Із Луганщини в Карпати: як живеться і працюється у гуцулів судді з Перевальська

Фіртка поспілкувалася з Андрієм Івановим -  єдиним на сьогодні суддею Яремчанського районного суду Івано-Франківської області, який прибув на Прикарпаття з окупованого міста Перевальська Луганської області. З моменту відрядження пана Андрія на Прикарпаття вже минуло майже 8  місяців. Наші журналісти дізналися, як працюється судді з Луганщини у Карпатах, цікаву історію порятунку людини просто у залі суду та як гуцули називали його москалем.


Про своїх місцевих суддів ми знаємо багато. Ви приїхали з Луганської області. Розкажіть, будь ласка, як розпочиналася Ваша кар’єра? Чому вирішили обрати саме професію судді?

Я із суддівської родини – в мене мати 35-років пропрацювала суддею, після цього 15 років адвокатом. Відповідно я завжди бачив її роботу, мені було цікаво і так з’явилася мрія стати теж суддею. Після школи я закінчив Луганський сільськогосподарський інститут, - я професійний комбайнер, - декілька років збирав урожай. Відверто кажучи, одразу після школи вступити на юридичний було неможливо, адже потрібно було мати стаж. А де його взяти? Тому ми з батьками вирішили, що оскільки мене цікавила механіка, то спочатку вступлю до сільськогосподарського. Після інституту, я два роки завідував механічною майстернею в колгоспі, а вже потім перейшов в міліцію. До правоохоронних органів я вступив у 1996 році, адже надзвичайно складні були часи, особливо в матеріальному плані. Проте, працюючи в міліції, я мав можливість за юридичну освіту сплачувати у два рази менше. Також, працював у ДАІ, я служив старшим державним автоінспектором, дослужився у міліції до майора, але все ж таки «поклик предків» нагадав про себе і в 2004 році я звільнився за власним бажанням та вступив на магістратуру у Харківську національну юридичну академію на факультет з підготовки професійних суддів. На той момент я вже мав за плечима юридичну освіту.

У 2005 році після закінчення магістратури я почав працювати у суді, помічником судді, помічником голови суду, керівником апарату суду. Також, з 2005 року по 2009 рік я викладав правові дисципліни в Алчевську у Вищій школі бізнесу при Донбаському гірничо-металургійному інституті. У 2009 році вже згідно з Указом Президента був призначений на посаду судді.

Ось така історія. Так що у мене в родині суддівський клан (ред. - усміхається).  Але не той клан, який рахує статки, а той, який пишається професійністю.

 

Надзвичайно складним виявися 2014 рік. Вам, як і багатьом іншим українцям, довелося виїхати з окупованої території. Чим Ви займалися після того, як залишили  Перевальськ?

Мій переїзд був складним. Дуже складна ситуація з цим розривом. Відверто кажучи, до 2014 року, я далі Донецька нікуди і не їздив. Перший раз я потрапив до Києва, коли почав навчатися в Юридичній академії. Але так сталося, що коли почалася війна, я змушений був переїхати. Чим міг допомагав українським військовим і після того, як через мою проукраїнську позицію в мене відбувся конфлікт з козаками, я вже наприкінці літа 2014 року був змушений поїхати – ситуація була складна. Щоб Ви розуміли, з 2014 року і по сьогодні я змінив близько 30 місць проживання, - не легко це все відбувається… З окупованої території виїхав – працювати ніде, крім того, у мене закінчилися повноваження як судді-п’ятирічки. Ще з 2012 року почав писати юридичні статті у журнал «Адвокатське бюро» і вже у 2014 році головний редактор мені подзвонила і запропонувала писати. Так раз у місяць, щоб не втрачати кваліфікацію, я писав.

Вже згодом, все частіше виникало питання - куди себе подіти? З 2015 року використовуючи свої знайомства, напросився на роботу до Верховної ради в якості помічника-консультанта народного депутата. Там я працював у комітеті з правосуддя та правової політики. На цій посаді я пробув більше двох років.

 

Як так сталося, що Ви опинилися на посаді судді у Яремче?

Так склалося, що таких суддів без повноважень як я з Донецької і Луганської областей зібралося близько 30 осіб. У нас були проблеми із зарплатнею, ніхто не знав, що з нами робити. І я вже користуючись нагодою, проживаючи в Києві, ходив і записувався на прийоми у Верховний суд, у Ради суддів, до кваліфікаційної комісії… одним словом – довбав усіх (усміхається – ред.). Голова Ради суддів ховалася від мене! І коли вже прийняли судоустрійний закон, який передбачав відрядження суддів і нас почали переводити, усіх 30-тьох. У вищій кваліфкомісії мені сказати писати заяву. Я спитав:

- Куди?

- Ну ось у Яремче, там немає нікого?

Потім я знову приїжджав і вони далі казали, що у Яремче нікого нема, тим більше, що після ряду сюжетів на телебаченні, воно було на слуху. Я вирішив, що як в Яремче, то в Яремче і написав заяву. Відверто кажучи, для мене не мало великої різниці де працювати, адже я не маю ніякого майна і близьких родичів. Батьківщина сказала - і я поїхав у Яремче.

Ось так я опинився у Яремче.

 

Відомо, що гуцули не прості люди. Чи не називали Вас «сепаратистом», коли приїхали в Яремче? Чи не отримували погроз?

Мені в очі ніхто такого не казав. Правда в дівчат-помічників питали: «Нащо нам москаля прислали, що - своїх не було?». Щось у такому роді. Що ж зробити - у людей язик без кісток. Мені особисто ніхто такого не говорив. Моя справа проста – працювати. Що ж стосується людей, то мені казали, що гуцули складні, проте я не можу сказати, що десь є «прості» люди. Можливо є різниця у менталітетах, але чогось надзвичайного я не відчув. Погрожувати теж ніхто не пробував, що може хтось якусь таку думку і носить проте, я теж не з лякливих (усміхається). Нічого не бояться тільки дурні, але я більше боюся того, що я тут сам, що в мене батьки там, на окупованій території, що батько хворіє – це справді страшно, що я не маю можливості поїхати і допомогти…

 

Знаємо, що в Яремче у Вас під час одного із судових засідань у людини трапився епілептичний напад. Ви надали першу медичну допомогу і тим самим врятували чоловіку життя.

Такий випадок траплявся вже двічі. Навички надання медичної допомоги набув ще працюючи в міліції, там неодноразово доводилося це робити. Крім того, у мене товариш лікар, один із засновників паліативної медицини. Я досить часто з ним спілкуюся. А що ж до випадку, то я розглядав протокол про адмінправопорушення і під час судового засідання чоловікові стало зле – він втратив свідомість і почав задихатися. Зізнаюся, було страшно, під час епілептичного нападу у людини стискаються щелепи, мабуть у чоловіка був нежить, ніс був закладений і він почав синіти на очах. Я сам злякався, але коли відтягнув щелепи і чоловік вдихнув повітря, то і мені аж полегшало. А ще неподалік від суду яремчанська лікарня, то ж медики приїхали одразу і зробили укол. Тож можна сказати, що спільними зусиллями ми врятували людину. Насправді, дуже страшно, коли людина задихається у тебе на очах. 

 

В Яремчанському суді майже рік не було кому розглядати справи. Назбиралося надзвичайно багато роботи. Як Вам вдається самотужки справлятися з усім?

За час своєї роботи в Яремче я розглянув 820 справ. Коли у серпні я потрапив до Яремчанського суду, то нерозглянутими було близько 1000 справ із-за того, що майже рік не було суддів.  Якщо кримінальні справи ще передавали в інші суди, то решта – лежали і чекали, бо їх не можна передати до інших судів. Тож, я отримав в провадження 1000 справ. Ще 200 справ надійшло вже за час моєї роботи. На кінець 2017 року залишилися не розглянутими ще близько 400 справ. Щодня по 2-5 заяв і клопотань слідчих органів чи протоколів. Судова реформа - це чудово, але майже 30 тисяч людей опинилися у заручниках цих змін. Наприклад, я почав працювати у серпні 2017 року, а були заяви від людей з проханнями про розлучення ще за вересень 2016 року, тобто люди чекали майже рік, щоб розлучитися.

Є такі справи, що можна вирішити і за декілька хвилин, наприклад, адмінпорушення. А є й такі, що півроку слухаєш і не до кінця знаєш, як її вирішити. До речі, це одна із проблем у роботі наодинці - немає з ким порадитися. Звичайно, є телефон, можна подзвонити, але коли ти прийшов, показав справу і порозмовляв - це набагато краще. Насправді, іноді дуже важливо вислухати думку іншого судді і цього якраз не вистачає.

 

Можливо Вам обіцяли найближчим часом надіслати «підкріплення» ?

Обіцяють, але треба реально дивитися на речі, у суді повинно працювати троє суддів. ВККС оголосило конкурс, близько 600 кандидатів перемогли. З квітня місяця починається навчання помічників. То рахуйте, що у липні місяці вони складають екзамени, з вересня розпочнеться процедура проходження вищої кваліфікаційної комісій. То підрахуйте скільки ця процедура триватиме. Згадайте, скільки часу обирали 20 осіб у Верховний суд. Тобто, у найкращому випадку, нові судді приступлять до роботи у кінці 2018 на початку 2019 року.

І це зайде тільки 300 суддів. Не факт, що хтось із них потрапить до Яремче. Сподіваюся, що у листопаді чи грудні вже ж таки «поповнення» прийде.

 

На Вашу думку, можливо не варто було розпочинати судову реформу?

Довіра до судової влади була вже на нулі. Як її відновити? Потрібно було провести реформу. Зокрема, оновити суддівський корпус: судді, які мають бажання залишитися працювати повинні пройти кваліфікаційне оцінювання. Як на мене, це вимушений крок, на який потрібно піти, щоб відновити довіру. А з боку суддів потрібно чесно працювати, намагатися вирішувати справи швидко та справедливо.

 

Пане Андрію, які головні відмінності у суддівській роботи між східним Перевальськом та західним Яремче?

Якщо порівнювати суддівську роботу, то наш східний район більш криміналізований. Наприклад, у нас населення 100 тисяч, з них дуже багато шахтарів, а тут люди майже всі займаються бізнесом, мають якийсь прибуток. У нас край більш «пролетарський», на жаль, більше тяжких злочинів. Тут, у Яремче, більше цивільних справ. Відповідно землі у цьому районі дорогі, власники цих ділянок люди не зовсім прості і виникає багато спорів навколо землі. А загалом, люди одинакові. Там у нас були такі, що приходили і скандалили, імітували і піну з рота пускали, тут ще таких ситуацій не траплялося.

 

Ви вирішили продовжити свої повноваження в Яремчанському суді. Чи не хотілося переїхати в іншу область?

Я проведу аналогію, в мене товариш суддя з Донецької області, так у нього квартира у Києві та  дружина там працює, тому він намагається перевестися до столиці. У мене немає житла і близьких родичів. А тут я вже прижився трошки, у мене, як то кажуть, з’явилися «плани як у Наполеона», я розпочав ремонт, не хочеться кидати, що розпочав і знову переїжджати.

Розмовляла Лілія Маршалко-Горковенко


Коментарі ()

17.08.2026
Вікторія Матіїв

Чому громадам важливо перетворювати екскурсантів на туристів, як штучний інтелект змінює галузь і чому майбутнє Прикарпаття може бути за Дністровським каньйоном — в інтерв’ю Фіртці розповів начальник відділу туризму Івано-Франківської обласної військової адміністрації Віталій Передерко.

1227
15.08.2026
Олександр Мізін

Фіртка вже писала про схеми шахрайства та чорних рієлторів, детально аналізуючи, як аферисти обирають жертв серед самотніх чи вразливих верств населення. Утім, постає логічне запитання: як звичайному покупцеві захистити себе під час угоди як на первинному, так і на вторинному ринках нерухомості?

1344
11.08.2026

Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН знову опинилася в центрі уваги.  Ще у серпні 2025 року Фіртка публікувала розслідування про можливі зловживання із державними землями та діяльність посадовців установ НААН. 

1202
31.07.2026
Вікторія Матіїв

Віталій Олійник на позивний «Грач» служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Після мобілізації чоловік пройшов навчання, вирушив на Донеччину, а вже під час першого бойового виходу загинув. Понад рік сім'я жила між надією та невідомістю, поки не отримала остаточне підтвердження його загибелі.

3328
26.07.2026
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині одночасно зростає кількість зареєстрованих безробітних і посилюється дефіцит працівників. Бізнес шукає людей для виробництва, будівництва, транспорту, медицини та сфери обслуговування, однак закрити вакансії стає дедалі складніше.

2143
19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

3314

Слабкі тіла завжди статистично переважали, і наша доба не є в тому винятком.

838

Іноді можна зустріти думку, начебто багатство та добробут людини — це благословення Бога, а бідність і нужда — навпаки.

1171

Десь на початку місяця у 1991-му на проспекті Шевченка я випадково зустрівся з Сашком Кривенком і він, після короткого – «чим займаєшся?» - запропонував мені написати невелику статтю.

1249

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

2540
18.08.2026

Тривалий стрес впливає не лише на емоційний стан, а й на харчову поведінку та роботу травної системи. У цей період може посилюватися тяга до солодкого, зникати апетит, а після їжі — виникати спазми чи відчуття важкості.  

399
16.08.2026

Цукор — один із найбільш суперечливих інгредієнтів у нашому харчуванні. Його звинувачують у розвитку ожиріння, діабету, “залежності” та навіть депресії. Але чи справді потрібно повністю уникати цукру? Або ж питання лише у його кількості?  

6146
12.08.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

6159
18.08.2026

У суботу, 12 вересня, напередодні свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, відбудеться проща спільноти «Матері в молитві» ІФА до Гошева.

501
14.08.2026

Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав 13 серпня вдруге відвідав Івано-Франківську обласну дитячу клінічну лікарню. Він поспілкувався з медиками, відвідав маленьких пацієнтів та Центр ментального здоров’я при лікарні.  

759
09.08.2026

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав восьмого серпня іменував трьох священнослужителів Коломийської єпархії митрофорними протоієреями.

1591
07.08.2026

У Ватикані повідомили про те, що Святіший Отець Лев XIV поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про обрання отця Терентія Василя Цапчука, ієромонаха Чину святого Василія Великого, Єпископом-помічником Бучацької Єпархії УГКЦ.

1808
15.08.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

16529
11.08.2026

Сербський аналітик Орхан Драгаш у своїй статті на Хвилі стверджує, що прийом Зеленського в Сербії за кілька місяців до дострокових виборів коштував прем’єр-міністру Вучичу підтримки всередині країни. Прем’єр Сербії усвідомлював це, але все ж пішов на таку зустріч. Чому?

862
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

1531
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

1794
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

2793