Про музику, хейт та благодійність: творчий шлях івано-франківського гурту LaBlur (ФОТО)

Повномасштабне російське вторгнення не зупинило українську культуру — воно лише змінило її форму. Творчість стала інструментом переосмислення, голосом покоління і беззвучним криком тих, хто переживає біль.

У майстернях і студіях, у підвалах і бомбосховищах продовжує народжуватися нове мистецтво, яке сьогодні стало важливою частиною благодійної підтримки.

Журналістка Фіртки поспілкувалася з учасниками івано-франківського гурту LaBlur, які розповіли, як зароджувався їхній колектив, чому музика — це їхній порятунок та як вони поєднують творчість із благодійністю.

Про виклики, хейт, підтримку громади, російську музику та плани на майбутнє — читайте в інтерв’ю.


Як виникла ідея створення вашого гурту?


Андріана Монастирська, вокалістка: Усе почалося дуже просто — «по приколу». Ми з Іванкою Арсенич навчалися на другому курсі акторського факультету. Часто після пар залишалися в аудиторії: щось репетирували, працювали над сценками. Іванка сідала за фортепіано.

Я знала, що вона вміє грати, але довго цього не чула. Вона мала неприємний досвід у музичній школі, після якого надовго відійшла від інструмента. Але з часом усе ж почала потроху повертатися до гри.

Одного разу вона просто імпровізувала, а я поруч підспівувала — вигадувала слова на ходу, у дусі Меді Банани чи щось таке. Так з’явилася перша жартівлива пісня — про пари, про інститут. Назвали її «Вогнегасник» і виклали в Instagram.

Людям сподобалося. Нас почали підтримувати, писали: «Вау, прикольно! Класно! Давайте ще!».

Після цього ми створили другу пісню — вже серйознішу, про любов і втрати. І тут з’явилися перші коментарі на кшталт: «О, у вас, може, буде гурт?».

Ми взагалі про це не думали. Але поступово — одна пісня, друга, третя — усе почало складатися. Спочатку нас було двоє: я та Іванка. А вже влітку 2023 року до нас приєдналися барабанник і басист. Хоча той склад проіснував недовго — згодом він знову змінився.

Зараз наш гурт — це п’ятеро людей: Юрій Шацький, Богдан Геник, Сабіна Олексин, Іванка Арсенич і я.


Що стоїть за вашою назвою? Як вона народилася?


Андріана Монастирська: Насправді за назвою нічого особливого не стоїть. Нас часто питають, що вона означає, але якоїсь глибокої ідеї чи символізму немає.

Спершу в нас була інша назва, але з’ясувалося, що вже існує гурт із такою ж. Довелося шукати щось нове. Перебирали варіанти — і якось випадково з’явилося слово «блюр». Навіть не пригадаю, звідки воно взялося.

Одразу згадали про британський гурт Blur і подумали: «Так не можна, буде плагіат». Але водночас нам дуже не хотілося відмовлятися від цього слова.

Тож просто додали до нього «ля» — щось на кшталт французької нотки, легкий «фльор». Так і з’явилася назва LaBlur. Усе дуже просто.


Що вас поєднує як музикантів? Можливо, історія знайомства, стиль, цінності?


Бас-гітарист Богдан Геник: Нас усіх поєднує музика — саме як музикантів. Але щоб краще це зрозуміти, треба зробити невеликий екскурс у минуле.

У нас із Юрою (Юрій Шацький — ред.) велика спільна історія. Ми разом починали в інших колективах. Уже давно «варимося» в цій кухні. Франківськ — місто невелике, і музикантів тут теж не так багато. Тому багато хто встиг пограти в різних гуртах.

Мої попередні проєкти з часом завершилися — якось самі собою. У Юри було схоже. Наші спільні гурти теж припинили існування. І от Юра каже мені: «Богдане, треба вже робити щось серйозне, нормальне».

Дівчата знали Юру, Юра — мене. Ми зібралися на одну репетицію. Потім доєдналася Сабіна — і з того часу граємо разом.

Все дуже органічно склалося. У дівчат — море ідей, у Юри — купа досвіду, а я... ну, я просто прикольний. Найкращий басист у Франківську!


Який меседж ви хочете донести через свою музику? Чи є такий взагалі?


Андріана Монастирська: Боже, навіть не знаю… Може, це прозвучить дивно, але я ніколи про це серйозно не думала. Про якийсь чіткий меседж чи ідею.

Те, що ми створюємо, просто в нас народжується. А вже потім ми самі починаємо шукати в цьому сенс. І, мабуть, найважливіше — що є слухач. Їх стає більше, і кожен знаходить у наших піснях щось своє.

Є пісні дуже прямі, з очевидним змістом. А є — глибші, завуальовані, над якими треба подумати. Буває, що ми самі співаємо якусь пісню рік, а потім раптом усвідомлюємо, про що вона насправді.

Тобто ми не несемо якогось одного меседжу. Ми просто робимо те, що любимо. І, здається, саме ця щирість і відгукується людям.

Наша музика — як абстракція. У ній кожен бачить те, що близьке саме йому. Комусь відкривається одне, комусь — інше. І, напевно, саме тому вона й чіпляє.


Часто під вашими відео в соцмережах з’являються негативні коментарі? Як ви ставитеся до хейту?


Андріана Монастирська: Так, було кілька таких відео. І я щиро сміюся, коли читаю коментарі на кшталт: «Ця вокалістка не вміє співати. Дудка». Людина навіть не знає, як інструмент називається, але критикує музикантів. Пише: «дудка», «сопілочка» — ну це ж смішно.

Якось написали: «Ваш звукач — поганий». Ми відповіли: «Ми вже його вигнали, дякуємо за пропозицію». Або: «Солістка слабка» — ну ніяк не можемо її позбутися, тримається, не йде. Сміємося з цього.

Був і такий коментар: «Це ж дипломовані актори на сцені, вам ще вчитися й вчитися». Я відповіла: «А у вас теж акторський диплом?» — після такого люди зазвичай вже нічого не пишуть. Нема що сказати.

Богдан Геник: Хейтерські коментарі — це прикольно. Я нормально до цього ставлюся і в соцмережах, і в житті. Це як комічна відплата за мою молодість — я теж любив щось колке сказати, але так, щоб людина могла відповісти. Не хамити, а провокувати діалог.

Якщо хейтять — значить, слухають. А значить, вдумуються, розбирають — і це вже добре. Це дає нам шанс рости. Навіть якщо пишуть щось образливе, наприклад: «весільний лабух, а не басист» — я йду, вмикаю Роберта Трухільйо з Metallica, пробую повторити. Не виходить, але стараюся. І це круто.

Юрій Шацький, саксофоніст: Насправді поганої реклами не буває. Будь-який коментар може стати початком діалогу. А якщо людям нічим думати — хай хоч щось пишуть. Ми вже знайдемо, як із того зробити інтерактив.

Це завжди можливість пожартувати або поспілкуватися. Хоч іноді відповідаєш різко — і все, людина затихає. Не хоче «наживлюватися». А шкода — ми ж готові!


Хто ваша публіка сьогодні? 


Андріана Монастирська: Я завжди кажу: від малого до великого. Слухають усі — різні люди. Наприклад, моя бабуся спокійно може слухати наші пісні. А ще мої учні. Бо я викладаю акторську майстерність, і вони постійно питають: «Коли нова пісня?» Деякі вже слова на памʼять знають.

Тому якоїсь конкретної вікової категорії у нас немає. Кому відкликнулося — той і слухає. 

Богдан Геник: А мої студенти теж дуже люблять «LaBlur». Ну, по-перше, у них немає іншого варіанту — вони не можуть мені сказати, що їм не подобається! (усміхається — ред).


Чи змінилось щось для гурту з початком повномасштабного вторгнення?


Андріана Монастирська: Якраз тоді були написані наші, я б сказала, дуже хітові пісні. Ті, які люди вже чули.

Ні, я б не сказала, що це вплинуло на саму музику чи її сенсове наповнення. Можливо, воно якось прочитається пізніше — через п’ять років, коли слухатимемо ті пісні.

І тоді відчується, що вони були написані під впливом того періоду. А зараз я цього не бачу — якихось таких сенсів, навіяних початком війни.


Ви часто даєте благодійні концерти. Чому вирішили поєднувати музику з благодійністю?


Юрій Шацький: Бо нема де грати!.. Ні, це жарт. Але ми справді постійно жартуємо.

Насправді будь-який концерт — це насамперед досвід. Наш спільний. Ще одна можливість бути на сцені — чи то під час репетиції, чи на реальному виступі.

А якщо цей виступ ще й має благодійну мету — допомога військовим, дітям або будь-яка інша важлива ціль — це для нас великий плюс. Кожен із нас так чи інакше займається благодійністю: хтось донатить, хтось щось організовує. Ми всі — звичайні люди.

Тож наша участь у благодійних заходах — це наш спосіб бути корисними. До того ж благодійний концерт — це ще й нова публіка. Часто — зовсім випадкові слухачі. І це теж важливо.


Для кого найчастіше збираєте кошти під час благодійних виступів?


Андріана Монастирська: Зокрема, це проєкт «На Шапку», який проходить у центрі міста. Там збирають кошти для онкохворих дітей, для гематологічного відділення — наскільки я знаю.

Також були благодійні збори для ЗСУ. Наприклад, під час Шекспірівського фестивалю ми розіграли футболку з нашим мерчем — її викупили за вісім тисяч гривень.


Чи траплялися особливо зворушливі моменти під час благодійних виступів?


Андріана Монастирська: Щоб прямо щось дуже зворушливе… мабуть, ні. Але люди після концертів часто підходять і діляться емоціями. Наприклад, один чоловік сказав, що наша пісня повернула його в молодість, до першого кохання. Або діти просто шаленіють від емоцій — це теж дуже щиро й приємно.

Але якихось особливих моментів — на кшталт пропозиції на сцені — в нас ще не було.

Богдан Геник: У нас радше не зворушливі, а життєрадісні історії — і під час концертів, і після. Але саме в цьому теж є сила — коли люди виходять із гарними емоціями.


Повернемося до благодійності. Як люди загалом реагують на поєднання концерту і збору коштів? Зараз дуже складно зі зборами загалом.


Богдан Геник: Треба розуміти один важливий організаційний момент: просто так провести великий концерт — із виступами різних колективів, апаратурою, технічним супроводом — це вже непросто.

Тому дуже важливо, щоб під час організації таких заходів усе було продумано так, аби зібрана сума донатів перевищувала витрати на проведення та рекламу. Я розумію, чому навіть на благодійних подіях не все надається безкоштовно — апаратура зношується, її треба ремонтувати, доставляти, монтувати. Це праця і ресурс.

Люди по-різному реагують на благодійні виступи — все залежить від формату. Якщо це спеціально організований концерт — умовно «закритий», але відкритий для всіх охочих, — то публіка приходить уже з розумінням: вхід — це донат, або буде можливість зробити внесок. У таких випадках люди налаштовані підтримати.

Але коли йдеться про відкриті простори — наприклад, центр міста чи торговий центр — там реакція буває різна. Частина людей — навпаки, захоплюються, підходять, слухають, донатять, навіть залишають контакти для подальшої співпраці. А є й ті, кому сцена заважає: кажуть, що «виручка падає», що «не той настрій» і так далі. Люди різні — це факт.


Чи допомагає місто з організацією?


Юрій Шацький: Місто, як мінімум, не заважає — і вже це велика допомога. Дає дозволи, і в принципі, можемо працювати.


Скільки людей приходить на концерти?


Богдан Геник: По-різному, кожного разу інша кількість. Наша група вже вийшла з андеграунду — це той момент, коли кількість слухачів перевищує кількість учасників гурту.

Є постійна аудиторія — вони приходять, слідкують, чекають нові пісні, згадують про нас у сторіс. Це приємно.


Чи відчуваєте ви підтримку громади — саме наших людей, іванофранківців?


Богдан Геник: Підтримка громади для мене — питання непросте. Бо часто чую від різних людей, що у Франківську «нема музики», «не ті музиканти», «не ті поети», «не ті письменники», «не ті художники» і так далі.

Сучасна музика дуже пов’язана з соцмережами — лайки, прослуховування, перегляди. Населення Франківська — приблизно 200–300 тисяч, якщо відкинути маленьких дітей і пенсіонерів, залишається близько 200 тисяч.

Особисто я намагаюся підтримувати своїх — лайкаю й слухаю нові треки чи альбоми франківських виконавців, незалежно від стилю чи смаку. Бо це мої сусіди, і я вважаю, що маю їх підтримувати.

Мене дивує, чому люди віддають перевагу російській музиці, замість хоча б поставити лайк чи прослухати пісню місцевого гурту. Це ж кілька хвилин.

Не потрібно колосальної фінансової підтримки — навіть просте прослуховування або лайк можуть дуже допомогти не тільки нам, а й усім франківським колективам, які хочуть займатися музикою.

Бо ця справа вимагає багато часу, сил і навіть болю. Найкращі пісні часто народжуються саме через біль і страждання. Тож підтримка — це дуже важливо.


Чому, на вашу думку, люди продовжують слухати російську музику? Чи можна переконати їх відмовитися від цього?


Богдан Геник: Переконати неможливо. Я навіть проводив невелике дослідження — аудиторія мого віку і старші слухають російську музику через так званий «синдром каченяти». Це коли ти в молодості асоціюєш щось із найкращим періодом свого життя.

Наприклад, мої батьки казали, що тоді був «пломбір» — радянський пломбір, який я вже не застав і не пробував. Для них це символ молодості: трава була зеленішою, рок був правильним, і все було добре. Тому вони слухають це по інерції.

А от чому молодь слухає російську музику — я не знаю. Мабуть, це пошук себе. Вони ще не розуміють, що справді круто, а що — лише на папері. Вони пробують себе реалізувати і тому прислухаються до різного.

Для мене це складно пояснити — я цього не розумію.

Андріана Монастирська: Мені здається, це питання популярності. Багато хто не замислюється, що слухає, а просто слідує трендам. Часто батьки не контролюють, що слухають їхні діти. І дитина чує якусь пісню, навіть не усвідомлюючи, що вона російською, — і просто «вловлює тренд».

Це проблема. Але є й інша сторона. Я була в таборі вожатою, де були діти 12–13 років — і вони дуже свідомі! Запитували мене про гурт, говорили про свої музичні інтереси: хеві-метал, інші стилі. У них російський контент під табу. Це діти 12 років.

Є й молодші, які вже розуміють, що Росія — це зло, і що кожен перегляд — це підтримка агресії. Але є й ті, кому байдуже — вони просто скролять.

Богдан Геник: Дорослі… ну, це вже питання виховання. Тут ми не заглиблюватимемося, бо це дуже довга тема.


Творчі люди і ті, хто допомагає, часто вигорають. Як ви відновлюєтеся?


Андріана Монастирська: Я поки що не вигораю. Молода ще. Від роботи — буває втома, але поки це приносить задоволення, вигорання не загрожує.

Якщо будуть концерти, тури і так далі — не дай Боже, тоді, мабуть, можна буде говорити про вигорання. Запитайте краще хлопців, як вони справляються з цим.

Богдан Геник: Для мене музика — особливо коли є ідея, яка втілюється у піснях — це ковток свіжого повітря. Коли розумієш, що пісня майже готова, треба ще трохи доробити басову партію, а Юра каже: «Так не грай, грай отак!» І ти слухаєш, бо Юра старший — його треба слухати.

Потім виходиш на сцену. Звук там зовсім інший: для слухачів класний, а музикантам — іноді щось не чути. Але ти бачиш реакцію людей і колег — і це підносить.

Саме заради таких моментів все варте того, і це допомагає триматися на плаву.

Юрій Шацький: Якби не було музики, не знаю, як би пішло моє життя. Можливо, успішніше, але любов до музики завжди була. Не уявляю, як можна не займатися нею.

Вигорання — це часто від одноманітності, нудних репетицій і рутини. Але ця рутина потрібна, щоб потім вийти на сцену і відчути задоволення від процесу.

Для чого ми це робимо? Заради цих моментів. Немає часу на депресії. Депресія — це вигадане слово, вигорання — щось близьке до цього, але часу вигорати немає. Краще варити щось нове і цікаве.

Андріана Монастирська: Я додам, що музика рятує мене від вигорання в буденному житті. Якби не було гурту, репетицій, моментів, коли треба бігти на базу, щось записати — я б просто зламалася.

Те, що Юра каже про можливу більшу успішність — це про діда. Бо дід грав, тато грав, і він грає. Можливо, Юра був би більш успішним, але я точно була б нещасніша. Сто відсотків.


Чи стикалися ви з критикою, мовляв, музика зараз не на часі?


Андріана Монастирська: Позавчора таке було, але не на нашому концерті. Просто якась бабуся казала, що ми їй заважаємо. Завжди знайдуться люди, які скажуть: «Голосно, скрутіть». Усім не вгодиш. Особливо коли концерт благодійний — пояснити це таким людям майже неможливо. Але що поробиш, це ж люди. І ми не одні такі.

Богдан Геник: Можливо, в чомусь вони й мають рацію, але не повністю. Днями я гуляв із дружиною й дитиною біля філармонії імені Іри Маланюк, де виступав камерний оркестр. Грали класичну музику — Вівальді, Баха, Моцарта. Було багато різних людей — місцевих франківців, туристів, військових із дітьми.

Це було дуже атмосферно, лампово, камерно. Як це може бути «не на часі»? У неділю ввечері, коли почав накрапати дощ — звучали Вівальді й Франківськ. Це зовсім не про «весело», це про душу.

Музика ж різна, і всі концерти не можна міряти однією лінійкою. Звичайно, є речі, які можуть бути «не на часі». Якщо, наприклад, хтось вийде на сцену голим — тоді можна говорити. Але поки такого не було — музика потрібна завжди.


Яке значення має музика в час війни — для вас і для вашої публіки?


Андріана Монастирська: Для нас, передусім, музика — це можливість триматися на плаву. Бо окрім музики у кожного є свої побутові справи, робота, часто зовсім не пов’язана з творчістю. Це виснажує.

А тут є місце, де можна прийти і працювати — вигадувати партії, створювати музику. Але водночас це і розслаблення, спосіб відволіктися від того, що відбувається навколо.

А що до нашої публіки — чесно, я не знаю. Зараз ми працюємо над однією піснею і зробили Google-форму з питаннями про неї. У вільному полі люди писали, що наша музика дуже глибока: спершу здається, що вона просто про вас, але коли слухаєш вдруге — відкриваються інші сенси, вона пробуджує почуття.

Це дає відчуття, що ти живий. І, напевно, це найголовніше — відчувати, що ти живий.


Наостанок хотілося б запитати: як ви уявляєте подальший розвиток гурту після війни? Чи зміниться ваша благодійна діяльність або творчий вектор?


Андріана Монастирська: Не знаю точно, але дуже хотілося б, щоб війна швидше закінчилася. І щоб ми не розпалися як гурт. Бо це чудовий тандем — коаліція, кооператив. Хочеться зберегти цей організм і далі творити ту музику, яка народжується в наших душах.

Головне — щоб ми були і щоб музика звучала. І щоб це було якнайшвидше — у мирний час. А як буде — хто знає? Хотілося б збирати стадіони, мільйони прослуховувань на Spotify. Це було б класно. Просто хочеться бути простими людьми, робити прості речі.

Богдан Геник: Наші плани прості, як у всіх: ми чекаємо і працюємо заради перемоги України. Щоб країна вистояла і ця перемога принесла радість усім.

Ми не просто чекаємо — ми хочемо діяти, хоч трохи.

Безумовно, ми вилікуємо ту хворобу, яка зараз у державі. Тоді з’явиться більше часу і енергії, піднесення для всіх. З вірою у майбутнє буде легше працювати. Це дає сили.

Андріана Монастирська: Зараз ми — як хиткий місток через ставок у Ворохті. Але тримаємося і йдемо вперед.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Кожне покоління повинне мати свою версію: в Івано-Франківському драмтеатрі покажуть рок-мюзикл "Наталка Полтавка"

У «Давньому Галичі» планують нові локації та події — серед них фестивалі й історичні реконструкції


Коментарі ()

27.04.2026
Діана Струк

Про виникнення конфлікту, позиції сторін, перебіг справи та можливий подальший розвиток подій Фіртці розповів представник Уповноваженого з прав людини в Івано-Франківській області Віталій Вербовий. 

6044
24.04.2026
Вікторія Матіїв

«Він був не лише військовим, а передусім людиною — справедливою та принциповою. Упродовж усього життя вірив у незалежну Україну і вважав, що її потрібно відстоювати — у різні періоди й різними способами. Навіть ті, хто не поділяв його поглядів, розуміли: він діє не зі злості, а з глибокого переконання, — пригадує Наталія Савченко свого чоловіка, полеглого воїна Сергія Савченка.

3241
20.04.2026
Вікторія Косович

Сьогодні Артем Жицький поєднує фітнес і відновлення, працюючи з військовими, які повертаються до цивільного життя. Про мотивацію, виклики реабілітації та те, чому відновлення після війни є процесом без фінальної точки, ветеран розповів в інтерв'ю журналістці Фіртки.

1659
14.04.2026
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалась з лікарем-генетиком, професором кафедри медичної біології та медичної генетики Івано-Франківського національного медичного університету Русланом Козовим про те, що насправді означає «спадковість», які генетичні дослідження сьогодні доступні в Україні, що хвилює пацієнтів, та як правильно планувати вагітність, щоб мінімізувати ризики.

5218
10.04.2026
Михайло Бойчук

Як насправді виглядає ситуація з нелегальним гральним бізнесом в Івано-Франківській області? Фіртка отримала офіційну статистику від правоохоронних органів та регулятора азартних ігор ПлейСіті. Але перед цим — про проблему загалом, щоб на контрасті зрозуміти ситуацію в регіоні. 

4155 1
07.04.2026
Діана Струк

Як відновлюють Палац, навіщо місту фестивалі під час війни і яким стане цей культурний осередок через кілька років — про це Фіртці розповів директор Простору інноваційних креацій «Палац» Володимир Гайдар.

2767

Івано-Франківськ в колаборації з Буковелем приймають вже третю за сто років Зимову Олімпіаду...

8888 2

Проблема України й українського народу не нова — і багато хто в світі цього не розуміє, тому й думають, що все «вирішиться саме собою». Такі твори, як «Тигролови», кажуть про абсолютно протилежне — все вирішимо лише ми самі.

960

В Івано-Франківську про літературний Станіславський феномен говорили його патріархи Володимир Єшкілєв та Тарас Прохасько.  Володимир Єшкілєв, який власне придумав бренд літературного «Станіславського феномену», уявляв собі його як «мікрорайон в місті».

3967

В євангельському описі останніх днів земного життя Ісуса Христа ми зустрічаємо імена постатей, які прямо або опосередковано мали відношення до Страстей Христових. 

1773
30.04.2026

Овочі родини капустяних належать до найкорисніших для здоров’я. Дієтологи пояснили, яку користь мають броколі та брюссельська капуста, чим вони відрізняються і яку з них краще додати до свого раціону.

4258
24.04.2026

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

4862
20.04.2026

Регулярне вживання алкоголю призводить до серйозних порушень роботи шлунково-кишкового тракту, печінки, підшлункової залози, органів дихання, нирок і статевих залоз.

10969
29.04.2026

У Пійлі відбудеться традиційна спільна молитва за повернення зниклих безвісти захисників України.  

1772
24.04.2026

У суботу, 2 травня, у відпустовому Марійському центрі «Цариці вервиці» в селі Погоня відбудеться особлива молитовна зустріч біля чудотворної ікони Богородиці.

2499
20.04.2026

У сучасному світі християнські цінності, зокрема — вчення про чистоту до шлюбу, нерідко стають предметом дискусій. Але християнство залишається послідовним у своїй позиції: дошлюбні статеві стосунки — гріх.

7148
15.04.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

6850
01.05.2026

За словами Тараса Прохаська, уявлення про те, що письменник обов’язково «має щось сказати» і закласти чітке послання, — лише один із можливих підходів до літератури.

2845
04.05.2026

Всі говорять про нафту, про ціни на пальне, але є ще проблема добрив. Наразі про неї мовчать, адже вона поки що не вдарила по людях, як це відбулося з цінами на пальне…  

269
29.04.2026

Коли кілька днів тому принц Гаррі з Києва звернувся до Трампа з закликом згадати про Будапештський меморандум та «зробити більше для підтримки України», президент США жорстко відповів та заявив, що саме він говорить від імені Великої Британії більше, ніж сам принц.

811
20.04.2026

В Болгарії в неділю, 19 квітня, переконливу перемогу (44,7%) отримала коаліція "Прогресивна Болгарія" на чолі з колишнім президентом країни Руменом Радевим, якого вважають проросійським політиком.

2033
15.04.2026

Минулої неділі в Угорщині відбулися вибори парламенту. Цікаво, що всі три партії, які пройшли до парламенту є правими, — жодної лівої чи ліберальної партії в угорській політичній реальності «немає».

1883