Патріот і Герой України. Справжній чоловік, який пройшов весь Майдан і з 8 травня 2014 перебуває у лавах “Айдару”, твердять друзі. Це людина, без якої в перші місяці російської агресії не пройшла жодна операція батальйону. Звільнення Новоайдару і затримання 14 сепаратистів під час виборів 25 травня, звільнення міста Щастя, взяття блокпосту перед “Металістом”, взяття стратегічно важливих “висоток” та мостів, взяття 18 членів спецпідрозділу “Дон” також не обійшлось без його участі. Все це – про Олега Сухарєва.
Ми зустріли Олега біля його дому. Останнє наше спілкування відбулося майже рік назад. Саме тоді Олег перебував на лікуванні в лікарні і готувався до важких операцій. Сьогодні Олег на костилях, але сам вийшов на зустріч, в очах позитив і бойовий настрій. Як змінилося його життя за рік та які в нього плани на майбутнє, читайте в інтерв’ю.
Розмова почалась з простого запитання: Як здоров’я?
Може бути (сміється). Відходжу помаленько, ще би ногу зробили, було б добре, а так можна жити. Загалом зробили вже 30 операцій. Складали мене, як конструктор. Рука вже трошки відійшла, але я її не відчуваю, можу робити з нею що захочу. Хоч бери і у вогонь пхай, нічого не відчую. Може було б краще, але в мене кістки у руці не було, тому мені нову 12-ти сантиметрову вставили, зростається потихенько. З ногою гірше. Головне, що я на поправку йду дуже швидко, за півтора року піднявся з ліжка. Лікарі толкові, з Донецька до речі, батько і син, працюють в клініці Ілая, організували мені лікування безкоштовно і ставлять по-трохи на ноги.
Зі всіх, з ким я з першого дня був на війні, майже ніхто не залишився живим. В той день, коли мене поранили, загинуло 13 чоловік. Один я виліз з цієї ситуації, на одній руці. Так і врятувався.
А ти пам’ятаєш як це сталося?
Наші відходили і по нас вистрілив танк, та й все.
Нагадаємо, 27 липня 2014 року, батальйон “Айдар” обстріляли з мінометів. Після початку обстрілу танк батальйону помилково вистрелив в спини своїм же бійцям. Від того пострілу “Сухарік” (позивний Олега Сухарєва – ред.) не просто втратив м`язи плеча — йому розтрощило кістку (залишились лише уламки) і вирвало шмат нерву. Тож, кістку та нерв доведеться протезувати. На блокпосту терористів біля Лутугіно Луганської області разом зі своїми вояками прийняв бій, у якому загинули майже всі його побратими. Олега прикрив своїм тілом боєць Михайло, що сам загинув.
Я воював з Надією Савченко, яку зараз в Росії хочуть судити. Я був в тій операції, коли її в полон взяли. А зараз дивлюсь на всю цю ситуацію, перечитую новини, аналізую… Розумію, наскільки Надя сильна жінка. Пам’ятаєш, колись хтось “вангував” і казав, що президентом України буде жінка і тоді Україна розквітне, всі тоді думали на Тимошенко, а я переконаний, що це буде Надя Савченко. Дуже сильна жінка, я її ще з Майдану знаю… Вона була таким самим солдатом, як ми… Уявіть собі, вона хотіла захищати нашу землю, але її не відпускали з армії, тоді вона взяла відпустку і приїхала на фронт, як доброволець. Дай Бог, щоб її швидше випустили.
На борту гелікоптера я вмирав двічі
Розмову перериває телефонний дзвінок від друга Олега, Артема, який підійшов до нас і теж долучився до розмови.
Після того, як мене поранили, багато хлопців з мого двору пішли воювати. І Артем пішов. Я перший пішов на війну, а потім хлопці, багато добровольців. Дякувати Богу всі живі, багато хто поранений, але головне, що всі живі, хоч багато поранених.
Скоро знову на операцію. В жовтні в клініку Ілая. Будуть ногу “ремонтувати”, довшою робити. Не знаю, де є ще така клініка – мене по кістках складали. Я лежав у шпиталі 10 місяців і нічого не міг зробили, а тут, за півроку, майже поклали на ноги.
До речі, на мені, по-суті, проводиться експеримент, клонування кістки. В мене взяли спинний мозок, трохи кістки і вирощують нову, клітина до клітини, в лабораторних умовах. А потім цю кістку вставили мені в руку, закріпили болтами, поки вона не приживеться. Ці лікарі, батько з сином, претендують на Нобелівську премію в галузі медицини. Саме лікарі Оксимець Володимир Михайлович і Оксимець Михайло Володимирович займаються моїм лікуванням. Лікарі від Бога, одним словом.
Про деталі поранення Олег згадувати не хотів. Каже, що це страшний сон, який неможливо забути. Майже рік назад він давав інтерв’ю журналу “Фокус” , у якому розповів про деталі того жахливого бою.
“У мене потрапило дев’ятнадцять осколків. Друг закрив собою. Він загинув. Йому було дев’ятнадцять років. Звали його Мишко, родом із села Південне. Це був його перший бій. З десяти людей вижив тільки я”.
Я лежав на полі і дивився на мертвих хлопців. Мій друг “Шостак”, який пройшов кілька воєн, поруч лежав. Його стільки куль обійшло… Потім закрив очі і став чекати кінця. Страшно і боляче не було. Тільки пити хотілося. Закрив очі і думав: хто про мене заплаче? Батько. Він вип’є горілки, пишатиметься. Мама? Немає в мене мами. А потім подумав, що є у мене Мар’янка, з якою я прожив три роки і яка мене чекає. І так сильно мені до неї захотілося, що я відкрив очі і почав повзти. Знайшов посічену осколками рацію, повідомив своїм, де перебуваю і що мені потрібна допомога. За мною прийшли. Коли побачили, перше, що сказали: “Ого! Ми його не довезем”. Генерал Воронченко прислав вертоліт. Перший раз за війну вертоліт прислали прямо на “передок” (так бійці називають передову. – Фокус). Я втратив дуже багато крові, але та, що залишилася, кисень ганяла нормально. На борту гелікоптера я вмирав двічі. Мене повертали до життя дефібрилятором. Два рази бачив Боженьку, можна сказати. Був без свідомості. У Харкові мене з “важкого” зробили “стабільно важким”. Звідти переправили літаком в київський госпіталь – знову ж таки завдяки генералу Воронченку. Мені пощастило.
От коли мене перев’язували, то штани ці різали, а я в стані шоку дав “ляща” лікарю за те, що він мої штани порізав
Хто допомагає з витратами на лікування?
Волонтери та близькі мені люди. Недавно (25 вересня 2015 р.) лише отримав посвідчення учасника бойових дій. Я вже лікуюся 1,5 року, а учасника лише зараз. Подивимся, як допоможе держава. Хоча в країні багато проблем, а тут ще я зі своїми (сміється) Але… час покаже, яка то буде допомога і що це посвідчення мені дасть. Поки що у всьому допомагають волонтери. Є така волонтерська організація “Союз ветеранів Антитерору” (СВАТ/SWAT – ред.), от вони допомагають бійцям, сім’ям бійців, які загинули, пораненим. От так, по-суті, намагаємося один одному допомагати, бо окрім нас ніхто не допоможе таким як ми. Крутимося один біля одного, той то організує, той то, так і живемо.
Всі зелені були, ніхто стріляти не вмів, тому я певний час був інструктором, а потім командиром першої розвідгрупи “Айдару”. В нас тоді не те що шевронів не було, навіть стріляти не було чим
Історія з самого початку
Я вчився в університеті, якого так і не закінчив (сміється), бо багато пропусків було. Через два тижні після того, як був виключений, пішов служити в армію. Службу проходив в Криму. Я морський піхотинець. До речі, був єдиний з Західної України. Весело було (сміється). А на війні вже зустрів генерала Воронченка, якому я завдячую життям. Коли мене поранили, тоді вперше на передову вилетіли вертольоти, щоб нас забрати. Це тоді був нонсенс. Пам’ятаю той момент дуже добре, коли мене перев’язували, а в мене були такі добротні штани, мені їх сотник на Майдані купив. Тоді коли я викрав водомет в “Беркута” і на сторону протестувальників привіз. От коли мене перев’язували, то штани ці різали, а я в стані шоку дав “ляща” лікарю за те, що він мої штани порізав (сміється). Більше нічого звідти не пам’ятаю… В думках просто прокручував про все, хотів жити.
Ще берет тоді в бою загубив, а я ж “морпєх”. Берет тобі дають раз на все життя, заслужено, а тут загубив. Проте мені пояснили потім, що я його не в дівчини загубив, а на війні, тому “провтик” не рахується. Тепер в мене новий берет.
Ми, добровольці, ризикували своїм життям, ми не грали на апаратах, не грали в якісь ігри, ми готові покласти життя за Україну, а зараз?! Що ми отримуємо взамін?!
Про Майдан
Спочатку на Майдан поїхав мій друг. Він дзвонив, розповідав, що там і як, і через кілька днів поїхав я. Побачив, що там діється і залишився до кінця. Був у 18 сотні Самооборони. Виконував все, що треба було – і чергував, і “тітушок” ловили і Руслану охороняв. Таке враження, що це було вчора. Дуже пам’ятаю день розстрілу Майдану. Ми з хлопцями витягували з Інститутської поранених людей. Пам’ятаю , як дівчинка-медик з Тернополя, якій прострілили шию, бігла зажимаючи рану… Ой багато було…
Як відчував, що буде війна, бо кожних вихідних їздили тренуватися в Галич, на місце, де була дивізія “Галичина”. В таких історичних місцях духу набиралися і сили. Після Майдану і двох тижнів не минуло, як мені подзвонили з сотні і сказали, що їдемо на війну. Тут і стали в пригоді армійські навички. Всі зелені були, ніхто стріляти не вмів, тому я певний час був інструктором, а потім командиром першої розвідгрупи “Айдару”. В нас тоді не те що шевронів не було, навіть стріляти не було чим. Шеврон “Айдару” я вже побачив у лікарні. А спочатку при створенні “Айдару” нічого майже не було.
Залишились лише спогади і фотографії. Я ніколи не думав, що фотографії для мене будуть мати таке значення. Людини немає, друзі погинули, залишились лише фото.
Багато хлопців з Майдану поїхали на війну… Мішаня, друг мій, 19 років, загинув прикривши мене тоді в бою. Перший бій його був і загинув. Впертий дуже був… а тепер… Хороші хлопці. Пам’ятаю, як ми Щастя брали, грандіозна операція. Без жодного пострілу.
Про добровольців
Влітку 2014-го, пам’ятаєш як всі говорили – ось добровольці захищають честь та територіальну цілісність нашої держави, поки армія набирається сил… Ми набралися впевненості, гордості, а тепер що?! Добровольці стали не потрібні. Армія, дякувати Богу, стала більш боєздатною, тому “ера добровольців” закінчилася. Тепер добровольці стали проблемою. Навіть посвідчення учасника бойових дій отримати є великою проблемою. Ми (добровольці – ред.) ризикували своїм життям, ми не грали на апаратах, не грали в якісь ігри, ми готові покласти життя за Україну, а зараз?! Що ми отримуємо взамін?!
Про війну і мир
Це вже не війна. Війна це рух, вперед чи назад, але рух. Зараз вибудували новий кордон, три лінії оборони. Це вже все, Донбас, як нове Придністров’я. Це мені не дуже подобається. Ці території нам буде важко повернути, але можливо. Армія буде стояти на лінії “нового кордону”, а добровольці будуть робити вилазки, будуть “щипати”, “кусати” і смикати сепаратистів. Будуть помирати, але добровольці не здадуться.
Про “Самооборону” і політику
Ті, хто дійсно воював, не йдуть в політику. Думаю їм це не потрібно. Мені теж пропонували, але мені цього тим більше не потрібно зараз. Недавно в мене була зустріч на якій був я, мій командир та друг, який теж воював, і троє хлопців з “Самооборони”. Ми прийшли “по гражданці”, а хлопці з “Самооборони” у формі. Я декілька разів дав одне і те ж питання: для чого? Я військовий, але не ходжу в камуфляжі, і друзі мої теж не ходять. “Самооборона” та інші такого роду організації на даний час не потрібні, оскільки вони створювались в час революції з метою захисту мирного населення під час акцій протесту, а зараз що? Навіщо зараз “Самооборона”? Хіба, щоб “самооборонятися” самим від себе. На мою думку, хочеш носити форму кожного дня – йди в армію.
Про плани на майбутнє
Основне – це вилікуватися. Зараз я поновився на навчанні, буду намагатися здобути вищу освіту. З хлопцями плануємо створити громадську організацію і розпочати активну громадсько-просвітницьку роботу. Буде більше здоров’я, буду волонтерством займатися, допомагати сім’ям хлопців, які загинули на війні. Роботи багато (сміється). Головне, що ми з моєю Мар’яною разом (недавно Олег і Мар’яна одружилися – ред.), тепер в нас сім’я. Все буде добре, головне не здаватися!
Олег Сухарєв отримав нагороди та відзнаки від Міністерства Оборони, СБУ та місцевих органів влади.
Розмовляв Дмитро Свінціцький
Попри позитивні зрушення, Олегу потрібно перенести ще ряд операцій та пройти реабілітацію. Для усіх небайдужих, які хочуть допомогти Олегу Сухарєву внизу вказані реквізити для допомоги.
USD (в долларах), ПриватБанк
Отримувач- Сухарєв Олег Ігоревич (SUKHAREV OLEH)
К/р 4731 2171 0277 1399
Для юр. осіб: IBAN: UA263052990004731217102771399
ACCOUNT: 4731217102771399
BANK OF BENEFICIARY: PRIVATBANK, SWIFT CODE: PBANUA2X
INTERMEDIARY BANK: JP MORGAN CHASE BANK,
SWIFT CODE: CHASUS33
CORRESPONDENT ACCOUNT: 0011000080
Номер дружини Олега (Мар`яна): 
098-882-47-98.
