Прадавній звичай зберігся у Колінцях, Гостові та Гринівцях Тлумацького району. Тут кінь разом з колядниками та віншувальниками з почестями заходить до селянських хат.
Вечоріє, проте надворі шум, гамір. У господі Василя Ганчака з Колінців панує чудовий настрій. На столі — святкові страви, родина чекає колядників.
Хтось голосно гукає: «Йдуть, йдуть та коня ведуть». Дзень-дзень-дзень… чути за вікном мелодійні дзвіночки. Так дає про себе знати найважливіший хвостатий колядник, збруя якого прикрашена маленькими металевими дзвониками, інформують ”Вікна”.
Пан Василь з родиною виходить на ганок. Кілька хвилин усі разом колядують. Згодом гурт запрошують до хати. Хвостатий колядник, легко та сміливо цокаючи підківками, заходить до господи, ніби він щодня у сільських хатах гостює. Збруя на голові гривастого прикрашена синіми, зеленими, блакитними, червоними квітками з кольорового паперу.
Ще перед різдвяними святами їх зробили сільські дівчата. На спині в коня — домоткана сіро-біла з чорними смужками верета. Під час колядування кінь стоїть спокійно. Навіть головою не мотне. Лише уважно слухає колядки та віншування. Ще й вухами «стриже». «Коня вже століттями водять по хатах на старий новий рік, — з усмішкою розповідає хранителька народних традицій із села Колінці Віра Вакун.
— Тварина стала неодмінним атрибутом свята, символом добра, спокою, достатку, витривалості та міці. Коріння цього звичаю — у щоденному побуті, бо в селі без працьовитої тварини не обійтися». Для почесної місії вибирають здорових, вгодованих коней. Тварин «зичать» у поважних газдів.
Коники мають бути не дуже високі, присадкуваті адже вони повинні помістилися у різних помешканнях. До речі, «в коляду» стараються не брати молодих, необ’їжджених, та старих тварин. Більшість коней уже не вперше «вітають» жителів села, тому добре знають як поводитися.
Колядницькі гурти з конями не оминають жодної хати, аби людей не оминали щастя і достаток. А вранці, 14 січня, повіншувавши всіх, колядники з гривастими, зустрічаються біля церкви. Часом і тварин до храму заводять.
Це єдиний день у році, коли чотириногим можна зайти до святині.
