Прикарпатська письменниця Ірена Карпа показала квартиру в центрі Києва (фото)

 

 

Письменниця з Франківщини Ірена Карпа, ненадовго повернувшись до Києва з Парижа, де працює першим секретарем з культурних питань при посольстві України у Франції, запросила JS в свою щойно відремонтовану квартиру в історичному центрі міста і розповіла, як і завдяки кому вийшов такий простір в скандинавському стилі.

 

Ця квартира з’явилася у мене рік тому, у квітні. Площа невелика, як на київські апетити, — 56 кв. метри. Але я вибирала район та якість будови. Можна було взяти значно більшу і з ремонтом, але дивитися на потворні панелі й промзони. А нові квартали без дерев — це взагалі не моє. Того отак. Старомодний Київ.

 

Ремонт тривав майже рік, проте постійно до нього лишаються питання: то балкон десь у підлозі треба закріпити, то ще якісь штуки вилазять, то просто треба переробляти щось, що було зроблено неправильно. Цими технічними деталями переймався мій кум, саме він керував доведенням всього до тріумфального завершення — мене не сильно травмував. Але матюкався сильно на всі ці браковані унітази і не так зроблену проводку.

 

Двері кінця 19-го століття, які я «відкопала» на задньому дворі антикварного хламо-магазину в Сан-Пере-де-Рібес тепер стали дверима мого гардеробу. Там був кітчевий вітраж з кораблями Колумба — прикрили сходами в «гніздо», де я сплю.

 

Портрет у вітальні — роботи Віталіка Маковія. Тепер він вчиться у Парижі, а тоді просто підійшов після концерту, запропонував написати мене. Я попросила «побільше розмір» — от ледве на причеп помістилося.

 

В мене погано з контролем. Я тут добрий поліцейський: мені кажуть, скільки треба грошей, я даю. Перестраховуюся тим, що роблять «свої». Тобто на совість. Були лажі, звісно, бо деколи бралися якісь «зальотні» будівельники, але наразі все вже виправлено. Ідеального ремонту не буває. Це завжди стрес. Або мій, або прораба.

 

Щодо інтер’єру, то в задумці був скандинавський стиль. З такими площами, як моя, в щось інше особливо не розженешся. Світлі кольори, принципово біла підлога, максимум натуральних матеріалів. На таку основу потім можна «вдягати» все що завгодно. Працювали над проектом усі «свої». Дизайнером, з котрою ми разом продумували концепцію, була Ірина Артим: крім того, що в неї крутий європейський підхід до роботи (не імені «жилі бєдно — хватіт», як у більшості наших так званих дизайнерів), вона ще й дружина мого гітариста і найкращого друга. Олег, інженер, робив прорахунки і, наприклад, двері. У свій час мене просто надихнуло те, як вони зробили свій дім, — з нічого, з банальної коробки створили просто Нью-Йорк під Києвом.

 
 
 

Як нахабна інфантильна особа, я переклала відповідальність на інших і тепер пам’ятаю лише емоції типу «Ой, яка класна ідея!» чи «Дивись, як прикольно вийшло!». Хоча наші з Ірою пошуки «нежлобської» плитки для ванної були просто епічними… Тут в нас важко щось знайти просте й достойне за недраконські гроші. Наче дивишся, нормальний матеріал, а раз — і вліпили якесь гівно золоте чи стразіну. Попит-таки формує пропозицію. Простота чомусь коштує дорожче за всі ці «загогуліни».

 

Мені взагалі важлива ступінь довіри до людини, котра формує мій особистий простір. Дуже багато ідей належали саме Ірині: приміром, порожки з каменю, конструкція вінтажної кухні, панелі в ванній — я б до такого не додумалася. Взагалі я багато в чому рубанок і прихильник мінімала, на який потім навалюю весь свій антикварний і етнічний хлам — від племенного наїву Західного Непалу до Андалузії 18-го століття. Відтак підключився Мамай (Mamay Construction and Design) — це взагалі мега-харизма і унікальний персонаж. В 21 рік він власноруч перебудував стару традиційну тернопільську хату на химерний лофт. При цьому лишив ключові моменти, закладені його дідом…

 

Мамай знає мене дуже давно, жодної речі, яку він підібрав чи запропонував ввести в інтер’єр, я не можу назвати випадковою. Балки, ковка, освітлення тощо. Мені пощастило, що Мамай знайшов час на такий крихітний та «невигідний» об’єкт, як мій. Бо все його якісь тисячаметрові ангари тягали.

 

 Ще була епопея зі стільницями на кухню. Купили в прикольної компанії керамограніт, що чисто тобі дерево, але значно гігієнічний, а потім так і не знайшли, хто б його порізав. Рекомендовані чуваки брали за це тисячу доларів, але результату не гарантували. Ну як так?! Це тільки в нас можливо. Ви заплатіть, але якщо трісне чи буде видно «жлобський» стик, це не до нас. Коротше, Артим і Мамай зробили це самі. Хочеш гарно — зроби сам. Це правило ніхто не відміняв.
 

В кухні є особливий спот — це плитка авторства львівської художниці Олі Козик. Вона тематична, там наша з дітьми і Кармою барселонська епопея. Хотіла додати до кухні яскраві, південні кольори. Щоб не лише відмиті цегляні стіни і біло-сіре дерево, а якась південна «дурь». Важко без неї в нашій сірій географії.

 

Тому і тарілки всі свої я везла з Лангедоку, де ми з другом теж закінчуємо одне дизайнерське безумство, що стане резиденцією українських митців. Дуже люблю Оліну кераміку, це ціла історія, яку хочеться їсти очима. В кухні на стіні висить придуркуватий кіт, це щось із «совка», з 50-х років, Мамай десь виміняв у колекціонерів. Там же таблички з часів Польщі — з якогось ботсаду, там ще «Галичина» як «Галіція». Ще в кухні є комод із різьбою. Каталунія. Наїв. З ним пов’язана драма. Ми з дружочком влітку нагребли в антиквара меблів — і на Лангедок, і на Київ. Заплатили за все, приїхали в інший день ще ось дивитися. Коли бачу: мій комод з царями, чи хто вони там, вже у вантажівці. Я питаю: «Це ви нам везете?». Господар: «Ні, це інша жінка купила». Коротше, я почала плакати. Там якась помилка вийшла, він мені той комод не порахував минулого разу і продав комусь іншому. Але не дай Бог кому побачити, як я реву. Дядько злякався і відразу віддав мені мій комод. Безкоштовно. Дай йому каталонська Боженька здоров’я.

 

 

 

Я нічого не купую у «спеціальному магазині декору». Не люблю серійні речі. Як там казав Місіма? «Не варто оточувати себе речима, з яких не можна зробити поезію»? Якось так. Ще з жахом деколи думаєш, що всі ці потворні речі типу сервантів з рибками чи килими запросто мають шанс пережити і їх власників, і навіть нас, покоління їхніх онуків. А хтось просто тримає цей совковий хлам і не хоче викидати. Бр-р-р. Теж саме й з дешевими імітаціями дизайну. Ні, в речах повинен бути характер, історія. Двері, які ми «припхали» з тим же Мамаєм колись із Непалу, — з наївною сценою полювання на слона, тепер стали частиною дитячої шафи.

 

Ще особлива історія в раковини на кухні — в мідяному тазі раніше варили варення. Я його просто на «Фейсбуці» виклянчила. Під арт-проект. Безсовісна. (Але дякую за подарунок, прижився. Але все одно безсовісна).

 

Важко сказати, яке саме місце у цій квартирі найулюбленіше: і «гніздо», і балкон, і кухня. Мені поки що все дороге і викликає дитячий захват. Це ж вперше в житті в мене є власний, незйомний простір, де можна було зробити все так, як хотілося самій.

 

Залишилося ще підготувати дитяче двоповерхове ліжко та вбудувати туди якийсь міні-комод. Але це не терміново, поки ми у Франції. Тому хатка придатна для життя цілком і повністю. Ключі для догляду за нею отримала близька мені людина: про те, щоб здавати мій власний простір комусь чужому, не може бути й мови. Лише тим, кого ми справді любимо.

 

Столик з мангового дерева я, будучи вагітною, волочила з Делі до Катманду, відтак теж до Києва. Багато що з Барселони замовлялося під мої розміри. Як-от меблі до ванної кімнати (Іра придумала дизайн), а Пабло склепав їх із рісайклед-дерева. Стіл в дитячій — робота Франсеска і його команди — теж зі старих дверей з облущеною фарбою. Правда, каталунці теж ті ще пофігісти: Мамаю часто доводиться просто перекроювати щось і доточувати, щоб був не лише лук, але й технічна приналежність. На балконі теж стіл і стільці з бочок для мастила і переробленого дерева. Мені подобається цей новий еко-підхід. І планету зберігаєш, і нове життя речам даєш, і отримуєш щось нестандартне. Лампи замовляли у Львові в «ПікАрт Груп» та у київського майстра Ігоря Богдановича.

 

Не знаю, що для мене найцінніше, чесно. Я люблю красиві речі, але ні до чого не прив’язуюся. Ніжність викликає стара непальська тумбочка, ми її взагалі врятували колись в Катманду: в неї вже якісь господарські бебехи складали. А я купила, і мені довго таке «некрасіве» продавати не хотіли. Взагалі, більшість речей куплена з переляку і від жадібності — в останній момент, запихаючи в літак, роблячи вигляд, що це не двері, наприклад, а щось маленьке і легеньке. Ох. Прибацана женщіна, канєшно. Люди магнітики пруть з-за кордонів, а Карпа меблі. Ну але все габаритне намагаюся на місці знайти. Все — це диван, наприклад. Іра Артим знайшла дуже класних українських виробників — склали ось такий диван із кубиків.

 

Лампа з пташечкою для Кори і Каї — це теж Мамай. А сердечка на стіні дитячої — то Іра. Сердечка чорні, ясно, хоча для проформи щось рожеве доведеться завести, я до цього морально готуюся.

 

Єдине, що мені хочеться поміняти, то сусідські уродські «євробалкони». Утеплені, пластикові. Ненавиджу. Коли вже почнуть вводити хоч якийсь контроль над зовнішнім виглядом будівлі? Вдома собі ліпи пластмасу з позолотою як заманеться, але нащо п’ялити цей сарай у вигляді балкона на загальний огляд? Ні, тут ще довго в голові людей не вкладеться, як це «моє» не може бути вище за «адекватне».

 

Окреме дякую Сергію за терпіння на тему «Карпа і сантехніка», в результаті все підібрали, зробили зі «сталінки» нормальний собі Парижик. Мене взагалі це дуже «посміхає»: кожна паризька квартира моїх друзів проста і зрозуміла, наче моя власна.
 

Ще подобається ідея Ірини заховати уродські пострадянські радіатори за решітку. І Мамаєве виконання цієї решітки на 10 з 10-ти.

 

 

 

 

Ще в коридорі над пральною машиною (її ще заховають в інтелігентний короб, не лякайтесь) висить робота улюбленої художниці й моєї ілюстраторки Олі Клапак. Такі чорні макаричні білочки — як я люблю. Картини я потім перевезу з Парижа, в мене тут самі українці висять за рідкісним виключенням: і Ярош-Ходакова, і Кравцов, і Маков, і Перфецький.

 

Я люблю вечірки вдома та вже встигла зібрати кілька. Без п’яних криків, звісно. Я з такими не дружу. Так, пореготати хіба. Люблю готувати й мішати коктейлі. Люблю «прохідний двір». Сусіди знизу — інтелігентні старенькі, навіть робочих з їх гупанням терпіли, розуміли все. Зверху хтось із цим свіжим пластиковим балконом. З Донецька переїхали, робочі кажуть. В них і досі ремонт.

 

Ще хтось на перших поверхах безбожно смажить картоплю і рибу вечорами. Такий собі щоденний привіт із дитинства. «Сталінка» як «сталінка». Але я щаслива!

 


10.04.2016 1204 0
Коментарі (0)

31.07.2026
Вікторія Матіїв

Віталій Олійник на позивний «Грач» служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Після мобілізації чоловік пройшов навчання, вирушив на Донеччину, а вже під час першого бойового виходу загинув. Понад рік сім'я жила між надією та невідомістю, поки не отримала остаточне підтвердження його загибелі.

2177
26.07.2026
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині одночасно зростає кількість зареєстрованих безробітних і посилюється дефіцит працівників. Бізнес шукає людей для виробництва, будівництва, транспорту, медицини та сфери обслуговування, однак закрити вакансії стає дедалі складніше.

1099
19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

2395
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

1486
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

1602
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

2034

Десь на початку місяця у 1991-му на проспекті Шевченка я випадково зустрівся з Сашком Кривенком і він, після короткого – «чим займаєшся?» - запропонував мені написати невелику статтю.

367

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

1590

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

1000

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

602
02.08.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

10968 2
28.07.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

4972
23.07.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

6146
02.08.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

23194
01.08.2026

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

5928
25.07.2026

У відпустовому центрі в Погоні 19–20 вересня відбудеться Міжнародна проща вервиці. Для паломників підготували дводенну програму, яка включатиме спільну молитву, Хресну дорогу, архієрейські богослужіння, нічні чування та поклоніння Пресвятим Тайнам.

1976
23.07.2026

На початку серпня Івано-Франківщина прийматиме дві всеукраїнські прощі — до галицької чудотворної ікони Матері Божої у Крилосі та до відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача у Старуні.  

1836
28.07.2026

Акторка Івано-Франківського драмтеатру Мирослава Полатайко зізнається, що в дитинстві не мріяла про сцену та не любила виступати перед публікою. Попри це, родинні традиції, підтримка близьких і наполеглива праця допомогли їй знайти своє покликання та полюбити акторську професію.

6484 3
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

618
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

945
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1917
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

2362