Про причини кнопкодавства


Сьогодні ми спостерігаємо за політичним маппет-шоу, коли парламентарів вмовляють, силують і змушують виконувати свої обов’язки – творити закони, аналізувати законопроекти інших політиків і врешті-решт особисто приймати якесь рішення – тобто персонально голосувати за той чи інший законопроект чи поправку до нього. Причому за гроші.

 

Однак за 21 рік української незалежності ми так і не зауважили, коли в українському суспільстві появилася нова верства – новітні українські лорди. А вони трактують свою роль у парламентських засіданнях точнісінько так само, як і лорди британські. Хочу – зайду раз за каденцію знічев’я до палати лордів. А не захочу – то й не зайду.

 

Щоправда там місця у Палаті лордів спадкові – вони передаються від батька до сина. Мо й у нас так буде. Он маємо вже генерацію юніорів у Верховній раді. І не лише регіоналів.

 

З цієї аналогії можна сміятися, однак не варто – досі, доки не збунтувалася опозиція, це був реальний стан справ, який і самих опозиціонерів не надто дивував. І його корені не у свавіллі чи самодурстві новоявлених лордів, як це подається. Корені не у "кнопкодавстві" їх політичних холопів, які мусять щоденно грати на парламентському піаніно, бо "баріну в ломоту" приходити до Палати лордів.

 

Сьогоднішня боротьба з "кнопкодавством" нагадує присипання пудрою сифілітичних прищиків на носі нашої великої політики. Політичні бонзи – і провладні, і опозиційні чудово розуміють, що є причиною "кнопкодавства", однак посполитим торочать лише про аморальність чи лінощі опонентів.

 

Хоча всі розуміють, що справжньою причиною "кнопкодавства" є спосіб фінансування наших політичних партій – чи ширше – українського політичного процесу. Головним інструментом фінансування політики в Україні є продаж та купівля політичних впливів. І одним з його різновидів є продаж і купівля партій та депутатських мандатів у Верховній раді.

 

На продаж виставлене все.

 

Якщо у попередню каденцію, скажімо, Ахметов, який є одним з активних партійних спонсорів, причому не однієї партії, ще бавився у депутатство, то тепер він виріс з коротких штанців парламентського лорда і проігнорував цю гру. Він прикупив не місце у Верховній раді, а партію чи, точніше, частину акцій у різних партіях.

 

Те саме стосується і інших фінансистів, як от Фірташа, Пінчука, Порошенка чи Коломойського, які теж прикуповують частину акцій різних політичних проектів, проплачують їхні потреби – а точніше, якщо бути чесним, – скуповують партії – інколи поштучно, а інколи і оптом.  Залежить від наявних вільних коштів і амбіцій кожного конкретного олігарха. А також його актуальних потреб – під вирішення яких завдань він купує ту чи іншу партію чи ті чи інші депутатські місця у Верховній раді.

 

Сьогодні найкрупніші українські олігархи настільки потужні, що їх вже не цікавить ні депутатська недоторкуваність, ні особисте депутатство як спосіб вирішення своїх бізнесінтересів. Для чорнової роботи і просиджування штанів у Верховній раді вони наймають політичних холопів.

 

І, може, це й добре. Це вже вищий рівень організації політичного лобізму. Хоча йдеться про купівлю цілих партій чи партійних блоків.

 

Дрібніші фінансисти політичних проектів не мають коштів купувати цілі партії – вони купують одне-два місця, ну, може, п’ять. І особисто йдуть у депутати – ховаються за депутатською недоторкуваністю. Це рибка дрібніша. І тут йдеться про купівлю депутатських мандатів.

 

Однак, купивши місце у партійному списку чи гарантовано прохідному мажоритарному окрузі, власник мандата вважає його своєю власністю. І саме тут криється суть справи. Він виконав своє зобов’язання перед партійними бонзами – вніс посильну суму у партійну касу чи в особисту кишеню партійного боса – і до побачення через п’ять років. Чи можуть бути претензії до нього? На його думку – аж ніяк! Все по чесному, все за Марксом: "товар-гроші-товар".

 

При чому тут совість, народ і його доля? Ні при чому. Тому й немає "державотворців". І не буде.

 

А що стосується того, що власник картки передає чи віддає її кому хоче, то це його право – так принаймні він вважає. Ну от купив ти мобільного телефона чи пару мештів – невже не можеш подарувати їх кому хочеш? Хоч бомжу. Така їхня логіка.

 

Бо ж прикуповують вони і нові вілли, і нові авто, і нові тіла своїх чергових дружин. То в чому проблема – "товар-гроші-товар"? Всі ж задоволені – і покупці, і продавці.

 

Тому й мовчать партійні боси – бо ж рильце у пушку. Брали, ой, як брали за місця у списку і прохідних округах. Причому питання це можна задати не тільки пану Єфремову, який дійсно не може зрозуміти, як же так сталося, що це стало темою політичного скандалу, і весь удар прийшовся на нього.

 

Чому почали саме з його перукарні?! Брали ж всі! І боси провладні, і боси опозиційні. Тепер, правда, вони борці з кнопкодавством – молодці. Хто перший встав, той і штани вбрав. Чи, може, ми помиляємось, і опозиційні партії фінансуються з партійних внесків.

 

Зрештою, регіонали дійсно загралися. Чечетов так впивався своєю роллю, що й не зауважив, що часи течуть-міняються. Не відчув, що той тренд, який був на початку 2010 року, дещо підломився. А він і далі закриває очі і заливається піснею про нас нездоланих.

 

На біду Єфремова, насправді норовливими виявилися тільки лендлорди Партії регіонів – ну дійсно "вломоту" їм вісім разів на місяць тратити час на безглузді з їхньої точки зору посиденьки у Верховній раді! Всі ж такі "запаковані", такі "па панятіям понтові", що аж страх. Ну не повезло пану Єфремову!

 

А, якщо серйозно, то всім, здається, зрозуміло, що причина "кнопкодавства" не стільки у "панятіях та пантах" регіоналів – цим страждали і інші - а у політичній корупції, яка цвіте буйним цвітом у всіх без винятку виборних органах України.

 

Бо не лише Верховної Ради це стосується – така сама картина, якщо не гірша, і у обласних, міських, районних і т.д. радах. Причому не лише десь у Єнакієво, але і у Львові. Тут теж є свої місцеві лендлорди, які появлялися на засіданнях обласних рад один-два рази за каденцію. Щоправда формально їм там нічого не платять.

 

Чи можливо викорінити причину "кнопкодавства" – купівлю політичних партій та депутатських мандатів? І чи це проблема тільки українська проблема?

 

Зовсім ні. Цю стадію політичної корупції проходили і теперішні розвинуті демократії. Виходили вони з цієї ситуації по-різному. І ліквідовували такий рудимент як особиста недоторканість депутатів – і тоді один з резонів, навіщо потрібно купувати місце у Верховній раді, відпаде.

 

З іншого боку частина країн ввела державне фінансування політичних партій – все одно олігархи розплачуються за місця у парламенті нашими грошиками. Але тут потрібне жорстке протистояння спробам створення так званих "чорних кас" - а навіть у ФРН у часи Гельмута Коля така була.

 

Ще дехто змінював норму закону – якою кількістю депутатів і від чого – повного складу Верховної ради чи присутніх - слід ухвалювати закон? Така норма у значній кількості парламентів.

 

Але в Україні все не як у людей - Єфремов та Чечетов "во тьмє нощной" можуть своєю "більшістю" у складі двох депутатів обрати у Верховній раді наступного президента України. А чому б і ні – як більшість, то більшість – від присутніх, правда.

 

А що стосується примітивного "кнопкодавства", то з ним дійсно потрібно закінчувати. Занадто вже ганебно. І даремно регіонали впираються – бо ж явно програють.

 

Прийдеться таки ходити до тієї остогидлої Верховної ради – хоча, коли купували мандати, такої умови не було. Але то, як то кажуть, непередбачувані обставини.

 

Та вернімося до суті справи - так чи інакше, якщо не подолаємо першопричин "кнопкодавства", то нічого не вийде - воно вигулькне у інших формах. Бо ж вся політична конструкція в Україні збудована на корупції.

 

Потрібно кінчати з примітивними формами політичної корупції. Можливо переходити до узаконення лобізму. Але це вже інша історія. І історія іншої країни.

 

Тарас Возняк, для УП

 


20.02.2013 Тарас Возняк 1371 0
Коментарі (0)

17.08.2026
Вікторія Матіїв

Чому громадам важливо перетворювати екскурсантів на туристів, як штучний інтелект змінює галузь і чому майбутнє Прикарпаття може бути за Дністровським каньйоном — в інтерв’ю Фіртці розповів начальник відділу туризму Івано-Франківської обласної військової адміністрації Віталій Передерко.

1240
15.08.2026
Олександр Мізін

Фіртка вже писала про схеми шахрайства та чорних рієлторів, детально аналізуючи, як аферисти обирають жертв серед самотніх чи вразливих верств населення. Утім, постає логічне запитання: як звичайному покупцеві захистити себе під час угоди як на первинному, так і на вторинному ринках нерухомості?

1358
11.08.2026

Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН знову опинилася в центрі уваги.  Ще у серпні 2025 року Фіртка публікувала розслідування про можливі зловживання із державними землями та діяльність посадовців установ НААН. 

1213
31.07.2026
Вікторія Матіїв

Віталій Олійник на позивний «Грач» служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Після мобілізації чоловік пройшов навчання, вирушив на Донеччину, а вже під час першого бойового виходу загинув. Понад рік сім'я жила між надією та невідомістю, поки не отримала остаточне підтвердження його загибелі.

3338
26.07.2026
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині одночасно зростає кількість зареєстрованих безробітних і посилюється дефіцит працівників. Бізнес шукає людей для виробництва, будівництва, транспорту, медицини та сфери обслуговування, однак закрити вакансії стає дедалі складніше.

2152
19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

3324

Слабкі тіла завжди статистично переважали, і наша доба не є в тому винятком.

851

Іноді можна зустріти думку, начебто багатство та добробут людини — це благословення Бога, а бідність і нужда — навпаки.

1179

Десь на початку місяця у 1991-му на проспекті Шевченка я випадково зустрівся з Сашком Кривенком і він, після короткого – «чим займаєшся?» - запропонував мені написати невелику статтю.

1257

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

2547
18.08.2026

Тривалий стрес впливає не лише на емоційний стан, а й на харчову поведінку та роботу травної системи. У цей період може посилюватися тяга до солодкого, зникати апетит, а після їжі — виникати спазми чи відчуття важкості.  

416
16.08.2026

Цукор — один із найбільш суперечливих інгредієнтів у нашому харчуванні. Його звинувачують у розвитку ожиріння, діабету, “залежності” та навіть депресії. Але чи справді потрібно повністю уникати цукру? Або ж питання лише у його кількості?  

6157
12.08.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

6165
18.08.2026

У суботу, 12 вересня, напередодні свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, відбудеться проща спільноти «Матері в молитві» ІФА до Гошева.

519
14.08.2026

Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав 13 серпня вдруге відвідав Івано-Франківську обласну дитячу клінічну лікарню. Він поспілкувався з медиками, відвідав маленьких пацієнтів та Центр ментального здоров’я при лікарні.  

772
09.08.2026

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав восьмого серпня іменував трьох священнослужителів Коломийської єпархії митрофорними протоієреями.

1601
07.08.2026

У Ватикані повідомили про те, що Святіший Отець Лев XIV поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про обрання отця Терентія Василя Цапчука, ієромонаха Чину святого Василія Великого, Єпископом-помічником Бучацької Єпархії УГКЦ.

1818
15.08.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

16537
11.08.2026

Сербський аналітик Орхан Драгаш у своїй статті на Хвилі стверджує, що прийом Зеленського в Сербії за кілька місяців до дострокових виборів коштував прем’єр-міністру Вучичу підтримки всередині країни. Прем’єр Сербії усвідомлював це, але все ж пішов на таку зустріч. Чому?

875
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

1541
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

1804
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

2804