю Фіртці.  

4372
04.12.2025
Вікторія Матіїв

Священник з Івано-Франківська Василь Савчин в інтерв'ю журналістці Фіртки розповів про духовний сенс зимових свят — від Святого Миколая до Стрітення — і пояснив, як традиції та сімейні звичаї допомагають відчути Божу любов.  

1538
01.12.2025
Дар'я Могитич

Офіційна статистика прокуратури за 2024–2025 роки — ексклюзив від Фіртки.  

10756
29.11.2025
Олег Головенський

У передріздвяному інтерв’ю Фіртці мер Івано-Франківська Руслан Марцінків розповів про особисте життя: родинні традиції, сімейний «осередок Марцінківих» в Отинії, друзів і вміння прощати недоброзичливців, а також поділився думками про культурне життя міста — літературу та театр.

3225
28.11.2025
Діана Струк

Як комунальний транспорт Івано-Франківська адаптує маршрути, долає нестачу водіїв, реагує на скарги пасажирів, забезпечує доступність та планує розвиток до 2030 року, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором комунального підприємства «Електроавтотрансу» Віталієм Голутяком.  

3469

Він мав особливий голос, талант композитора. Був дотепним, креативним, наполегливим, небагатослівним, потужним і результативним. А ще – дуже цілісною людиною. Такі зараз, в епоху мерехкотіння уваги в потоці самовпевненого дрібного, у все більшому дефіциті…

4833

Завдяки кіноіндустрії з її різдвяними фільмами ми добре знаємо про особливості  святкування Різдва в трансатлантичному світі (США, Канада, Великобританія) та Європі. В Україні серцем цього свята є колядки та щедрівки.  

857

«Голлівуд» завжди або передбачає, або програмує нам майбутнє.

1113

Будь-яку подію, будь-яке явище, будь-який процес можна символічно описати за допомогою одного з трьох ритуалів – наречення імені, шлюбу або панахиди

874
11.12.2025

Святкові застілля часто спокушають нас великою кількістю смачних страв, але переїдання може зіпсувати як настрій, так і самопочуття.  

6267 4
07.12.2025

Під час посту людина не вживає білкові продукти тваринного походження: м’ясо, рибу та молочні продукти. Натомість у раціоні залишаються крупи, бобові, горіхи, фрукти та овочі.    

31860 1
04.12.2025

Попри чудові якості, важливо розуміти, що грейпфрут відіграє особливу роль у взаємодії з певними ліками.

11462
13.12.2025

На переконання отця, справжню підтримку дають віра, молитва, Слово Боже, одновірці та щирі друзі. Важливо й самим бути поруч із тими, хто горює — підтримати присутністю, словом та молитвою.

8051
06.12.2025

Сьогодні, 6 грудня, в Україні за новим церковним календарем відзначають День святого Миколая.

1134
04.12.2025

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

7603 1
11.12.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

38656 1
11.12.2025

Адміністрація президента США Дональда Трампа перевертає з ніг на голову звичну логіку американської зовнішньої політики — Європа шокована, але ще в очікуванні змін на кращі стосунки зі своїм стратегічним союзником.  

695
05.12.2025

Василь Вірастюк — народний депутат України IX скликання від Івано-Франківщини. За нього у 2021 році під час проміжних виборів у 87 окрузі проголосували понад 31,2% виборців.

4569
04.12.2025

Александр Стубб, президент та колишній прем’єр-міністр Фінляндії, дипломат та очільник світових структур з великим досвідом, розповів у Foreign Affairs про своє бачення майбутнього світу.

1097
01.12.2025

Вперше в історії Центральний банк Росії почав прямий розпродаж стратегічних запасів золота зі своїх резервів на внутрішньому ринку. Про це стверджує Служба зовнішньої розвідки України.

1457