Видатні українські дослідники століттями шукали столицю галицьких князів – стародавній Галич.
Сенсаційне відкриття ж зробив у 1936-му році археолог Ярослав Пастернак – у селі Крилос, що на Франківщині, вдалось розкопати ядро древнього міста – Успенську церкву, яка своєю величиною дорівнювала хіба що Софіївському собору в Києві. Разом із нею вдалось віднайти останки галицького князя Ярослава Осмомисла.
Про це йдеться у сюжеті щотижневого історичного тележурналу «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» (щонеділі о 23:00 та щочетверга о 22:00 на телеканалі ZIK).
Ще у ХІХ столітті археологи висували різні версії щодо того, де ж був центр Галицько-Волинського князівства – місто Галич. Навесні 1934-го року за розкопки древньої столиці взявся й український археолог Ярослав Пастернак. Своє благословення і матеріальну підтримку йому надав сам митрополит Андрей Шептицький.
«Туди входило фінансування самих розкопок, оплата робочої сили, харчування, проїзд. Адже кожна експедиція потребує значних коштів. Треба врахувати, що розкопки в Галичі продовжувалися кожного сезону і тривали протягом десяти років. У нас жодні розкопки не тривали стільки, коли українці не мали власної державності», – наголошує директор Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки Іван Сварник.
Археолог Ярослав Пастернак добре розумів, що достовірно встановити місце, де була столиця галицьких князів, допоможе лише віднайдення фундаментів неодноразово згаданого в літописі Успенського собору.
«Це був центральний архітектурний об’єкт, візитна картка княжого міста. Ми знаємо, що тут було серце єпархії, а потім – митрополії. Тож зрозуміло, це була центральна споруда давнього Галича», – пояснює кандидат історичних наук Ігор Коваль.
Успенську церкву відбудували в селі Крилос у XVI столітті. Поруч розмістили і цвинтар. Саме звідти Ярослав Пастернак і розпочав свої пошуки, сподіваючись, що за давньою традицією, нову церкву збудували недалеко від княжої святині.
«Його звинувачували в святотатстві. Та Пастернак дуже швидко знайшов порозуміння із митрополитом Шептицьким, який дав йому дозвіл зробити перезахоронення старого кладовища, і всі тлінні рештки були перенесені», – зазначив кандидат історичних наук Ігор Коваль.
Тож місцеві охоче допомагали запальному археологу. Тим паче, що Пастернак щедро платив за роботу – один злотий в день.
25 липня 1936-го року лопата одного з робітників ударилась у фундамент Успенського собору.
«Між робітниками розгорілося змагання: хто перший проб’ється до рогу величавої будівлі. Та мур перейшов уже більш як 30 метрів довжини, перевищивши тим самим величину всіх відомих церков Галицько-Волинського князівства. Отже, древній галицький Успенський собор як столичний храм дорівнював, мабуть, Софіївському собору в Києві!», – написав у своїх спогадах сам Ярослав Пастернак.
Тож це засвідчило, що центр княжого Галича був на Крилоській горі. Там – ядро древнього міста і найбільші перспективи для розкопок та з’ясування усіх проблем, пов’язаних з літописним Галичем та князями.
«Значення розкопок можна порівнювати хіба з відкриттям Трої Швіманом», – зазначає директор Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки Іван Сварник.
Однак, найбільшою сенсацією стала знахідка в притворі древнього Успенського собору кам’яного саркофага з останками його засновника – галицького князя Ярослава Осмомисла.
«Україна тоді була під Польщею. Тож ця знахідка стала предметом гордощів українців, які нарешті виявили останки своїх князів», – зауважує кандидат архітектурних наук Юрій Лукомський.
На початку Другої світової війни Ярослав Пастернак емігрує до Канади. Відтоді ніхто не знав, куди ж поділися останки галицького князя. І лише через півстоліття – у 1991-у році, досліджуючи крипти собору святого Юра, археологи натрапили на дивну знахідку. У невеличкій скриньці лежали акуратно складені людські кістки.
«Здивувало ставлення до кожної кісточки – кожну було загорнуто. Ми подумали, що це останки чергового поховання, адже в приміщенні знайшли близько сімдесяти захоронень», – пригадує археолог, кандидат історичних наук Микола Бандрівський.
Та під кістками знайшли і скляну капсулу запломбовану воскоподібною сумішшю і в ній – зігнений вчетверо аркуш паперу. Це було послання від самого Ярослава Пастернака.
«Приложені до цього письма кості є ті самі, які я найшов у кам’янім саркофагу серед фундаментів княжої галицької кафедри в Крилосі. Це є тлінні останки засновника згаданої кафедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 року», – написав у цьому листі археолог.
Зараз дослідники сходяться на думці: рішення сховати сенсаційну знахідку Пастернака було дуже розумним. Адже не відомо, що б зробила окупаційна влада з останками.
«Коли почалася Друга світова війна, він розумів, які загрози для цієї пам’ятки можуть бути з боку одних і других окупантів, тому й прийняв оптимальне рішення. Зрозуміло, що це було зроблено тільки з відома митрополита Андрея Шептицького», – наголошує кандидат історичних наук Ігор Коваль.
