Перший раз у перший клас: відомі прикарпатці діляться шкільними спогадами

1 вересня – День знань – для школярів особливе свято. Цьогоріч, воно не схоже на традиційне, адже пандемія коронавірусу та карантин внесли свої корективи.

Своїми спогадами про свято Першого дзвоника та смішними шкільними історіями з Фірткою поділилися відомі прикарпатці.

Ростислав Держипільський, народний артист України, директор-художній керівник Івано-Франківського національного музично-драматичного театру імені Івана Франка

У житті Ростислава Любомировича було два перші класи. Артист йшов у нульовий клас косівської школи №1.

«Батьки на той час жили у Чернівцях. Мене у школу вела бабуся Анна. Я страшно не хотів туди йти. Якщо більшість дітей хочуть ходити у школу, то для мене це було насилля. Я не ходив у дитячий садочок, виростав серед природи, котів, собак, свиней, корів, поруч були город, річка. І тут школа… Для мене це було обмеженням свободи. Дуже пам’ятаю, як вона мене розбудила, а я не хотів йти. То бабуся мене силою повела у школу.»

У школу народний артист йшов без вміння читати-писати, але шкільну програму вдалося наздогнати вже до кінця першого класу.

«Є діти, які йдуть у школу підготовлені, вони вміють писати-читати, а я не вмів нічого. Йшов, як круглий нуль. Спочатку в мене були погані оцінки, навіть двійки. Під кінець року я почав добре вчитися й у мене були майже одні п’ятірки.»

Зі шкільних років Ростислав Любомирович пригадує, що не любив медогляди.

«Соціалізація, все те, що відбувалося, коли дитину брали в рамки, мені не подобалося. Я не дозволяв, щоб у мене брали аналізи. Колись скельцем брали аналізи, напевно на глисти. Я собі думав, а якого милого вона мені має знімати штани. Коли приходила медсестра, то я її копав ногами і не дозволяв нічого робити. Найбільші приколи були пов’язані з тим, що мене важко було взяти у рамки.»

Батькам артист бажає не заганяти дітей у рамки оцінок, вчитися бути щасливими та вільними.

«Я не знаю, яка модель правильна. Мене, наприклад, ніколи не заставляли вчитися, я не боявся батьків і поганих оцінок. Я вважаю, що найголовніше - виховати особистість. Не варто гнатися за високими оцінками.»

Тетяна Терсенова-Заводовська, засновниця модельної школи, експерт з етикету

У свій перший клас Тетяна Герасимівна пішла у франківську школу №11.

«У школу було складно збиратися, бо напередодні ми повернулися з Кавказу. І в мене крім червоних черевичків нічого не було. Була красива форма, але ті червоні черевики… Я страшно плакала, бо я не хотіла в них йти у школу. Але вже в останній день, перед першим вересням, мені принесли сандалі. Гірко плакала, бо не хотіла йти у червоних черевиках — так запам’яталося перше вересня.»

Пригадала франківчанка і смішну ситуацію - як у школі дозволяла собі їсти те, що у дома було заборонено.

«У нас поруч був гастроном, на куті Лепкого-Незалежності, там продавалися бички. В мене дома не дозволяли таке їсти, ніхто цього не їв. Ми пішли накупили тих бичків і цілий урок їх їли. А потім нас намалювали з подружкою, як ми сидимо в залишках цих бичків - голови, хребти.»

А ще жінка вважає, що справжні друзі на все життя з’являються тільки у дитинстві та у шкільні роки.

«В мене є друг з першого класу. Ми дружимо по нинішній день. Причому, що я пізніше перейшла в іншу школу, це не заважає нам дружити до сьогодні. В нас був дуже дружній клас. Одна подружка зараз в Америці, але ми спілкуємося, переписуємося. Взагалі, проживши життя, я приходжу до висновку, що найщиріші, найсмішніші друзі ті, які з нами з самого дитинства. По життю стільки попутників, які вилітають з-за повороту, а друзі тільки з дитинства.»

За словами Тетяни Герасимівни, найкращі інвестиції у цьому житті – це діти.

«Якщо ми вкладемо у них зараз з дитинства, то ми отримаємо вже на схилі літ і по факту. Діти - це такий необроблений матеріал. Треба забути про те, що нема часу, втомлений, треба пересилити себе і займатися дітьми. Ми повинні зрозуміти, що школа вчить, а не виховує. Виховувати мають батьки. У нас виходить, недобрий результат тому, що ми все перекладаємо на школу. Вчитель не може навчити дитину того, що повинні батьки. Тому, я вважаю, що батьки повинні бути єдиним цілим з педагогом.»

Галина Баранкевич, акторка, заслужена артистка України

Навчалась акторка у школі №5 з поглибленим вивченням німецької мови.

«Я йшла у перший клас, коли Україна здобула свою незалежність. Проте, на нашому святі був ще відголос союзу. Я пам’ятаю цей момент. Здається, була з мамою і старшою сестрою. Таких особливих урочистостей як зараз не було. А ще можу сказати, що я до кінця не розуміла, що це за день. Він, зрозуміло, був святковим, але не настільки як зараз. Але все ж, мабуть, мені пощастило відсвяткувати краще ніж цьогорічним першачкам.»

Коли акторка йшла у перший клас, то вже вміла рахувати і читати. Тато вважав, що дитина у першому класі це має вміти.

«Я не була у садочку і не до кінця розуміла, що таке школа. У той період, коли я народилася, батьки активно працювали, це були важкі 90-ті. Вони не мали багато часу, щоб хвилюватися за психологічний стан дитини. Вони давали нам все те, що могли. Я їм за це вдячна. Тато в той момент вчив мене читати, бо він вважав, що так треба. Він не думав про те, що, можливо, мені це не цікаво. Проте, читання давалося мені легко, але з математикою в мене було дуже погано. І коли я могла у хвилину читати більше норми, то математику мала наздоганяти. Математика і точні науки, то не моя фішка, я з ними не дружу.»

На перше вересня артистка завжди запізнювалася. Тому не бачила свята ніколи від початку і до кінця. Тому, каже, має трохи дивні спогади.

«Був момент, коли я зрозуміла, що я тут надовго і треба змиритися. Бо дитинство проходило у бабусі. Вона мене виховувала. Все було дуже по-дитячому, насичено, з іграми та іншими дітьми. І я не знала, що таке стабільність і дисципліна: що треба зранку вставати, що є обід за розкладом. От власне перший клас я, мабуть, призвичаювалась. Я не розуміла, чому це не закінчується. Я не була готова до того, що це надовго.»

Вчилась акторка у дружньому та харизматичному класі. Зі своїми однокласниками тримає зв’язок і після школи, і кожного року організовують зустріч випускників.

«Нас пов’язувало те, що ми були дуже нечемні. Вчителька молодших класів завжди отримувала догани. Ми були некеровані і гіперактивні, мали особливу дружність у класі. Наші хлопці одного разу зробили мінівибух. Їм було цікаво, що трапиться, якщо все ж запхати два дроти у розетку. Ну от трапився мінівибух. Добре, що лише міні і ніхто не постраждав. Але школа була на межі евакуації, наробили трохи шуму. Цікаві ми були.»

В цей день Галя бажає батькам гарного настрою, попри ситуацію, яка є зараз у країні.

«Також бажаю, щоб діти не розчаровували своїх батьків і навпаки. Важливо, щоб дитина свої знання вміла впровадити у життя і знайти себе. Батькам варто прислуховуватися до дітей і розвивали їхні таланти. Головне, щоб дитина реалізовувала свої амбіції. Треба забивати дітям час. Вже з першого класу діти мають бути зайняті. Це треба вирішувати батькам спільно з дітьми. Тоді дитина звикне, що життя - це праця. Діти мають рухатися, вчитися і бути зайнятими.»

Любов Загоровська, письменниця

В 1-клас письменниця пішла в ЗОШ №11, провчилася там до 5-го класу, а уже в 6-й, у зв’язку з переїздом, перейшла до ЗОШ №19.

«Як таких, спогадів про свято Першого дзвоника, дуже мало. Звісно, до школи дуже хотілося. Була класична лінійка, промова директора, тощо. Ну і знайомство з першою вчителькою.»

І приготування до свята, каже Люба, були як і у всіх учнів того часу.

«Купили форму, вона була трохи завеликою, тому мама підшивала її знизу. На голові мені пов’язали два величезні банти, кумедно так виглядала в той день. Мала портфель здається, із зображенням Чебурашки. Це тепер діти готуються до 1 вересня, ходять на якісь репетиції. А колись нічого особливо,  ні про що не попереджали.»

Під час свята першого дзвоника Люби, директор оголосив, що от, саме зараз прозвучить перший дзвоник. Наперед вийшов височезний старшокласник, підійшов до класу і вхопив на руки найменшу за зростом дівчинку. Вона перелякалася і розплакалася. Так він і ніс її на руках, всю в сльозах і калатав її рукою із дзвоником.

«В той час діти починали навчання з 7-річного віку, а ми були чи не першими шестирічками в місті. Тому для нас виділили два класи. У першому стояли парти і було навчання, а в другому – ліжка і в обід ми лягали спати.»

Уже дорослою, під час університетської практики, Люба опинилася в 11-й школі в ролі вчительки.

«Розповідала учням, що от, в цьому класі діти колись спали. Не повірили, дуже їм дивно було, що в школі може бути перерва на сон.»

А ще, пригадує Люба, учні обов’язково мали носити з собою в школи чашки й під час однієї з перерв їм давали молоко.

«Я молоко ніколи не любила і це було просто жахіття – випити його. Але в нашому класі вчився хлопчик Василько і я просила його випити крім свого, і моє молоко. Так він мене рятував.»

Володимир Пиндус, богатир, Найсильніша людина Прикарпаття

Свій перший навчальний рік спортсмен розпочав у школі №17. Зізнається, що було дуже страшно йти у школу.

«Йти у школу на Перше вересня мені було страшно. Я пам’ятаю перший клас – нікого не знав, для мене це була паніка і невідомість. В основному саме такі спогади мене переповнюють після мого Першого дзвоника.»

А от власне підготовки до школи богатир пригадати не може, бо надзвичайно боявся всього нового.

«Як готувався до школи, я не пам’ятаю. Пам’ятаю лише, як мене бабця завела у клас. То були нові діти, я не знав, де сісти і чого саме там за парту сідати, а не десь інше. В мене постійно було бажання сісти за останню парту, щоб ніхто мене не бачив і не звертав на мене уваги. Спочатку сидів таки за останньою, а потім за другою.»

Пригадує богатир і свою першу вчительку. Спогади про неї дуже позитивні та теплі.

«Вона вміла гарно знайти підхід до кожного з нас. В дітей не було проблем з навчанням. Ми її дуже любили. Були періоди, коли вона захворіла, то ми всім класом ходили її провідувати додому. Клас був дуже дружній.»

Батькам школярів богатир побажав терпіння. А ще закликає прищеплювати дітям любов до спорту.

«Бажаю батькам терпіння. А по-друге, тільки в крайніх випадках дозволяйте вашій дитині не ходити на фізкультуру. Ви повинні змиритися з тим, що фізкультура - це база для подальшого розвитку дитини. Якщо дитині закласти здоровий спосіб життя, то вона буде здоровіша, активніша і фізично розвинена. Телефон, ноутбук здоров’я не подарує.»


01.09.2020 Люся Грибик 17828
Коментарі ()

13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

2271
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1112
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1419 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2295
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3761
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2722

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

760

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2509

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

928

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1380
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2476
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2545
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

3133
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19919
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1452
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21448
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9254 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

796
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

709
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

1451
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1231
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1613