Ексклюзив Фіртки. Тарас Возняк: Боюсь, що у цьому складі керівництва держави перемога у війні неможлива

 

 

Тарас Возняк – відомий український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї», у розмові із кореспондентом Фіртки поділився своїми думками стосовно майбутнього України, як вилікувати українське суспільство, які партії потрібно створювати, коли закінчиться війна на Донбасі і чи здатна українська влада вирішити конфлікт...

 

Зараз багато інтелектуальних середовищ розробляють стратегії для України. Яке Ваше бачення майбутнього держави?

- Ми повинні, у першу чергу, змінити структуру суспільства у сенсі доступу до створюваного національного продукту. Зараз декілька сімей, яких називають олігархічними, контролюють 80% економіки країни. Одна людина – Ахметов – контролює 15-20% економіки України. Так бути не може. Ця людина контролює те, що він не створює. Більша частина нашого суспільства є по-суті, злидарями, які просто виживають. Тільки 10 – 12% людей є більш-менш зарадними, котрі не є олігархами, але і не є злиденними.

 

Як це завдання виконати?

- Потрібно міняти систему. Зараз у наших владних структурах – від парламенту до обласних чи міських рад поставлені найбагатші. Кілька десятків олігархів тримають кілька десятків фейків, які у нас називають політичними партіями. Усі вони у нас зараз дружно сидять у ВРУ і працюють на благо і процвітання цих декількох десятків сімей. Це ось те, що потрібно змінити в першу чергу.

Якщо доступ до створюваного національного продукту матимуть тільки кільканадцять сімей, а всі решта будуть на них працювати, то нічого не буде. І це не є якісь посткомуністичні синтементи чи щось таке. Скажімо, структура сусідньої Польщі чи Угорщини – це 60-70% середнього класу. 30% - людей, котрі живуть нижче середнього. Теж є кілька десятків людей багатих, але вони не грають тієї ролі, що у нас.

 

Після розпаду СРСР, Україна і Польща були практично на рівних вихідних позиціях. Де і коли у нас стався перелом, після якого пішло все не так?

- Де? – У головах. А коли? То це сталося тоді, коли у 1991 році національна демократія пішла на компроміс із комуністичною номенклатурою і по суті комуністи залишилися у владі. Це був той мезальянс – поворотний момент.

 

Можемо припустити, що такий компроміс, чи то домовленості між старою і новою владами, які міняються, існує і до сьогодні. Після Майдану суспільство очікувало кардинальних змін. Цього не трапилося. Чому?

- Компроміс випрацьовувався на протязі останнього року чи півтора. Але ті, котрі стояли на трибуні на Майдані, і ті, котрі стояли під трибуною, мали зовсім інші цілі і завдання. Ті, хто стяв на трибуні, не збиралися нічого, за великою мірою, міняти у здійсненні системи влади, розподілу суспільних благ і так далі. Так, вони, без сумніву, хотіли усунути від влади Януковича, але натомість зайняти його місце, що і були зроблено. Природа влади не змінилася. Але, в принципі, так довго не мало б бути. Не може вже стільки років – чверть століття – тривати такі несправедливі суспільні відносини у такій великій, європейській країні.

 

Тим не менше, ці чверть століття ми себе шукаємо. Можливо, нам потрібно нарешті знайти якусь просту, зрозумілу для усіх на Сході і на Заході країни ідею, навколо якої ми себе знайдемо і згуртуємося?

- Не треба шукати ідею. Має бути єдине – справедливий розподіл суспільних благ і досягти його можна тільки тоді, коли будуть усунуті від влади олігархи. Якось політолог Сергій Гайдай сказав, що він мав надії на багатьох, але згодом зрозумів, що від влади потрібно усунути усіх.

 

Хто тоді повинен керувати?

- Ті хлопці і дівчата, що ходять по вулиці зараз.

 

Чи можливо в українській політиці таке, що політики не будуть ручними? На минулорічних виборах до ВРУ пройшло багато журналістів, громадських активістів, комбатів – усі вони були начебто не залежними, а зараз випливають їхні стосунки до того чи іншого олігарха і так далі.

- Політики не можуть бути ручними – або ти ручний, або ти не політик.

На майдані було багато молодих активістів, які успішно продалися в успішні фейки – олігархічні бренди і партії, отримали перші місця у списках, пройшли у владу. Але вони не політики, а ляльки, якими керують. Політик – це людина вільна, а вони – невільники.

 

Ви буваєте багато закордоном. Чи є у тамтешніх політичних еліт розуміння того, що відбувається насправді в Україні?

- Політичний клас закордоном все чітко розуміє. Більше того, він чітко розуміє не тільки хто з ким воює, але й де воює. Крім того, вони чітко знають хто бере хабарі, а хто ні. Вони знають більше про наше вище керівництво, ніж гадають наші можновладці. Періодично вони передають на верхні щаблі нашої влади списки тих, хто підозрюється у корупції. Списки бачать, але чи на них реагують – це вже інше питання.

 

У контексті цього, про що свідчить історія із звільненням голови СБУ Валентина Наливайченка?

- Це приблизно та сама історія. Наливайченко не зрозумів того, що якщо американці сказали, що хтось є корупціонером, то не обов’язково потрібно поспішати його знімати.

 

Перемога на президентських виборах Петра Порошенка – це помилка українського виборця чи це краще з того, що було на той час?

- Це дійсно було ліпше з того, що ми мали і це не було помилкою.

Нам потрібно розрізняти олігархів від багатих людей. Скажімо, той таки Рокфеллер, який так у разів 150 багатший від Ахметова, не є олігархом, бо він не бере участі у здійсненні влади. Кульчик у Польщі – мільйонер, але не олігарх.

Порошенко, коли його обирали, олігархом не був.

Звичайно, Порошенка обирали з тим таки розрахунком, що він позбудеться своїх бізнес проектів. І тут почалися проблеми. Зрозуміло, що у Росії, напевно, продаж його підприємства блокують. Путін хоче, щоб він задарма віддав свій бізнес. Тут глухий кут і це робить ситуацію неприємною.

 

Нам потрібно розуміти Порошенка, співчувати йому, сварити його, він робить правильно чи так як дозволяє ситуація?

- Він обраний нами. Він не є нашим царем, імператором, чи королем. Ми повинні йому вказувати на те, що він має виконати, бо ми так хочемо. Це не означає, що його потрібно скидати як Януковича, але потрібно коригувати і наполягати.

 

Чи готове сьогодні суспільство обирати не лідерів, не бренди, не фейкові партії, а партії, які дійсно представлятимуть їхні інтереси?

- Люди не мають вибирати, а мають сформувати партії, самоорганізуватися і досягти свого щастя.

 

Прогнозують, що цьогорічні місцеві вибори відкриють багато нових облич і у місцеві ради прийдуть нові люди...

- Це буде ні що інше, ніж заливання старого у стару систему. Тому, що на місцеві вибори йтимуть олігархічні партії-фейки, вони формуватимуть місцеві ради. Звільнятимуться певні ніші. Скажімо, у нас, у Львові, ВО «Свобода» зазнає краху, куди спробують зайти інші фейки, або ж ті сам власники з новими обличчями. Тому, що кожна партія складається із власника, політичних псевдо-лідерів – маріонеток, які появляються на телебаченні, ну і рядових членів партії – голосувальщиків.

Так от власники партій, очевидно, поставлять цього разу на інші проекти і прийдуть під новими знаменами.

 

Адміністративно-територіальна реформа, яку так поспіхом намагаються впровадити в Україні, вона потрібна і на часі?

- Абсолютно потрібна. Зараз вже трішки призипунилися процеси дикого дерибану, який запровадили донецькі і почали появлятися достатньо великі суми коштів у бюджеті. Крадуть, але вже трохи встидаються. І тому, ці ресурси потрібно ефективно використовувати. Але ефективно використовувати їх при тому формуванні і розподілі бюджету, який є, неможливо.

 

Чи не породить зосередження більших коштів на місцях містечкову корупцію і тепер крастимуть на найнижчих рівнях?

- Так, породить. Але Янукович підвів усі крадіжки під одну вертикаль – усе йшло і в Київ. Поки що нічого не мінилося – 1,5 роки пройшло, а система залишилася. Після реформи це повинно змінитися.

 

Чи не призведе ідея про автономію і самоврядування для Донбасу до якихось заворушень на Заході країни, у Галичині, скажімо?

- Це технологія Путіна – розв’язувати галицький сепаратизм для того, щоб підготувати ідеологічні основи розчленування України. Але це і неміч мислення наших галицьких – львівських, івано-франківських, а тепер ще й чернівецьких хлопців.

 

Після тривалого польсько-українського конфлікту актуальним було міжнаціональне примирення. Чи потрібно примирення між народами України і Росії зараз. Чи про це взагалі не йде мова?

- Безсумнівно, воно рано чи пізно відбудеться. Та розмова почнеться, але тільки після того, як ми звільнимо Україну від російський військ.

 

Кому вигідна війна в Україні?

- Ця війна вигідна усім сторонам. Це ж величезна машина для заробляння грошей, це величезна машина для того, щоб виправдовувати чому не проводяться реформи, для підняття рейтингів, для того, щоб грабувати сусідів. Усі ці «Моротоли» і «Гіві» були ніким. У нас це були б бомжі, а там вони герої. Не говорю вже про рівень контрабанди і так далі. Це щастя для тих, хто у тому задіяний. Інше питання, що за це «щастя» розплачуються життями наших хлопців. У цьому, власне, цинізм усіх сторін конфлікту.

 

Схоже, що цей конфлікт хочуть заморозити…

- Заморозити – це означає зробити машину для заробляння грошей вічною. Так само зробили із Придністровським конфліктом і на контрабанді звідти вся Одеса і пів’Києва сиділо. А на контрабанді через Донбас сидітиме вся українська еліта.

 

На Вашу думку, коли і чим закінчиться війна на Донбасі?

- Закінчиться тоді, коли суспільство нарешті приведе до влади не олігархів, а справжніх політичних лідерів, не фейкових командирів батальйонів і фейкових сотників майдану, а реальних політичних гравців. Олігархам ця країна є найкраща з усіх можливих. Це мільйони злидарів, які стоять у черзі за роботою.

 

При теперішньому керівництві держави чи зможемо звільнити Україну від військ?

- Боюсь, що у цьому складі і при цьому небажанні перестати бути торгівцями, а ставати воїнами чи політиками, перемога не можлива. Можливе тільки замороження конфлікту. Нажаль.

 

Розмовляла Марія Лутчин


23.06.2015 Марія Лутчин 1469 0
Коментарі (0)

13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

2317
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1131
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1427 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2308
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3779
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2727

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

789

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2520

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

938

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1387
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2483
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2549
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

3137
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19924
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1459
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21454
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9261 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

803
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

733
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

1467
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1243
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1619