Переселенка зі сходу: Війна - штучна, а Донецьку просто потрібен "хазяїн"

 

 

Зрозуміла, що не хоче жити поряд із людьми, які повернулися проти рідної країни. Так пояснює свій переїзд в Івано-Франківськ мешканка Макіївки Олеся Архіпова.

 

Місто, яке обрав батько…

24-річна дівчина – одна із десятків тисяч українців, які сьогодні змушені носити статус тимчасово переміщених осіб. Вже п’ятий місяць вона живе в обласному центрі Прикарпаття і переконана, що вчинила правильно. Тут влаштувалася на роботу, винаймає житло і хоче якнайшвидше перевезти сюди рідних.

 

Олеся із міста Макіївка, що неподалік Донецька. Відтак, все життя дівчини пройшло саме у столиці Донбасу. Тут навчалася, а згодом працювала. Переселенка розповідає, що завжди була активною і ніколи не мовчала, коли бачила несправедливість: «Я була на Майдані тоді, коли у нас вбили людину. Я не боялася там жити, але мені казали не носити вишиванку, не ходити з прапором. І я просто зрозуміла, що пора».

 

Спочатку сім’я планувала продати житло у Макіївці і переїхати на інше місце, але усе змінила смерть батька, який, будучи бійцем добровольчого батальйону «Донбас», героїчно загинув під Карлівкою. Це, напевно, і стало останньою краплею у переповненій чаші терпіння для дівчини.

 

«Мій батько був хворою людиною - пережив інсульт, у нього катаракта на двох очах була. Йому було 58 років, але він не міг просто сидіти, пішов захищати Україну, бо вважав це своїм обов’язком», - ділиться спогадами дівчина.

 

До речі, саме батько ще за життя обрав для дочки Івано-Франківськ, хоча самій Олесі місто спочатку не сподобалося. Втім розуміла, що повинна виконати його волю.

 

«Коли на сході все тільки починалося і батько вже воював, ми вирішили що потрібно підшукувати місце, куди можна буде переїхати. Івано-Франківськ був першим містом на західній Україні, куди я приїхала. Дивилася багато міст і не можу сказати, що воно мені найбільше сподобалося. Але одного разу, коли я була якраз в Івано-Франківську, батько зі мною розмовляв по телефону, я йому розповідала, які тут люди, що і як. І він сказав, що дуже б хотів, щоб я тут жила. – розповідає дівчина. - І коли я вже поверталася із західної України додому, то мені повідомили, що батько загинув. Тоді я і вирішила, що повернуся саме в Івано-Франківськ».

 

Після сорока днів по смерті батька, Олеся купила квиток і поїхала. Вона не мала контактів із волонтерами – просто знала, що приїде в Івано-Франківськ і зателефонує на гарячу лінію.

 

Мама і бабуся, які залишилися у Макіївці, дівчину відпустили, бо розуміли, що вона не зможе спокійно спостерігати і залишатися осторонь тих подій, які набирали обертів: «Спочатку для рідних мій переїзд був шоком. Але вони розуміли, що вже відбувається. Батька не стало, на вулицях ходити страшно, коли говориш Слава Україні. А мама знає мій характер, що я спокійно сидіти не буду. Моє підприємство, на якому я працювала, переїхало до Росії. Я звільнилася, бо туди б не поїхала. Тому я сказала батькам, що їду. І вони це сприйняли нормально. Потім брат поїхав у Дніпропетровськ. Повиїжджали й інші родичі».

 

Ось так вона опинилася на Прикарпатті.

 

Війни могло б не бути

Олеся із тих, про кого прийнято казати, що вони бачили світ: весела, активна, з хорошою освітою, навчанням закордоном, і життєвими враженнями. Відтак, дівчина переконана, що війна на Донбасі – штучна і спричинена виключно самоізоляцією регіону та відсутністю популяризації українського.

 

«Війна штучна. 23 роки, поки я там жила, ніхто не намагався людям казати, що вони живуть в Україні. Вони жили у Донецьку. Розпався Союз і люди лишилися у Донецьку. Не було українських книжок, передач, трансляцій масових. Тільки вже в останній час почали показувати щось із українським перекладом», - розповідає переселенка.

 

Втім, дівчина не нарікає на малу увагу до регіону зі сторони київської влади. Каже, що у столиці, можливо, і не знали про те, що такі проблеми можливі.

 

«Думаю, що центральна влада сама не розуміла, що може бути така проблема із Донбасом. Тут на заході люди самі розуміли, що вони живуть в Україні, вони це відчувають. Зі сторони Росії завжди була пропаганда. Більшість людей дивилася російські канали, бо так звикли. Люди важко працювали і не зважали на те, чи ти українець чи росіянин. Головне було заробити гроші і принести додому. А коли вже почали запитувати за кого ви, то люди розгубилися і чекали, що хтось десь там скаже. Це все дуже сумно», - припускає переселенка.

 

Вона пояснює особливості тамтешнього регіону і запевняє, що люди там просто не звикли до того, що вони щось можуть вирішувати, а хто сильніший – той завжди правий: «В Донецьку владою завжди була сила. Тобто, якщо ти сильний, то у тебе є все. Якщо ти не маєш сили, то мусиш коритися. В людей залишилася ця пам’ять вони боялися щось казати. Коли почався майдан і люди там висловлювали свою думку, то для цих було незрозумілі ці речі. Повірте, що у Донецьку так само не любили Януковича. Тому, що він Україну оббирав в останні роки, а Донбас вже давно. Всі на собі відчували його владу і те, що їхні гроші йшли у «сім’ю». Люди його не підтримували. Але для них було нонсенсом як це можна встати і сказати проти цієї людини. Тобто, фактично люди виступили не проти України, а проти Майдану, проти того, що люди висловлювалися. Хоча ці люди і жили в Україні і їм все подобалося. Просто вони думали, що навіть якщо кажуть, то все-рівно далі буде гірше, а не краще. Це як раби».

 

Війни і такого кровопролиття, на думку Олесі, хоча б частко, але таки можна було уникнути, якщо б людям хтось сказав, що потрібно робити.

 

«Там люди, на мою думку, мають дивний менталітет – їм потрібно мати хазяїна. У них немає такої волі і відчуття самостійності, як тут на західній Україні. Там повинен бути хазяїн, який би сказав що робити. Коли усе почалося після Майдану і Янукович втік, і якщо б було як у Дніпропетровську, куди прийшов хазяїн, то нічого б не було. У нас багато б хто пішов за думкою Ахметова – він впливова людина. Я не кажу, що це люди розумні, просто пояснюю, як це там є. Якщо б він сказав, що ми – це Україна, то хотіли б люди чи ні і скільки б їх там не було, вони все рівно б зробили те, що каже цей «пан». А він мовчав і нічого не казав», - розповідає дівчина.

 

Олеся пригадує мітинги в Донецьку, учасниками яких вона була, і запевняє, що проукраїнських сил було дуже багато. Натомість «противників України» звозили з усією області і прикордонних російських територій.

 

Зараз, на її думку, щось пояснювати і доводити вже пізно. Каже, що можливо донеччани і зрозуміли увесь масштаб проблеми, але продовжують боятися: «Люди, котрі кудись їздили, щось бачили, спілкувалися з кимось – у них інше уявлення. Якщо ж вони нікуди не їздили, нічого не бачили, крім Донецька, то вони бояться змін».

 

Нове майбутнє

В Івано-Франківську дівчині допомогли добрі люди, а ще за словами Олесі, покійний тато, який з неба наче скеровує її. Після приїзду у центрі прийому переселенців її поселили у готель «Бандерштадт».

 

«Там я мала тиждень жити. За цей час вирішила, що потрібно знайти роботу і постійне житло», - згадує переселенка.

 

Роботу знайшла дуже швидко через біржу праці – влаштувалася у місцеву автошколу секретарем. Хоча дівчина запевняє, що навіть у планах не мала звертатися у центр зайнятості і хотіла шукати роботу за оголошеннями у газетах.

 

Із орендою житла їй допомогла психолог Наталя Чаплинська.

 

Зараз дівчина вже освоїлася, навчилася орієнтуватися у місті і намагається кожні вихідні пізнати щось нове на Прикарпатті. Мешкає із тіткою і дуже хоче якнайшвидше перевезти до себе рідних.

 

Олеся не знає як складеться її доля далі, але вже точно впевнена у тому, що у Макіївку, де народилася і виросла, не повернеться. Навряд, чи зможе жити серед людей, які відвернулися від рідної країни.

 

«Повертатися туди не планую. Я просто зрозуміла, що навіть якщо не буде війни, а буде мир, то я не хочу жити з людьми, які ось так можуть повернутися проти рідної країни. Це все-рівно що повернутися проти матері», - порівнює дівчина і додає, що вдячна усім, хто допоміг їй на новому місці.

 

А ще Олеся кожного дня чекає дзвінка від коханого, який боронить Україну у складі добровольчого батальйону.

 

«У мене є кохана людина і він теж захищає Україну. Тому не знаю, як далі складеться доля. Можливо, потрібно буде їхати за ним, куди його відправлять на службу. Не знаю, як ще все буде. Я його дуже люблю," - говорить Олеся і додає, що попри все потрібно йти до кінця.

 

Дівчина впевнена, що перемога буде за Україною. Але не може ніяк повірити у те, якою кров’ю і зусиллями це дається…

 

 

Марія Лутчин


27.11.2014 Марія Лутчин 2262 2
Коментарі (2)

Ivan Salo 2014.11.27, 21:22
Хамства не будет,а осуждение-БУДЕТ!Все сдрыснувшие с Донбасса-- крысы,сбежавшие с корабля в тяжёлое для родного края время! Теперь она---укропка.Здесь,в Донбассе,её сверстницы взяли в руки оружие, и воюют с хунтой.А в данном случае--яблоко от яблони бендеровской недалеко укатилось...
Oleg IF 2014.12.06, 11:37
Сподіваюся у Вас все буде добре Олеся.Вітаю у Івано-Франківську!
13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

2320
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1134
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1429 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2311
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3781
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2729

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

795

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2523

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

941

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1390
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2485
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2551
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

3140
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19927
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1461
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21456
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9264 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

807
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

736
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

1471
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1246
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1622