Калуш у часи Першої світової війни - унікальні історичні фотографії зруйнованого міста (фото)

У роки Першої світової Калуш зазнав жахливих руйнувань. Вже на початку війни місто втратило майже півтора тисячі будинків.


На фото, які опублікував прикарпатський колекціонер історичних світлин Роберт Ерік, зображене місто у 1917-1917 роках, коли після нетривалої окупації російською армією Калуш знову зайняли війська Австро-Угорщини. На деяких світлинах є останній імператор династії Габсбургів Карл І Франц Йосиф, який у липні 1917 року відвідав місто, пише Курс.


Як писав історик Володимир Грабовецький у книзі "Історія Калуша", "на початку першої світової війни, з приходом російських військ, Калуш зазнав багато лиха. Уже на початку війни в місті було знищено 1414 будин­ків і 976 окремих господарств — 15 відсотків міського житла. Російськими військами тільки в самому місті було спалено 200 жидівських будинків, загинули і їхні архіви.В липні 1917 р. російські війська, відходячи з Калуша, вдруге спали­ли багато будинків.


Перебування росіян, насильство та грабіжницькі акції описано в реєстрі церковної книги того часу, де міщани про­сили церкву засвідчити безчинства російських солдатів:


"Ксенія Григорович Максим'як, муж — Гринь (господар на війні), 4 дітей. Забрали русскєє войско 5 фір сіна на 50 руб., 5 колеса до возів (17 руб.).


Давид Нухима Блейберг, купець блаватними товарами. Женатий, отець трох дітей. Я удержую матір, брата з женов і дітьми, зятя з женов і дітьми, сина з женов і дітьми. Розбили завіси, забрали товари всі на проводи: сукно, шовки, дивани, ковдри, перкаль, бархат до 20000 руб. Я без способу жити сам, ані родина.


Шміль Йосифа Гартель. Жонатий, має 8 дітей. Извозчик, фіякер. Возив сіль. Русскії солдати забрали лошадь, як я віз соль. Соль забрали і кожух вартости 600 руб. Побили мене, лежав 9 днів.


Юлія Вальнюк, жена Николая. Жебрак. Має хатчину. За­брали і все знищили.


Долина Марусяк, вдова. Русскіє войско забрало бульбу, капусту".


Під час відступу російські окупанти знищували у Гали­чині міста і села, насильно вивозили населення на схід, у глибину Росії. Гнані галичани масово гинули по дорозі ту­ди. "Українська Галичина була дійсно знищена на той рік російської окупації 1914/5,— писав М. Грушевський.— Коли весною того року німці повели свій натиск на Підкарпаттю, і російським військам прийшлось уступитися, російські власти кидаючи край, ще на прощаннє вивозили цілими партіями, кого запопали. Виїздили також усі, хто боявся пово­роту польської адміністрації, німецьких і угороьких військ, що не розбираючися в місцевих відносинах, не вміючи відріжнити місцевого Русина від ворожого — Росіянина, пово­дилися на Галицькій Україні чисто як у ворожій стороні, їха­ли й ті що злакомились на обіцянки росийських демагогів, які обіцяли їм землю й гроші в Росії і звабили тим десятки тисяч галицьких селян. Потім, коли німецьке військо прису­нулося до росийської границі, прийшла біда на пограничні українські землі Росії — Холмщину, Підляше, Волинь, По­діле. Воєнна власть росийська заходила ся силомиць, зброй­ною погрозою виселяти українську людність у глибину Росії. Страшна й неймовірна була ся руїна, якої Вкраїна не знала, здасться, від руїнного "Згону" 1670 рр. Люди йшли й гинули дорогою, гинула їх худоба й доста­ток. Не питаючися, сажали їх в поїзди, набиваючи до безтя­ми вагони, й везли кудись до Казани або за Урал" .