Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років.
Одна з таких релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.
Наче про мощі святих знаємо багато, але водночас дуже мало. В епоху соцмереж ми змінюємось і переосмислюємо своє бачення на різні традиційні речі.
Католицька та православна Церкви зі своїми традиціями та обрядовістю часто потрапляють під критику, а зараз і висміювання.
Шанування мощей присутні в обох конфесіях. Час від часу можна зустріти критичну думку, наче християни поклоняються решткам або залишкам трупів людей і таким формулюванням намагаються викликати огиду, особливо в покоління, яке виросло на сучасних фільмах жахів.
Критика шанування мощей неодноразово з’являлася протягом церковної історії.
Особливо в часи реформації XVI ст. в Європі і як наслідок протестантські церкви відмовились від шанування мощей вважаючи це ідолопоклонством.
Католицизм та Православ’я зберегли цю традицію.
Отож, за християнським вченням, мощі – це останки людей, які були зараховані церквою до лику святих, які сповнені благодаті та підкріплені дією чудотворення.
Згадки про шанування мощей знаходимо ще у Старому Завіті:
«Як ховали одного чоловіка, то погребальники побачили ті орди, та й кинули того чоловіка до Єлисеєвого гробу. А коли впав і доторкнувся той чоловік до Єлисеєвих костей, то воскрес, і встав на ноги свої.» (2 Цар.13:21)
У Новому Завіті знаходимо згадку про те, що речі ап. Павла зцілювали хворих:
«Так що навіть хустки й пояси з його тіла приносили хворим, і хвороби їх кидали, і духи лукаві виходили з них» (Дія 19:12).
Мощі також називають Reliquare – «залишки», тобто реліквії у ширшому розумінні можуть бути не тільки залишки тіла святих, але й предмети, які належали їм.
Вчення про обов’язкове шанування мощей затвердили на сьомому вселенському соборі у 787 р.
Отож, шанування мощей затверджено для християн ще задовго на розділення на східну і західну конфесії.
Вважається, що за життя людина, яка досягла святості – особливої Божої благодаті так і після смерті їхні тіла залишаються багатим вмістилищем небесної благодаті, що рясно виливається на вірян.
Святитель Василій Великий говорить:
«Хто торкається кісток мученика, той приймає деяке повідомлення освячення благодаттю, що перебуває в тілі мученика».
Святитель Іван Золотоустий про мощі антіохійського мученика Вавили пише:
«Минуло багато років після його поховання у гробі його залишилися тільки кістки і прах, які з великою честю перенесені були в гробниці до передмістя Дафни»; «Бог, розділив з нами святих: Сам взяв душі, а нам дарував тіла, щоб їхні святі кості ми мали для постійного спонукання до побожності».
Святий Лукіан так розповідає про знайдені ним мощі святого архідиякона Стефана:
«Залишилися від кісток його вельми малі частинки, а все тіло його перетворилося в прах ... З псалмами і піснями понесли ці мощі (останки) блаженного Стефана у святу церкву Сион ...».
Важливо розуміти, що православна і католицька церкви наголошують на тому, що відбувається не поклоніння мощам, а шанування мощей, як вмістилища певної благодаті Бога.
Існує поширена думка, наче ознакою святості є нетлінність мощей, тобто, коли тіло після смерті не розкладається і наче муміфікується, але це не так, шанування мощей в православ’ї та католицизмі мають свої певні особливості.
Православ’я
В Грецькій православній традиції мощами заведено вважати тільки кістки святого.
Існує традиція серед монахів Афону: після поховання монаха через певний період його могилу знову розкопують і оглядають залишки, якщо тіло повністю зітліло і залишились тільки кістки, їх акуратно складають в спеціальне місце – кістницю.
І це зрозуміло, адже півострів не може дозволити собі захоронення таке як звикле нам, адже за багаторічну історію він перетворився б на суцільний цвинтар.
Тіло, яке не зітліло трактують як нерозкаяність гріхів закопують назад і посилюють молитву за померлого ченця.
В Київській митрополії довгий час дотримувались грецької традиції шанування мощей, але згодом почали знаходити нетлінні залишки.
І після тривалих дискусій особливо вшановували нетлінні мощі, вважаючи, що нетлінність є проявом Божої благодаті.
Таким чином широко розповсюдилась традиція вшанування нетлінних мощей, коли ціле тіло збереглось, як, наприклад загальновідомі мощі києво-печерських святих.
Згадки про віднайдення нетлінних тіл на території північно-східної Русі згадується у ІI Софіївському літописі поч.XVI ст.
В православній церкві нетлінність не є ознакою святості, хоча багато хто так вважає. Ознакою святості мощей є наявність чуда, яке здійснене з їх допомогою, наприклад зцілення від хвороби.
Традиція шанування нетлінних мощей, як цілого збереженого тіла також присутня у католицизмі.
В католицизмі поширена традиція шанування мощей, як цілого нетлінного тіла або їх частин, що називають реліквія.
Конгрегація у справах канонізації святих, відповідає за процедуру канонізації святих та перевіряє справжність мощей.
У 20017 р. видана інструкція щодо реліквій, згідно з якою реліквії діляться на певні групи.
До першої групи належать виняткові значні реліквії («інсигні»), якими слід вважати «тіла блаженних або святих, або значні їх частини, а також весь об’єм урни з їхнім прахом, що зберігся після кремації».
Другу групу складають більш повсякденні незначні реліквії («non insigni») — це дрібні частинки плоті чи кісток блаженних і святих, а також предмети, якими вони користувалися.
Віра про захист мощей була настільки сильною, що у середні віки практикувалася фрагментація мощей з подальшим їх носінням в нагрудних мощехранильницях або навіть у руків'ї холодної зброї (мечів, шабель тощо).
Звичайно, було і критичне ставлення до шанування мощей. Ще в IV ст., отці церкви Антоній Великий та Афанасій Великий вважали, що це є проявом язичництва.
Але у VIII ст. у 17-18 ст. тривала полеміка між католицькими та лютеранськими богословами стосовно нетлінності мощей, намагаючись пояснити її науковими методами.
У 20 ст. антирелігійна політика радянської влади розпочала розкриття мощей, коли показово привселюдно відкривали труни з мощами, щоб підсилити свою антирелігійну політику.
Радянська влада мала на меті підірвати авторитет Церкви та дискредитувати святість реліквій. Акцентуючи на тому, що це звичайні кістки, а тому найбільший обман Церкви.
Шанування мощей святих залишається актуальним і зараз в епоху соцмереж та технологій, адже для багатьох людей, серед яких і науковці це складова їхньої релігійної віри.
Хоча також іноді можна натрапити на критику шанування мощей і ніби методи змінилися, але гасла радянської доби залишилися.
Покоління, яке зросло на сучасній попкультурі із притаманним їй цинізмом, голлівудськими фільмами про ходячих мерців по-новому критикують або висміюють цю християнську традицію.
