Про персоніфікованість української політики, штучну політичну атмосферу, групи впливу у Верховній Раді, головну помилку об’єднаних опозиціонерів та ін. читайте в ексклюзивному інтерв’ю «Галичини» з відомим в Україні політичним філософом і політологом Дмитром Видріним.
- Як загалом оцінюєте дотримання демократичних стандартів під час парламентських виборів в Україні й чи очікували ви на такі результати? Чи буде новообрана Верховна Рада ліпша за нинішню і взагалі чого чекати від неї?
— Я за фахом політичний філософ та політолог, тому знаю з класики, що рівень демократичних стандартів завжди адекватний: по-перше, рівню загальної культури; по-друге, рівню спеціальної культури; по-третє, рівню життя. і оскільки всі ці базові фактори у нас досить низькі, то й очікувати високих стандартів під час виборів було б чистою фантастикою. Тому виявлені стандарти цілком відповідають названим базовим реаліям.
Отриманих результатів я очікував і більш-менш вгадав. Наприклад, я писав, що партія влади здобуде на чотири-п’ять відсотків більше, ніж об’єднана опозиція. Але я не очікував досить низького рівня «УДАРу». Мені здавалось, що його потенціал набагато вищий. і не сподівався такого високого рівня «Свободи». А загалом усе передбачувано.
Чогось цікавого я від цієї Верховної Ради не очікую, бо вона дуже схожа на попередню. Тому в своїх інтерв’ю я її навіть алегорично назвав не сьомого, а шостого скликання.
- Є прогнози, що в новообраному парламенті буде більше груп впливу...
— Усі групи впливу досить відомі, бо вони базуються на певних фінансово-промислових угрупованнях. Кількість цих груп не зросла. Тому й стільки ж буде парламентських груп у ВР. Тобто, як і в попередньому парламенті, будуть групи впливу Ахметова, Пінчука, Коломойського, Порошенка, Жванії, Живаго та інші.
- Все ж подейкують, що новообрана ВР внаслідок протистоянь довго не проіснує. Що ви думаєте з цього приводу?
— Те ж саме я гадав про попередню Верховну Раду. Навіть пропонував її розпустити одразу після президентських виборів. Але вона проіснувала всю каденцію. Річ, мабуть, в тому, що у нас досить штучна політична атмосфера, де можуть довго жити навіть життєво нездатні інститути, групи та об’єднання.
- Комуністи на цьогорічних парламентських виборах здобули несподівано високий результат, отримавши в три рази більшу підтримку, ніж на минулих. Невже гряде комуністичний ренесанс?
— Я якраз передбачав такий результат і базувався на тому, що нині ліва ідея переживає в Європі певний ренесанс. Це, мабуть, пов’язано з дуже високим розривом між найбагатшими та найбіднішими. А це площина ідеологічних спекуляцій для всіх лівих. Тому, мабуть, і виграли всі останні вибори — і президентські, і парламентські, і місцеві — ліві у Франції. Тому виграли ліві у Чехії, Латвії. і вони мають великий вплив у Німеччині, Греції, іспанії. А наші комуністи просто, як-то кажуть, «увійшли у висхідний тренд». Бо що б там не казали, ми ментально є частиною Європи.
- Натомість об’єднана опозиція ВО «Батьківщина» отримала не таку велику підтримку виборців, на яку сподівалися її представники. Чи можна вже тепер говорити про нездійсненність обіцянок об’єднаних опозиціонерів і в чому, на вашу думку, їхня головна помилка?
— Головна помилка, на мій погляд, у тому, що об’єднуватись потрібно не механічно, а ідеологічно. Всі лідери так званої об’єднаної опозиції мають абсолютно різну ідеологічну платформу. Лідери «Батьківщини» — це лівоцентристи, як вони самі про себе кажуть. Яценюк — класичний правий «яппі», Гриценко — популіст-консерватор і т. д.
Не можна на одну людину одягати вишиванку, циліндр, джинси і лаковані туфлі. А приблизно так виглядає ідеологічна есенція об’єднаної опозиції.
- Якось ви висловили міркування, що «УДАР Віталія Кличка» зайняв нішу українського буддизму, який сповідує принцип недіяння, ні в чому не бере участі, ні на що не реагує, нікого не обзиває, ні на кого не нападаєѕ Тобто у цьому й причина успіху партії. Проте вона здобула значно меншу підтримку, ніж очікувала. Можливо, все ж таки причина в ідеологічній розмитості «УДАРу»?
— Гадаю, що наразі ні. Сьогодні від Віталія Кличка не очікують якогось конкретного ідеологічного «меседжу». Навпаки. Коли Кличко не з’являвся на екрані і тижнями перебував у Німеччині, його рейтинг неухильно зростав. і навіть інколи випереджав об’єднану опозицію. А коли він останні три тижні з’явився на екранах з конкретними «меседжами», рейтинг одразу впав майже вдвоє. Бо Віталій — це українська мрія. А мрії не повинно бути занадто конкретної.
- Упродовж виборчої кампанії майже всі соціологи стверджували, що «Свобода» не здолає прохідного бар’єра. Попри це результати виборів продемонстрували, що ця політична сила має чималу підтримку виборців. Як ви гадаєте, чому націоналісти отримали такі високі результати і чи означає це, що в українську політику повертається ідеологія?
— Я не почув від лідерів «Свободи» якоїсь масштабної й обррунтованої ідеологічної платформи. Був набір доволі гучних та енергійних лозунгів, що, до речі, не так уже й мало, бо люди втомилися від аморфності, в’ялості, неенергійності й повільності політиків. і ці лозунги були першим фактором, до речі, комуністи теж багато «взяли» за рахунок цього ж чинника.
Іншим фактором, на мій погляд, було те, що деякі провладні кола виявили незрозумілу для мене величезну симпатію саме до цієї політичної сили. Навіть якщо б «Свобода» не хотіла зайти у парламент, вони б її силою туди «запхали».
Ну і ще один фактор — це особиста харизма лідера. А оскільки у нас політика вкрай персоніфікована, то лідер і виступив таким потужним «потягом», що «вкотив» за собою у Верховну Раду і багато «вагонів».
- Чимало говориться про розчарування чинною владою по всій країні. Чому все ж такі високі результати здобула на виборах правляча партія?
— Відповідь дуже проста. Наші люди звикли, що дуже рідко в країні відбуваються зміни на краще. Якщо й відбуваються, то, як правило, стає лише гірше. Тому досить багато людей бояться будь-яких змін і виступають за фактичну консервацію чинної розстановки сил.
- Після президентських виборів 2010 року ви прогнозували, що Віктор Ющенко має шанси стати таким собі опозиційним Гудвіним, який переховується десь у незнаному замку, на невідомій пасіці і час від часу промовляє високі опозиційні істини. Як ви гадаєте, з чим пов’язана його поразка на парламентських виборах і чи свідчить вона про відхід Ющенка у політичне небуття?
— Я звернув увагу на те, що Ющенко нині отримав саме такий результат, як багато років тому отримала партія «Не Так!» — один відсоток і кілька сотих. Мені здається, що все він робив на цих виборах не так. І ідеологія, і лозунги, і команда, і навіть політичний дискурс. Тому так і сталося.
- Незважаючи на передвиборчі декларації, об’єднаній опозиції ВО «Батьківщина», «Свободі» та «УДАРу» не вдасться створити демократичної більшості в парламенті. Як тепер опозиційні сили взаємодіятимуть у ВР?
— По-перше, демократичну більшість можуть створити тільки демократи. «Батьківщина» не є демократичною партією, бо вона ніколи не поважала думку більшості, якщо ця думка не відповідала її власній. А повага до більшості — це базове правило демократії. «Свобода» навіть ніколи серйозно не казала, що вони демократи. Вони самі називають себе націоналістами, а націоналісти в Європі ніколи не належали до демократичних кіл. Залишається Кличко, який поки що є «табула раса», тобто чистим папером. Може, його сила стане демократичною.
- Але «УДАРу» поки що замало, аби створити демократичну більшість. Де знайде собі місце у ВР більшість «самовисуванців» — в опозиції чи біля «годівниці» влади?
— Вже почалася «дифузія» «самовисуванців» — кулуарні переговори, «терки» і таке інше. Тобто процес пішов. А українська практика свідчить про те, що цей процес завершиться тим, що незалежні прихиляться до влади та грошей. Мені здається, що так станеться і в цьому парламенті.
- Чи можна в цьому парламенті очікувати від провладних сил антиукраїнської законотворчості?
— Провладні сили багато років боролися за те, щоб самостійно керувати країною — її ресурсами, фінансами, енергетикою та іншим потенціалом. Навіщо їм приймати закони, згідно з якими ці ресурси «підуть» до когось іншого?
Оксана Процюк,
