Львівська Опера (фото)

 

Я не дуже люблю драматичні театри. Ну не те що не люблю – просто засинаю на виставах (яка ганьба). Зовсім інша справа – театри музичні: коли із оркестрової ями потужною луною гуркотить музика – тобі робиться не до сну. А ще такі театри розміщуються, як правило, у спеціальних приміщеннях, які мають гарну акустику. Приміщення ці, майже завжди, гарно оздоблені і декоровані – глядач-слухач повинен отримувати повну естетичну насолоду… і отримує. Тому у музичних театрах я не сплю (хіба що щось тихе нудне гратиме).

Найвищим рівнем музичних театрів є оперні. Такі театри можуть дозволити собі лише великі міста (як в прямому, так і в переносному сенсі). В Україні оперних театрів лише шість (чи може аж шість): в Києві, Одесі, Львові, Донецьку, Харкові і Дніпропетровську. Мені було цікаво визначити серед них найкращий. Звичайно це суб’єктивна оцінка, але для мене вона важлива. Отже найгіршим у цій шістці є Дніпропетровський – ну який це оперний театр? Архітектори взагалі хоч щось у голові мали, коли зводили таке одоробло? На п’ятому місці Харківський. Теж не ахти яка будівля (практично нічим не відрізняється від Черкаського краєзнавчого музею, хіба що розмірами), але однозначно гарніша за Дніпропетровський. Харків’яни інколи називають свою оперу авіаносцем – дійсно схоже. Ну і Донецький четвертий (хоч і хотілося б мені зсунути його на останнє місце, але справедливість передусім). Будівля Донецького оперного театру витримана в дусі архітектурних еталонів радянської епохи – це сталінський ампір – єдиний радянський стиль, який заслуговує на повагу. Донецький театр великий і красивий (хоч із головного фасаду він більше схожий на вокзал), але йому звичайно далеко до трьох головних оперних театрів країни.

Із першої трійки на третє місце поставлю Одеський. Знаю, що на мене будуть плюватися, тому що багато хто (наприклад, усі одесити) вважає його чи не кращим у світі. Але мені він здається якимось приземкуватим. Ну виходиш до головного фасаду й бачиш двоповерхову будівлю, яка нижча від сусіднього, досить стандартного (як для 19 століття) чотириповерхового будинку. Та театр повинен височіти над усім. І дарма, що коли виходиш на площу, праворуч від театру – бачиш що він дійсно велетенський і височіє над усіма навколишніми будівлями, але перше враження усе псує. Тому третє місце.

А от віддати першість Київському або Львівському  - для мене це вже дійсно складна задача. І нехай Київський більший (1650, проти 1200 глядачів), але ж він і має бути більшим, тому що і мешканців у Києві більше. Київський і рідніший якийсь – все ж не чужа я для столиці людина, але все ж першість мабуть віддам Львівському (і повірте, я зовсім не фанат Лемберга-Леополіса, на кшталт більшості українських туристів-ентузіастів) – просто Львівська опера значно більш казкова. Скульптури, декор, барельєфи, розписи… Ставлю на перше місце за скульптури і за купол. Люблю я куполи. Вони завжди підкреслюють велич споруди. А ще, пригадайте який театр зображено на українських грошах? (на купюрі у 20 грн) Але нагадаю – це все дуже суб’єктивно.

Дорога до Опери

Театральне мистецтво тривалий час було чимось далеким і незрозумілим для Львова, який у кінці 18-го та у 19-му столітті називався Лембергом і був столицею австро-угорської провінції Галичини та Лодомерії. Але мандрівні театральні трупи все частіше давали вистави для львів’ян, і ті захотіли мати власний театр. Для перших власних театральних труп, які організовувались переважно на кілька років (не більше) використовували будівлі, які мали великі зали. Це були навчальні заклади, наприклад єзуїтський колегіум. Трохи згодом театр був організований у великому дерев’яному будинку, який стояв у центрі міста. Раніше його використовували чи то для житла, чи як склад, але для театру його перебудували, влаштувавши партер із галереєю, два яруси й ложі. У 1783 році цей театр розібрали.

У Львові були заможні люди, які переймалися театральним майбутнім міста. Так на кошти графа Станіслава Скарбека у 1842 році постав театр, який нині є драматичним імені Заньковецької. Але це було не те. Львів заслуговував на значно більший рівень. Тому можна вважати, що майже усе 19-те століття Львів залишався без театру. То коштів не вистачало на будівництво, то архітектора не було, то особливого бажання. Та і місця для такої великої будівлі знайти не могли – у центрі Львова вже давно все було забудоване. Щоб будувати щось нове, потрібно було руйнувати старе, а це вже коштувало зовсім по іншому.

Все ж на кінець 19 століття у міської влади з’явилося і бажання і гроші. Було оголошено конкурс на кращий проект театру. Його виграв директор Львівської художньо-промислової школи Зигмундт Горголевський. Пізніше він став одним із найвідоміших у Польщі архітекторів, але в період будівництва театру його мало знали.

Найпершим питанням було – де будувати? Коштів, щоб викупити велику ділянку у центрі міста міська влада не мала. Але Горголевський знайшов вихід – він запропонував звести будівлю над схованою у колектори Полтвою – бідолашною львівською річкою. На адресу архітектора полетіли критичні зауваження – мовляв, вологий грунт не витримає вагу величезної будівлі. Але Горголевський переконав владу й почав будівництво.

Зигмунт Горголевський сам керував більшістю земляних та будівельних робіт. Полтву одягли у додаткові бетонні перекриття, влаштували потужний кам’яний фундамент обнесений системою дренажних труб. На фундаменті до 1900 року (розпочалося будівництво у 1897 році) виросла прекрасна цегляна будівля нового міського театру. У будівництві Горголевський використав модні у той час у Європі псевдоренесанс та необароко (одним словом історизм).

Слід зазначити, що величезну роботу із влаштування унікального фундаменту театру зробив професор Львівської політехніки Ян Богуцький.

20 століття і сьогодення

Львів’яни не могли налюбуватись на свій новий театр. А Горголевський став найпопулярнішим архітектором Львова. Але щось він не дорахував, тому що у 1901 році будівля почала просідати. З’явилися тріщини у стінах. Це була катастрофа. Горголевський не знав що робити… Щоправда, у тому ж році просідання зупинилося.

У 1903 році Горголевський помер. Офіційною причиною смерті став параліч аорти серця. Львів’яни не вірили цьому, й казали, що архітектор наклав на себе руки, через просідання театру. Хто його зна, може й так. Похований метр на Личаківському цвинтарі.

У 1934 році театр, який називався тоді Великим міським, було зачинено через фінансову кризу. З приходом радянської влади (у 1939 році) театр знову відкрили. Його назвали Львівським державним театром опери та балету. В німецький період театр не закривався – німці теж  видно полюбляли оперу.

В післявоєнний період театру було присвоєно ім’я Івана Франка, але у 2000 році, після ремонту, перейменували у Соломії Крушельницької (мені Франко більше подобається).

Будівля театру займає площу 45 на 95 метрів і здіймається над усією забудовою центра. Оздоблення театру просто помпезне, як ззовні, так і всередині. Зал вміщує 1200 глядачів. Але я не буду детально описувати споруду. Це треба бачити. Такими будівлями могли б гордитися навіть Італія з Францією та Британією, а Україна має бути вдвічі горда за те, що поляки залишили їй таке надбання (і не подумайте що я дуже люблю поляків, хіба що трохи більше ніж росіян, але правди ніде діти – поляки залишили українцям).

Якщо ви не маєте часу сходити на виставу у Львівську оперу, можете піти на екскурсію – щодня з 14-30 до 16-00 за символічну плату до театру пускають усіх бажаючих. Але, на жаль, освітлення в цей час вмикається недостатньо для якісних фоток без штатива, тому зал я сфотографувати так і не зміг. Але і без нього там є що пофотографувати – це ж не театр, це палац короля Людовика Чотирнадцятого.

Текст та фото Романа Маленкова

Останні два фото взято звідси: Туристичний портал "Екскурсія"


02.07.2013 2638 1
Коментарі (1)

львівянин 2013.07.02, 16:32
тому Львів і називають панським містом,там дух паньства,дух культури і саме головне місто і мешканці гідні патріоти-бо то Є ЛЬВІВ!!!!!!!!!!!!!!!!!!
17.01.2026
Вікторія Матіїв

«Я хочу, щоб його пам’ятали як Героя, як людину, яка не боялася. Він ішов з думкою, що війна закінчиться й він повернеться», — ділиться про полеглого військовослужбовця Василя Косовича його дружина, Марія Косович.

8217
14.01.2026
Вікторія Косович

Заступник міського голови Святослав Никорович розповів журналістці Фіртки, як місто перетворює власний потенціал на туристичну перевагу.

1023
10.01.2026
Тетяна Ткаченко

Волонтер Іван Перхалюк розповів про суми допомоги, яку вдалося зібрати у США українській діаспорі. За його словами, у 2023 році — 122 тисячі доларів, у 2024-му — 156 тисяч, а у 2025 році сума сягнула 185 тисяч.    

2839
06.01.2026
Павло Мінка

Археологи Івано-Франківщини продовжують відкривати секрети минулого. Палац Потоцьких і «Давній Галич» стали центром найцікавіших розкопок 2025 року.  

12894 1
31.12.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала лікарку-кардіологиню Віталію Гутак про причини розвитку серцево-судинних хвороб, обстеження та підвищений тиск. 

3008
26.12.2025
Анастасія Батюк

Директор фірми привласнив бюджетні мільйони на ремонті спортивної бази «Заросляк», і це не єдиний випадок посягання на кошти платників податків в області.

13466

Щось схоже було під час перегляду "Врятувати рядового Раяна" (пригадую 1999 рік в Бостоні), глядач залишав залу, з певних причин та переконань. Так і на 40 хвилині фільму "28 років по тому" несприйняття насилля глядачем сягало певної межі.

437

І знову, як і щороку раніше, «журнал Ротшильдів» чи то передбачає, чи то кодує нас, конспірологічно-схвильовану публіку, своїм прогнозом на те, яким буде світ в 2026-му році. 

2086

Потішився тому, як Кемерон наклав біблійну історію про Авраама, що приносить в жертву сина, на культ Богині Ейви та засумував, що сценарій й далі обертається навколо ідеологем та фетишів світу, якого вже не існує.

860

Історія неодноразово доводила: там, де церква служить не Богові, а владі, народ завжди платить за це свободою й кров’ю. Роками українцям нав’язували «пушкіних», «достоєвських» і «лєрмонтових» з одного боку, та «нєвських», «царів» і «муромців» — з іншого. Усе це стало ідеологічною підготовкою до війни, у якій ці ж наративи використовують для виправдання вбивств українців.

836
15.01.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

1467
11.01.2026

Найкраще, щоб у раціоні переважала так звана «груба» їжа — продукти, багаті на клітковину. Йдеться про буряк, капусту, моркву, гриби, фрукти, овочі та зелень.     

6791 1
07.01.2026

Регулярне вживання алкоголю призводить до серйозних порушень роботи шлунково-кишкового тракту, печінки, підшлункової залози, органів дихання, нирок і статевих залоз.

7960
17.01.2026

На недійсність впливає не те, що сталося після вінчання, а те, що було до складання шлюбу.    

7691
14.01.2026

Варто зазначити, що це вже не перший священнослужитель Івано-Франківської Архієпархії, який удостоївся звання Капелана Його Святості та титулу Монсеньйора.

2033
12.01.2026

Вірян запрошують на нічні чування в Погінський монастир.

905
07.01.2026

У храмі Святих апостолів Петра і Павла ПЦУ в Космачі не було різдвяного богослужіння ні 25 грудня, ні 7 січня. Натомість 7 січня у церкві провели спільну молитву за мир та припинення війни. 

3275
16.01.2026

За результатами обговорення і таємного голосування до третього туру пройшли 36 митців.

638
14.01.2026

Новиною номер один ввечері 13 січня в українських медіа стала інформація про обшуки, а пізніше й повідомлення про підозру керівниці фракції «Батьківщина» у Верховній Раді Юлії Тимошенко.  

827
10.01.2026

Кардинал Ватикану П'єтро Паролін зустрічався з послом США при Святому Престолі Браяном Берчем, і під час розмови він закликав, щоб Вашингтон дозволив президенту Венесуели Ніколасу Мадуро втекти до Росії.

637
08.01.2026

Сенатор Ліндсі Грем заявив, що президент США Дональд Трамп дав "зелене світло" двопартійному законопроєкту про санкції проти Росії.

604
03.01.2026

Ще за день до оголошення про перехід Кирила Буданова «на іншу роботу» практично всі інсайдери, які завжди «точно знають» всі розклади в коридорах влади пророкували крісло керівника Офісу Президента маловідомому чиновнику Владиславу Власюку, уповноваженому із санкційної політики.  

1870