Євген Нищук: Ми в жодному разі не можемо розчаруватися в Майдані

 

/data/blog/90992/3dc3a7a819ac07592780237bb570a821.png

 

"Голос" Майдану, екс-міністр культури, прикрпатець Євген Нищук у програмі "Вечір з Миколою Княжицьким на Еспресо.TV - про спадок Майдану, надважливість культурної реформи та кар'єру.

 

 

- Я хочу повернутися до того, що відбувалося на Майдані. Ви нетипово себе вели для артиста чи для актора, тому що це люди, які не йдуть в політику, які намагаються бути обережними, Ви не просто пішли в політику, Ви фактично, стоячи на сцені, часом брали на себе прийняття якихось відповідальних рішень (під час штурму або в якихось інші моментах). Це у Вас таке бажання займатися політикою і раніше було, воно у Вас внутрішнє чи ні?

- Особливо в ситуації останніх подій 2013-2014 років про політику зовсім не думав, був тільки момент якогось свого неспокійного нутра. Так дійсно воно звідкись береться, коли я в школі бачив потік людей в 1990-му році, коли йшли всі вулицями Івано-Франківська, згодом, приїхавши в Київ і навчаючись в Університеті Карпенка-Карого, якось слідкував завжди, …притому що ніколи не мав якогось бажання бути в політиці.

 

- Але Ви там на сцені були таким справжнім політиком, не імітатором, не людиною, яка каже, що я тих чи інших підтримую чи засуджую, а людина, яка брала на себе відповідальність, що взагалі-то для українських політиків мало характерно.

- Очевидно, що не тяжіло наді мною те, що я в якихось політичних інтересах там був. Більше того, я собі там іноді мав змогу аналізувати і думаю, що в тому випадку оця близькість до сприйняття людей або єднання з людьми у мене було через те, що я не мав жодного політичного забарвлення. Тобто я не був представником чи цієї трійки в тому випадку, чи будь-якої іншої. Там десь мене хотіли вхопити в дві тисячі якомусь році, але, слава Богу, не сталося. При тому, що я завжди казав, що не зарікаюсь від політики. Але я досі не є заангажованим політично. 

 

- Я хочу поговорити про те, хто Ви є. Ви з Франківська?

- Родом.

 

- Ви з дитинства мріяли займатися акторською справою?

- З дитинства мріяв стати футболістом. Займався активно в спецшколі по футболу. Але потім якісь були травми, і мене захопили в студію театральну в Івано-Франківську. І далі мої старші колеги, які поступили в інститут Карпенка-Карого, відомі люди і зараз, Віталій Лінецький, якого вже немає, Юра Горбунов, Наталя Попович, інші, які відбулися, і я, як кажуть, вслід за ними пішов у світ мистецтва.

 

- А як це відбулося? Ваші батькі хто?

- Вони не є творчими за професією людьми. Батько на заводі працював, мати то на фабриці, то ще десь, і не були творчими. Я дуже пізня дитина, в мене два старших брати, один з них, на превеликий жаль, 2006 року загинув, був міліціонером, а найстарший Богдан працює. Батька немає. Я народився, коли батьку було 50 років. Буквально за рік до 90-ліття батько відійшов. Він прожив таке довге життя і розповідав, що він колись завжди тяжів до якихось імпровізацій сільського клубного життя. Розповідав, як грав, був більше комедійним навіть.

 

- Ваша акторська доля теж була непростою. Тому що Ви досить багато знімаєтеся в кіно, але якщо говорити про театр, Вас бачили на сцені театру "Сузір’я" в Кужельного, але в таких сталих академічних трупах Вас не було, хоча глядачі Вас знали з кінофільмів. Чому?

- Ну це такі, можливо, внутрішні театральні інтриги. Не секрет, що я довгий час мріяв бути театрі Франка, в головній труппі країни, як її називають. Хоча зараз такого визначення немає, яка труппа найкраща. Кожен вважає, що та труппа, в якій він грає, є найкращою.

 

- Зараз це справді змінилося, вистави того ж Франківського театру, на них приходять люди, всі знають його, або вистави "Молодого театру", інших, або окремі вистави в театрі "Сузір’я" з Вашою участю, про них говорили. Але очевидно, що головний театр це…

- Ну, власне, завжди був тією мрією, і то була певна біль, але, як це завжди буває, в той момент було дуже головне себе не розгубити. Взагалі в творчих людях це є момент іноді зламу, який закінчується тим, що люди спиваються або йдуть з професії. Це є марафон,  щоб витримати його, треба дійсно мати силу.

Я дуже радий, що в той чи інший спосіб, рік за роком мені траплялися роботи поза, скажімо, сталою труппою, які були знаковими. "Тарас Шевченко" у Черкасах. І я собі потім подумав, коли вивчав сам менеджмент театральної справи, в Європі це заведено взагалі як правило, що людина не обов’язково є в сталій трупі і тільки там має працювати і більше ніде. І у мене так волею-неволею вийшло, я над цим не замислювався, але в мене так вийшло: "Тарас Шевченко" в Черкасах, в "Молодому театрі" вистава, спільний проект з Івано-Франківським театром і ансамблем "Гуцулія" "Оле, Довбуш" - Олексу Довбуша я грав. Тобто я розкидався по різних.

 

- Але у житті як це Ви відчуваєте, це у Вас таке, як кажуть, "горе від розуму" чи "горе від таланту", бо нібито Ваші ролі були помітними, відомі труппи мали би битися за Вас, а у Вас якось не хотіли брати?

- Очевидно, якісь були моменти. Мені важко казати про причини. Це, очевидно, виносилося і коли вже сталося природнім та ситуація, коли я прийшов у Театр Франка, який завжди був для мене рідним, там працює моя дружина Оксана Батько, і там я всіх знав, я співпрацював дуже часто з багатьма колегами, я їх всіх дуже добре знав, я працював на інших майданчиках. І цей момент коли після зміни уряду я не те що був розгублений, а мав знайти те, куди подіти свою енергію…

 

- Але цікаво, Вам же пропонували інші урядові посади, але Ви відмовилися.

- Правда, бо для мене дуже важливим був той момент, щоб я… десь нещодавно фраза проскочила про те, що я хотів би, щоб політики навчилися отримувати задоволення від свого служіння громаді. Я повинен розуміти повністю те, що я роблю, і від того отримувати гармонію. Не секрет, що перший місяць-два роботи на посаді міністра культури, хоча в мене ніколи не було проблем зі сном, але я дійсно не міг заснути, в мене боліла голова, я приймав пігулки.

 

- А Ви до цього менеджментом займалися?

- Я однозначно займався, це не була офіційна ситуація, але коли говорили, що зараз потрібні організаторські здібності на тій посаді. Даруйте, я спільно з деякими мистецькими агенціями, зокрема "Арт Веллас" і іншими, співпрацюючи з кінця 1990-х років, був співініціатором великої кількості мистецьких проектів, альтернативних фестивалів.

 

- Ну це добре, бо Вас не брали в такі сталі труппи і це зробило Вас незалежною людиною насправді…

- Так. Безперечно, окрім театру, мені іноді закидали, що ти витрачаєш багато часу на якісь заходи, але я ніколи до фестивалів, там, "Київська Русь", де було барокове мистецтво, міського українського романсу, етно-музики і фольклорного мистецтва, альтернативної музики, рок-музики, я ніколи не міг до цього поставитися, що це якась халтурка, на якій я хочу просто заробити гроші.

 

- Що Вам більше задоволення приносить: акторство чи державний менеджмент?

- Однозначно, моїм найголовнішим комфортом є сцена.

 

- Ви для багатьох були обличчям Майдану.  У Вас немає відчуття, що люди, які перший раз розчарувалися після Майдану, а тепер другий раз, що це буде впливати на довіру до Вас?

- Очевидно, що ці відчуття я ще упіймав ще після 2005 року. Я після ейфорії 2004 року нікуди не вліз: ні в політичну ситуацію, ні в посадову, я так обережно до цього ставився і ніколи не грав на цій темі. І як виявилося потім, це все нівелювалося, було великим розчаруванням, і воно мало певний відбиток. Так, я мав зважати, де я знімаюся, в яких ролях працюю, чи відмовитися від реклами, якихось корпоративів.

Але 2004 рік це була більш політична ситуація, яка мала конкретне забарвлення політичне, покладалися надії на конкретну особу. І після того я в багатьох мітингах або заходах не брав свідомо участь. Хоча мене кликали політики.

Але момент 2014 року, я відчув той градус правдивості, де вже питання політики не стояло. І зараз, коли мене запитують "відіб’ється чи ні", на відміну від 2005 року, в 2013-2014 роках ми зазнали великих жертв, пролилася кров. Тому оце роздратування, яке панує, може бути, воно має впливати на природній відбір тих, кого ми хочемо бачити при владі. Але в жодному разі ми не можемо розчаруватися в тому, що ми стояли вже навіть за євроінтеграцію – ми стояли за гідність і честь кожної людини. І я думаю, що в форматі десятиліть ця подія буде однозначно величною і такою, що змінила хід історії України.

 

- Хочу повернутися до Вашої роботи в Міністерстві культури. Складно робити реформи? Я розумію, що Ви не встигли багато чого зробити, бо не такий довгий термін були, але чому досі вся система управління культурою в нас залишалася, по суті, радянською, яка мала безумовно свої плюси, тому що в СРСР була сильна державна прокомуністична культура, а Ви людина незалежна туди потрапили. Чому так складно це змінити?

- Справді. Я співпрацював з багатьма національними колективами, з іншими альтернативними, недержавними і вони були мені не чужі, і я дійсно хотів… І перший мій меседж був, щоб сам орган Міністерства культури не був івент-агенством, яке колись займалося, на жаль, виключно державними заходами, купували квіти. І власне це була його сфера відповідальності. І просто роздавати національним колективам гроші.

Коли я прийшов, я ризикував, така була вимога Майдану, я звільнив практично всіх ключових осіб, всіх заступників, всіх голів департаментів, які були під прицілом громадськості. Я виконав цю потребу громади.

Далі я привів людей не з системи. 23 роки працювали над руйнацією армії та культури, то краще так ризикнути і щось змінити. І ми дійсно пробували покладатися не на держбюджет, бо його немає. Ми зосередилися на співпрацю з європейськими програмами. Щоб привести європейські програми не просто для грантування, а для такої комплексної системи перебудови і навчання менеджменту.

 

- А політична еліта? В мене таке враження, що наша політична еліта, урядовці, керівники держави, більшість депутатів за дуже невеликим виключенням взагалі не розуміють роль і важливість культури в суспільстві. В Вас не було такого? Ви не відчували самотності на посаді міністра?

- Відчував. Тут момент з ситуацією, з прірвою світогляду, яку ми маємо на Сході, це є недооцінка культурних процесів, обміну, здійснення проектів. Ми запроваджували програму взаєморозуміння, це момент, щоб люди Півдня-Сходу не були відірваними і відчували себе в контексті всієї культурної політики, яка запроваджується центром. В нас взагалі прірва була: Київ робить одне, а всі – інше. Наше намагання було зібрати всіх, бо раніше тільки керівники управлінь їздили в Київ "за нагоняєм", а тут їх запросили, передали їм конкретні меседжі, документи, яким чином вони себе мають поводити, як мають проводити свою роботу, тобто якусь карту.

Важко щось зламати відразу. Більше того – багато чого не потрібно ламати. Є якісь кращі моменти. Є питання до менеджменту, скажімо, в національних колективах, які би мали зараз відчувати час і трішки навчатися вже самостійно вести гастрольну діяльність. Але треба тоді закон про гастролі, щоб вони мали можливість це робити, закон про культуру, про меценацтво, щоб вони могли собі заробити гроші, а не так, щоб я прийшов і сказав, щоб заробляли самі.

В нас дійсно є особливі надбання в тому, що сталі труппи, такого в Європі немає. З іншого боку, я хотів розділити функції Міністерства культури на функцію збереження спадщини, традиційного мистецтва і окрему діяльність для розвитку сучасного мистецтва. Бо воно завжди було десь так, ну щось роблять, а воно зараз є обличчям, як це не дивно, в Європі, світі, Україні.

Тобто наші кращі митці, і літератори в тому числі, і художники, на яких зараз є запит в Європі. Але вони завжди були поза державними органами, на них ніхто не дивився, їх ніхто не залучав в ці процеси. Важливо знайт цей певний баланс: тисячолітньої української історії і кращих її витоків культури і те, як зараз розвивається, те які зараз є бажання у сучасних митців у різних напрямках (хореографії, театрі, кіно, прикладному образотворчому мистецтві).

 

- Ви для себе вирішили, як Ви далі будете рухатися: робити кар’єру подальшу в мистецтві чи в політиці?

- Я – людина неспокійна. Я отримую великий кайф від того, що я в процесі театральної діяльності. Я закінчив одну театральну роботу, зараз виношується і є ідея того, щоб нову почати. Я дуже хочу, щоб повноцінно запустився кінопроцес. І очевидно я б хотів здійснити якісь гарні кінороботи.

В мене немає ідей, щоб за будь-яких обставин сісти в міністерське крісло знов. Разом з тим, якщо складеться відповідна політична ситуація, якщо я буду там корисним, то я не зарікаюся, я можу працювати в цьому русі.

На громадському русі я також можу багато чого робити. Очевидно, є якісь ідеї, щоб створити ті чи інші ради. Зараз є ідеї фондів, де би я міг акумулювати ті ідеї колег і якось стукати в ті чи інші двері, чи в законодавчі чи у виконавчі, для того щоб вони були втілені.


04.11.2015 980 0
Коментарі (0)

18.09.2025
Діана Струк

Чому ми хворіємо з настанням осені та чи є ефективними народні методи профілактики хвороб, журналістці Фіртки розповіла імунологиня, доцентка ІФНМУ Галина Курилів.

535
16.09.2025

Попри російсько-українську війну, що триває з 2022 року, туризм на Івано-Франківщині не просто виживає, але й активно розвивається.    

451
14.09.2025
Вікторія Матіїв

Олексій Солоданюк загинув 23 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку. Сім'я Солоданюк родом з Черкащини, але останні дев'ять років проживали у Києві. Після загибелі чоловіка Катерина разом з дворічною донечкою Соломією переїхали в Івано-Франківськ.  

1724
09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1437
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

1397 1
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1270

Свого часу транзитом на Тибет вдалося відвідати Непал та його столицю Катманду. І за ці кілька днів вісім років тому склалося враження, що непальці багато в чому подібні до українців.

497

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

543

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

786

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1846
16.09.2025

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

222
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1268
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

752
16.09.2025

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

211
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1437
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

1020
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1585 1
16.09.2025

Суди викривають байдужість місцевих рад до збереження історичних пам’яток.  

397
16.09.2025

Непал є країною, де домінують ліві політичні погляди. Загалом воно й не дивно, оскільки саме в Непалі народився сам Будда Гаутама.

565
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1225
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1535
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

1032