Євген Гапич: Мене затримали і направили у Слов’янськ за вказівкою «Бєса»

 

Коломийський фотокореспондент Євгеній Гапич зі своїм братом Геннадієм три дні перебували у заручниках у Слов’янську. Сепаратисти встигли охрестити їх «заручниками референдуму», фактично, маючи на меті утримувати братів до першої декади травня — до часу ймовірного проведення місцевого референдуму.

 

Тиснули морально та фізично: у Євгенія Гапича шрам на шиї від ножа. Врятувала братів Гапичів велика активність інтернет та журналістської спільнот, а також те, що саме 24 квітня українська влада показала зуби і почала проводити у Слов’янську антитерористичну операцію.

У вівторок, 22 квітня, зник журналіст із Коломиї Євген Гапич, який вирушив на Донеччину для створення серії репортажів. Євген Гапич був у відрядженні разом зі своїм братом із Сум. Перед тим, як обірвався зв’язок, брат сказав рідним кодове слово, що означало небезпеку.

Братів Гапичів розшукували не тільки рідні: звістка про журналіста із Коломиї, який не виходить на зв’язок, облетіла багато інтернет-ресурсів і з’явилася навіть на сайті міста Горлівка. Про Євгена розповідали центральні ЗМІ, включно з Громадським ТБ, 5 каналом. На постійному зв’язку була дружина журналіста Оксана Гапич, яка збирала крихти інформації: стало відомо і про останнє місце перебування Євгена, і про те, у якому супермаркеті викрадачі зняли з карток гроші, і про те, що Євген опинився у Слов’янську. За долю Євгена вболівало дуже багато людей, які залишали співчутливі відгуки на його сторінці у Фейсбуці.

Зрештою, о 4 годині ранку 25 квітня у себе на сторінці у соціальній мережі Facebook написав сам журналіст: «Дякую всім! Я у своєї мами, в Сумах! Живий, здоровий! Подробиці потім».

«Вікнам» вдалося поспілкуватися із Євгеном Гапичем практично відразу після його звільнення, а також одразу після повернення у Коломию.

ДВІ ДОБИ У ПОЛОНІ

17 квітня брати Гапичі вирушили на Схід України. Євген Гапич виграв грант на відрядження у Харківську, Донецьку і Луганську області. Він мав листи підтримки від редакцій Калуша та Івано-Франківська, які гарантували публікацію його майбутніх матеріалів.

— Спочатку заїхали у місто Ізюм — там стоїть український блок-пост. Там поспілкувався із людьми, пофотографував, — відтворює події Євген Гапич. — Потім об’їзною дорогою поїхали до Слов’янська. Нас насторожило, що на першому ж блок-пості — коли нас зупинили — направили «снайперку» і автомат Калашникова. Вирішив не фотографувати  і краще промоніторити ситуацію. Поїхали через Краматорськ — у Донецьк.  У Донецьку зробив фотографії, надиктував «Вікнам» новину і блог «Вікнам». Вирішили, що потрібно десь перепочити. Поїхали до Артемівська. Там зупинилися у готелі «Ностальжі». Вивчили ситуацію, вирішили, що поїдемо до Слов’янська — там мала розпочатися антитерористична операція. Вирішили, що у гущу подій не лізтимемо, станемо собі на окраїні.

 

У своєму блозі Євген Гапич радив автівкам із заходу України на схід не вирушати

 

Брати Гапичі спочатку вирушили у Горлівку. У понеділок, за повідомленням 5 каналу, будівля не була захоплена сепаратистами. З’ясувалося, що це не так.

Євгена та Геннадія Гапичів затримали у вівторок, 22 квітня, у той момент, коли Євген фотографував будівлю Горлівського відділку МВС.

— Я встиг зробити кілька кадрів, до нас підійшли троє у камуфляжі, двоє з них — у масках, і почали вимагати документи. Одразу прийшло відчуття, що це — небезпечно. Повели до коменданта.Той відразу сказав: наручники, пакуєм. Забрали гроші, мобільні телефони й особисті речі, які розібрали за принципом «що кому сподобалося». Нас загнали у підвал, де роздягнули, почали обшук і тут — мій паспорт з коломийською пропискою. Це для них як діагноз: «бандерівець». Потім прибіг один боєць і нібито з нашої автівки приніс листівку УНА-УНСО, про які ні я, ні брат нічого не знали. У моїй сумці для ноутбука знайшли шеврон із левом. Я пояснював, що граю у страйкбол, але… Нам зав’язали очі, руки, заклеїли рот та заткнули ватою вуха.

 

Євген Гапич разом із командою “Гуцули”, яка брала участь у страйкбольному міжнародному фестивалі. На футболках — той самий шверон із левом. Фото з архіву “Вікон”

 

У Слов’янськ Гапичів везли двоє охоронців і водій у міліцейській машині «Тойота» (це Євген зрозумів із розмов. — Авт.) з мигалками, кинувши на підлогу. Там утримували у захопленій будівлі СБУ. Охоронець із Горлівки забрав у Євгена кросівки, які йому сподобалися. Зав’язані очі і руки Євген Гапич мав аж до четверга, 24 квітня. Журналіста увесь час утримували окремо.

— Поводилися зі мною, як у військовий час. Допитували із застосуванням фізичної сили. Один, який називав себе «беркутівцем», поводився особливо жорстоко. Обіцяв відправити до «Небесної сотні». Провів ножем по шиї — ще залишився шрам, — згадує Євген Гапич.

За словами журналіста, сепаратисти не зважили на повідомлення, що він — журналіст і не вірили у запевнення, що приїхав писати правду. Домагалися, щоб визнав, що він — член УНА-УНСО.

Чоловікові довелося назвати свої паролі до сторінки у Фейсбуці та до електронної пошти, і це якоюсь мірою йому допомогло.

— Я людина пряма і прямо висловлював на своїй сторінці думки щодо нинішньої влади та «Правого сектору», — каже журналіст.

У заручниках на той час перебували ще кілька людей, зокрема, й американський журналіст Шимон Островський. За спогадами Геннадія Гапича, в останню ніч, коли його та американця перевели у дуже холодний і сирий підвал, чоловікам довелося спати «в обнімку».

 

ДОПОМІГ БОГ І… АТО

Гапичам потрапити на волю вдалося дивом. Цього ж дня був звільнений і американський журналіст.

— Нам Бог допоміг — таке пояснення маю, — каже Євген Гапич.

Зауважимо також, що саме 24 квтіня українська влада вдалася до силових дій на блок-постах біля Слов’янська, а у місто зайшли БТР-и.

Євгена та Геннадія Гапича відпустили після того, як сепаратисти через медіа довідалися, що журналіста з Коломиї — розшукують, і навіть знають його місце перебування. Імовірно, до того часу покладали надії на те, що ніхто не знатиме, де утримують братів: зникли вони у Горлівці, тому, мабуть, сподівалися, що ніхто не буде шукати у Слов’янську. Активність інтернет спільноти та миттєве поширення інформації, напевно, зіграли вирішальну роль у долі братів Гапичів.

Євгена та Геннадія Гапичів — відпустили. Дали 500 гривень на дорогу.

— Ми сіли на автобус, бо жоден інший транспорт не «ходив». Доїхали до Горлівки, пішли у МВС — там нам пообіцяли віддати авто, фотоапарат і речі, якщо ми повернемося. Нас там навіть погодували. Дали гроші на бензин, віддали авто і фотоапарат. Ні особистих речей, ні мобільних телефонів, ні грошей не повернули, — каже Євген Гапич.

Увесь час, що перебував у полоні, Євген думав про близьких людей.

— Просто до всього звикаєш: до болі, до погроз. Втрачаєш зв’язок із часом. Але переживав не за себе — у такій ситуації про себе не думаєш. Думав про дружину, про дітей. Це важко описати, це не той момент, щоб щось відчувати, не той стан, щоб адекватно реагувати.

Євген Гапич не говорить про подробиці, однак, його дружина Оксана зазначає: били — професійно, не по обличчю. Чоловік досі чує нирки та печінку.

 

ВИКРАДАЧЕМ БУВ «БЄС»

Повернувшись додому, Євген в інтернеті віднайшов свого кривдника, за вказівкою якого його затримали у Горлівці та доправили у Слов’янськ. Ним виявився російський диверсант, який брав участь у захопленні відділку МВС у Горлівці та управління СБУ у Донецьку —  російський підполковник Ігор Безлер на псевдо «Бєс».

За інформацією СБУ, до 2002 року Безлер проходив службу в підрозділах ГРУ Генштабу Збройних сил РФ, закінчив службу у званні підполковник, а після цього був направлений до України. У 2014 році російський підполковник брав участь у захопленні військових частин у Криму, а нещодавно захоплював управління СБУ у Донецьку та відділок МВС у Горлівці за завданням російської розвідки. Цього ж підполковника підозрюютьу  вбивсті депутата Горлівської міської ради Володимира Рибака.

Тим часом, коли СБУ закликає повідомляти про його місце перебування правоохоронців та наголошують на його небезпечності, він контролює ситуацію у Горлівці і ходить у супроводі бойовиків.

— Саме він винен, що ми опинилися у Слов’янську. Саме він є викрадачем, — твердить Євген Гапич.

 

НЕБЕЗПЕЧНИЙ СХІД

— А звідки ви знаєте, що на Схід їхати небезпечно? — відповідає питанням на питання Євген Гапич. — Це — так, але про це чомусь не говорять. Там — підозра до всіх людей, які проживають від Києва на Захід.

Євген брав із собою бронежилет і каску, але, запевняє, вони там не потрібні.

— Там ніхто ні у кого не стріляє. Просто, коли перевіряють документи чи коли починаєш спілкуватися із людьми — йде відповідна реакція, і жодні засоби захисту тут не допоможуть.

 

Світлини з фоторепортажу Євгена Гапича, які він встиг передати з Донецька

 

Євген каже: навряд чи заручників прагнули поставити живим щитом. Швидше за все, заручники є «обмінною монетою».

Після того, як побував на Сході, Євген по-іншому став дивитися на багато речей.

— Я буду писати про поїздку і свої зустрічі, але мою правду мало хто сприйме, — каже Євген Гапич. — На сході кажуть, що їх не чують, решта частина України питає: а як їх почути, якщо вони не йдуть на розмову? Зачароване коло. Влада перебуває у паралельному світі. Ситуація на сході не виникла зараз — до неї готувалися. Поштовхом став Майдан, який зробили люди за Дніпром. Тому питання ставлять такі: чому Майдан змінив собі владу, а ми не можемо це зробити у себе? Чому у вас дозволено людям дозволено відкрити ногою двері у кабінет нового начальника УМВС, залучити до цього «Правий сектор», «Самооборону» і звільнити начальника, а нам — ні? Чому нам ставлять на керівну посаду корупційну людину, яку ми не хочемо? У Росію люди, з якими я спілкувався, не хочуть— хочуть референдум і зробити окрему республіку. Ситуація дуже напружена. Але там ніхто не хоче війни.

Навіть зараз, після двох діб жахіть, Євген Гапич запевняє: поїхав би ще раз:

— Як нас випустили, я навіть жартував — що вже пройшов акредитацію і тест на правдивість — тепер можу тут працювати. Якби не моя принциповість, відкритість і правота, можливо, мене б і не відпустили.

…Поки батька не було вдома, донечки готувалися до його зустрічі: менша — шила ляльки та плаття для них, старша — майструвала з дерева автомат Калашникова. А дружина Оксана мріє про сина…

 

ПОРАДИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ЇДЕ НА СХІД

— Ніяких міліарних речей із собою не брати, щоб нічого не нагадувало відношення до «Правого сектора», УНА-УНСО чи Самооборони.

— Акаунти у соцмережах перед поїздками варто «почистити», особливо — видалити світлини з Майдану.

— Журналістам варто «неблагонадійні» публікації із соцмереж забрати.

— Категорично рекомендую не їхати на схід журналістам із Києва і до заходу України: для терористів вони все «бандерівці». Серед порад — говорити тільки правду, адже на сході працюють і допитують професійні військові, а не діти з рогатками. Журналістам — настоювати на тому, що виконують свої професійні обов’язки, приїхали, щоб допомогти регіону показати ситуацію у регіоні.

 

Вікна


01.05.2014 1218 0
Коментарі (0)

13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

2334
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1135
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1432 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2312
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3782
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2730

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

799

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2525

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

942

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1390
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2486
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2552
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

3140
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19929
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1464
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21456
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9264 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

809
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

739
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

1471
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1247
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1622