Всюди було буквально повно крихітних, прозорих душ. Вони присвятили все своїй власній вигоді й померли, не викликаючи великого жалю. І стали невидимими для добра.
«Я помер сьогодні вранці». Так Жуан Сезар дас Невес починає одну з найбільш інтригуючих історій про те, що чекає на людину після смерті.
На таємничій залізничній станції, заповненій незвичайним світлом, серед ангелів, заблудлих душ і моторошних демонів герой роману, якого мучать спокуси і сумніви, повинен прийняти рішення, яке визначить його вічність. Роман «Перший день після смерті» — це історія людської драми, спокус і слабкості.
Пабло і Кончіта
Він, Пабло, був живим, привабливим хлопцем, допоки не заразився страшним вірусом амбіції. Все почалося в університеті, коли він почав отримувати хороші оцінки. Викладачі стали звертати на нього увагу, розмовляти з ним і переконувати його пройти різні стажування та додаткові курси. Саме в цей період Пабло розірвав заручини з Кончітою і перестав грати в гандбол, у якому вже мав чималі досягнення.
Після закінчення університету він пережив кілька тривожних місяців. Проблема була не в тому, щоб знайти роботу, а щоби вибрати найкраще становище. Він страждав, бо повинен був прийняти рішення про вибір кар’єри. Досягнуті в університеті результати відкрили перед ним багато перспективних доріг. Він міг вибирати між науково‑дослідною роботою, академічною кар’єрою і захистом докторської та широким спектром вітчизняних і зарубіжних підприємств. Навіть мав можливість увійти до світу політики, а також пропозицію одного зі своїх друзів, який переконував відкрити власний бізнес. Кар’єра стала для нього нав’язливою ідеєю. Він обрав керівну посаду у великій міжнародній корпорації. Саме це знищило його життя дощенту. Сім’я та друзі зовсім не бачили його, бо ж він працював не тільки кожен день, але й весь день. Пабло отримував королівську зарплату, проводив час за розкішними вечерями і в чудових кабінетах, приймав рішення щодо мільйонів людей. Насправді ж він жив у золотій клітці. Влада, відповідальність і конкуренція були сильними наркотиками, від яких він дедалі більше ставав залежним. Спочатку він ще говорив, що хоче отримати хорошу роботу, аби мати змогу закласти сім’ю і жити щасливо. Але за деякий час перестав і думати про це. Бізнес, подальші інвестиційні проекти й наступне швидке просування по службі було справжньою пристрастю його життя. З певного моменту він повністю втратив інтерес до жінок, глузував із колег, що це їх «робить слабкими». Він любив жартувати, кажучи, що гроші збуджують його більше, ніж секс.
Найгіршим було те, що у п’ятдесят років він був раптово звільнений з компанії, де його замінили молодшим колегою. У переважній більшості випадків ця подія ставала страшною кризою і визволяла від одержимості. Зазвичай саме в цей момент люди починають розуміти, що все їхнє життя, досі зосереджене на професійному успіху, було насправді дрібним і безглуздим. Тоді вони починають розуміти, що забули жити, що зруйнували шлюб і сім’ю, бо пропустили дитинство своїх дітей, не брали участі в їхньому житті, замінили радість і сенс життя на кілька моментів влади і престижу. Але з Пабло було інакше.
Його солідна репутація і холодний, розважливий розум дозволили йому відкрити свою власну компанію. За короткий час він уже мав велику компанію, а колишні начальники поклали око на злиття.
Саме для того, щоб визначити умови договору, він здійснив ту поїздку до Барселони, під час якої загинули в результаті нещасного випадку він і Кончіта. В молодості Кончіта дуже страждала від розірваних із Пабло стосунків. Вони зустрілися в університеті, і вона була насправді в нього закохана. Вона була змушена безпорадно дивитися на те, що зробили з ним амбіції, і саме тому вона покинула навчання й стала писати вірші. Зв’язалася з авангардною театральної трупою і довгий час подорожувала провінцією, живучи на невелику зарплатню, яку отримувала за участь у спектаклях. Вона приймала наркотики і мала багато випадкових зв’язків. Кончіта вийшла з цього богемного життя тільки завдяки своєму батькові.
Сім’я, звісно, була сильно засмучена життям, яке провадила Кончіта. Батьки навіть хотіли попросити Пабло, її колишнього нареченого, поговорити з нею, але він відмовився. Коли жодні спроби не увінчалися успіхом, щоб повернути свою дочку, батько вирішив спокусити її літературним успіхом. Йому вдалося домовитися з одним зі своїх друзів, директором престижного видавництва, і той написав до Кончіти листа з пропозицією випустити томик віршів. У листі не згадувалося про те, що батько фінансує видання. Дівчина з ентузіазмом взялася за проект і повернулася додому, щоби працювати над книжкою. За кілька місяців з’явилася невелика збірка віршів під назвою «Жовте листя на вітрі за прохолодного дня».
На превеликий подив усіх, особливо видавців, книга отримала хороші відгуки і перші 2000 примірників були продані протягом декількох тижнів. Кончіта, яка взяла псевдонім Шаман Маяна, стала відомою. Книжку переклали багатьма мовами, і авторку почали запрошувати на зустрічі та конференції, замовляти у неї театральні п’єси і просити пояснити свою життєву філософію. І її знищив успіх.
Потім були наступні томи поезії та прози, переважно присвячені містиці й окультизму. Прийняття критиків і глядачів було різноманітним, але загалом сприятливим. Вона мала різні клуби шанувальників і проводила багато місяців за кордоном у промо‑подорожах.
Для батьків, гаряче віруючих і практикуючих католиків, ця еволюція була ще гіршою, ніж попередня ситуація. Донька дедалі більше віддалялася від істинної віри, що завдавало їм великих страждань. Особливо коли вона казала, що наближається до неї. Ось тільки після виходу її найвідомішої книжки, «Христос Заратустра», в поетичному центрі «Зодіак», коли вона оголосила про своє навернення до християнства, яке розуміла поетично-езотерично та спіритично, розрив між нею та батьками поглибився.
Комерційний успіх був такий великий, що Кончіта була змушена найняти десятки людей в CPCSM — Християнсько‑поетичний центр Шаман Маяна. Треба було відповідати на листи, зайнятися просуванням збірок поезій, виданням журналу, і — перш за все —прийняти велику кількість людей, які хотіли взяти участь у курсах масажу, сесіях інтерактивного театру і знаменитих «курсах спасіння через поезію», які Шаман проводила раз на місяць.
Маяну шанували натовпи людей, спраглих духовного керівництва, і багато хто був ощасливлений завдяки її порадам. Але ніхто не знав, що життя Кончіти це велика пустка. Присвятивши себе створенню вигаданої особистості Шаман Маяна, вона забула жити. Її радості, бажання, страхи і страждання були пов’язані тільки з її організацією.
Саме в цей період, абсолютно випадково, вона зустріла в розкішному ресторані свого колишнього нареченого, Пабло. Вони впали в обійми одне одного і домовилися зустрітися. Пабло сказав, що має для неї чудову пропозицію. Два дні по тому вони вечеряли разом. Він, як з’ясувалося, не хотів нічого, що було пов’язане з любов’ю. Він був тепер серйозним менеджером великої нафтової компанії та хотів запропонувати їй участь у компанії, яка провадила би комерціалізацію порад Шаман на підприємствах.
Кончіта, попри свою схильність до містицизму, стала досвідченою, вдумливою і холодною практичною жінкою. Вона відразу побачила потенційні вигоди цього проекту. Вони погодилися видати разом книжку «Езотерична поезія та успіх компанії» і вести курси для великих транснаціональних компаній. Дуже швидко CPCSM змінив клієнтуру. Замість старих дам і дезорієнтованих молодих людей з’явилися ділові костюми і краватки підприємців. І саме пропозиція приєднатися до великого міжнародного видавничого консорціуму привела їх обох до Барселони у цей фатальний день.
* * *
Історія Пабло і Кончіти була лише однією з багатьох подібних. Серед душ‑ліліпутів можна було розрізнити безліч типів. Я побачив атлетичного хлопчика, який повністю присвятив себе рекордам у плаванні, залишивши друзів, любов і все інше. Він помер від серцевого нападу й навіть не встиг зрозуміти, що забув жити.
Також був старий чоловік, який присвятив своє життя пошукам доказів останньої теореми Ферма. Спочатку — пошукам доказів, а потім доказу того, що докази, надані Ендрю Уайлсом у 1994 році, неправильні. Ще один був філателістом, який зруйнував життя і сім’ю, збираючи невелику серію поштових марок із Маврикії.
Тоді ангел звернув мою увагу на інші душі, які були не тільки маленькими, але й прозорими. Їх майже не можливо було побачити, якщо не знаєш, де вони знаходяться. Коли я звернув на це увагу, то зрозумів, що їх набагато більше, ніж усіх інших. Скрізь було буквально повно цих прозорих душ. Ангел пояснив мені, що це також душі людей, зосереджених на одній меті в житті, які, таким чином, забули жити. Тільки за мету вони обрали себе.
Це були душі, які забули про любов, про життя не з якихось зовнішніх причин, хоч би вони були найдурнішими, а задля себе. Вони пережили існування пересічне, сіре, сповнене егоїзму і розрахунку. Вони пожертвували всім заради своєї власної вигоди й померли, не викликаючи великого жалю. І стали невидимими для добра.
