Єпископ УГКЦ, кардинал Католицької церкви Любомир Гузар у програмі "Вечір з Миколою Княжицьким" на Еспресо.TV - про нещодавно опублікований документ-звернення ініціативи "1 грудня", практичні поради владі та народу, а також про те, як подолати тероризм.
- Нещодавно ініціативна група "1 грудня" оприлюднила документ, який називається "Слово про свободу та відповідальність". Розкажіть, яка мета цього цього документу? Яка його важливість?
- Цей документ виріс на тлі тих загальних настроїв, які сьогодні панують у нашому суспільстві. У новій ситуації, після Майдану, вперше після 24 років здобуття Україною незалежності, після довгих років різних окупацій нарешті наш народ, наша держава стала дійсно незалежною.
Але після такої ейфорії прийшло розчарування. Побачили ми, що не розвивається все так швидко і гарно, як би хотілося, а ще дуже-дуже багато залишилося з минулих десятиліть. І тоді кілька років тому, це був ще 2011 рік, владики, предстоятелі наших головних гілок Київської церкви зробили звернення. Вже минає 20 років, а так мало поступу, чому? І, кажуть вони, біда в тому, що ми все ще живемо тою матеріалістичною філософією, отим, що нам залишив СРСР. І запросили групу людей, щоб якось направити, вилікувати або робити якісь заходи, щоб цю ситуацію змінити. Вони сказали, що нам потрібно ті матеріалістичні поняття, бажання, філософію нагромадження майна замінити духовними цінностями. Цінностями, які ми знаємо з історії людства, які завжди служили для того, щоб суспільство розвивалося.
І тоді виникла ініціативна група "1 грудня". Першим великим заходом було випрацювання Хартії "Про вільну людину". І після солідної праці, консультацій з різними досвідченими людьми ініціативна група видала цю Хартію "Про вільну людину". Це збір думок, на підставі яких вже можна було робити значні кроки вперед. Але здалося, що знову ж таки, не так швидко і легко йдемо вперед, що все ще маємо так багато з того минулого, яке нам значно перешкоджає розвиватися, будувати цю Україну, якої собі бажаємо.
І знову ж, наша ініціативна група тепер видала це звернення. Воно, в порівнянні з Хартією, далеко більш практичне. Хартія представляла певні ідеали, філософічні, можна сказати, на яких можна і треба будувати. Хоча там було багато і практичних порад. Але треба було щось знову сказати, щоб цей процес розвитку, переходу із колишнього радянського, матеріалістичного думання, щоб його скерувати в напрямок духовних цінностей, демократичних, я б сказав, у такому значенні неполітичному демократичних, де людина пошанована належно. І цей новий документ, це звернення, можна сказати, дуже практичний документ, який намагається з’ясувати, яка наша ситуація, в чому наші труднощі. А пізніше дати дуже практичні поради, як народ - не якась група або партія - повинен працювати, щоб будувати оцю вимріяну Україну. Бачите, бажання, щоб цей процес приспішувати, щоб людей заохочувати, щоб людей переконати, що ми можемо спільними силами, разом піти далеко-далеко вперед. Це останнє звернення дуже виразно адресоване до цілого народу, не до якоїсь групи, але до всіх, щоб переконати, щоб заставити людей думати і жити тим поняттям, що якщо будемо певні цінності шанувати і будемо працювати, тоді ми матимемо в собі досить тої сили духовної, щоб йти вперед.
- А які практичні поради саме українській владі містить цей документ?
- Щонайменше дві речі. Щоб реалістично брала до уваги ситуацію. Це одне. А друге, дуже важливе: щоб не жила замкнена сама в собі, а щоби зрозуміла, що успішно працювати влада може тільки тоді, коли вона співпрацює з народом, коли вона говорить до народу, не щоб його там потішити чи підтримати на дусі, але щоб заохотити до праці, щоб влада говорила з людьми, спілкувалася з людьми; щоб відчула, що її сила, ефективність є у міру того, як народ реагує, як народ починає працювати, будувати.
Оце дуже важливий елемент. Щоб влада не замикалася в собі і, не дай Боже, щоб не обмежувалася до того, щоб збагачуватися, а щоб служила. Служила свідома, що її сила, ефективність є у співпраці з народом. Коли народ розуміє, що влада робить, то підтримає те, що влада серйозно пропонує.
- А які реальні кроки, зі свого боку, може зробити саме суспільство? Як спровокувати владу на цей діалог?
- У нашому зверненні дуже виразно підкреслюється таке лихо, яке називається патерналізм. Що це значить? Радянська філософія комуністична була така, що треба народ контролювати. Що певна група людей, так звана номенклатура, партія, мала цілковитий контроль над народом і вела народ так, як для партії, для номенклатури вигідно. Не для народу, а для тої групи. І їхній спосіб це робити був переконувати людей, що усе, що їм потрібне, про все це подбає партія, уряд, влада. Що народ має тільки приймати і бути задоволений тим, що від влади одержав, а влада вже буде старатися все якнайкраще робити.
Слово "патерналізм" має в своєму корені поняття батьківства. Немов би якийсь добрий батько, який дбає за дітей. Так, у людей це впхали, що люди стали пасивними, а до того ще такий момент, що було небезпечно робити щось самостійно, що не було підтримано партією. Одним словом, народ мав бути пасивним: приймати, а нічого самому не робити, навіть не відчувати потреби та відповідальності щось робити.
Наше звернення підкреслює, що народ мусить працювати. Був Майдан, в якому народ себе проявив себе дуже гарно, але тепер народ не лише одноразово мав би себе проявити і сказати "нам досить того, що було, хочем щось нового", але працювати в тому напрямі. І ми даємо такі, можна сказати, 10 вказівок, це не є 10 заповідей Божих, це такі на підставі досвіду, знання історії, на підставі філософічного думання речі, які народ разом із владою (бо влада частина народу) мусять старатися, створивши суспільне домовлення, мають послідовно це робити, тоді будемо мати ефект. Будемо бачити можливість здійснення отої нашої державної мрії. Отже, заохотити народ.
Тут хотів би звернути увагу на ще один елемент. Щоб працювати, треба вірити в свої сили. Треба бути переконаними, що можемо і що ми самі відповідальні за те, що з нами буде. Але це можливо. Ми маємо, з Божою допомогою, всі елементи потрібні є в нашому народі, щоб спільними зусиллями осягнути, здійснити ту мрію нашу про таку Україну, в якій ми би були щасливі.
- Останнє питання стосується війни в Україні і тих подій, які нещодавно трапилися в Парижі: які Ви бачите шляхи подолання загрози тероризму як в Україні, так і в світі в цілому?
- Це дуже складна річ. Я щиро Вам скажу, що можу дати тільки відповідь з власного досвіду, я не знаю, чи ця відповідь є достатньою, але я Вам розкажу таку річ. В 1970-х роках я жив в Італії, а то був такий час в Італії, коли зросла певна терористична ментальність. Вона почала панувати завдяки певній підготовці, і ми знаємо, з яких джерел, у кожному разі були так звані "червоні бригади", які мали перехопити владу і почали працювати в дуже терористичний спосіб. Захопили колишнього прем’єра Альдо Моро та пізніше його вбили. Одним словом, хотіли створити страх, щоб у народі запанував страх і щоб народ тоді піддався їхньому диктату. Що сталося? Народ їх не сприйняв. Народ не дав себе застрашити. І тому те, що так починалося драматично, загрозливо, в короткому часі зникло. Люди навіть забули, що такі "червоні бригади" існували.
Що значить терор? Є певна група людей, які хочуть за допомогою терористичних засобів - вбивств та інших драматичних речей - здобути для себе владу. І за допомогою страху спрямувати народ в певному напрямку. Якщо народ не прийме це, не дасть себе застрашити, не буде звертати увагу на це, а буде підказувати правозахисним силам, де щось відбувається непевне також, але головне – не злякатися, не перейматися. Це з конкретного досвіду розповідаю. Я був тоді в Італії і бачив перші роки цього. Через те що народ так трактував тоді цих терористів, які дуже добре були підготовлені, озброєні, останні були безпорадні.
Я думаю, що так повинні люди реагувати у всьому світі. Особливо коли це стосується так би мовити "своїх" терористів, котрі вийшли та зрадили народ. Народ має їх "матеріалізувати", і тоді вони стають безпорадними. Якщо люди їх не бояться, то що вони можуть зробити? Їхня єдина зброя – це страх.
