Модою легковажити небезпечно. Одяг - підступний зрадник: він багато розповідає про людину - її характер, звички, статки. Соціальний статус. Подібно й мода - як неупереджений історик - розповість про час, про економіку й культуру суспільства, у якому вона панувала. Мода відображає суспільні уявлення про красу, гармонію й комфорт, демонструє рівень культури й технології.
Що ж можна уявити, оглядаючи фасони модного одягу, який носили галицькі пані в першій третині ХХ століття? Напевне, життя в той час пливло повільніше, пані мали більше, ніж зараз, часу на себе, дбали не тільки про роботу, вечерю й оплату комунпослуг, але й про гармонію в одязі, побуті, стосунках, а тому більше поважали себе самі і більше, ніж сьогодні, жінок поважало чоловіче оточення. Галичанки розуміли, що означає «виходити в світ» - інакше для чого ж було стільки уваги приділяти бальним та візитовим нарядам? Скільки всього можна нафантазувати, гортаючи пожовклі сторінки старих модних журналів!
Однак, після Першої світової війни мода почала стрімко змінюватися. І ці зміни були продиктовані тим новим становищем, яке зайняла жінка у суспільстві. Минули ті часи, коли середньостатистична жінка не заробляла на хліб насущний і могла більше часу приділити своїм нарядам. У міжвоєнний період навіть при чоловікові, який працює, жінці теж треба було ходити на роботу, щоб покращити матеріальне становище сім'ї. І, як наслідок, мода спростилася.
Вже на початку ХХ століття дами відмовилися від кринолінів та тісних корсетів. Відійшли в минуле широкі й довгі важкі сукні з рюшами на підкладці, які, проте, пані вміли так граціозно підтримувати, йдучи вулицею. Дамські сукеночки ставали то коротшими, то знову довшали.
Зникли величезні пишно прикрашені капелюхи, які кріпилися довжелезними - аж на півметра - шпильками.
Мода металася між спортивним, романтичним та народним стилями і прямувала в бік спрощення крою та зменшення кількості оздоблень.
Витримуючи великий спротив, у 1920-х роках увійшла в моду дамська коротка стрижка. Мода на коротке волосся прийшла в Галичину з європейських країн, де її ввели феміністки, або, по-галицькому, «емансипанки». Ось такий саркастичний «Лист з Відня» читаємо в журналі «Нова хата» за липень 1925 року: «На Відень впала епідемія обтинання волосся. Світять голими шийками (як курочки голошийки!) всі дівчата в небезпечному віці, всі панни в критичному віці...». А невдовзі короткі зачіски стали настільки популярними, що уже галицькі перукарі (фрезієри) не знали, як зробити модерну зачіску з довгого волосся!
Для літнього вбрання 20-х років ХХ століття стала характерною прямолінійність крою. Тому все більшого значення набули самі матерії, їх кольори та візерунки. Особливо популярними були тонкі й прозорі тканини - мусліни та гази. Сукенки стали коротшими. В моду ввійшов довгий «грецький» рукав. А ось декольте остаточно вийшло з моди, поступившись місцем маленьким світлим (особливо білим) комірцям.
Але на початку 30-х років мода зазнала кардинальних змін - сукні стали набагато довшими, крій ускладнився, знову ввійшли в моду хвости, волани, пелерини. Змінилася довжина рукавів - вони ставали чимраз коротшими і доповнювалися довгими рукавичками.
Купальні костюми були досить відкритими. Якщо росіянки носили купальні костюми, більше схожі на піжаму, то купальники галичанок нагадували сучасні закриті. Новинкою 1930-х років стала плісирована спідничка, яка надягалася поверх купальника і при купелі знімалася.
Основним дамським одягом міжсезоння були костюми, пошиті з вовни, твіду, джерсі. Довжина спідничок сягала 10-15 см нижче колін або й до середини литки. Жакет шився напівдовгим або й зовсім довгим, щоб повністю закривав спідничку. Комір оздоблювався хутром чи оксамитом. У 1930-х роках була винайдена елегантна деталь костюма - манжети на рукавах жакета оздоблювалися хутром аж до ліктя.
До костюмів пасували найрізноманітніші блузи: чи з мереживом, чи у спортивному стилі.
Втратив своє значення комплект в одязі: стало допустимим поєднувати між собою окремо пошиті плаття, плащі та костюми, проте вони повинні були гармоніювати між собою або бути контрастними.
Все більшої популярності почали набувати шалі, які подекуди заміняли плащі й пелеринки. Їх розмір, форма, матерія, пошиття, оздоблення були найрізноманітнішими: гаптовані, з довгими - аж до півметра - френзелями, оздоблені пацьорками, з намальованими вручну квітами, з золотистою облямівкою.
Панчохи стали темнішого кольору, а тілесний колір добирали тільки до вечірніх суконь.
Зимові плащі прикрашали хутром. А оскільки натуральні хутра і в ті часи були дорогими, то брали їх штучні замінники. З'явилася модна новинка - знімні комірці з хутра, які можна було використовувати до різного вбрання.
Все більшою ставала відмінність між візитовими та вечірніми нарядами. Візитова сукня - скромна, розширена донизу, з довгими рукавами та малим комірцем. Зате вечірні сукні шили з дорогої матерії, найчастіше - з шовкового оксамиту чи мережива. Рукави були або довгі, або обходилося зовсім без них, але в такому разі обов'язковими були довгі рукавички з мережива чи навіть тонкої шкіри. На талії плаття стягувалося паском, а донизу поділ розширювався за рахунок воланів чи складок. Довжина вечірньої сукні сягала кісточок. Виріз декольте прикривався тюлем або шифоном тілесного кольору. Часто виріз при шиї був більше широким, ніж глибоким.
Фасони бальних суконь добирали особливо ретельно і шили у найкращих кравчинь, адже у репортажах про вечірки газетярі традиційно описували найкращі наряди пань. Так, з газети «Кур'єр Станіславовський» від 26 лютого 1911 року дізнаємося, що на старокавалєрській вечірці пані Буковська була в гарній голубій сукні, прикрашеній срібним і чорним оксамитом, пані Едерова вразила всіх присутніх білою бальною сукенкою, прикрашеною золотим шиттям, а пані Давидовичева одягла чорне елегантне плаття з турецької тканини. Ніхто не хотів своїм несмаком прославитися в газеті!
Капелюшок був неодмінним елементом дамського вбрання. На щодень до міста, на закупи, на роботу одягали велюровий капелюшок з невеличкими полями у спортивному стилі. Але фасон такого капелюшка ні в якому разі не повинен був нагадувати чоловічий.
А ввечері до кав'ярні або на гостину модна пані вбирала оксамитовий капелюшок, прикрашений модною шпилькою.
Стежачи за новинками європейської моди, ніколи в Галичині не забували про українські традиції в одязі. Блузки та сукенки традиційно прикрашалися народними вишивками. Велику популярність мав конкурс на найкращий фасон одягу в народному стилі, який проводився жіночим журналом «Нова хата». Переможців визначити було неможливо - стільки чудових моделей одягу отримала редакція!
Український вишитий одяг носили не тільки в нашому краї - його визнав світ. У Німеччині українські вишиті блузи та плаття були дуже модними і називалися «ukrainischer Bauernstickerei», а в Парижі вони фігурували під назвою «broderie Point Russe». Такі вироби були настільки популярними, що навіть за високою ціною швидко розкуповувалися.
Правила правильного добору одягу знаходимо в «Новій хаті» за лютий 1929 року:
-
не можна одягати вечірню сукню до 19 години вечора;
-
не одягати ввечері костюм, в якому ходимо вдень;
-
не одягати золоті та дорогі прикраси вдень;
-
не одягати спортивні черевички ввечері;
-
у містах жінки не ходять на вулиці без капелюха, проте в театрі ніколи не можна сидіти в капелюшку;
-
найгірше враження справляє неоднаково одягнена пара, наприклад, вона - надто елегантна, а він - занедбаний, або навпаки;
-
перед приходом на гостину варто спитати у господарів, у якому одязі прийти.
Найтяжче для пань, напевно, було дотримуватися останнього правила, інакше би не склався такий жарт:
Друже, зроби мені таку приємність і подбай, щоби твоя жінка не вдягнулася в нову сукню, як прийде до нас на чай. Не хотів би я, щоб це бачила моя жінка.
Дуже мені прикро, але саме для того вибираємось завтра до вас.
Проте в Галичині знаходилися й такі емансиповані пані, які призивали боротися з модою. Дивно читати допис Марійки Браїленко у «Новій хаті» за жовтень 1930 року: «Нам треба застановитися над тим, як відвернути очі нашого жіноцтва від сучасної моди! Інтелігентні жінки повинні зрозуміти, що всякі креп-жоржети та інші дорогі матеріали - це примана для слабодухів і є оруддям чужого нам фабриканта для одержання найбільшого зиску. Найкраще було би почати з кружків, яких метою була би боротьба з модою».
Заради справедливості слід відзначити, що войовнича пані так і не знайшла прихильників серед галичанок.
Модницями були й станиславівські пані. В місті у міжвоєнний період працювали такі дамські кравці: А. Бандиг, М. Бяловас, Й. Дубіль, С. Мартинюк, С. Малошинська, М. Новак, Ф. Олесніцька, М. Віснєвська, С. Анслєр, Ф. Сокаль, Ф. Кеслер та багато інших. Капелюшки в Станиславові продавали А. Адлєр, Демерер, Фіш, Хейс Герман, Регіна Гоффман, Еміль Стаубер, Л. Шаффер, Натан Шенкельбах, Міхал Шор та ін. Магазин «Модні додатки» тримав Д. Готтесман.
Наталія ХРАБАТИН
