Із Луганщини в Карпати: як живеться і працюється у гуцулів судді з Перевальська

Фіртка поспілкувалася з Андрієм Івановим -  єдиним на сьогодні суддею Яремчанського районного суду Івано-Франківської області, який прибув на Прикарпаття з окупованого міста Перевальська Луганської області. З моменту відрядження пана Андрія на Прикарпаття вже минуло майже 8  місяців. Наші журналісти дізналися, як працюється судді з Луганщини у Карпатах, цікаву історію порятунку людини просто у залі суду та як гуцули називали його москалем.


Про своїх місцевих суддів ми знаємо багато. Ви приїхали з Луганської області. Розкажіть, будь ласка, як розпочиналася Ваша кар’єра? Чому вирішили обрати саме професію судді?

Я із суддівської родини – в мене мати 35-років пропрацювала суддею, після цього 15 років адвокатом. Відповідно я завжди бачив її роботу, мені було цікаво і так з’явилася мрія стати теж суддею. Після школи я закінчив Луганський сільськогосподарський інститут, - я професійний комбайнер, - декілька років збирав урожай. Відверто кажучи, одразу після школи вступити на юридичний було неможливо, адже потрібно було мати стаж. А де його взяти? Тому ми з батьками вирішили, що оскільки мене цікавила механіка, то спочатку вступлю до сільськогосподарського. Після інституту, я два роки завідував механічною майстернею в колгоспі, а вже потім перейшов в міліцію. До правоохоронних органів я вступив у 1996 році, адже надзвичайно складні були часи, особливо в матеріальному плані. Проте, працюючи в міліції, я мав можливість за юридичну освіту сплачувати у два рази менше. Також, працював у ДАІ, я служив старшим державним автоінспектором, дослужився у міліції до майора, але все ж таки «поклик предків» нагадав про себе і в 2004 році я звільнився за власним бажанням та вступив на магістратуру у Харківську національну юридичну академію на факультет з підготовки професійних суддів. На той момент я вже мав за плечима юридичну освіту.

У 2005 році після закінчення магістратури я почав працювати у суді, помічником судді, помічником голови суду, керівником апарату суду. Також, з 2005 року по 2009 рік я викладав правові дисципліни в Алчевську у Вищій школі бізнесу при Донбаському гірничо-металургійному інституті. У 2009 році вже згідно з Указом Президента був призначений на посаду судді.

Ось така історія. Так що у мене в родині суддівський клан (ред. - усміхається).  Але не той клан, який рахує статки, а той, який пишається професійністю.

 

Надзвичайно складним виявися 2014 рік. Вам, як і багатьом іншим українцям, довелося виїхати з окупованої території. Чим Ви займалися після того, як залишили  Перевальськ?

Мій переїзд був складним. Дуже складна ситуація з цим розривом. Відверто кажучи, до 2014 року, я далі Донецька нікуди і не їздив. Перший раз я потрапив до Києва, коли почав навчатися в Юридичній академії. Але так сталося, що коли почалася війна, я змушений був переїхати. Чим міг допомагав українським військовим і після того, як через мою проукраїнську позицію в мене відбувся конфлікт з козаками, я вже наприкінці літа 2014 року був змушений поїхати – ситуація була складна. Щоб Ви розуміли, з 2014 року і по сьогодні я змінив близько 30 місць проживання, - не легко це все відбувається… З окупованої території виїхав – працювати ніде, крім того, у мене закінчилися повноваження як судді-п’ятирічки. Ще з 2012 року почав писати юридичні статті у журнал «Адвокатське бюро» і вже у 2014 році головний редактор мені подзвонила і запропонувала писати. Так раз у місяць, щоб не втрачати кваліфікацію, я писав.

Вже згодом, все частіше виникало питання - куди себе подіти? З 2015 року використовуючи свої знайомства, напросився на роботу до Верховної ради в якості помічника-консультанта народного депутата. Там я працював у комітеті з правосуддя та правової політики. На цій посаді я пробув більше двох років.

 

Як так сталося, що Ви опинилися на посаді судді у Яремче?

Так склалося, що таких суддів без повноважень як я з Донецької і Луганської областей зібралося близько 30 осіб. У нас були проблеми із зарплатнею, ніхто не знав, що з нами робити. І я вже користуючись нагодою, проживаючи в Києві, ходив і записувався на прийоми у Верховний суд, у Ради суддів, до кваліфікаційної комісії… одним словом – довбав усіх (усміхається – ред.). Голова Ради суддів ховалася від мене! І коли вже прийняли судоустрійний закон, який передбачав відрядження суддів і нас почали переводити, усіх 30-тьох. У вищій кваліфкомісії мені сказати писати заяву. Я спитав:

- Куди?

- Ну ось у Яремче, там немає нікого?

Потім я знову приїжджав і вони далі казали, що у Яремче нікого нема, тим більше, що після ряду сюжетів на телебаченні, воно було на слуху. Я вирішив, що як в Яремче, то в Яремче і написав заяву. Відверто кажучи, для мене не мало великої різниці де працювати, адже я не маю ніякого майна і близьких родичів. Батьківщина сказала - і я поїхав у Яремче.

Ось так я опинився у Яремче.

 

Відомо, що гуцули не прості люди. Чи не називали Вас «сепаратистом», коли приїхали в Яремче? Чи не отримували погроз?

Мені в очі ніхто такого не казав. Правда в дівчат-помічників питали: «Нащо нам москаля прислали, що - своїх не було?». Щось у такому роді. Що ж зробити - у людей язик без кісток. Мені особисто ніхто такого не говорив. Моя справа проста – працювати. Що ж стосується людей, то мені казали, що гуцули складні, проте я не можу сказати, що десь є «прості» люди. Можливо є різниця у менталітетах, але чогось надзвичайного я не відчув. Погрожувати теж ніхто не пробував, що може хтось якусь таку думку і носить проте, я теж не з лякливих (усміхається). Нічого не бояться тільки дурні, але я більше боюся того, що я тут сам, що в мене батьки там, на окупованій території, що батько хворіє – це справді страшно, що я не маю можливості поїхати і допомогти…

 

Знаємо, що в Яремче у Вас під час одного із судових засідань у людини трапився епілептичний напад. Ви надали першу медичну допомогу і тим самим врятували чоловіку життя.

Такий випадок траплявся вже двічі. Навички надання медичної допомоги набув ще працюючи в міліції, там неодноразово доводилося це робити. Крім того, у мене товариш лікар, один із засновників паліативної медицини. Я досить часто з ним спілкуюся. А що ж до випадку, то я розглядав протокол про адмінправопорушення і під час судового засідання чоловікові стало зле – він втратив свідомість і почав задихатися. Зізнаюся, було страшно, під час епілептичного нападу у людини стискаються щелепи, мабуть у чоловіка був нежить, ніс був закладений і він почав синіти на очах. Я сам злякався, але коли відтягнув щелепи і чоловік вдихнув повітря, то і мені аж полегшало. А ще неподалік від суду яремчанська лікарня, то ж медики приїхали одразу і зробили укол. Тож можна сказати, що спільними зусиллями ми врятували людину. Насправді, дуже страшно, коли людина задихається у тебе на очах. 

 

В Яремчанському суді майже рік не було кому розглядати справи. Назбиралося надзвичайно багато роботи. Як Вам вдається самотужки справлятися з усім?

За час своєї роботи в Яремче я розглянув 820 справ. Коли у серпні я потрапив до Яремчанського суду, то нерозглянутими було близько 1000 справ із-за того, що майже рік не було суддів.  Якщо кримінальні справи ще передавали в інші суди, то решта – лежали і чекали, бо їх не можна передати до інших судів. Тож, я отримав в провадження 1000 справ. Ще 200 справ надійшло вже за час моєї роботи. На кінець 2017 року залишилися не розглянутими ще близько 400 справ. Щодня по 2-5 заяв і клопотань слідчих органів чи протоколів. Судова реформа - це чудово, але майже 30 тисяч людей опинилися у заручниках цих змін. Наприклад, я почав працювати у серпні 2017 року, а були заяви від людей з проханнями про розлучення ще за вересень 2016 року, тобто люди чекали майже рік, щоб розлучитися.

Є такі справи, що можна вирішити і за декілька хвилин, наприклад, адмінпорушення. А є й такі, що півроку слухаєш і не до кінця знаєш, як її вирішити. До речі, це одна із проблем у роботі наодинці - немає з ким порадитися. Звичайно, є телефон, можна подзвонити, але коли ти прийшов, показав справу і порозмовляв - це набагато краще. Насправді, іноді дуже важливо вислухати думку іншого судді і цього якраз не вистачає.

 

Можливо Вам обіцяли найближчим часом надіслати «підкріплення» ?

Обіцяють, але треба реально дивитися на речі, у суді повинно працювати троє суддів. ВККС оголосило конкурс, близько 600 кандидатів перемогли. З квітня місяця починається навчання помічників. То рахуйте, що у липні місяці вони складають екзамени, з вересня розпочнеться процедура проходження вищої кваліфікаційної комісій. То підрахуйте скільки ця процедура триватиме. Згадайте, скільки часу обирали 20 осіб у Верховний суд. Тобто, у найкращому випадку, нові судді приступлять до роботи у кінці 2018 на початку 2019 року.

І це зайде тільки 300 суддів. Не факт, що хтось із них потрапить до Яремче. Сподіваюся, що у листопаді чи грудні вже ж таки «поповнення» прийде.

 

На Вашу думку, можливо не варто було розпочинати судову реформу?

Довіра до судової влади була вже на нулі. Як її відновити? Потрібно було провести реформу. Зокрема, оновити суддівський корпус: судді, які мають бажання залишитися працювати повинні пройти кваліфікаційне оцінювання. Як на мене, це вимушений крок, на який потрібно піти, щоб відновити довіру. А з боку суддів потрібно чесно працювати, намагатися вирішувати справи швидко та справедливо.

 

Пане Андрію, які головні відмінності у суддівській роботи між східним Перевальськом та західним Яремче?

Якщо порівнювати суддівську роботу, то наш східний район більш криміналізований. Наприклад, у нас населення 100 тисяч, з них дуже багато шахтарів, а тут люди майже всі займаються бізнесом, мають якийсь прибуток. У нас край більш «пролетарський», на жаль, більше тяжких злочинів. Тут, у Яремче, більше цивільних справ. Відповідно землі у цьому районі дорогі, власники цих ділянок люди не зовсім прості і виникає багато спорів навколо землі. А загалом, люди одинакові. Там у нас були такі, що приходили і скандалили, імітували і піну з рота пускали, тут ще таких ситуацій не траплялося.

 

Ви вирішили продовжити свої повноваження в Яремчанському суді. Чи не хотілося переїхати в іншу область?

Я проведу аналогію, в мене товариш суддя з Донецької області, так у нього квартира у Києві та  дружина там працює, тому він намагається перевестися до столиці. У мене немає житла і близьких родичів. А тут я вже прижився трошки, у мене, як то кажуть, з’явилися «плани як у Наполеона», я розпочав ремонт, не хочеться кидати, що розпочав і знову переїжджати.

Розмовляла Лілія Маршалко-Горковенко


Коментарі ()

13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

2292
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1114
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1420 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2298
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3761
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2722

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

763

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2513

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

933

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1381
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2477
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2545
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

3133
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19919
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1453
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21450
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9255 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

798
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

718
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

1453
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1232
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1614