У роки Першої світової Калуш зазнав жахливих руйнувань. Вже на початку війни місто втратило майже півтора тисячі будинків.
На фото, які опублікував прикарпатський колекціонер історичних світлин Роберт Ерік, зображене місто у 1917-1917 роках, коли після нетривалої окупації російською армією Калуш знову зайняли війська Австро-Угорщини. На деяких світлинах є останній імператор династії Габсбургів Карл І Франц Йосиф, який у липні 1917 року відвідав місто, пише Курс.
Як писав історик Володимир Грабовецький у книзі "Історія Калуша", "на початку першої світової війни, з приходом російських військ, Калуш зазнав багато лиха. Уже на початку війни в місті було знищено 1414 будинків і 976 окремих господарств — 15 відсотків міського житла. Російськими військами тільки в самому місті було спалено 200 жидівських будинків, загинули і їхні архіви.В липні 1917 р. російські війська, відходячи з Калуша, вдруге спалили багато будинків.
Перебування росіян, насильство та грабіжницькі акції описано в реєстрі церковної книги того часу, де міщани просили церкву засвідчити безчинства російських солдатів:
"Ксенія Григорович Максим'як, муж — Гринь (господар на війні), 4 дітей. Забрали русскєє войско 5 фір сіна на 50 руб., 5 колеса до возів (17 руб.).
Давид Нухима Блейберг, купець блаватними товарами. Женатий, отець трох дітей. Я удержую матір, брата з женов і дітьми, зятя з женов і дітьми, сина з женов і дітьми. Розбили завіси, забрали товари всі на проводи: сукно, шовки, дивани, ковдри, перкаль, бархат до 20000 руб. Я без способу жити сам, ані родина.
Шміль Йосифа Гартель. Жонатий, має 8 дітей. Извозчик, фіякер. Возив сіль. Русскії солдати забрали лошадь, як я віз соль. Соль забрали і кожух вартости 600 руб. Побили мене, лежав 9 днів.
Юлія Вальнюк, жена Николая. Жебрак. Має хатчину. Забрали і все знищили.
Долина Марусяк, вдова. Русскіє войско забрало бульбу, капусту".
Під час відступу російські окупанти знищували у Галичині міста і села, насильно вивозили населення на схід, у глибину Росії. Гнані галичани масово гинули по дорозі туди. "Українська Галичина була дійсно знищена на той рік російської окупації 1914/5,— писав М. Грушевський.— Коли весною того року німці повели свій натиск на Підкарпаттю, і російським військам прийшлось уступитися, російські власти кидаючи край, ще на прощаннє вивозили цілими партіями, кого запопали. Виїздили також усі, хто боявся повороту польської адміністрації, німецьких і угороьких військ, що не розбираючися в місцевих відносинах, не вміючи відріжнити місцевого Русина від ворожого — Росіянина, поводилися на Галицькій Україні чисто як у ворожій стороні, їхали й ті що злакомились на обіцянки росийських демагогів, які обіцяли їм землю й гроші в Росії і звабили тим десятки тисяч галицьких селян. Потім, коли німецьке військо присунулося до росийської границі, прийшла біда на пограничні українські землі Росії — Холмщину, Підляше, Волинь, Поділе. Воєнна власть росийська заходила ся силомиць, збройною погрозою виселяти українську людність у глибину Росії. Страшна й неймовірна була ся руїна, якої Вкраїна не знала, здасться, від руїнного "Згону" 1670 рр. Люди йшли й гинули дорогою, гинула їх худоба й достаток. Не питаючися, сажали їх в поїзди, набиваючи до безтями вагони, й везли кудись до Казани або за Урал" .
