Прикарпатські відлюдниці: дві сестри вже два роки не виходять з дому і залякують матір (фото)

 

 

У Калуші дві молоді дівчини вже близько двох років не виходять із дому. Вони занедбали себе, будинок та господарство довкола нього.

 

А останнім часом — ще і почали залякувати матір, яка, попри все, доглядає за ними, приносить їжу та ділиться пенсією. Через агресію власних дітей жінка змушена ночувати надворі та по сараях. Звертатися за допомогою — боїться, хоча і не виключає, що допомога її родині таки потрібна. Та чи прийде допомога сама?

 

Підгірки — не просто окремий мікрорайон Калуша. Колись це було окреме село, мешканці якого знаються, ходять до однієї церкви, школи, клубу… Сусіди знають проблеми одні одних. Знають і про нелегку долю Лідії, яка прожила непрості роки з чоловіком-п’яницею, терпіла побої та знущання.

 

Два роки тому чоловік помер. Жінка залишилася з двома дорослими доньками, отримувала вже пенсію і, здавалося б, мало стати спокійніше. Проте, поступово її дівчата перетворилися у відлюдниць. Вони не виходять із дому, не намагаються працювати ні на роботі, ні біля хати. З розваг — телевізор. З їжі — крупи, картопля, хліб та те, на що вистачає маминої невеликої пенсії.

 

Побачити дівчат надворі, розповідають сусіди, — велика рідкість. Проте, побачивши, можна вжахнутися: нерозчесане волосся, яке збилося у клубок; почорнілі нігті, зблідле до жовтизни обличчя, старе брудне лахміття замість одягу… Довершує картину неприємний разючий запах, від якого голова йде обертом.

 

Сусіди розповідають: дівчата, 27-річна Галя і 30-річна Віра, не миються, не розчісуються, а природні потреби справляють просто у хаті. Старша не виходить із будинку взагалі. Меншу лише зрідка можна помітити на подвір’ї.

 

Сусіди розповідають:

"Віра вчилася разом із моєю донькою у школі. Вони були нормальні дівчата. Я не знаю, що мало статися, щоб вони так себе запустили. Вони не лише у школі вчилися. Обидві закінчили училище. Віра років десять тому працювала навіть у якомусь кафе чи колибі у селі Вістова. Замкнулися вони після того, як помер їхній батько".

 

Жінки зізнаються, що, поки дівчата просто не виходили з дому, на них мало хто звертав увагу. Але останнім часом почастішали випадки, що сестри не пускають до хати рідну матір і навіть б’ють її. Жінка змушена ночувати на подвір’ї, у сараї чи десь у родичів. При цьому — вона залишається єдиним годувальником родини.

 

 

Дерев’яний будинок, у якому мешкає ця родина, — старий і занедбаний. Дах, найімовірніше, протікає та пропускає холод. Похмурі вікна «прикрашає» старий обдертий тюль та… ковдра. Замість замків на дверях — старі клямки. На подвір’ї — купи брухту, дров та непотребу. Все заросле травою і бур’янами. У квітнику — одинокі здичавілі квіти. У саду — старі згорблені дерева. Поруч — засаджений картоплею город.

 

«Вікнам» вдалося поспілкуватися з мамою дівчат. Жінка у всьому звинувачує покійного чоловіка:

"Він пив, бив їх і мене… З того і почалося все".

 

Лідія, проте, стверджує, що менша донька виходить у люди. Навіть до магазину ходить за потреби. Старша, каже, вдома дивиться телевізор і спить:

 

"Я хіба їх закриваю? Навпаки — жену їх з хати! Вони не хочуть ніде іти. Телевізор дивляться. Я пенсію ділю на трьох. Вони мають свої гроші. А як треба щось купити, то мене посилають, або менша йде. Яка нам допомога потрібна? Вони не пустять нікого до хати, двері защіпають. Не пускають навіть моїх сестер. Не пустять вони ніякого лікаря!".

 

Сусіди, проте, у дивацтві дівчат звинувачують не лише її покійного чоловіка, а і саму матір. Вона начебто ходить до однієї з релігійних організацій, що діють у місті. До якої саме — сусіди не знають, а Лідія — не каже. Принаджувала туди і дівчат. 

 

Ще одна мешканка вулиці розповідає:

"Кілька років тому до Віри залицявся хлопець, але мама була проти і не дозволяла їм бачитися, хотіла, щоб донька знайшла чоловіка у секті, до якої вона ходить. Хлопець ходити перестав, а Віра, можливо, і на фоні цих переживань, замкнулася".

 

«Вікнам» вдалося зустрітися і з самими дівчатами-відлюдницями. Точніше — однією з них — Вірою. Надвір вона не вийшла. Розмовляли через поріг. Дівчина запевнила, що у них — все гаразд. Свій день описала коротко: зранку встаємо, їмо та й спимо вдень трохи, а трохи дивимося телевізор. Далі — додала:

 

"Чим нам допомогти можна? Та ви подивіться на нашу хату: ні вікон, ні дверей добрих. Все старе, все руйнується. Грошей не вистачає маминих. Ціни на все дорогі. Хата навіть не переписана. Вона за документами ще на вулиці Леніна знаходиться, хоча цю вулицю давно перейменували".

 

Поговорити вона вийшла босоніж, вбрана у кілька пар обдертих штанів, якусь стару куфайку. Чи то на спині, чи то на шиї було видно ще червону хустку та клоччя — замість волосся. Дівчина ззовні схожа на мерця, проте, говорить — свідомо та логічно. Якби не зовнішній вигляд, то з розмови могло б скластися цілком позитивне враження.

 

 

Вона згадувала і батька, який їх бив, і колишніх подруг та деяких сусідів, які начебто розпускали про них плітки. Скаржилася на умови проживання, але при цьому не обіцяла пустити сусідів допомогти навести лад. Загалом склалося враження, що дівчина ображена на цілий світ або ж на добру його половину.

 

Сусіди намагалися переконати Лідію звернутися за допомогою. Пропонували і свою. Мовляв, допоможуть навести лад у хаті і на подвір’ї, навіть речі першої необхідності допоможуть купити. Проте, жінка на всі пропозиції або відмовчується, або каже, що це непотрібне. Зрештою, люди звернулися за допомогою до міського голови Ігоря Матвійчука та депутата міської ради від свого округу Богдана Стефанишина. Пояснюють: якщо не взятися за ситуацію, то стан дівчат може поглиблюватися і загострюватися, що вже становитиме загрозу не лише матері чи їм самим, а й оточуючим.

 

У міській раді звернення від мешканців Підгірок зареєстрували. Наразі ситуацію вивчають. У компетенції влади — відповідне повідомлення у поліцію, медичну установу, соціальні служби тощо. Проте, змусити Лідію чи її доньок пройти обстеження чи змінити асоціальний спосіб життя ніхто насильно не зможе.

 

Не зможе самотужки допомогти і депутат міської ради. Богдан Стефанишин, проте, спробував пошукати підтримки у рідних цих жінок. У коментарі «Вікнам» він зазначив, що з проблемою родини добре знайомий, бо і сам мешкає з ними на одній вулиці. Займаючись підприємницькою діяльністю, він пропонував роботу одній із дівчат, але вона відмовилася:

"Я, насамперед, спробував поговорити з рідними Лідії. Родина у неї — велика. Матеріальний статок у всіх, звісно, різний. Але вони готові допомогти. Інше питання, що вони цю допомогу приймати не хочуть. Я особисто пропонував колись роботу одній із цих дівчат, але і це їм виявилося непотрібним. Житлові умови у них — погані, але пропозиції йти жити до когось з родичів вони не сприймають".

 

За словами депутата, Лідія дуже прив’язана до церкви, до якої ходить. Років 15 тому ця релігійна організація збирала для неї кошти на операцію. Сама жінка тоді досить байдуже ставилася до власного здоров’я і, здавалося, навіть не дуже задумувалася над тим, що без операції може померти:

"У неї і до себе таке ставлення байдуже, і до дітей. Добровільно ніхто з них нічого змінювати не буде. Дехто з родичів теж каже, що вони нікого не чіпають, то і їх нема чого чіпати. Думаю, що наразі ними мають зайнятися соціальні служби, а далі будемо дивитися".

 

Із соціальних служб, які могли б узятися допомагати цій родині, — територіальний центр соціального обслуговування та центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Проте, якщо терцентр, в основному, працює з одинокими та перестарілими, то центр соціальних служб, навпаки, — з молоддю, яка опинилася у складних життєвих ситуаціях.

 

Фактично, за законодавством, величезний прошарок суспільства, у тому числі — з проблемами психіки, залишається без соціальної підтримки. Хоча центр соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді від таких людей не відгороджується. Директор установи Галина Дидич каже:

"Це проблема не лише конкретної родини, у нас, на жаль, хворіє суспільство. У місті фактично ніхто не працює з психічно хворими людьми. Соціальні служби не мають повноважень, щоб скерувати їх на лікування чи чимось допомогти. Психіатр сам до людини не піде, а хвора людина, у свою чергу, не піде до психіатра. Примусове лікування — тільки за рішенням суду. Як допомогти людині, яка не хоче приймати цю допомогу?".

 

За словами Галини Дидич, сімей із різними психічними та психологічними проблемами у місті багато. Їх просто ніхто не помічає. Найстрашніше, коли таких проблем не помічають рідні:

"Ми стикаємося або з невпорядкованим законодавством, або з людською байдужістю. А ці люди живуть у соціумі і оточення мусить їм допомагати. Ми, коли беремося допомагати тій чи іншій людині, шукаємо підтримки у родичів. Але рідні відгороджуються, сусіди — проявляють байдужість, а ми тоді власними силами зробити можемо дуже мало. Наш метод — тільки переконання і слово".

 

За її словами, є історії, коли небайдужість людей буквально рятувала тих, у кого шансу на порятунок вже майже не було:

"Вдалося допомогти чоловікові, брат якого перебував у місцях позбавлення волі, а він пиячив. Допився до того, що зліг і був би, мабуть, так і помер. Далеким родичам у такому стані він був непотрібним. І не мотивувала навіть можливість отримати у спадок частку його квартири. Сусіди звернулися до нас, ми — до бельгійських меценатів. І чоловікові вдалося допомогти. Він має групу інвалідності, проходить лікування у спеціалізованому закладі… Такий же випадок був з іншим чоловіком. Йому з церкви носили їсти. Він пити мав з ким, а коли допився, то друзі всі зникли. А потім, коли побачив брат, що допомагають сусіди і волонтери, почав і він допомагати".

 

Таких історій, каже директор центру, багато. Тому єдиним способом допомогти зараз родині з Підгірок — згуртуватися і кожному зробити максимально можливе, щоб дівчата отримали необхідне лікування, можливо — групу інвалідності, а відтак — засоби для життя, або ж пройшли курс соціалізації та вийшли зі свого замкненого світу.


19.07.2017 1645 0
Коментарі (0)

19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

2011
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

1115
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

1264
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1710
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2889 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3982

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

1196

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

689

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

459

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

1219
23.07.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5833
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5381
13.07.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

10783 2
25.07.2026

У відпустовому центрі в Погоні 19–20 вересня відбудеться Міжнародна проща вервиці. Для паломників підготували дводенну програму, яка включатиме спільну молитву, Хресну дорогу, архієрейські богослужіння, нічні чування та поклоніння Пресвятим Тайнам.

1614
23.07.2026

На початку серпня Івано-Франківщина прийматиме дві всеукраїнські прощі — до галицької чудотворної ікони Матері Божої у Крилосі та до відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача у Старуні.  

1511
19.07.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

7665
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

1237 1
20.07.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

16010
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

588
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1588
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

2037
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1934