Кореспонденти «КВ» вибрали п'ять історій активістів з Майдану. І це тільки сота частина тих, хто відстоює українську позицію у столиці. Всі вони – коломияни, які допомагають та надихають Майдан. Це ті люди, які часто не слухають промов зі сцени, їм подобається або не подобається щось на Майдані. Але саме на їхній вірі у перемогу продовжує триматися Майдан.
«Коломийський майдан – не київський. Тут не вбивають»
Маляр-декоратор з Коломиї Юрій Тимошенко приїхав на київський Майдан 24 листопада. Ще тоді, зізнається активіст, зрозумів, що до рідного міста повернеться не скоро. «Найважчим в історії Євромайдану був перший день, – пригадує Юрій Тимошенко. – Це був понеділок. Холодний дощ порозганяв людей, тож залишилося десь менше 30 мітингувальників. Ми з жахом припускали, чи не загасне ця жаринка, яка тільки-но загорілася».
Важким для активістів був і перший місяць, розповідає мітингувальник з Коломиї. Тоді люди ще не мали ані наметів, ані волонтерів, які б чергували на барикадах. Не мали активісти навіть де залишити свої речі.
«Від подій у Києві розривається серце. Там люди справді воюють: штурмують установи, кидають каменюки та коктейлі Молотова, цим самим додаючи собі по 15–20 років ув’язнення, – розповідає Юрій Тимошенко. – Варто розуміти, що коломийський майдан – це не київський. Тут не вбивають!»
Юрій Тимошенко був у сотні самооборони від першого дня їхнього утворення. Переважно у другу зміну, аж поки не розпочалися активні дії на вул. Грушевського. Там чоловік перебуває щоденно, як і всі майданівці. Ночує та харчується активіст на Майдані.
- У Києві з коломийського намету багато молодих хлопців-героїв, – переконаний Юрій Тимошенко. – Вони так воюють, що мені, старому дідові з двома онуками, соромно за себе. Комплексую тим, що так нікчемно мало роблю у порівнянні з тими хлопчаками. Вони всі вже наші герої. І я гордий, що стою пліч-о-пліч з ними.
На завершення нашої розмови Юрій Тимошенко ще розповідає про майданівського товариша з Печеніжина. Його імені він не вказав. Але зізнався, що називає хлопця «Довбушєком», в якого вселився дух славнозвісного опришка.
У коломийській сотні є й харків’яни та навіть луганчани
Геннадій Романюк вже два місяці є координатором коломиян на Майдані в Києві. У Коломиї чоловік радше гість. Каже, що бути у столиці – його обов’язок. Активіст розповідає, що зараз на Майдані відбуваються свого роду еволюційні процеси: прийшли з мирними протестами, коли побили студентів, – одягли каски, а коли самих мітингувальників побили – взяли палиці. За словами пана Геннадія, ці палки активісти самостійно витесували з дерева. І тільки після перших жертв на Грушевського у хід пішли коктейлі Молотова.
- Чи мені було страшно? Ні, навпаки, хотілося далі захищати права й свободи українців. Ми хочемо перемоги й радикальних змін, – зізнається Геннадій Романюк.
Ще на початку грудня сотні народної самооборони були чітко структуровані по чотах і роях. Відбір там ретельний, враховують і фізичні, і моральні якості. Пан Геннадій розповідає, що у коломийській сотні є й харків’яни, кияни та навіть луганчани. Але це перевірені люди – добрі та надійні бійці.
«Ми захищаємось, як можемо, – каже активіст. – Зараз палиці, шоломи, щити у нашій власності. Люди налаштовані рішуче. Радикальні дії допоможуть змінити існуючий лад свавілля. Нас уже нічого не зупинить».
«Оцінити ситуацію на Майдані важко»
22-річний різноробочий з Коломиї Петро Харчев вже більше місяця на Майдані. Каже, що зараз в українців останній шанс врятувати державу, тому не боїться протистояти силовикам на вул. Грушевського.
Довший час хлопець допомагав самообороні. Виконував й господарську роботу – приносив дрова, облаштовував бочку для обігріву. Ночівлі як такої немає, - розповідає активіст. Щоночі Петро чергує на барикадах чи охороняє намети.
«Якось оцінити ситуацію на Майдані мені важко. Люди не знають, що очікувати, але готові стояти до кінця», - зізнається Петро.
«Їхали власним транспортом, щоб зекономити для когось місце в автобусі»
Володимир Заячук був на Майдані вже двічі. Вперше поїхав туди одразу після побиття студентів 30 листопада. Їхали власним транспортом. Каже, що так було швидше та й для когось зекономили місце в автобусі.
Чоловік удень брав участь у пікетах Адміністрації президента та на Банковій, а вночі – вартував Майдан на барикадах.
- Мене вражала згуртованість, жодних заздрощів. Мітингувальники – виховані та ввічливі один до одного. Більшість на Майдані – однодумці, які готові до радикальних дій. Вони готові рішуче діяти, а не водити хороводи, – наголошує Володимир Заячук. – Ми можемо жити в іншій країні».
«Майдан – живий організм»
За два місяці перебування на Майдані Андрій Сава вже встиг бути й в охороні, організаційному комітеті на Стеллі та Михайлівській площі, волонтером, розчищувати сніг та носити шини.
«Майдан – живий організм зі своїми потребами, які потрібно щодня виконувати. Тут дуже багато друзів та ще більше тих, з ким потоваришував тут зовсім недавно. Вони близькі по духу. Загалом атмосфера приємна, не дивлячись на те, що майже воєнний стан», – розповідає Андрій Сава.
На Майдані все організовано, каже активіст. Починаєш усвідомлювати, коли дівчата на морозі розносять чай і вмовляють щось поїсти, коли старенька жіночка віддає свою мізерну пенсію, коли молода пара зігріває один одному руки, щоб довше вистояти на Майдані.
- Тут всі розуміють: краще померти стоячи, аніж жити на колінах, – переконаний Андрій Сава. – Я вірю: ми переможемо!
