Нею пишається не тільки Калущина, а й вся Україна. Юна танцюристка Ілона Федорко із села Вістови має уже чимало перемог.
У 13 років дівчина спочатку виборола срібло на Чемпіонаті світу з сучасного танцю, а через рік стала чемпіонкою. Ілона вчиться на юриста, викладає в школі Влада Ями, але мріє стати акторкою чи журналістом. Спілкування з Ілонкою будь-кому підніме настрій, адже дівчина ―суцільний позитив.
Їй вдається успішно поєднувати навчання й танці. Одноманітність чи байдикування ― то не для Ілони. 16-річна ентузіастка, попри свої досягнення, має ще багато планів і не збирається зупинятися на досягнутому.
― Коли ти вперше потрапила на танцмайданчик?
―Танцями я займаюся з трьох років. Скажімо, я була така собі бешкетна дитина, і треба було спрямувати мою енергію у правильне русло. Тому мама відвела мене на танцмайданчик. Тоді й розпочалася моя танцювальна кар’єра. Майже десять років я була в колективі ансамблю ”Фламінго”. А з 2009 року розпочала сольну кар’єру.
― Чому для сольної кар’єри ти обрала школу Влада Ями?
―Я вирішила розвиватися далі. І у цій школі я отримала таку можливість. Там я побачила нові перспективи. Це мене зацікавило. Сьогодні я вже викладаю у школі Влада Ями діткам, хоча й сама ще не зовсім доросла.
― Чи пам’ятаєш ти свій перший танцювальний конкурс?
―Перший конкурс, у якому я брала участь з ансамблем, проходив у Рівному. Мені було три або чотири роки. Сольно на конкурсі я вперше виступила у дев’ять. Це було на Львівщині. Там я також зайняла призові місця у кількох номінаціях.
― Розкажи про свої найбільші досягнення ― перемоги на чемпіонатах світу з сучасного танцю.
― Взагалі, щоби потрапити на чемпіонат світу, потрібно пройти національний відбір, тобто взяти участь в чемпіонаті України. Але у 2011 році я ще не знала, що зможу опинитися в команді збірної України, бо не проходила ніяких відборів. Так склалося, що на конкурсі ”Різдвяний Київ” мене зауважив голова чемпіонату України і запросив поїхати в Італію. Мені було тринадцять, я тільки перейшла в іншу категорію, тому й була наймолодшою учасницею. Чемпіонат відбувався в італійському місті Кастігліолончело. Там я виконувала номер “Моє танго”, з яким і виборола «срібло». Наступного року я вже поїхала на чемпіонат України в Одесі, де посіла кілька призових місць. У команді нашої збірної я взяла участь в чемпіонаті світу, що відбувався у м. Істбурн (Великобританія). Там я вже посіла перше місце у номінації “фентезі”, тобто, танець з предметом. Я виконувала бродвейський джаз, а мій номер називався “Шалений настрій”. Окрім того, я посіла призові місця і в інших номінаціях. Цього року ми на чемпіонат не їхали через ситуацію в Україні. Обидві поїздки були дуже захопливими. За тих кілька годин в дорозі ми відвідали кілька країн. В Італії адреналін зашкалював, я хвилювалася, мабуть, в тисячу разів більше, ніж в Англії. Їдучи вдруге на чемпіонат, вже трохи знала обстановку, тому й була на краплю впевненішою.
― Що, на твою думку, потрібно робити, аби досягнути таких успіхів?
― От я ніколи не складаю ніяких планів, мені так “іде” — та й усе. Звісно, я працюю і змушую працювати інших (сміється. ― Авт.). Талант ―це тільки 10% успіху, 90 ―це те, що ти сам собі напрацюєш. Головне — не зламатися, а продовжувати в тому ж дусі.
― Ти була гостею програми “Танцюють всі”. Поділися враженнями від шоу та від знайомства з відомим хореографами України.
― По телевізору шоу видається дуже довгим, але, коли я о дев’ятій ранку приїхали туди на репетицію, геть не помітила, як швидко промайнув час до початку програми. У ”Танцюють всі” — цікаві ведучі, цікаві конкурсанти. Коли там танцювала, то розуміла, що на мене дивиться безліч людей. З відомими хореографами ― членами журі ―я мала змогу познайомитися ще до шоу. Влада Яму знаю ще з 2009-го, оскільки танцюю в його школі, а тепер — і викладаю. Владислав Миколайович приїжджає до нас в Івано-Франківськ раз на місяць, підказує і радить. З іншими членами журі ―Франциском Гомесом, Тетяною Денисовою ― я познайомилася на конкурсі шкіл Release, де наша школа перемогла. Всі ці відомі хореографи, насправді, — зовсім прості люди, приємні у спілкуванні. Нема в них нічого «зіркового», як іноді кажуть.
― Коли ти зрозуміла, що танці у твоєму житті ― це вже назавжди?
У кожного є якісь переломні моменти, коли тобі сумно, коли щось болить… От мені в такі моменти хочеться взяти й натанцюватися. Коли я заходжу в зал і починаю танцювати, то просто забуваю про все інше. Танці дають мені внутрішній спокій, в них я можу себе реалізувати. Ще я зауважила, що мистецтво об’єднує людей: добрих і злих, малих і дорослих.
― Про що ти ще мрієш в своїй танцювальній кар’єрі?
― Стосовно хореографії , то хочу навчатися за кордоном. І, можливо, — відкрити власну школу танців вже в Україні. Але зараз про це ще рано говорити.
― Ким ти бачиш себе у майбутньому?
― Я думаю, що завжди можна поєднувати дві справи водночас. Зараз я вчуся у коледжі за спеціальністю «Правознавство». Право мені подобається. Я розумію, що хочу реалізувати себе не тільки в танцях, але ы в юридичній справі. Для цього також потрібно дуже багато працювати й розвиватися. Адже танцями я займаюся уже тринадцять років, а вчу правознавство тільки другий рік. Взагалі, з дитинства я мріяла стати журналістом або актрисою. І ці мрію досі в мені. Їх треба втілити, бо інакше я це не переживу (сміється. ― Авт.).
― Очевидно, справ у тебе дуже багато. Як проходить твій звичний день?
― Часу трохи бракує, іноді доводиться не спати ночами, щоб все зробити. Але якась я така, що мушу все встигати. Я ще й староста в коледжі, що теж додає справ. На деякі дні я складаю собі графік. Хоча, зрештою, мені навіть краще, коли є багато занять, аніж коли ти не знаєш, де себе подіти.
― В яких конкурсах ти брала участь нещодавно?
― Крім танцювальних змагань, нещодавно я брала участь у конкурсі ”Студент року”, “Всеукраїнському з’їзді відмінників та лідерів АПК ХХІ століття”. Останнім для мене був конкурс у ролі викладача ―“StanislavivDanceFestival”, де моя група отримала призове місце, а також конкурс із спортивного танцю “Орхідея”, де ми такожперемогли. Бути не танцюристом, а хореографом — ще важче: переживаєш не тільки за себе, а й за тих, ким опікуєшся. Відео: Taniona Rusinkevych/YouTube
― Яка перемога далася тобі найтяжче?
―Було тяжко якраз на чемпіонаті України-2013. Річ у тому, що за кілька днів до конкурсу я отримала пошкодження. Дівчинка, з якою я танцювала дуетом, ― також. Ми навіть не знали, чи будемо брати участь. Номери нові, ще не станцьовані, тож, цілими днями займалися. Результатом цього стала втома, вивих руки і пошкодження коліна. Тому було дуже важко і фізично, і морально. Правда, на конкурсі ми таки перемогли: моє соло і наш дует отримали перші місця.
― Чи маєш якісь свої секрети, як долати хвилювання?
― Хвилююся я завжди, а надто, коли конкурс серйозний. Досить дивно, але мені допомагає, коли я підспівую композиції тих учасників, що вже танцюють. Допомагає також молитва. А ще перед виступом я думаю, настільки для мене це важливо і знаю,що хвилювання може все зіпсувати, тому стараюся взяти себе в руки.
― Що можеш сказати про імідж «танцювальної» України?
― Є певна кількість представників на чемпіонаті світу, стандартна. Наприклад, це десять осіб. Якщо ж всі десятеро займуть призові місця, то наступного року може поїхати двадцять танцівників. Так-от, команда України досить велика — одна з найбільш численних. Можна сказати, що ми підтримуємо свій танцювальний імідж. Він точно ліпший, ніж імідж футбольної України (сміється. ― Авт.).
― Окрім танців, чи маєш ще якісь захоплення?
― Завжди треба міняти обстановку. Я обожнюю читати, пишу вірші, які, щоправда, нікому не показую. Люблю малювати, хоча й не вмію. Раніше часто грала футбол з хлопцями.
― Яка твоя улюблена книга? Що останнє ти прочитала?
― Дуже сподобалася книга ”Ловець у житті” Джерома Девіда Селінджера. Остання ж прочитана ― ”Кульбабове вино” Рея Бредбері.
Розмовляла Тетяна РУСІНКЕВИЧ, студентка, Вікна
