В той час коли всі захоплюются виступами прем’єр-міністра Канади Марка Карні та Володимира Зеленського, насправді форум в Давосі зовсім не про це.
Економічний форум в Давосі був заснований в 1971 році на загалом «лівій» ідеї про те, що бізнес повинен служити не лише його власникам і акціонерам, а й всьому суспільстві.
Форум в Давосі загалом не керує світом, не приймає закони чи нормативи. Він робить дещо важливіше – він вибудовує єдину лінію пропаганди для вірних глобального «ліберального консенсусу». Саме в Давосі сильні світу цього «обкатують» ті версії байок, якими вони нас годуватимуть весь наступний рік.
Але Давос січня 2026-го був особливим. З кількох причин.
По-перше, він відбувся в час руйнації світового порядку, заснованого на правилах і законах.
По-друге, в багатьох виступах відчувався страх еліт через дедалі більшу втрату контролю над процесами в світі.
По-третє, - бо сюди особисто приїхав Дональд Трамп, який своїми діями ламає всі правила та належить до альтернативного бачення на противагу «лівому» Давосу. В минулому році він виступав онлайн, в цьому ж році приїхав особисто.
По-четверте, на цьому форумі вже не було ідеолога «інклюзивного капіталізму» - Клауса Шваба, - того самого, який прогнозував нам тотальне чіпування, їжу з білка мух і тарганів та який був автором фраз: 1) про те, що в майбутньому ми всі будемо позбавлені власності – «У вас нічого не буде, і вибудете щасливими»; 2) «Якщо вам немає чого приховувати, то немає чого й боятися» (після встановлення тотального контролю за всіма). Клауса Шваба на форумі не було, але ідеологія його все ж нікуди не поділася.
Цікаво, що «Давос-2026» відбувався під гаслом «Дух діалога». Треба сказати, що гасло в нинішніх умовах виглядає лицемірним, і прикриває справжні сенси і змісти. А сенси, які ховаються за закликом до діалогу інші, - насправді світ дедалі розколюється, правила не працюють, і ми втрачаємо контроль.
Навіть президент форуму Бьорге Бренде визнає, що «геополітична ситуація зараз є найгірншою після 1945 року».
Саме тому,
По-п’яте, на форум безпрецеденто з’їхалося аж 60 керівників держав та маса топових керівників світових корпорацій та фондів, включно з Ілоном Маском та Ларрі Фінком (керівником найбільшого в світі інвестиційного фонду «Блек Рок», який управляє капіталом близько 15 трильйонів доларів).
По-шосте, на форумі вперше в його історії до ведучих та журналістів, які вели ефіри і трансляції з форуму, були приставлені спеціальні «куратори» від форуму. Їхнім завданням ніби-то було контролювати час, тобто дотримання регламенту. А ще вони ніби-то стали раптом потрібними для "запобігання дезінформації"… Вони просто стоять поряд і по факту чинять моральний тиск?
По-сьоме, Як ще один засіб «боротьби з дезінформацією» спікери форуму пропонують нам повну заборону анонімності в інтернеті (а значить і в грошах), нам пропонуєть «цифрові паспорти», без яких ти не зможеш зайти в інтернет. «Ван юзер – ван ідентіті» - так називається ця формула. Під вивіскою боротьби «за безпеку» і «проти дезінформації» нам пропонують позбавлення приватності.
А тепер питання вам на засипку – чи кожен захоче в такій схемі тотального контролю дозволити собі критику «небожителів» - володарів кодів соціальних мереж?
Більше того, пропонується власників соціальних мереж зробити відповідальними за кожен пост в їх мережах. Тобто, по факту пропонується механізм «превентативної цензури»?
І це вже не боротьба з ботами, яку можна було б лише вітати, - це боротьба з приватністю та за тотальний контроль і цензуру?
Трамп своїм виступим зламав багато «ідей Давосу». Зокрема він оголосив про підписання указу, який забороняє інституціоналам в США скупляти житлові будинки з метою їх здавання в оренду: «Америка залишиться країною власників, і не стане країною орендарів» (як це дисонує з ідеєю «інклюзивних капіталістів» про те, щоб всіх зробити саме орендарями, позбавивши власності).
До слова, про Європу – Німеччина має один із найнижчих показників володіння житлом у Європі, де оренда є домінуючою формою проживання. Станом на 2024–2025 роки в Німеччині орендують житло близько 53% родин. Відповідно власниками житла є лише 47% родин. У великих містах ситуація ще гірша – в Берліні аж 80% його мешканців винаймають житло.
Трамп – це, фактично, повне заперечення ідей та планів «глобалістів з Давосу»: це економічний націоналізм, це заперечення глобальних інституцій – ВООЗ, «зеленої повістки» та інших світових організацій та правил.
Загалом форум оголив одну «страшну» для багатьох ідею – капіталізм знаходиться в глибокій кризі, і що з цим робити, куди рухатися, відповіді форум не дав.
Він проявив те, про що багато здогадувалися, але вірити не хотіли – світ заходить в еру руйнації старого світового порядку, в час хаосу та катаклізмів, боротьби без правил, де сенс має лише «право сили», в час боротьби за впливи, ресурси…. І як завжди – «за гроші».
«Про що б вам не розповідали (про безпеку, про інклюзивність чи навіть про любов), а мова завжди йде про гроші» (Стара цитата невідомр чия).
Цитати з Давосу:
-- «Капіталізм треба терміново переформатувати, інакше він втратить свою легітимність» (Голова «Блек Рок» Ларрі Фінк, «головний капіталіст планети Земля»))
-- «Роботів скоро стане більше ніж людей, а штучний інтелект перевершить людський розум вже в цьому році, найдалі – на початку наступного року» (цитата Ілона Маска).
-- «Айфони в їх сучасному вигляді зникнуть. Звичні нам інтерфейси будуть вшиті в наші тіла».
-- «Блокчейн-мережі наступних поколінь створюються для їх контролю агентами штучного інтелекту».
-- «Головна загроза зараз – це «приватизація грошей», а відповідь не неї – це створення цифрових валют центральних банків».
-- «Якщо в нас буде єдиний блокчейн, який відслідковуватиме всі транзакції, а агенти штучного інтелекту їх будуть аналізувати, ми викоренимо корупцію, будь-які уникнення сплати податків і тероризм» (через тотальний контроль).
-- «Переможцями серед розвинених країн стануть ті, чиє населення скорочується. Раніше ми думали навпаки. Але зараз інакше – ті країни, які розвиватимуть робототехніку, дозволять швидше підняти рівень життя для меншої кількості людей».
Ну і на пам'ять нам з вами, бонус, - два лонг-ріда, найбільш резонансні виступи на форумі:
Виступ Прем’єр-міністр Канади Марк Карні, повний текст:
Для мене велика честь і обов'язок бути з вами в цей переломний момент для Канади та всього світу. Сьогодні я говоритиму про розрив у світовому порядку, кінець гарної історії та початок жорстокої реальності, в якій геополітика між великими державами не підлягає жодним обмеженням.
Але я також стверджую, що інші країни, зокрема середні держави, такі як Канада, не є безсилими. Вони мають здатність будувати новий порядок, який втілює наші цінності, такі як повага до прав людини, сталий розвиток, солідарність, суверенітет і територіальна цілісність держав. Сила менш потужних починається з чесності.
Щодня нам нагадують, що ми живемо в епоху суперництва великих держав. Що порядок, заснований на правилах, зникає. Що сильні роблять те, що можуть, а слабкі терплять те, що мусять. Цей афоризм Фукідіда подається як неминучий – природна логіка міжнародних відносин, що знову утверджує себе. І, стикаючись із цією логікою, країни мають сильну тенденцію підкорятися, щоб уникнути конфліктів. Пристосовуватися. Уникати проблем. Сподіватися, що поступливість забезпечить безпеку. Це не так. Тож, які у нас є варіанти?
У 1978 році чеський дисидент Вацлав Гавел написав есе під назвою «Сила безсилих». У ньому він поставив просте запитання: як комуністична система підтримувала себе? Його відповідь починалася з овочевого продавця. Щоранку цей крамар вивішував у вітрині табличку: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Він не вірив у це. Ніхто не вірив у це. Але він все одно вивішує табличку – щоб уникнути неприємностей, продемонструвати покірність, ужитися з оточенням. І оскільки кожен крамар на кожній вулиці робить те саме, система зберігається.
Не завдяки одному лише насильству, а завдяки участі звичайних людей у ритуалах, які вони потай знають як неправдиві. Гавел назвав це «життям у брехні». Сила системи походить не від її правдивості, а від готовності всіх діяти так, ніби вона правдива. І її крихкість походить з того ж джерела: коли хоча б одна людина перестає грати свою роль – коли продавець овочів знімає свою вивіску – ілюзія починає руйнуватися. Настав час компаніям і країнам зняти свої вивіски.
Протягом десятиліть такі країни, як Канада, процвітали в рамках того, що ми називали міжнародним порядком, заснованим на правилах. Ми приєдналися до його інституцій, вихваляли його принципи і користувалися його передбачуваністю. Ми могли проводити зовнішню політику, засновану на цінностях, під його захистом.
Ми знали, що історія міжнародного порядку, заснованого на правилах, була частково неправдивою. Що найсильніші звільняли себе від дотримання правил, коли це було вигідно. Що торговельні правила застосовувалися асиметрично. І що міжнародне право застосовувалося з різною суворістю залежно від особи обвинуваченого або жертви.
Ця фікція була корисною, і американська гегемонія, зокрема, допомагала забезпечувати суспільні блага: відкриті морські шляхи, стабільну фінансову систему, колективну безпеку та підтримку механізмів вирішення спорів.
Отже, ми розмістили вивіску у вікні. Ми брали участь у ритуалах. І в основному уникали вказувати на розбіжності між риторикою та реальністю. Ця угода більше не працює. Дозвольте мені висловитися прямо: ми перебуваємо в процесі розриву, а не переходу.
Протягом останніх двох десятиліть низка криз у фінансах, охороні здоров'я, енергетиці та геополітиці оголила ризики надмірної глобальної інтеграції. Зовсім недавно великі держави почали використовувати економічну інтеграцію як зброю. Мита як важіль впливу. Фінансову інфраструктуру як засіб примусу. Ланцюги постачання як вразливі місця, якими можна скористатися.
Неможливо «жити в брехні» про взаємну вигоду від інтеграції, коли інтеграція стає джерелом вашої підпорядкованості. Багатосторонні інституції, на які покладалися середні держави – СОТ, ООН, КС – архітектура колективного вирішення проблем – значно ослабли. Як результат, багато країн дійшли однакових висновків. Вони повинні розвивати більшу стратегічну автономію: в енергетиці, продовольстві, критично важливих мінералах, фінансах та ланцюгах постачання.
Цей імпульс є зрозумілим. Країна, яка не може себе прогодувати, забезпечити паливом або захистити, має небагато варіантів. Коли правила більше не захищають вас, ви повинні захищати себе самі. Але давайте чітко усвідомлювати, до чого це призведе. Світ фортець буде біднішим, крихкішим і менш стійким.
І є ще одна істина: якщо великі держави відмовляться навіть від видимості дотримання правил і цінностей заради безперешкодного досягнення своєї влади та інтересів, вигоди від «транзакціоналізму» стануть важче відтворити. Гегемони не можуть постійно монетизувати свої відносини. Союзники будуть диверсифікувати свої відносини, щоб убезпечитися від невизначеності. Купуватимуть страховку. Збільшуватимуть кількість варіантів. Це відновить суверенітет – суверенітет, який колись ґрунтувався на правилах, але все більше буде закріплюватися в здатності протистояти тиску.
Як я вже казав, таке класичне управління ризиками має свою ціну, але вартість стратегічної автономії, суверенітету, також може бути розподілена. Колективні інвестиції в стійкість коштують дешевше, ніж будівництво кожною країною власної фортеці. Спільні стандарти зменшують фрагментацію. Взаємодоповнюваність є позитивною сумою.
Питання для середніх держав, таких як Канада, полягає не в тому, чи адаптуватися до цієї нової реальності. Ми мусимо це зробити. Питання полягає в тому, чи адаптуємося ми, просто будуючи вищі стіни, чи можемо зробити щось більш амбітне. Канада була серед перших, хто почув сигнал тривоги, що змусило нас кардинально змінити нашу стратегічну позицію. Канадці знають, що наше старе, зручне припущення, що наше географічне положення та членство в альянсах автоматично забезпечують процвітання та безпеку, більше не є дійсним.
Наш новий підхід ґрунтується на тому, що Олександр Стабб назвав «реалізмом, заснованим на цінностях», або, іншими словами, ми прагнемо бути принциповими і прагматичними. Принципові у нашій відданості фундаментальним цінностям: суверенітету та територіальній цілісності, забороні застосування сили, крім випадків, передбачених Статутом ООН, повазі до прав людини.
Прагматичні у визнанні того, що прогрес часто є поступовим, що інтереси розходяться, що не кожен партнер поділяє наші цінності. Ми ведемо широке, стратегічне співробітництво з відкритими очима. Ми активно сприймаємо світ таким, яким він є, а не чекаємо на світ, яким ми хочемо його бачити.
Канада калібрує свої відносини так, щоб їх глибина відображала наші цінності. Ми надаємо пріоритет широкому залученню, щоб максимізувати наш вплив, з огляду на мінливість світового порядку, ризики, які це створює, та ставки на те, що буде далі. Ми більше не покладаємося лише на силу наших цінностей, а й на цінність нашої сили.
Ми будуємо цю силу у себе вдома. З моменту приходу мого уряду до влади ми знизили податки на доходи, приріст капіталу та інвестиції в бізнес, усунули всі федеральні бар'єри для міжпровінційної торгівлі та прискорили інвестиції на суму в трильйон доларів в енергетику, штучний інтелект, критично важливі мінерали, нові торговельні коридори та інші сфери.
Ми подвоюємо наші витрати на оборону до 2030 року і робимо це таким чином, щоб розвивати наші вітчизняні галузі. Ми швидко диверсифікуємося за кордоном. Ми домовилися про всеосяжне стратегічне партнерство з Європейським Союзом, включаючи приєднання до SAFE, європейської системи оборонних закупівель. За останні шість місяців ми підписали ще дванадцять угод про торгівлю та безпеку на чотирьох континентах. За останні кілька днів ми уклали нові стратегічні партнерства з Китаєм та Катаром.
Ми ведемо переговори про укладення угод про вільну торгівлю з Індією, ASEAN (Асоціація держав Південно-Східної Азії), Таїландом, Філіппінами, Mercosur (Економічний союз держав у Південній Америці). Щоб допомогти вирішити глобальні проблеми, ми прагнемо до змінної геометрії – різних коаліцій для різних питань, заснованих на цінностях та інтересах.
Щодо України, ми є основним членом «коаліції охочих» і одним з найбільших вкладників на душу населення в її оборону та безпеку. Щодо суверенітету Арктики, ми твердо стоїмо на боці Гренландії та Данії і повністю підтримуємо їхнє унікальне право визначати майбутнє Гренландії. Наша прихильність до статті 5 є непохитною.
Ми співпрацюємо з нашими союзниками по НАТО (включно з Північно-Балтійською вісімкою) для подальшого зміцнення північного та західного флангів альянсу, зокрема через безпрецедентні інвестиції Канади в радари, підводні човни, літаки та наземні війська. Канада рішуче виступає проти мит на Гренландію і закликає до цілеспрямованих переговорів для досягнення спільних цілей безпеки та процвітання Арктики.
У сфері багатосторонньої торгівлі ми підтримуємо зусилля з налагодження зв’язків між Транстихоокеанським партнерством та Європейським Союзом, що дозволить створити новий торговельний блок із 1,5 мільярда людей.
Щодо критично важливих мінералів, ми створюємо клуби покупців, закріплені в G7, щоб світ міг диверсифікувати постачання, яке зараз є надто концентрованим. Щодо штучного інтелекту, ми співпрацюємо з однодумними демократіями, щоб у кінцевому підсумку не бути змушеними вибирати між гегемонами та гіпермасштабними компаніями.
Це не наївний мультилатералізм. Це також не покладання на ослаблені інституції. Це створення коаліцій, які працюють над кожним питанням окремо, з партнерами, які мають достатньо спільних позицій, щоб діяти разом. У деяких випадках це буде переважна більшість країн. Це створення щільної мережі зв'язків у сфері торгівлі, інвестицій, культури, на яку ми зможемо спиратися для вирішення майбутніх викликів і використання можливостей.
Середні держави повинні діяти разом, бо якщо ви не за столом, то ви в меню. Великі держави можуть собі дозволити діяти самостійно. Вони мають розмір ринку, військовий потенціал, важелі впливу, щоб диктувати умови. Середні держави цього не мають. Але коли ми ведемо переговори лише на двосторонній основі з гегемоном, ми ведемо переговори з позиції слабкості. Ми приймаємо те, що нам пропонують. Ми конкуруємо між собою, щоб бути найбільш поступливими.
Це не суверенітет. Це імітація суверенітету при прийнятті підпорядкування. У світі суперництва великих держав країни, що знаходяться посередині, мають вибір: конкурувати між собою за прихильність або об'єднатися, щоб створити третій шлях, який матиме вплив.
Ми не повинні дозволити, щоб зростання жорсткої сили засліпило нас і не дало побачити, що сила легітимності, цілісності та правил залишиться сильною – якщо ми вирішимо використовувати її разом. Це повертає мене до Гавела. Що означатиме для середніх держав «жити в правді»?
Це означає називати речі своїми іменами. Припиніть посилатися на «міжнародний порядок, заснований на правилах», нібито він і досі функціонує так, як про нього заявляють. Називайте систему тим, чим вона є насправді: періодом посилення суперництва між великими державами, коли найпотужніші з них переслідують свої інтереси, використовуючи економічну інтеграцію як засіб примусу.
Це означає діяти послідовно. Застосовувати однакові стандарти до союзників і суперників. Коли середні держави критикують економічне залякування з одного боку, але мовчать, коли воно надходить з іншого, ми залишаємо вивіску у вітрині. Це означає будувати те, у що ми віримо. Замість чекати відновлення старого порядку, створюйте інституції та угоди, які функціонують так, як описано.
І це означає зменшення важелів, що дають можливість примусу. Побудова сильної внутрішньої економіки завжди має бути пріоритетом кожного уряду. Міжнародна диверсифікація – це не лише економічна розсудливість, це матеріальна основа чесної зовнішньої політики. Країни заробляють право на принципову позицію, зменшуючи свою вразливість до відплати.
Канада має те, чого прагне світ. Ми є енергетичною супердержавою. Ми володіємо величезними запасами важливих корисних копалин. У нас найосвіченіше населення у світі. Наші пенсійні фонди є одними з найбільших і найдосконаліших інвесторів у світі. Ми маємо капітал, таланти та уряд з величезними фінансовими можливостями для рішучих дій.
І ми маємо цінності, до яких прагнуть багато інших. Канада – це плюралістичне суспільство, яке працює. Наше суспільне життя є гучним, різноманітним і вільним. Канадці залишаються відданими принципам сталого розвитку. Ми є стабільним, надійним партнером – у світі, який є всім, крім цього, – партнером, який будує і цінує довгострокові відносини.
Канада має ще щось: усвідомлення того, що відбувається, і рішучість діяти відповідно. Ми розуміємо, що цей розрив вимагає не лише адаптації. Він вимагає чесності щодо світу таким, яким він є. Ми знімаємо табличку з вікна. Старий порядок не повернеться. Ми не повинні сумувати за ним. Ностальгія – це не стратегія.
Але з цього розриву ми можемо побудувати щось краще, міцніше і справедливіше. Це завдання середніх держав, які мають найбільше втратити від світу фортець і найбільше виграти від світу справжньої співпраці. Могутні мають свою силу. Але ми теж маємо щось – здатність перестати прикидатися, називати речі своїми іменами, зміцнювати нашу силу вдома і діяти разом. Це шлях Канади. Ми обираємо його відкрито і впевнено. І це шлях, відкритий для будь-якої країни, яка бажає йти ним разом з нами.
повний текст промови та спілкування Зеленського з президентом форуму Берге Бренде.
"Дорогі друзі, всі пам'ятають прекрасний американський фільм “День бабака” з Біллом Мюрреєм та Енді Макдавел, але ніхто би не хотів жити так – повторюючи ту саму річ тижнями, місяцями і, звичайно, роками. І все ж, саме так ми живемо зараз. Це наше життя, і кожен форум як цей, це доводить.
Виступ на форумі в Давосі Володимира Зеленського:
Торік тут, у Давосі, я завершив мою промову словами: "Європа повинна знати, як себе захистити". Рік минув і нічого не змінилося. Ми досі в ситуації, коли я повинен казати ті самі слова.
Але чому? Відповідь не лише в загрозах, які існують чи можуть з'явитися. Кожен рік приносить щось нове для Європи і для світу.
Усі звернули увагу на Гренландію. Це зрозуміло, що більшість лідерів просто не знають, що з цим робити. Здається, що всі просто чекають, що Америка перегорить цією темою, сподіваються, що це мине. А якщо ні? Що тоді?
Було так багато розмов про протести в Ірані, але вони були втоплені в крові. Світ не допоміг достатньо народу Ірану, і це правда. Він стояв осторонь. У Європі було Різдво і святкування Нового року. Сезонні свята. Поки політики повернулися назад до роботи і почали формувати позицію, аятолла вже вбив тисячі людей. Яким стане Іран після цього кровопролиття? Якщо режим виживе, це надішле чіткий сигнал кожному хулігану: "Вбий достатньо людей і ти залишишся при владі". Кому в Європі потрібно, щоб цей меседж став реальністю? І все ж Європа навіть не спробувала вибудувати власну відповідь.
Давайте подивимось на Західну півкулю. Президент Трамп провів операцію у Венесуелі, Мадуро було заарештовано. Були різні думки про це, але факт є фактом: Мадуро в суді в Нью-Йорку. Вибачте, але Путін не в суді.
Це четвертий рік найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни. Той, хто її почав, не лише на свободі, він досі бореться за свої заморожені кошти в Європі. Знаєте, що? У нього є певні успіхи, це правда. Саме Путін намагається вирішити, як повинні бути використані російські заморожені активи, а не ті, хто мають силу, щоб покарати його за цю війну.
На щастя, ЄС вирішив заморозити російські активи безстроково. Я вдячний за це. Дякую Урсуло, дякую Антоніо та всі лідери, які допомогли. Але коли прийшов час використати ці активи, щоб захиститися від російської агресії, рішення було заблоковано. Путін зміг зупинити Європу, на жаль.
Далі. Через позицію Америки люди зараз уникають теми Міжнародного кримінального суду. Це зрозуміло, це історична американська позиція, але в той же час досі немає реального прогресу щодо створення спеціального трибуналу через російську агресію проти України, проти українського народу.
У нас є угода, це правда. Відбулося багато зустрічей, але досі Європа не досягнула навіть етапу, щоб визначити місце для трибуналу – з персоналом та реальною роботою, яка б відбувалась в її стінах. Чого не вистачило – часу чи політичної волі? Надто часто в Європі є завжди щось більш нагальне, ніж справедливість.
Прямо зараз ми активно працюємо з партнерами щодо безпекових гарантій і я вдячний за це. Але вони лише на після закінчення війни. Коли почнеться припинення вогню, будуть контингенти, спільне патрулювання і прапори партнерів на українській землі. Це дуже хороший крок, і це правильний сигнал, що Сполучене Королівство і Франція готові реально забезпечити присутність своїх сил на землі і вже є перша угода щодо цього.
Дякую, Кіре, дякую, Емманюелю і всім лідерам у нашій Коаліції. Ми робимо все, щоб впевнитися, що наша Коаліція охочих стане реальною Коаліцією дії. Знов таки, всі дуже позитивні, але і завжди є “але”. Але потрібна підтримка президента Трампа. Знов таки, жодні гарантії безпеки не працюють без Сполучених Штатів.
Але як щодо самого припинення вогню? Хто може допомогти цьому статися? Європа любить обговорювати майбутнє, але уникає дій сьогодні – дій, які визначають, яке майбутнє у нас буде. Це проблема.
Чому президент Трамп може зупиняти танкери тіньового флоту і забирати нафту, а Європа – ні? Російська нафта перевозиться прямо вздовж європейських узбережжів. Ця нафта фінансує війну проти України, ця нафта допомагає дестабілізувати Європу. Тому російську нафту треба зупинити і конфіскувати, і продавати на користь Європі. Чому ні?
Якщо в Путіна немає грошей, у Європі немає війни. Якщо Європа має гроші, тоді вона може захистити своїх людей. Прямо зараз ці танкери зароблять гроші для Путіна і це означає, що Росія продовжує просувати свій хворий порядок денний.
Наступне. Я казав це раніше і повторю це знову: Європі потрібні Об'єднані збройні сили – сили, які можуть реально захистити Європу. Сьогодні Європа покладається лише на віру, що якщо буде загроза, НАТО спрацює. Але ніхто насправді не бачив Альянс в дії. Якщо Путін вирішить забрати Литву або вдарити по Польщі, хто відповість? Хто відповість?
Прямо зараз НАТО існує завдяки вірі – вірі, що Сполучені Штати будуть діяти, що вони не стоятимуть остронь і допоможуть. А якщо ні?
Повірте мені, це питання… Воно всюди, у думках кожного європейського лідера. Дехто намагається зблизитися з президентом Трампом. Це правда. Хтось чекає, сподіваючись, що проблема зникне. Хтось почав діяти – інвестувати у виробництво зброї тощо, будувати партнерства, залучати громадську підтримку на зібльшення оборонних видатків…
Але давайте пам'ятати, поки Америка не натиснула на Європу, щоб та витрачала більше на оборону, більшість країн навіть не намагалися досягнути 5% від ВВП – необхідний мінімум, щоб забезпечити безпеку. Європа має знати, як себе захистити.
Якщо ви посилаєте 30 або 40 солдатів до Гренландії – для чого це? Який месседж це надсилає?
Який це месседж Путіну? Китаю?
Навіть важливіше, який меседж це посилає Данії – найважливіше – вашому близькому союзнику? Ви або декларуєте, що європейські бази захистять регіон від Росії і Китаю – і розгортаєте ці бази, – або ви ризикуєте, що вас не сприйматимуть серйозно, бо 30 чи 40 солдат нічого не захистять.
Ми знаємо, що робити. Якщо російські бойові кораблі ходять вільно навколо Гренландії, Україна може допомогти. У нас є експертиза і зброя, щоб впевнитися, що жодного з цих кораблів не залишиться. Вони можуть потонути біля Гренландії точно так само, як тонуть біля Криму. Без проблем – у нас є інструменти і є люди. Для нас море – це не перша лінія оборони, і ми можемо діяти, і ми знаємо, як там битися. Якби нас попросили, і якби Україна була в НАТО, – але ми не в НАТО, – ми б вирішили цю проблему з російськими суднами.
Щодо Ірану всі чекають, щоб побачити, що зробить Америка. Світ не пропонує нічого, Європа не пропонує нічого і не хоче зайти в це питання для підтримки іранського народу і демократії, яка їм потрібна.
Але коли ти відмовляєшся допомагати народу, який б'ється за свободу, наслідки повертаються і вони завжди негативні. Білорусь у 2020 році – це приклад. Ніхто не допоміг їхньому народу. Зараз російські ракети “Орєшник” розгорнуті в Білорусі і дістають до більшості європейських столиць. Цього б не сталося, якби білоруський народ переміг у 2020.
Ми казали нашим європейським партнерам багато разів: "Дійте зараз, дійте зараз проти цих ракет у Білорусі. Ракети ніколи не бувають просто декораціями. Але Європа досі у “режимі Гренландії”: Може… Колись… Хтось щось зробить.
Питання російської нафти таке саме. Добре, що існує багато санкцій. Російська нафта дешевшає, але потік не зупинився. Російські компанії, які фінансують путінську машину війни, досі працюють. Це не зміниться, не зміниться без більшої кількості санкцій. Ми вдячні за весь тиск на агресора, але будемо чесними, Європа повинна робити більше, щоб її санкції блокували ворогів так само ефективно, як блокують американські санкції. Чому це важливо? Тому що, якщо Європу не вважатимуть глобальною силою, якщо її дії не лякатимуть поганих гравців, тоді Європа завжди буде реагувати, наздоганяючи нові небезпеки і атаки.
Ми всі бачимо, що сили, які намагаються знищити Європу, не втрачають жодного дня, вони діють вільно, навіть діють всередині Європи. Кожен “Віктор”, який живе на гроші Європи і в той час намагається продавати європейські інтереси, заслуговує на потиличник. Якщо він почувається комфортно у Москві, це не означає, що ми повинні дозволити європейським столицям перетворитися на маленькі Москви. Ми повинні пам'ятати, що відділяє Росію від усіх нас. Найбільш глибинна лінія конфлікту між Росією та Україною, і всією Європою така: Росія б'ється, щоб люди нічого не значили, щоб впевнитися, що коли диктатори хочуть когось знищити – вони можуть. Але вони повинні втрачати силу, не здобувати її.
Наприклад, російські ракети виробляються лише тому, що є шляхи обходу санкцій. Це правда. Всі бачать, як Росія намагається загнати українців зараз, наших людей, у холодну смерть при –20°C. Але Росія не змогла б виробляти жодних балістичних чи крилатих ракет без критичних компонентів від інших країн. Це не лише Китай. Надто часто люди прикриваються тим, що Китай допомагає Росії. Так, допомагає, але не лише Китай. Росія отримує компоненти від компаній у Європі, в Сполучених Штатах та Тайвані.
Зараз багато хто вкладається у стабільність навколо Тайваню. Щоб не було війни… Але чи можуть тайванські компанії перестати вкладати електроніку в російську війну? Європа майже нічого не каже, Америка нічого не каже, а Путін робить ракети.
Я дякую кожній країні, звісно, і кожній компанії, яка допомагає Україні ремонтувати енергетичну систему. Це необхідно. Дякую всім, хто підтримує програму PURL, допомагає нам ракетами до Patriot. Але чи не було б дешевше і легше просто відрізати Росію від компонентів, які їй потрібні для виробництва ракет?
Чи навіть знищити заводи, які їх виробляють?
Минулий рік майже увесь пройшов у розмовах про далекобійну зброю для України. Усі говорили, що рішення було в межах зони досяжності. Зараз навіть розмов про це немає. Але російські ракети і “шахеди” досі тут. І ми досі маємо координати заводів, де вони виробляються.
Сьогодні вони націлені на Україну. Завтра це може бути будь-яка інша країна НАТО.
І тут у Європі нам радять не згадувати Tomahawks, не згадувати Tomahawks американцям, щоб не псувати настрій. І нам кажуть не питати про ракети Taurus. Коли йдеться про Туреччину, дипломати кажуть: "Не образьте Грецію". Коли про Грецію, вони кажуть: "Будьте обережні з Туреччиною".
У Європі є безкінечні внутрішні суперечки і речі, які залишаються недосказаними, які не дають Європі об'єднатися і говорити достатньо відверто, щоб знайти рішення. Надто часто європейці йдуть одне проти одного, лідери, партії, рухи, громади, замість того, щоб бути разом, щоб зупинити Росію, яка несе однакове руйнування усім. Замість того, щоб стати реально глобальною силою, Європа залишається красивим, але фрагментованим калейдоскопом малих та середніх сил.
Замість того, щоб стати лідером у захисті свободи по всьому світу, особливо коли увага Америки зміщується, Європа виглядає розгубленою, намагається переконати американського президента змінитися.
Але він не зміниться.
Президент Трамп любить себе таким, як він є. І він каже, що він любить Європу. Але він не дослухатиметься до такої Європи.
Одна з найбільших проблем у сьогоднішній Європі, хоча про неї не часто говорять, це майндсет. Деякі європейські лідери з Європи, але не завжди за Європу. І Європа досі відчувається більше як географія, історія, традиція, не реальна політична сила, не велика сила.
Деякі європейці дійсно сильні, це правда, але багато хто каже: "Ми повинні стояти міцно". І вони завжди хочуть, щоби хтось інший сказав їм, як довго їм треба стояти міцно. Бажано до наступних виборів.
Але великі сили працюють не так, на мою думку.
Лідери кажуть: "Ми маємо захистити європейські інтереси, але вони сподіваються, що хтось інший зробить це з за них. І говорячи про цінності, вони часто мають на увазі матеріальні цінності.
Вони всі такі: “Нам треба щось, щоб замінити старий світовий порядок”. Але де черга з лідерів, які готові діяти, діяти зараз на землі, у повітрі, на морі, щоб вибудувати новий порядок?
Не можна будувати новий світовий порядок зі слів. Тільки дії створюють реальний порядок.
Сьогодні Америка запустила Раду миру. Україну запросили. Запросили також Росію і Білорусь, хоча війна не зупинилася. Навіть немає припинення вогню. І ви бачили, хто доєднався. У всіх були свої причини.
Але ось що: Європа навіть не сформулювала єдину позицію щодо американської ідеї. Може сьогодні, коли Європейська Рада зустрінеться, вони щось вирішать. Але документи вже були підписані сьогодні вранці, і ввечері вони можуть, зрештою, вирішити щось щодо Гренландії.
Учора ввечері Марк Рютте говорив із президентом Трампом. Дякую, Марку, за твою продуктивність. Америка вже змінює свою позицію, але ніхто не знає точно, яким чином.
Тож речі відбуваються швидше за нас, рухаються швидше за Європу. Як може Європа наздогнати?
Дорогі друзі, ми не повинні применшувати себе до другорядних ролей – не тоді, коли у нас є шанс бути великою силою разом. Ми не повинні приймати, що Європа – це просто салат з малих і середніх сил, приправлений ворогами Європи.
Коли об'єднані, ми дійсно не вразливі.
І Європа може і повинна бути глобальною силою. Не такою, яка реагує пізно, а такою, яка визначає майбутнє. Це б допомогло всім – від Близького Сходу до кожного іншого регіону у світі. Це б допомогло самій Європі, тому що виклики, з якими ми зіткнулися зараз, - це виклики європейському способу життя, де люди мають значення, де народи мають значення.
Європа може допомогти побудувати кращий світ. Європа повинна побудувати кращий світ. Світ без війни, звісно. Але для цього Європі треба сила. Для цього ми маємо діяти разом. І діяти вчасно.
Понад усе ми повинні мати сміливість діяти.
Ми активно працюємо, щоб знайти рішення, реальні рішення. Сьогодні ми зустрілися з президентом Трампом, і наші команди працюють майже кожного дня. Це непросто. Документи спрямовані на завершення війни майже готові. Це справді має значення. Україна працює абсолютно чесно і з повною відданістю. І це приносить результати.
І Росія повинна стати готовою теж, щоб завершити цю війну, щоб зупинити цю агресію, російську агресію, російську війну проти нас. Тому тиск має бути достатньо сильним і підтримка України має зміцніти більше.
Наші попередні зустрічі з президентом Трампом дали нам ракети до ППО. І дякую європейцям, вони також допомогли. І сьогодні ми також говорили про захист неба, що означає захист життів, звичайно. Я сподіваюсь, що Америка продовжить бути з нами.
Європа повинна бути сильною. Україна готова допомогти з усім, що потрібно, щоб гарантувати мир і запобігти руйнуванням. Ми готові допомогти іншим стати сильнішими, ніж вони є зараз. Ми готові бути частиною Європи, яка дійсно важлива, Європи реальної сили, великої сили.
Сьогодні нам треба ця сила, щоб захистити нашу власну незалежність, але вам потрібна українська незалежність також, тому що завтра, можливо, вам знадобиться захищати ваш спосіб життя. Коли Україна з вами, ніхто не витиратиме об вас ноги. І у вас завжди буде спосіб діяти і діяти вчасно. Це дуже важливо, діяти вчасно.
Дорогі друзі, сьогодні один із останніх днів Давосу, хоча це точно не останній Давос, звичайно. Усі погоджуються щодо цього. Багато людей вірять, що якось речі вирішаться самі по собі, але ми не можемо покладатися на якось.
Для реальної безпеки віри недостатньо – віри у партнера, у везінні в повороті подій.
Жодні інтелектуальні обговорення не можуть зупиняти війни. Нам треба дії. Світовий порядок йде від дій. Нам лише треба сміливість діяти. Без дій зараз немає жодного завтра. Давайте завершимо цей “День бабака”. Так, це можливо. Дякую. Слава Україні!"
Спілкування Володимира Зеленського з президентом Всесвітнього економічного форуму в Давосі Берге Бренде:
– Дякую, пане президенте. Дуже добре, що ви знову тут. Як пройшла зустріч ваша з президентом Трампом?
– Чесно?
– Звичайно, чесно. Але, звичайно, в інтересах вашої країни.
– Так, це було в інтересах моєї країни. Ні-ні, зустріч була хорошою завдяки президенту і дякую президенту за те, що він знайшов час для нас. Знаєте, моя команда говорила з американською командою, перед моєю зустріччю з президентом Трампом моя команда провела багато часу з американцями.
Я навіть хотів запитати президента Трампа дати їм американські паспорти, бо я думаю, що вони дійсно провели багато часу… Відверто, я думаю, що зустріч дуже важлива. Нам треба в нашому човні, я сподіваюся, що це корабель, що йде до миру, Сполучені Штати для майбутнього, для гарантій безпеки.
Ми розуміємо, що Європа має бути сильнішою, але Європі треба час. Сьогодні Америка дуже сильна. Я думаю, що наші команди добре попрацювали. Я думаю, що це як остання миля, яка дуже складна.
Під час будь-якого діалогу з будь-яким президентом, я маю захищати інтереси своєї країни. Ось чому діалог, можливо, він непростий, але сьогодні він був позитивний і цього достатньо.
– Я думаю, що це хороша відповідь. Ми знаємо, що Джаред Кушнер і спецпредставник Стів Віткофф поїдуть сьогодні в обід до Москви. Я думаю, що зараз це все також про те, коли Росія буде готова зупинитися, зупинити війну і складно зрозуміти, що реально в голові у президента Путіна також, але що ви думаєте, який тепер який зараз розрахунок у Москві?
– Насамперед, так, американська команда поїде сьогодні в Москву. Вони чекали на нашу зустріч з президентом Трампом і зараз вони поїдуть.
Моя команда зустрінеться з американською командою. Я думаю, що це буде перша тристороння зустріч в Еміратах. Я думаю, що це буде завтра і післязавтра. Так, це буде зустріч, яка триватиме два дні в Еміратах.
Я сподіваюсь, що Емірати про це знають. У нас є такі сюрпризи від американської сторони, але в будь-якому випадку вони туди поїдуть. Я сподіваюсь, я думаю, що це добре.
Якщо на технічному рівні почнеться ця тристороння зустріч, я сподіваюся, що ми знайдемо… Я не знаю, росіяни повинні бути готові до компромісів, тому що, ви знаєте, всі повинні бути готові, не лише Україна, і це важливо для нас.
Тому ми подивимося які будуть результати, але наші хлопці зустрічаються з сьогодні з американцями, потім американці зустрічаються з росіянами завтра, сьогодні вночі, я не знаю. Може, Путін спить. Ви сказали, що ніхто не знає, що в нього в голові. Може, їм треба буде трохи почекати для того, щоб відбулась зустріч. Я не знаю.
Але завтра і післязавтра у нас буде тристороння зустріч, у наших хлопців буде тристороння зустріч. Це краще, ніж не мати будь-якого діалогу.
Ми під ударами, люди живуть без електрики, ми в складній ситуації, але і росіяни теж в складній ситуації. Ми відповідаємо на їхні атаки. Дай Боже, війна зупиниться, я сподіваюсь на це.
– Зараз найскладніша частина для України. Ми знаємо, що це атаки на всю вашу енергосистему, є електрика, але також є втрати на кордонах і гуманітарна ситуація має більше викликів, ніж рік тому.
– Так, Росія б'є по енергетиці й вони на цьому фокусуються, це не секрет, це не помилка, це їхня мета – зробити блекаут в Україні. Вони б'ють здебільшого по цивільних, вони не використовують багато ракет, цих дорогих ракет, про які я говорив перед цим. Вони на фронті їх не використовують, вони використовують їх проти цивільних. Цивільної інфраструктури, критичної інфраструктури.
Це про і госпіталі, і садочки, школи, але здебільшого це про технічні речі, які фокусуються на знищенні електрики, водопостачанні, опаленні, все. Ось, де ми є. Це таке обличчя Росії, і це таке обличчя цієї війни насправді.
У нас є системи захисту. Ми реально створили, я думаю, чудові ідеї з дронами перехоплювачами, ми їх використовуємо. Ми реально виробляємо близько тисячі на день, реально виробляємо близько такої кількості, але цього недостатньо. Цього досі недостатньо.
Росія має близько 500 іранських дронів на кожен день і десятки балістичних ракет. Навіть ті системи, які партнери нам дали, звичайно, вони могли дати нам більше. Я говорив з президентом Трампом сьогодні про це знову. Я сподіваюся, що мої останні слова… Знаєте, як кажуть в Україні: "Всі пам'ятають лише останні слова". Тому мої останні слова кілька разів до президента Трампа були такі: "Не забудьте про ППО, не забувайте про Петріоти". І це дуже важливо для нас під час цієї зими.
Я не можу сказати, що ці атаки роблять нас сильнішими, бо це про наших людей. Люди, вони виживають. Вони виживають в будь-якому випадку, але вони героїчні люди, цивільні, солдати. Бо вони не лузери в цій війні. Це важливо, вони б'ються за свої сім'ї, будинки. І, звичайно, за свободу.
– Чи ви хотіли б щось сказати про ситуацію на кордонах?
– Росія хоче там мати кордон, але це лінія зіткнення.
– Я радий, що ви мене виправили, пане президенте.
– Це окей, для мене це не вперше.
– Це не окей, але, знаєте, повертаючись до цієї кордонної лінії, чи хотіли б ви щось сказати про це? Контактну лінію.
– Так, так. Дивіться, знов-таки, це про технології. Я хотів показати, але у мене були певні технічні питання, але я хотів показати вам, як ми працюємо.
Ми онлайн бачимо війну, ми бачимо реальних ворогів, ми бачимо наші втрати і російські втрати. Російські втрати найбільші з тих, що у них взагалі коли-небудь були. Тому я просто ділюся з вами реальною статистикою, а вона 35 тисяч вбитих на місяць, 35 тисяч солдатів. Минулого року в цей місяць це було близько 14 тисяч.
Тому Росія не думає про це, але ми про це думаємо. Ми думаємо, як вони втрачають і як багато солдатів вони втрачають. Ми знаємо, що вони мобілізують 40-43 тисяч на місяць, і вони почали втрачати 45 тисяч.
З цих 43 ви маєте знати, що десь 10-15 % тікають і є певні поранені, але ви можете зрозуміти, що їхня армія перестала збільшуватися через наші дронові технології й наших операторів дронів. Але в будь-якому випадку, ми хочемо зупинити цю війну завтра. Звичайно.
Ви повинні знати, що якщо війна продовжиться, Росія почне втрачати таку кількість в своїй армії, або Путін вирішить мобілізувати його країну.
– Як люди тут на Всесвітньому економічному форумі в Давосі можуть підтримати вас найбільше? Я думаю, ви почули аплодисменти. Я думаю, що всі хочуть також показати солідарність з вами й вашою країною.
– Захищати нашу землю – це дуже дороговартісна задача. Якщо під час економічного форуму ми можемо знайти якомога більше бізнесу, який може відкритися в Україні, це означає, що ви дійсно довіряєте і вірите, що мир прийде. Так, трохи є зараз ризиків, трошки. Ми вирішили на початку бути чесними сьогодні, але нам треба ваші офіси, ваші компанії. Це означатиме, що ви вірите, довіряєте Україні в наше незалежне життя.
Після війни – це найбільший шанс, що ви можете зробити, інвестувати зараз, дати робочі місця нашим людям. Я думаю, що це найважливіше. Це реальна підтримка, не слова. Реальна підтримка, робочі місця, гроші, інвестиції. Частіше приїздіть до України.
