Невідомі сторінки з життя Кобзаря відкрив прикарпатський історик

Зараз це село називаэться Лисиничі. І у 1913р., здається, теж так називалось.

Перший пам’ятник великому Кобзареві на теренах України було споруджено у Харкові (1898 р.) коштом О.К. Алчевського у Миронівському провулку (тепер — Раднаромівська вулиця). Його автором був професор Петербурзької Академії мистецтв, виходець з України, харків’янин Володимир Олександрович Беклемішев (1861–1920 рр.). Найпершим відомим пам'ятником поетові поза межами України можна вважати невелике мармурове погруддя Шевченка на округлій колоні-п'єдесталі, встановлене 1881 р. в колишньому Новопетровському укріпленні (нині форт Шевченка) на півострові Мангишлак.

Іванку!!! Навчись уважно читати Вікіпедію!!!!! У Харкові (1898р)було споруджено і в 1901році знято, оскільки ані польська ,ані російська влада не давали дозволу, А ще--це було Погруддя, а у Винниках у 1913році 28 вересня було встановлено Перший у світі Повноцінний Памятник Тарасу Григоровичу Шевченку--він і досі збережений!!!!!

ВІЩИЙ ОЛЕЖИКУ! По перше, мова йде про перший пам*ятник відкритий в Україні. А сталося це у Харкові. По друге, у Винниках у 1913 році відкрито погруддя на постаменті, а не так як ти пишеш. Пам'ятник складався з п'яти пластів, тесаного чотиригранного каменя, на якому височіло погруддя поета в шапці. Навчись працювати в інтернеті, рОгуляко.

У 1913 р. у Винниках встановили перший на західноукраїнських землях скульптурний пам'ятник великому Кобзареві. Перший монумент Кобзареві з'явився у Галичині. Первісток шевченкіани (пам'ятний знак) був встановлений у річницю його смерті в 60-х роках XIX ст. біля Сокільської скелі, що височіє над Черемошем між селами Тюдів і Великий Рожин Косівського району. Монумент мав вигляд білої колони, на якій гуцули вирізьбили цитату з його поезії: «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде. Розкуються незабаром заковані люди - Настане суд...». Найпершим відомим пам'ятником поетові поза межами України можна вважати невелике мармурове погруддя Шевченка на округлій колоні-п'єдесталі, встановлене 1881 р. в колишньому Новопетровському укріпленні (нині форт Шевченка) на півострові Мангишлак. Пам'ятник проіснував до 1920 року, аж поки його не зруйнувала революційна кіннота невстановленого забарвлення. Перший пам’ятник великому Кобзареві на теренах України було споруджено у Харкові (1898 р.) коштом О.К. Алчевського (палкого патріота української культури) у Миронівському провулку (тепер — Раднаромівська вулиця), поблизу Харківської недільної школи, у сквері садиби Алчевських. На високому постаменті було встановлено мармурове погруддя Т.Г. Шевченка. Його автором був професор Петербурзької Академії мистецтв, виходець з України, харків’янин Володимир Олександрович Беклемішев (1861–1920 рр.). Бюст Шевченка зберігався у родині Алчевських до 1932 р. На початку 1930-х рр., коли у Харкові було відкрито Шевченківську картинну галерею, викладач місцевого юридичного інституту Микола Олексійович Алчевський (син Олексія Кириловича) передав пам’ятник до її фондів. Після закінчення Другої світової війни бюст реставрували і відправили до Київського державного музею Т.Г. Шевченка, де він експонується й до сьогодні. Особливо багато пам’ятників і меморіальних дощок Кобзареві було встановлено в Галичині під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т.Шевченка у 1911 р. і святкування 100-річчя з дня його народження в 1914 р. Перший на Західній Україні пам’ятник Кобзареві звели у вересні 1911 р. у с. Лисиничах з ініціативи голови «Просвіти» Данила Вендиша. Спочатку на місці майбутнього пам’ятника поставили кам’яне погруддя. Пам’ятник звели за кошти селян. Спочатку пам’ятник мав вигляд увінчаної хрестом піраміди з вмонтованим фарфоровим портретом Кобзаря і нагадував первісну могилу Шевченка на Чернечій горі. До 100-річчя з дня смерті поета пам’ятник дещо змінили: замість хреста встановили бронзове погруддя Кобзаря. У 1913 р. у Винниках був встановлений перший на західноукраїнських землях скульптурний пам'ятник великому Кобзареві. Тривала титанічна боротьба українців Західної України, в умовах австрійської монархії за увіковічнення пам'яті Великого поета, увінчалася успіхом. На велелюдному мітингу, влаштованому з цього приводу, присутні висловили глибокий жаль, що пам'ятник Т. Шевченку на той час не дозволено було відкрити ні царським урядом Росії у Києві, ні польським у Львові. Побудова Кобзаревого погруддя у ті часи вважалося великою подією у культурному житті українців Галичини ще й тому, що до того споруджували пам'ятники у вигляді гори каміння, з якої виглядав портрет Шевченка, а з того каміння підіймався великий хрест. Примітивність таких форм часто викликала справедливі нарікання з боку творчої інтелігенції. Великий внесок у дослідженні історії пам’ятника Т.Шевченку у Винниках зробив академік В.Грабовецький (з 7 липня 2011р. – почесний громадянин Винник). Ще у 1877 р. львівський скульптор Тадеуш Баронч зробив бюст Тараса Шевченка з теракоти і експонував його на виставці в Кракові. В кінці XIX ст. інший скульптор, Купріян Годебський на замовлення одного одеського громадянина, зробив нове погруддя Т. Шевченка, яке жителі Львова намагались встановити в рідному місті. Проте пропольські урядовці в Австро-Угорщині всілякими методами перешкоджали увічненню пам'яті «хлопського здрайці, схизмата і гайдамаки», заборонивши встановлення погруддя Шевченка у Львові. На початку XX ст., коли наближалось сторіччя з дня народження поета, прогресивна галицька інтелігенція доклала багато зусиль до того, щоб встановити пам'ятник Т. Шевченкові у Львові. Проте на перешкоді ставали польські чиновники, які керували всіма сферами життя у Галичині. Історична довідка У Львові є три пам'ятники Тарасу Шевченку: найперший встановлений у 1960 р. на подвір'ї СШ № 63 на вул. Личаківській, старіший знаходиться біля входу в «Шевченківський гай» на Чернечій Горі, новіший, відкритий у 1992 р., знаходиться на проспекті Свободи. Тоді виникла ідея поставити пам'ятник Шевченкові біля Львова. Винниківчани вирішили до 100-річчя народження Кобзаря встановити у себе цей пам'ятник. На кошти, зібрані серед робітників, селян і інтелігенції, в 1910 — 1912 рр. в майстерні Яворського у Львові був зроблений пам'ятник великому Кобзареві, а влітку 1913 р. встановлений в центрі Винник. Пам'ятник Т.Шевченку виготовлено з каменя-пісковика, який видобувають у Застіночівському кар'єрі, що розташований на північно-східній околиці с. Застіноче Теребовлянського району Тернопільської області. У Теребовлянських міських актах Застіночівськии кар'єр згадується ще з 1430 р. У цьому кар'єрі на різних глибинах розташовуються різні за якістю і міцністю пласти пісковику. Найміцніший, подібний до граніту видобувають у нижніх пластах. У верхніх пластах є відносно м'якший, більш піддатливий для обробки матеріал. Його й використовують для виготовлення пам'ятників. Теребовлянський пісковик є морозостійким матеріалом. Йому не страшні навіть сильні зимові холоди та вітер. Дуже суттєвою якісною ознакою цього пісковику є абразивність ( під дією холоду та вологи поверхня пісковику не розшаровується, а зберігає свою первинну форму). Дотепер є пам'ятники та скульптурні вироби з цього каменя, що простояли без суттєвих змін вже понад 200 років. Організатором будівництва та відкриття пам'ятника виступило товариство «Просвіта». При цьому було обрано комітет, до якого входили В. Левицький, о. Г. Гірняк, Г. Грицай, Ю. Левицький, М. Ліщинський, що розпочав збір коштів серед місцевого населення. Виконати план пам'ятника було доручено архітекторові О. Лушпинському. Святкове відкриття першого в Зх.Україні пам’ятника Т. Г. Шевченку відбулося 28 вересня 1913 р. при співучасті хору і духового оркестру з Винник, Лисинич та Ланів, численних гостей зі Львова ( два надзвичвйні поїзди привезли сотні львівян ), в числі яких були д-р Е. Олесницький, голова Народного Комітету д-р К. Левицький, о. Лежогубський, проф. Р. Залозецький, поет Богдан Лепкий. На площі зібралося кілька тисяч людей. За спогадами сучасників та старожилів на відкритті памятника були близько 500 представників зі Львова, цілі делегації з навколишніх сіл та товариств: «Просвіта», «Сокіл», «Січ» та великої кількості українського населення з самого міста. Рівно о 10 год 30 хв. постріли сповістили про початок великого свята. Селянський оркестр з сусіднього села Лисиничі виконав серенаду Шуберта «Над морем», а місцевий хор під керівництвом учителя Вислободського - «Заповіт» Т. Шевченка. З вступною промовою виступив голова комітету по встановленню пам'ятника нотар м. Винники Володимир Левицький, який відкрив пам'ятник Шевченкові. Пам'ятник складався з п'яти пластів, тесаного чотиригранного каменя, на якому височіло погруддя поета в шапці. На обеліску були викарбувані пам'ятні слова: ТАРАС ШЕВЧЕНКО 1814 -1914 В столітні роковини уродин Винницькі українці Після промов селяни, робітники, інтелігенція, учні, вшановуючи пам'ять великого поета, пройшли демонстрацією біля пам'ятника, поклавши біля нього десятки вінків. Відбувся урочистий похід вулицями Винник. На чолі походу їхала кіннота винниківчан у козацьких одностроях, у кількості 40 осіб. Під час перебування у Винниках московських військ (1914 — 1915 рр.) біля пам'ятника збиралися солдати-українці і співали українські пісні, згадуючи Великого кобзаря. Цілий і неушкоджений простояв цей пам'ятник аж до листопада 1918 р., доки не був понівечений польськими підлітками (молотками і зубилами були відбиті ніс, вуха). На жаль, під час подій українсько-польської війни в січні 1919 р. над пам'ятником Т. Шевченку було вчинено ще один варварський акт вандалізму. Польські вояки під командуванням полковника Токаржевського на головному вокзалі у Львові потайки проникли до вагонів санітарного поїзда і так дісталися на залізничну станцію у Винники, де відразу вступили в бій з січовиками. Прориваючись до міста, окупанти інсценізували розстріл пам'ятника Шевченку. У 1921 р. жителі Винник, в умовах жорстокого панування Польщі, вирішили широко відзначити шістдесятиріччя з дня смерті Т. Г. Шевченка. На прохання ювілейного комітету уряд дозволив це свято. Проте львівський староста побоючись, щоб святкування не викликало селянських чи робітничих заворушень, секретним листом дав наказ повітовим комендантам поліції пильно стежити за ходом цього свята і своєчасно інформувати про все у Львів. Міщани Винник вирішили відновити перший пам'ятник. За зібрані серед українського населення гроші, скульптор Андрій Коверко реставрував пам'ятник Т. Г. Шевченкові. Зважаючи на політичну ситуацію, що склалась на той час, польська влада за жодних умов не хотіла давати дозволу на його урочисте відкриття. Староста міста поляк п. Зелінський категорично заборонив проведення масових зборів українців. Однак делегації патріотично налаштованої інтелігенції якимось чином вдалось вплинути на прийняте ним рішення. Проте Зелінський погодився змінити свою позицію лише за умови, що промова виступаючого буде дуже короткою та не міститиме жодних патріотичних нот. Цю почесну справу було доручено о. Петру Пилипцю з Кам’нополя. Журнал «Світ» писав тоді: «по довгих заходах, стараннях, заборонах і обмеженнях» львівський староста дозволив відкрити пам'ятник, але заборонив запрошувати гостей з інших міст і виголошувати будь-які промови. В основній доповіді, що мала бути виголошена на відкритті пам'ятника, були зроблені деякі конфіскації. І хоч офіційно староста дозволив провести відкриття пам'ятника, однак він дав секретне розпорядження про зміцнення винниківського поліцейського участку і виділення двох поліцейських розвідників «з метою виключного унеможливлення всяких ворожих виступів, як і порушень громадського спокою». 29 березня 1925 р. на свято відкриття відновленого першого скульптурного пам'ятника прибуло біля півтори тисячі учасників, здебільшого з Винник, бо, як писала тоді преса, «запрошення посторонніх гостей влада не дозволила». Проте, незважаючи на заборону, активну участь в святі взяло населення навколишніх сіл. Під час проповіді у церкві о. Г. Гірняк закликав усіх прафіян не піддаватися на різні провокації. Видно, що досвід і інтуїція пароха зіграли тут чималу роль, бо кожної хвилини могло дійти до бійки між українцями і поляками, які проживали у Винниках. Крім цього за святковим дійством ще від церкви слідкували польські поліціянти і наглядали два таємні агенти, які були прислані у Винники львівським староством. Після Служби Божої, яку відправив о. Г. Гірняк у церкві Воскресіння Господнього, пам'ятник було урочисто відкрито. Відкриття почалось о 12 год. 45 хв. Хор виконав «Заповіт» Т.Шевченка. Проти українців готувались провокації. Довкола пам’ятника було виставлено багато поліції, а серед людей стояли польські провокатори. Варто було прозвучати з трибуни хоч одному патріотичному щодо України слову, як в той же час мітинг би розігнали, а його учасників заарештували. Священники скоро провели обряд посвячення і на трибуну вийшов парох о.Пилипець, а що був високий, поставний і мав сильний голос, то його було далеко чути: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Nie damy ziemi skąnd nasz ród…» - продекламував цілу «роту» Конопницької, потім сказав кілька слів про Шевченка і знову перейшов до «роти». Українці були піднесені духом, а поляки опустили голови, так як не мали причини до провокацій. Після короткої промови відбулося покладення вінків. Реставрація дещо змінила вигляд пам'ятника. Бюст Тараса Шевченка (без шапки) встановлений на чотиригранному камені, а весь пам'ятник обнесений залізною огорожею. На обеліску додано, що пам’ятник «відновлено в 1924 р.». У такому вигляді памятник зберігся до наших днів. Після того пам'ятник піддавали реставрації напередодні 150-річчя від дня народження Т. Шевченка на кошти, виділені керівництвом Львівської тютюнової фабрики і в 1989 р. — за кошти, виділені Винниківській міській Раді Червоноармійським райвиконкомом м. Львова (проект Львівської філії інституту «Укрпроектреставрація»). Незважаючи на заперечення окремих ревнителів, щоб не рухати пам'ятник з місця, погруддя Кобзареві все таки переміщено від узбіччя проїзної дороги у глибину скверу, з повною реставрацією усіх деталей. Роботу виконано під керівництвом кваліфікованого художника спец. РБУ реставрації О. І. Шиха. Від переміщення пам'ятник тільки виграв, бо перед ним відкрився простір, збагатився підхід до нього. Великий патріотичний внесок в оформлення пам'ятника Шевченку зробили своєю безкорисною кількамісячною працею активісти Винниківського товариства української мови імені Т. Шевченка та місцевої організації Народного Руху за перебудову: зокрема Г. Йосифів, П. Йосифів, П. Готь, Б. Готь, І. Готь, Р. Партика, В. Баран, О. Партика, В. Гнида, Є. Дацик, С. Войтович, Я. Чайка, Є. Дмитерко, Я. Токарський, Г. Цецурак, В. Ловчій та інші. Ці люди взяли на себе і виконали найважчі фізичні роботи, тобто вручну викопали котлован під фундамент, залили його бетоном, розібрали, перенесли й наново збудували пам'ятник Кобзареві. Крім того, вони впорядкували територію навколо пам'ятника, встановили гранітні бордюри, вимостили плитками площу. У 2010 — 2011 рр. проводилася чергова реставрація пам’ятника. З ініціативи місцевої «Просвіти» та за підтримки депутатів на реставрацію пам'ятника з обласного бюджету Львівщини було виділено 200 тисяч гривень. Роботи з порятунку пам'ятника розпочалися з вересня 2010 р. Їх виконували спеціалісти ЗАТ «Львівпроектреставрація». Реставратори механічним способом знімали неякісне покриття, натомість застосовуючи екологічно чисті матеріали. У роботі використовували німецькі технології. Після проведення робіт загроза руйнування пам'ятника зникла. У неділю, 10 липня 2011р., у Винниках відкрили відреставрований пам'ятник Т. Шевченку. Великому поетові і художнику Тарасові Шевченку в Україні і світі встановлено приблизно 1200 пам’ятників. Загалом це найбільша кількість монументів, встановлених одній особі, якщо не враховувати вождів тоталітарного режиму і невідомих солдатів. Найбільше пам’ятників Шевченкові в Галичині (півтисячі), де Т.Шевченко ніколи не був. Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР