Розмова про надприродне завжди оживляє застільну бесіду. Так було і цього разу. Кожен з присутніх, за нашими правилами, повинен був розповісти що-небудь цікаве про паранормальні явища.
І ось черга дійшла до "новенької" - дівчини років двадцяти, що прийшла на традиційний збір психологів і екстрасенсів з кимось із "дідів". Трохи бентежачись від загальної уваги, дівчина розповіла про своїх професійних спостереженнях.
- Я працюю медсестрою в діагностичному кабінеті, де спостерігаються майбутні мами. Для безпомилкового визначення статі дитини, положення його в утробі, багатоводдя та інших речей, ми застосовуємо скануючі ультразвукові апарати, так звані сканери. Принцип їх дії чимось нагадує роботу локатора. Ультразвукові хвилі неоднаково поглинаються і відбиваються біологічними тканинами.
Перетворені в електричні сигнали, вони подаються на монітор у вигляді звичного телевізійного зображення. Правда, не кольорового, а чорно-білого. Лікар може спостерігати плід з різних сторін, збільшуючи на екрані, що цікавлять його ділянки тіла або органи. Ультразвукова діагностика, на відміну від рентгенівської, абсолютно безпечна для матері і майбутнього малюка, не викликає ніяких неприємних відчуттів.
Одного разу, переглядаючи знімки, я побачила на одному з них абсолютно неймовірне зображення. Зверху над плодом виразно проступало обличчя літньої людини! Щоправда, його контури були дещо розмитими. Після цієї дивної знахідки я стала уважніше розглядати кожну фотографію і переконалася, що це не була гра світла або помилка. Майже на половині внутрішньоутробних зображень вдалося відшукати обличчя людей. Краще за все вони проглядаються на невеликих термінах вагітності - 3-4 місяці. Пізніше обличчя на фотографіях майже не зустрічаються. Я не знаю, звідки вони з'являються на знімках, але їх існування у мене не викликає жодних сумнівів.
Душа в черзі
Така інформація мене, природно, зацікавила, але перевірити наявність "сторонніх" зображень на ультразвукових фотографіях майбутніх дітей не вдалося. Доступ в діагностичні кабінети такого роду для сторонніх закрито, знімки віддаються тільки до рук майбутніх матерів, а вони бояться всяких пристріту, псування і просто бояться. Лікарі з цього приводу вважають за краще нічого не говорити. Залишилося тільки поміркувати, що ж могла бачити медсестра. Перше, що спадає на думку, - на фотографіях фіксується процес переселення душ. Тобто душа померлої людини проникає в утробу породіллі й чекає свого часу, щоб "оселитися" знову в тілі новонародженого. Ймовірно, сканер і фіксує "очікується" душу. Дуже вже її образ нагадує портрет душі, описаний німецьким дослідником Т. Детлефсоном. Ось як він його малює.
При вмиранні астральне тіло (одне з тонких тіл людини) виступає з лівої половини тіла людини у формі стрічки. Потім ця стрічка згортається в спіраль над головою вмираючого і під кінець утворює подобу хмари. З нього спочатку формується обличчя, а потім все тіло померлого. Хоча вираз обличчя не залежить від віку покійного, але в стилізованої формі відображає його характер. Можливо, з якоїсь причини сканер фіксує не всі астральне тіло "чужинця", а тільки його обличчя.
Для деяких думка про те, що свідомість, душа і особистість людини можуть пережити смерть власного тіла, а через деякий час "оселитися" в новому, здається неймовірною. І все ж віра в реінкарнацію (багаторазове відродження) поширена в багатьох релігіях, хоч іслам і християнство, наприклад, заперечують це. Однак за останні десятиліття з'явилися переконливі наукові докази можливості такого перевтілення. Хто ж застрелив Пауелла?
У стані гіпнозу у багатьох людей з'являється відчуття, що вони жили в іншому місці і в інший час. Можливо, це враження, які відкладаються в пам'яті протягом життя? А може бути, це переходить у свідомість пережите в "другом існування"?
Для фахівців, що володіють методикою реінкарнації, послати людину "подорожувати в минуле" - звичайна справа. Пацієнт, який перебуває під гіпнозом, поступово повертається у свою юність, дитинство - аж до моменту появи на світ, а потім, може бути, і в ще більш віддалене минуле. Про один з таких випадків розповів журнал "Квик" (Мюнхен).
Доктор Лоринга Вільямс ввів 15-річного американця Джорджа Філда в стан глибокого гіпнозу. Потім поетапно повернув хлопчика до моменту його народження, а після цього більш ніж на століття в минуле.
- Я був Джонатан Пауелл ... Простий селянин з Північної Кароліни ... Жив там один ... неподалік від містечка Джефферсон ... Народився в 1832 році ... Під час громадянської війни в 1863 році мене вбили бунтівні солдати. Вони вистрілили в мене ... У живіт ...
Л. Вільямс поїхав з хлопчиком у Джефферсон і там у присутності історика, який вивчав той край, знову провів сеанс реінкарнації з Джорджем Філд. Підліток, говорячи від імені селянина Пауелла, назвав по іменах всіх місцевих "батьків міста" минулого століття. Більше того, він зумів описати їх будинку в найдрібніших деталях. Доктор Л. Вільямс опублікував розповідь про це цікавий час реінкарнації. Джордж Філд через деякий час отримав лист від жінки з дівочим прізвищем Пауелл. Вона повідомила, що є внучатою племінницею Джонатана Пауелаа і розповіла про подробиці його життя, відомих їй з усної сімейної літописі. Але, мабуть, найбільш цікавою що міститься в листі фразою була наступна: "Джонатан Пауелл доводиться мені двоюрідним дідом. Його вбили янкі".
У книзі Яна Кур'є "Ніхто не вмирає назавжди" є інший цікавий випадок "подорожі в минуле". У 1955 році лікар з Філадельфії призначив серію гіпнотичних сеансів своїй 37-річній дружині. І ось під час одного з сеансів жінка стала говорити низьким чоловічим голосом з вираженим скандинавським акцентом. Спочатку вона стверджувала, що є чоловіком, якого звуть Пенсія Якобі, а потім стала відповідати на питання на незнайомому доктору мовою, імовірно скандинавському.
На наступний сеанс було запрошено декілька скандинавських фахівців, серед них шведський учений Нільс Салин, колишній директор американо-шведського історичного музею у Філадельфії. Він визначив, що жінка говорила на застарілому шведською мовою.
Чим можна пояснити такі явища, науці поки невідомо.
Журналіст в чужому обличчі
У 1983 році гіпнотизер з Ліверпуля Джо Кітон провів сеанс гіпнозу з лондонським журналістом з газети "Івнінг пост" Реєм Брайантом. Брайант згадав кілька своїх минулих життів, включаючи ту, коли він бився як солдат Рьюбен Стаффорд в Кримській війні. Журналіст зазначив, що Стаффорд народився в 1822 році в Брайдхелмстоне (Брайтоні) і потонув в 1879 році в Іст-Енді в Лондоні. Під час експерименту лондонський журналіст став говорити більш низьким голосом з Ланкастерським акцентом. Це свідчило, що Стаффорд провів більшу частину життя на півночі Англії.
Результати дослідження під гіпнозом були просто приголомшливими, але присутні хотіли знайти документальне підтвердження існування цієї людини. Їм пощастило: в лондонській бібліотеці Гілдхолл вони виявили список поранених і вбитих в Кримській війні. Серед інших був і сержант Рьюбен Стаффорд, що служив тоді в 47-м Ланкастерським піхотного полку. Він був поранений в руку в битві при Каррісо незначною перестрілці, яка мала місце під час облоги Севастополя. Там же були відомості про подальшу кар'єру сержанта. На наступному сеансі Рей Брайант сам розповів про всі подробиці. Дата, місце і назва битви при Каррісо, позначені "Стаффордом", так само як і інші факти його біографії, підтвердилися.
Пізніше було знайдено свідоцтво про смерть Рьюбена Стаффорда, в якому говорилося, що він дійсно потонув і похований на кладовищі бідняцьке в Іст-Хемі. Дати смерті і поховання також були точно названі Реєм Брайантом під гіпнозом. Мабуть, саме реінкарнація і є ключ до розуміння природи появи осіб на фотографіях поруч з плодом дитини.
Газета "Новий Петербург'", Санкт-Петербург, n52 (763), 22.12.2005
Автор: Олександр Потапов, кандидат педагогічних наук
