Лічильник населення України на сайті countrymeters.info знає все. Але стукає він дуже тривожно. 24 травня в Україні народилося 958 малят і померло 1357 осіб. А всього нас жило цього дня в країні 42 555 615. Від початку року народилося 182 985, померло — 259 299, а мігрувало — 14 585 осіб. У підсумку зростання населення негативне — мінус 61 730. І емігранти становлять майже п’яту частину всього спаду народонаселення країни. Соціологи й економісти б’ють тривогу, й особливо — у зв’язку з міграцією. Адже залишають країну здебільшого молоді люди, які є ядром, золотим фондом і надією економіки.
«Міграційні настрої в українському суспільстві, які ми фіксуємо, дуже жорстко корелюють з оцінками економічної ситуації в країні, — говорить голова правління Інституту соціальних досліджень Ольга Балакірєва. За її словами, 60% українців відповіли, що в тому випадку, якщо б перед ними був вибір, вони вважали б за краще залишитися в Україні і не виїжджати до якоїсь іншої країни. І лише 25% реципієнтів не згодні з тим, що Україна — це краще місце для життя. Як бачимо, патріотизму нашому суспільству не позичати, але й настрій на міграцію також зайняв в умах українців чималу нішу. І в різних варіантах — виїзд за кордон на роботу або на навчання, бажання назавжди залишити країну — ми весь час виходитимемо на показник у чверть опитаних, і лише інколи — на п’яту їх частину, стверджує соціолог.
Близько 12% домогосподарств у цих 25%, за даними Балакірєвої, становлять ті сім’ї, члени яких уже працювали за кордоном на момент опитування. «Звісно, це економічно активне населення, і саме на ці 12% зросло б у нас безробіття, — зазначає керівник інституту, — якби ці люди сьогодні перебували в Україні. Ключовий мотив — виїзд на пошуки роботи — це якраз відсутність роботи вдома, відсутність гідної оплати праці або неможливість влаштуватися на роботу за фахом. А оскільки робота за кордоном передбачає вищий заробіток, то половина з тих, хто виїжджає, згодна на будь-яку роботу. Інша половина все ж орієнтується на те, щоб працювати за отриманою в Україні спеціальністю або за якоюсь іншою, але близькою до неї».
Соціологи також запитували про бажання виїхати за кордон як на постійне місце проживання. На це запитання позитивно відповідають близько 20% опитаних. Цей показник вищий на урбанізованих територіях з високим рівнем безробіття, де населення більш мобільне. «І ще, — додає Балакірєва, — він вищий серед, так би мовити, молодих дорослих людей, тобто серед тих, хто вже почав шукати собі застосування на ринку праці й зіткнувся з труднощами».
Проте науковець зазначає, що міграційні настрої часто залишаються декларативними. «Коли ми уточнюємо: а що люди роблять, щоб здійснити своє бажання виїхати, то, — розповідає вона, — з’ясовується, що хтось лише збирає інформацію про те, куди можна поїхати, хтось спілкується з тими, хто повернувся. І лише 5% із них узялися вивчати мови — і це дуже чіткий показник реальності таких настроїв. Близько 4% збирають гроші на таку поїздку, оскільки треба не лише доїхати, але й знайти якесь житло».
Більша частина молоді, що виїжджає з України, сподівається здобути за кордоном хорошу освіту або хоча б короткочасно повчитися там, отримавши спеціальність і відкривши для себе, таким чином, нові можливості й горизонти. При цьому найуспішніші молоді люди хочуть залишитися за кордоном назавжди — знайти там можливість здобути ще одну освіту, влаштуватися на постійну роботу. Балакірєва не забуває і ще про один, часто використовуваний, особливо дівчатами і жінками, але буває, що й чоловіками, варіант для виїзду за кордон — пошук шлюбного партнера. «Близько 1% цинічно і відверто говорять, — підкреслює вона, — що для того, щоб виїхати безповоротно, спробую створити сім’ю».
«Такої ситуації з еміграцією у нас не було з 90-х років, — говорить доктор економічних наук Олексій Плотніков, — громадяни практично тікають із країни». «Якщо подивитись на це суто теоретично, то тут, можливо, й не буде нічого поганого, — зазначає він, — ми можемо наводити приклади з історії країн Європейського Союзу та інших держав. Робоча сила там з однієї країни вільно переміщається до іншої (хоча й там є доволі жорсткі обмеження — наприклад, вихідці з Болгарії та Румунії не можуть працювати у Великобританії)». Але в нашій країні жодні загальнотеоретичні моделі, за словами Плотнікова, не працюють. Хвилю міграції, яку соціологи фіксують нині, він оцінює як реальну втечу з країни. І зазначає, що Україна в результаті втрачає найбільш працездатні верстви населення, головним чином молодь — тих, із ким, імовірно, пов’язане майбутнє країни.
У молоді, яка має намір жити і працювати за кордоном, є мотиватори до виїзду і, звичайно ж, мають бути і якісь демотиватори, щоб не залишатися там, а залишатися в Україні або повертатися в країну. «Питання роботи, оплати праці і можливість придбати житло на легальні доходи — це те, що є для молоді демотиваторами виїзду, — говорить Балакірєва. За її словами, тут не можна перебільшити роль сім’ї, що є своєрідним якорем. Але, з іншого боку, наявність сім’ї та дітей, яких треба забезпечувати, теж виштовхує молодих людей на пошук додаткових засобів.
При цьому відсоток тих, хто готовий вирушити на пошуки роботи в межах України, готовий до внутрішньої територіальної міграції, приблизно такий самий (усе ті ж 25%), зазначає соціолог, як і відсоток тих, хто мріє виїхати за кордон. Щоправда, в цьому разі ставляться умови: переїзд із сім’єю, гідна оплата праці, житло — все ті самі ключові моменти. За даними нашого моніторингу, інформує Балакірєва, розрив між реальним доходом українців та їхнім бажаним доходом, щоб забезпечити гідний рівень життя, в середньому становить 3,5 разу.
«Наша трудова міграція якоюсь мірою є наслідком відсутності нормальної державної політики і в соціальних стандартах, і в роботі з трудовими ресурсами, — підкреслює політолог Сергій Якубін. — Раніше трудова міграція з України до таких найближчих країн, як Польща або Чехія, відбувалася за моделлю соціальної ексклюзії. Ті, хто туди виїжджали, хотіли отримати роботу і допомогти утримувати свої сім’ї. Але вони все ж думали над тим, як повернутися до України. Та й приїжджих там розглядали насамперед як тимчасову робочу силу, яка невдовзі повинна виїхати». «Особливість міграційних потоків після 2014 року, — упевнений Якубін, — у тому, що тепер працює модель соціальної інтеграції. Молодь розглядає можливість виїхати з України назавжди».
