Без сумніву – людська душа безсмертна. Це очевидно з багатьох текстів Святого Письма, як у Старому, так і Новому Завітах: Псалом 22:26; 23:6; 49:7–9; Еклезіаста 12:7; Даниїла 12:2–3; Матвія 25:46; 1 Коринтянам 15:12–19.
У книзі пророка Даниїла 12:2 написано: «І численні з тих, що сплять у поросі землі, встануть, ці на вічне життя, а ті на погорду та на вічний сором».
Так само й Ісус сказав, що грішники підуть «на вічне покарання, а праведні – на життя вічне» (Матвія 25:46). Виходячи з того, що стосовно понять «кара» та «життя» використовується однакове грецьке слово, стає очевидним, що як грішники, так і праведники мають вічну / безсмертну душу.
Непогрішиме вчення Біблії полягає в тому, що всі люди – спасенні чи ні – існуватимуть вічно, або на небесах, або ж у пеклі. Істинне життя, або духовне життя, не зникає, коли наші фізичні тіла вмирають. Наші душі живуть вічно, або в присутності Бога на небесах, якщо ми спасенні, або ж у покаранні в пеклі – якщо ми відкинули Божественний дар спасіння.
Фактично, обітниця Біблії проголошує, що не тільки наші душі житимуть вічно, але й наші тіла будуть відроджені для вічності. Ця надія тілесного воскресіння лежить у самому серці християнської віри (1 Коринтянам 15:12–19).
Хоча всі душі безсмертні, важливо пам’ятати, що ми не є вічними у тому ж сенсі, що і Бог. Бог – єдина істинно вічна Істота, оскільки лише Він не має ні початку, ні кінця.
Бог існував завжди та завжди існуватиме. Всі інші створіння, наділені розумом, людські чи ангельські, обмежені тим, що вони мають початок. Хоча наші душі живуть вічно, Біблія не підтримує ідеї про те, що вони існували завжди.
Наші душі є безсмертні, так як Бог створив їх такими, але вони мали початок; був час, коли їх не існувало.
