На завершення року: Щоб ще одного Різдва діждати

Різдво. Минув ще один рік. І ми вкотре підводимо підсумки. Така природа цього часу – часу переходу. Отож, ми вкотре пробуємо заглянути за куртину, яка прикриває від нас майбутнє. Я довго думав, що посутнього можна сказати про цей рік і про те, що, можливо, нас очікує.

І пригадалося старе побажання, яке завжди повторював мій дід при різдвяних застіллях – "Щоб ще одного Різдва діждати". Звісно, він був старим чоловіком і можливо думав про своє. Натомість пишучи коротеньку щорічну промову на наше дійство Межі року та церемонію вручення Ордена "За інтелектуальну відвагу", я мав би думати про щось більше, щось посутнє для нас всіх.

Я звісно, я можу судити виходячи тільки з свого суб'єктивного досвіду. Отож, що справді істотного відкрив мені цей рік? Цього року я якось дуже чітко і ясно побачив щось, що ні мені, ні вам не надто сподобається. Спробую огорнути це інтуїтивне відчуття в слова.

Якщо вдатися до наукоподібних окреслень, то це, скажімо так, консервативність чи інерційність розвитку українства впродовж тисячоліть, але також і сучасного українського суспільства. Воно не те що не готове, а внутрішньо не здатне швидко, як того б хотілося мені, чи нам, змінюватися достатньо швидко. Змінюватися так, щоб це стало помітним в рамках людського життя, щоб кожен з нас відчув позитиви цих змін, скористався з їхніх плодів. Бо ж у людини життя таке коротке.

Напевно цю консервативність, а, відповідно, і інерційність, українства можна пояснювати тим, що українська спільнота є спільнотою дуже давньою. А тому, попри всі зовнішні цивілізаційні чи політичні впливи, вона має міцну внутрішню самість, яка дуже сильно опирається змінам. І це попри позірні зміни, зміни зовнішні, а не внутрішні. Зауважте, як легко та швидко ми за останні роки пересіли з Жигулів на Опелі, а потім і на Лексуси, як блискавично освоїли високий стиль ходити до Опери у шортах. Однак ми ні за що не погодимось відмовитись від того, що дозволяє нашому суспільству так-сяк функціонувати – від корупційної змазки. Бо з нею жити легше...

Хтось називає цей внутрішній стержнень опірністю, стійкістю, самим єством українства і плекає його, вважаючи що саме цим вносить найвагоміший внесок у його збереження. Проте забуває про розбудову.

Найбільш безпечним проявом такого постійного відсилання до того стержня є не осмислений і не продуманий до кінця етнографізм. От прийде Святвечір і ми всі одягнемося у вишиванки, повертаючись таким чином до дому, в теплі як сардаки та гуні обійми матері. Так ми неначе повертаємося до самих себе. У цьому є щось наївне, а насправді глибоко дитяче.

Століттями ця традиційність була охоронною стратегією українства. Так ми зберігали свою ідентичність.

Так, скажімо, навіть у кровожерні совєтські часи цим відсиланням до традиційності, яка була здебільшого неусвідомленою, ми зберігали нашу українську самість. Чому неусвідомленою – бо за свідоме відстоювання українства було передбачено якнайсуровішу кару – висилка до Сибіру чи й кара смерті.

Правда і з неусвідомленим відстоюванням свого, тоталітарний режим боровся не менш люто – колективне традиційне українське викорінювалося кількома хвилями голоду – голод 1920-х, Голодомор 1933, голод 1948.

Однак традиційних повільний плин часу у ХХ сторіччі різко пришвидшився. Тихий плин історичного часу змінився на шалений калейдоскоп сьогодення. І виявилося, що ми, як колективне українство, не встигаємо не лише осмислювати все те, що відбувається зі світом, але й навіть відслідковувати.

І при цьому всьому ми ще й мали б адекватно на всі ці зміни реагувати – звісно, якщо хочемо бути у цьому світі успішними чи, принаймні, зберегтися як спільнота – спільнота сучасна, але разом з тим і українська.

З огляду на завдання зберегти себе як спільноту ми повинні навчитися швидко адаптуватися до нового світу. Однак, як на мене, з цим у нас проблема. І це не моє суб'єктивне враження. Цього року вже здається всім стало очевидним те, що наша українська спільнота різко редукується – як шагренева шкіра – в буквальному значенні цього слова. Україна вже не емігрує як десять років тому, а евакуюється. На наших очах вона і у буквальному сенсі, і у асиміляційному евакуюється у світи інші, більш адекватні викликам часу.

Отож, повторюю – якщо ми хочемо зберегти себе як спільноту у світі, що швидко змінюється, ми повинні так само швидко до нього адаптовуватися, щоб вчасно відповідати на його виклики.

Але на сьогодні, як мені здається, ми або не реагуємо на небезпеки, або імітуємо реакцію, або реагуємо тоді, коли вже пізно.

Ми вчасно не змінили свого суспільства, ми агресивно не хочемо змінюватися ні персонально, ні як спільнота. А Україна є незалежною більш ніж чверть століття! Доля подарувала нам неймовірну розкіш – більш ніж чверть століття! Змінилися покоління, які мали б стати іншими. Однак внутрішня консервативність залишилася. Подивіться на масні обличчя молодесенької бюрократії, яка опанувала Україною, і не лише новітніх зрадників та сепаратистів – вони народилися у незалежній Україні. Зрештою, запитайте самих себе, чи ви, кожен з нас, готові, насправді готові до змін.

Ця внутрішня неготовність до змін породила відчуття поразки. І в суспільстві визріло величезне розчарування, розчарування Україною. Люди вже не хочуть нікого слухати. Слово девальвувало. Вони довго чекали на дію. А її не було. Причому вони самі не усвідомлюють, що діяти мала не влада, на яку вони нарікають, а вони самі, ми самі. Натомість ми чекали і слухали. Тому ми й отримали евакуацію з України у всіх сенсах.

Як на мене, сьогодні саме в силу своєї консервативності наше суспільство знову на роздоріжжі. Виявилося, що воно не здатне достатньо швидко змінюватися, щоб уникати роздратування самим собою.

Звісно, що не лише наш консерватизм причина цього невдоволення. З одного боку ми бачимо інерцію. А з іншого розхитування навіть того, що нам вдалося збудувати. Нашою консервативністю у її найгірших проявах користуються наші вороги, які обсіли всі засоби масового впливу на суспільство. Все зрада, все зле, нічого доброго в Україні немає... Такий месидж насаджується всі 24 години на добу. Ми входимо в чергову турбулентність. У першу чергу – турбуленцію політичну.

З огляду на інформаційну атаку ми вже не розрізняємо справді потрібні зміни із політичними спекуляціями безвідповідальних аферистів та підступи ляльководів, які підкидають нам різного роду пройдох та псевдомесій.

Я далекий від дітвацького песимізму. Однак не безумець. Бачу величезні небезпеки, які очікують на нас у найближчому майбутньому. В умовах, коли держава не функціонує, коли її розірвали на олігархічні вотчини, які окупували приватні армії – бойовиків, суддів, псевдо патріотів, а то й просто чужинецьких ландскнехтів, нас може очікувати тільки чергова Руїна. Невже ніхто не бачить як чужинські орди вже рвуть країну на шматки?

Тому перед штормом, який нас очікує попереду, закликав би громаду до того, щоб, якщо ми вже такі, які ми є, скористалися з того, що нам так і не дало до кінця збудувати ефективну сучасну державу, ефективний механізм, який відкрив би кожному з нас простір майбутнього, і використали свій консерватизм, який і призвів нас до тимчасового неуспіху, з тим, щоб врятувати чергову українську Незалежність.

Ми не маємо права піддатися на провокації, які чинять ті, хто вкотре рветься до влади. Ми не маємо права несвідомо підігрувати окупанту, який вже відірвав частину нашої країни. І разом з тим ми не маємо права підігрувати тим, хто скористався з нашої консервативності і перехопив у народу плоди вже щонайменше трьох революцій. Наша трирема опинилася між Сциллою і Харибдою.

Виходячи з досвіду попередніх сотень чи й тисяч поколінь я, як теж консерватор, консерватор революційний, якщо таке окреслення можливе, на даному етапі все ж би стишив емоції, зосередився на тому, що наш трирема має пройти вузьку тіснину між цими двома небезпеками.

У нас не так багато часу, як у того Одісея. Рішення треба приймати блискавично.

Проте не всі навіть розуміють всю серйозність ситуації. Підводне каміння вже виринає, щоб пропороти днище суденця на якому ми тулимося. А тому апелюю до тих, хто не спить.

А на закінчення старе побажання, яке, попри все має більше сенсу, ніж це нам видається: "Щоб ми ще одного Різдва діждали".

Цінуймо те, що маємо. Не руйнуймо своєї хати. Шануймо один одного.


26.12.2017 Возняк Тарас 3337 0
23.04.2025
Дарина Кочержук-Слідак

Прокуратура вважає, що ділянки закладу незаконно передали підприємцям нібито для практичних занять учнів, але насправді їх використовували для вирощування врожаю на продаж. Фіртка провела журналістське розслідування щодо цих випадків, зокрема розглянула судові документи. З цими ексклюзивними матеріалами ознайомимо читачів.

544
21.04.2025
Лука Головенський

Де саме в Мюнхені були вбиті агентом КДБ Степан Бандера та Лев Ребет, де знаходилися офіси ОУН, Антибільшовицького Блоку Народів, газетні редакції та проживали Ярослав та Ярослава Стецьки, — про все це у нашому сьогоднішньому дослідженні.

1472
16.04.2025
Тетяна Ткаченко

Про свій шлях у війську, байдужість тилу, сучасні методи мобілізації, терміни служби та історії з війни, які залишили глибокий слід у пам’яті, капітан медичної служби, командир кейсевак-групи 1 батальйону 93-ї бригади Олександр Соколюк розповів  журналістці Фіртки.

3046
12.04.2025
Вікторія Матіїв

Про шлях до Христа, як розрізняти Божу волю від власних бажань, сумніви щодо віри, значення Пасхи та як зберігати духовний спокій під час війни, журналістка Фіртки поспілкувалася зі священником Василем Савчином, який служить в парафії святих Кирила і Методія, Лемківської церкви в Івано-Франківську.

2081 3
09.04.2025
Діана Струк

Про  долю малокомплектних шкіл на Івано-Франківщині, освітню реформу, інклюзивне навчання, виклики та перспективи в освіті, Фіртка поспілкувалася з директором Департаменту освіти і науки Івано-Франківської ОВА Віктором Кімаковичем.

4160
07.04.2025
Олег Головенський

З аналізу декларацій народних депутатів з Івано-Франківщини сьогодні Фіртка розпочинає цикл матеріалів про декларації депутатів, політиків, службовців, силовиків та суддів Прикарпаття.  

5933

Гори не знають політики. Живуть вони поза категоріями лівих і правих, в тих краях, де закінчується система політичних координат, і де розквітає гірський едельвейс, де живуть часи лицарської величі Німеччини, що лише чекають свого часу.

390

Хто уникає позиції перед лицем зла — вже займає позицію. І не на боці добра.

406

Нам фактично  все відомо про смерть Ісуса Христа. А як закінчилось життя його найближчих учнів відомо дуже мало. Хоча кожен з них суттєво доклався до проповіді християнської віри та її поширення.  

398

В цікаві часи живемо. Яке покоління могло ще б спостерігати «Армагедон онлайн» (або ж сингулярний перехід) — хто його знає що вийде? Щодня новини, яких колись вистачало б на десятиліття…

523
18.04.2025

Порівняно з 2024 роком, більшість товарів подорожчали.

840
16.04.2025

Від початку року ціни зросли на 3,4%. Для порівняння, по Україні в цілому інфляція у березні становила 1,5%, а з початку року — 3,5% (без урахування тимчасово окупованих територій та зон бойових дій).  

802
11.04.2025

Здоров’я кишківника є надзвичайно важливим для загального самопочуття. Правильна робота травної системи впливає не лише на обмін речовин, але й на імунітет, настрій і навіть стан шкіри.  

1088
22.04.2025

Видання The Week UK з посиланням на колишнього секретаря померлого папи Франциска включило 45-річного кардинала-українця Миколу Бичка з Австралії в перелік кандидатів на посаду нового Папи Римського.

530
19.04.2025

Які продукти обов’язково мають бути у великодньому кошику, а що освячувати не варто, журналістка Фіртки розпитала у священника Василя Савчина.

2400
17.04.2025

Сьогодні, 17 квітня, християни відзначають Чистий четвер — особливий день у Страсному тижні, який символізує очищення тіла й душі напередодні Великодня.  

841
13.04.2025

Квітна неділя — останній день перед Страсним тижнем. Щороку навесні християни святкують особливий день — Вербну неділю.  

1164
23.04.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

34122 1
21.04.2025

Наступного тижня команда американського президента Дональда Трампа вирушить до Лондона для перемовин щодо перемир’я в Україні.  

389
18.04.2025

Президент Володимир Зеленський застерігає, що держава-агресор готується до завдання нових ударів по українській енергетичній інфраструктурі.  

728 2
16.04.2025

Президент США Дональд Трамп відмовився передати Україні системи Patriot, навіть попри пропозицію придбати зброю за 50 мільярдів доларів.    

918
13.04.2025

Президент США Дональд Трамп продовжив дію санкцій, які Байден запровадив проти РФ з 2021 року.

690