Другий день Сьомого фестивалю фантастики «Сузір’я Аю-Даг». Невеличка компанія з письменників й «тих, що клубочаться» навколо літературних метрів. Компанія грає в стару як світ креативну естафету «джуманджи». Тема гри: «Місто». Гравці почергово кидають кубик. Число, що випадає, дає гравцеві право на той чи інший поворот сюжету, на ту чи іншу пригоду, пов’язану з вигаданим містом. В результаті, крок за кроком, будується фабула художнього твору, який колись може стати реальною книжкою в реальній книжковій серії. А може й не стати. Залежно від рівня того, що вийде. Залежно (вибачте за пафос) від долі.
Перший хід робить молода фанатка фентезі. Досвідчені гравці кажуть, що починати бажано саме з молодих фанаток. В них схиблене бачення світу, яке породжує несподівані і яскраві химери. Дівчина підкидує кубик з таким хитрим закрутом, що той, вже впавши на дошку, ще кілька секунд крутиться, наче дзиґа. Випадає «шістка». Уся компанія схвально гуде. Фанатка отримує максимальний шанс. Фішка переміщується на відмітку «назва». Якби таке випало мені, я б придумав назву для міста. Але дівчина з іншої епохи. І в неї максимальний шанс. Вона каже: «Місто-попаданець!» Себто, одним кроком визначає і жанр майбутнього твору і напрям його сюжету.
На сленгу фантастів «попаданцями» називають мандрівників у часі, громадян, що були викрадені інопланетянами, жертв різноманітних порталів та червоточин між вимірами. На кшталт такої історії: зайшли туристи до печери, а вийшли в епоху Олександра Македонського. Або ж одразу на шосту планету Альфи Центавра. Тоді вони стають туристами-попаданцями (або ж, якщо спробувати утворити термін на основі української – «туристами-втрапляками»). Але ж тут вам не якась перепила тургрупа з графоманського оповіданнячка, а ціле місто-попаданець. Чи то місто-втрапляк. Змінюється масштаб і стає цікаво.
Другий хід робить видавець фантастичної літератури. Здоровенний такий дядько у смугастій футболці. Видавцеві випадає число три й, відповідно, право визначення епохи, до якої втрапляє нещасне місто. «Середні віки», - шепотом підказують дядькові. Той презирливо дивиться на непрошеного суфлера і гарчить: «Юрський період!» Присутні обмінюються недвозначними поглядами. Проте, що вже зробиш. Згідно з волею видавця, нещасне місто-попаданець фатально попадає до динозаврів.
Тепер кожний уявляє собі інше місто. Хтось Мінськ, хтось Харків, а я, зрозуміло, Івано-Франківськ. Який раптом провалюється крізь час та простір і опиняється у часах, коли навіть Карпат ще не було. Місто рівнесеньким квадратиком лягає поміж хвойних лісів і папороті Юрської доби. Навколо спека, градусів так шістдесят. Кисню в атмосфері, як тепер на вершині Евересту. Волохате сонце палає у майже чорному небі. Ані хмаринки. Ну й динозаври. Куди ж без них. В лісах пасуться довгошиї диплодоки, саванною бігають хижі раптори і тиранозаври. Все як в Спілберга. Все, окрім міста-попаданця. Спочатку динозаври не торопають: що саме звалилось їм на гребінчасті карки. Але рептиліям пахне м’ясом і починається екшн.
Моя уява розгортає «картинку» достойну майстрів Голівуду. Зграя чотиритонних тиранозаврів біжить вулицею Коновальця, перевертаючи жовті автобуси й підхоплюючи зубатими пащами ошелешених містян. Хрум-хрум. Чи то: хрусь-хрусь. Птерозаври кружляють над позолоченим капелюшком ратуші. Ось один з крилатих ящерів пікірує на літній майданчик, встановлений депутатом потужної міськрадівської партійної фракції, розриває кігтями тент й підчіплює зубатим дзьобом товстенького чиновника у білій сорочці…
Тут мене штовхають під бік: мовляв, твоя черга кидати кубик. Я полишаю птерозавра нести здобич голодним птерозаврикам і відправляю жереб на дошку. Число чотири. Мені випадає відповідальна частина сюжету: надзвичайне засідання магістрату, що збирається під ранок другої попаданської доби.
Я починаю з того, що мера міста-попаданця (жодної персональної конкретики) вже з’їли дрібні хижі динозаври (жодної політичної сатири), які під вечір стали зовсім буйними і вкрай недружніми (також без натяків). На засіданні магістрату збирається бодай сім «батьків міста». Вони до смерті перелякані, вимучені нестачею кисню і спекою. Проте радіють тому, що крісло мера звільнилося та утворюють депутатську групу «Місто в попандосі!» Молодий секретар (всі можливі співпаління та аналогії - випадкові) нервово гортає ілюстровану книжку «Дітям про динозаврів». Хоче знати як називається оте зубате у пір’ях, що з'їло міліціонера-охоронця і далі бігає першим поверхом адміністративної будівлі.
Міські очільники проголошують себе надзвичайним урядом, приймають рішення мобілізувати міліцію та військові частини та закон про перехід до їхньої компетенції усіх банків та ювелірних магазинів. Приймають жорстку політичну заяву, якою масове розкрадання харчів урочисто оголошують мародерством. Потім вони перерозподіляють бюджет і обирають тимчасовим мером начальника пожежної частини, якому доручають очолити антиящерне посполите рушення. Найдовше сперечаються за колір нарукавних шевронів та посадові оклади командирів рушення. Жодне з рішень магістрату, зрозуміло, ніколи виконано не буде. А самі батьки міста невдовзі загинуть, переслідувані зграєю велетенських і страшенно отруйних юрських шершнів.
Я закінчую главу «засідання магістрату» й віддаю естафету письменнику-альтернативнику. Тобто письменникові, який пише у жанрі альтернативної історії. Цей пан дуже знається на зброї та військовій стратегії. Він відразу створює бойову групу безбашенних сталкерів на чолі з власником мисливської крамниці. Перелік персонажів стандартний: колишній десантник, молода пара, біолог-алкаш, рішуча жіночка, лузер, приблудний пес. Всі зазнали втрат і мріють про холодне пиво. Сталкери намагаються вирватись із захопленого ящерами міста, використовуючи залишки каналізації. Проте каналізація вже зайнята численними юрськими тарантулами і вся виправа закінчується пшиком. Не пити їм пивасика. Зате в павуків – небуденний банкет. В ліси проривається лише одна пара – він і вона.
«І що вони робитимуть у тих лісах?» - запитую я в альтернативника. Він каже, що вони боротимуться, молода фанатка припускає, що вони розмножуватимуться, а видавець хоче, щоби вони знайшли спільну мову з найбільш просунутими динозаврами і вступили з ними у конструктивне партнерство.
«А що стане з містом?» - запитує початкуюча дитяча письменниця.
Виникають різні пропозиції. Але все зводиться до того, що місто рано чи пізно заросте гігантською папороттю, а в його руїнах житимуть динозаври та інша доісторична бридота. Письменник, який спеціалізується на містичному хорорі, пропонує ввести в сюжет зомбі-фашистів.
«Звідки вони візьмуться?» - дивуємося ми.
«Як завжди, вилізуть з червоточини між випадково злиплими світами або переплутаними вимірами», - не губиться майстер жахів, а потім розвиває тему, описуючи, як зомбі-фашисти гризтимуть динозаврів, набиватимуться до їхніх шлунків та нищитимуть рептилій зсередини. Врешті-решт, зомбі переможуть, а потім почнуть самознищуватись.
Півгодини ми намагаємось розвинути сюжетну гілку, базовану на цій маячні. Проте вперті зомбі-фашисти ніяк не хочуть самознищуватись. Навпаки, їм подобається Юрська доба, смакують тиранозаври й не знаходиться притомної причини, щоби вони погребли назад, до тієї реальності, звідки взялися.
Нарешті, ми відкидаємо цей сумний сценарій і вирішуємо, що на шосту добу місто повернеться у наш час разом з динозаврами, які не встигли з нього втекти. Й жодних зомбі-фашистів, жодного злипання світів.
«А може, все ж таки, не зовсім в наш час, - просить молода фанатка, - а спочатку куди-небудь у вісімнадцяте століття? Щоби цікавіше було?»
Так, думаю я, це дійсно буде цікаво. Динозаври і залишки сучасної техніки у вісімнадцятому столітті, десь між Північною та Семирічною війнами. Битва зграй рапторів з гусарами і драгунами. Птеродактилі над турецьким військом Селім-паші, атака тиранозаврів на Версаль. Можна нагромадити ще купу подібного парадоксального і тупого екшену. От лише шкода тих двох, які залишаться у юрському лісі. Їм там буде самотньо, серед диплодоків та карнозаврів. Все ж таки, для заснування юрського людства потрібне інше оточення. Більш теплокровне.
Володимир Єшкілєв
