В далекому гірському селі Красноїлля діє унікальний гуцульський театр, якому немає аналогів в Україні, а, може, й в світі.
“Переслідуваний російськими жандармами, прибув з далекого Харкова у сусідню Криворівню письменник, режисер і віртуоз-бандурист Гнат Хоткевич, якого одразу полонила карпатська стихія, — розповідає славну історію театру його сучасний керівник Володимир Синітович. — Ще кілька років перед приїздом у Карпати Хоткевич уже цікавився гуцульським фольклором і був глибоко переконаний у мистецькій обдарованості верховинців”.
“Чужий” пан швидко засвоїв місцеву говірку і через кілька місяців не відрізнявся від місцевих учителів чи священиків. А незабаром він заснував при красноїльській “Січі” аматорський театр, де зібралося 17 горян, які ніколи не бачили сцени, проте мали неабиякий акторський хист, інформують ”Вікна”.
Гнату Хоткевичу було легко з ними працювати. Вивчивши побут і звичаї карпатців, режисер вирішив, що актори говоритимуть на сцені місцевою говіркою. Адже примусити гуцулів перейти на літературну мову справа марна й, по суті, неможлива, та й губити такі таланти було б злочином.
”Першою п’єсою, яку поставили аматори, — продовжує розповідь про гуцульський мистецький феномен головний режисер театру, вчитель української мови місцевої школи Марія Дідушко, — була адаптована драма польського письменника Коженьовського “Антін Ревізорчук”, яка мала назву “Верховинці”.
Згодом Хоткевич написав “Непросте” та “Гуцульський рік” — п’єси, в яких показані усі найважливіші свята та віхи життя горян: Різдво, Великдень, Івана Купала, весілля, похорон і т д. Отож виходить, що ніякого театру немає: карпатці показували своє повсякдення.
Після першого вдалого виступу були гастролі у Жєб’єму (нині Верховина — Авт.), Надвірній, Долині, Стрию, Кракові, Львові, Бродах та інших містах, де упродовж 90 днів актори дали 68 вистав у 61 місті.
У 1912 році в театрі працював Лесь Курбас. Пізніше красноїльці разом з Хоткевичем подорожували до Харкова, де не тільки показували вистави, але й з великим успіхом продавали різноманітні вироби з дерева. Побачивши карпатське диво, відома акторка Марія Заньковецька передала нашим людям гроші для заснування на Слобожанщині гуцульської майстерні. Актори ж гастролювали далі. Їм аплодували одесити, кияни, херсонці, а під час виступів у Москві високу оцінку гуцулам дали Станіславський та Немирович-Данченко.
На жаль, після Першої світової війни театр занепав. Відроджений у 30-их роках Василем Костинюком, він уже не мав такої шаленої популярності. Лише у 1988 році, на святкуванні 110-ої річниці від дня народження Гната Хоткевича красноїльці знову вийшли на сцену. Сьогодні у гуцульському театрі грають 39 чоловік. Є доросла та молодіжна групи. Театр — лауреат багатьох фестивалів і має звання народного. Але багато акторів-чоловіків час від часу мусять покидати село у пошуках зарібку в столиці чи закордоном.
