Розповідь про подорож підтримки з Прикарпаття бійцям АТО

 

/data/blog/55867/18dd22f234baca3a8c502a401b1dfbf0.jpg

 

Роман і Віктор, поклавши руку на серце, проказали коротеньку молитву, і ми рушили. Щоправда, коли Віктор, наш водій, переключив передачу, то так заскреготіло, що аж нас затрусило. І так було всю дорогу. Відчуття, що цим «КамАЗом», який надало «Прикарпаттяобленерго», можемо й не доїхати до пункту призначення, виникло одразу.

А шлях був неблизький. Аж під самий кордон з Московією, до міста Амвросіївки Донецької області, поблизу якого, якщо так можна сказати, роздислокували наш 5-й батальйон територіальної оборони. Його бійці одразу зіткнулися з великими труднощами і попри запевнення командування АТО, що батальйон не перебуватиме на передовій, стали об’єктом обстрілів з боку бандитів. Під час однієї такої стрілянини загинув начальник штабу капітан Юрій Баран. Це сталося за два дні до нашого від’їзду. 

Зауважу ще такий нюанс: уже через кілька днів після прибуття на місце дислокації бійці нашої частини відчули гостру потребу в таких елементарних речах, як вода та цигарки. По лінії облвійськкомату пішло відповідне звернення до населення, і одразу потягнулася вервечка людей з допомогою. Як пише газета "Галичина", несли не лише воду та цигарки. Бійцям передавали і різноманітну консервацію, одяг, шкарпетки. Також ми везли якусь техніку, кевларові шоломи і бронежилети, отож у кінцевому підсумку «КамАЗ» виявився значно більше завантаженим, ніж був розрахований.

Водія попередили, щоби він не їхав зі швидкістю більш ніж 70 кілометрів за годину, але як її було визначити, коли не працював спідометр? Більше того, вже через кілька кілометрів Віктор зауважив, що «полетів» і тахометр. До того ж вантажівка була дуже цікаво розфарбована: жовта кабіна, синій тент, прямо-таки як державний прапор. Та, як на мене, їхати машиною з такими кольорами та ще й з івано-франківськими номерами Донеччиною без відповідної охорони — справа доволі ризикована. Це усвідомлювали й хлопці, називаючи наш «КамАЗ» пороховою бочкою. Але, як зазначив один із них на ім’я Мирослав, ми знали, на що йшли.

Реально в цій поїздці зустрівся зі справжніми патріотами і відчайдухами в доброму розумінні цього слова. Візьмімо нашого водія Віктора, який попросив не вказувати його прізвища, а скромно назвався псевдом «Дизель». Він із «Самооборони», наскільки зрозумів, сам напросився у цю поїздку. Річ у тім, що, так би мовити, «рідний» водій цього «КамАЗа» з якихось причин відмовився їхати, і Віктор, хоча заробляє на життя ремонтами, але, маючи відповідну категорію водія, сів за кермо. На жаль, недовго з ним спілкувався, та довідався чимало цікавого. Візьмімо хоча б історію про те, як він, житель міста Бучача Тернопільської області, опинився на Прикарпатті. Як відомо, там розташований сільськогосподарський технікум, який, здається, вже став інститутом. У ньому вчилися й вихідці з нашої області. і одного разу товариш запропонував Вікторові піти разом на танці, спокусивши його тим, що приїхали гуцулки. Хлопця до такої справи особливо припрошувати не потрібно було. На дискотеці справді познайомився з однією вродливою дівчиною з Надвірни, і вони почали зустрічатися. Але їх розлучила армія. Служив Віктор у Росії, там же вступив до інституту, та обставини склалися так, що через якийсь час повернувся додому. І тут хтось зі знайомих йому розповів, що дівчина, з якою зустрічався до армії, хоча після навчання й повернулася до Надвірни, але продовжує чекати на нього. Ну і як було не оцінити таку вірність?! Нині у Віктора вже двоє дітей, старшій доньці — 17 років. До речі, перебрався з Бучача до Івано-Франківська і його брат, котрий одружився зѕ племінницею дружини Віктора. 

Другим напарником у кабіні «КамАЗа» був сержант Роман із Дори. Він вважався супроводжувальним від облвійськкомату, хоча реально їхав до місця служби — в 5-й батальйон, де займав посаду командира відділення. Роман свого часу служив у десантних військах. Спершу — на «строковій», потім — контрактником. У цивільному житті працював в охоронній фірмі, зокрема на «Буковелі», охоронцем в елітному готелі для ВіП-персон. Не вагаючись, він знову пішов до війська, хоча, як сам розповідав, деякі з приятелів підсміювалися над ним. Мовляв, вони зуміли «відмазатися» від призову і далі зароблятимуть гроші, а він наражатиме своє життя на небезпеку. Тим більше, що лише вісім місяців тому в Романа народилася друга донечка. Як із гордістю кілька разів повторив чоловік, це дружина зробила йому такий гарний подарунок на 40-річчя. 

Він не зміг разом із батальйоном виїхати на Донеччину, бо перебував тоді на лікарняному. Прийшов провести своїх хлопців, а вони так розгублено питають: «Товаришу сержанте, а ви що, не їдете з нами?». Відчувалося, як тоді незручно було Романові. Тепер поспішав, щоби бути разом зі своїми бійцями.

А я пригадав, як, забігши до гастроному на вул. Коновальця біля редакції купити в дорогу якусь консерву, почув від продавчинь, що напередодні ввечері до них, по суті, ввалилося якесь п’яне «чмо» з Луганщини, з так званих переселенців. Чоловік бажав продовження бенкету. Коли продавчині запитали, чого він не їде захищати свою землю, а пиячить тут, то почули доволі нахабну відповідь, що, мовляв, хай там ваші воюють. «Ми тут його самі вбити хотіли», — казали жінки. 

Хоч «КамАЗ» відправили по лінії військкомату, але їхав суто як приватна машина і мав приватний супровід. Це були громадські активісти з нашої Координаційної ради Майдану. Дехто з них мав лише якихось кілька годин на збори. Сказали, що потрібно супроводжувати машину на схід, тож, не гаючись, рушили в дорогу. Найбільш колоритним у тій компанії був Михайло Бойчук, відомий і за межами області як «Хімік». Чоловік виявився доволі веселим і життєрадісним, до того ж цікавим співрозмовником. З’ясувалося: він запеклий противник алкоголю. Сам не п’є й іншим намагається завадити.

Наступним назву Олексія Драпака, який свого часу був офіцером юстиції. Тоді ми і познайомилися. Про нього жартома відгукувалися, як про єдиного слідчого, який не бере хабарів. Зрештою, Олексій не заперечував проти цього, пояснюючи, що йому достатньо зарплати, а гроші у Верховині і так нема де витрачати. Щоправда, наразі він уже займається адвокатською практикою і продовжує лазити по скелях, бо захоплюється альпінізмом. Екстремал, словом.

А за кермом машини супроводу — мінівена — перебував Олександр Маслєєв. До речі, це був його власний автомобіль. Про нього мало що довідався. Наскільки зрозумів, він, як і Олексій, перебував на Майдані саме у ті найстрашніші дні 18—20 лютого. Також їхав Арсен, якого хлопці жартома називали «Аваков», бо свого часу служив у міліції. Ми з ним повернулися до івано-Франківська, коли «КамАЗ» поламався. і шостим був Мирослав із Тисмениці, який не просто зголосився супроводжувати вантаж, але й мав особисту місію. Їхав провідати молодшого брата, який служить у 5-му батальйоні. Цей юнак, котрий свого часу відбув «строкову» в бригаді морської піхоти, також без вагань пішов на війну. Мирослав говорив про брата з гордістю. До речі, й сам він по можливості намагається займатися, так би мовити, військово-патріотичним вихованням молоді. Розповідав, як недавно організували для дітей таку собі гру у війну, що підлітки могли навіть постріляти з пневматичної зброї. Мирослав ділився спогадами, які вони були цим задоволені. 

Все робилося для того, щоби вантаж якомога швидше доїхав до місця призначення. Обидва водії, Віктор і Олександр, їхали без перепочинку. Якщо не рахувати коротких зупинок на вечерю, заправку і на вантаження в одному місці додаткової партії бронежилетів. Ну Олександр хоч керував комфортабельною машиною, а ось як Вікторові було за кермом важкого «КамАЗа»... 

Щоправда, за 40 кілометрів до Умані у вантажівці заклинило двигун. Тоді (здається, це була ініціатива Олексія Драпака) мінівен супроводу, завантаживши 37 бронежилетів, які вкрай потрібні були нашим бійцям, та взявши із собою Романа, котрий поспішав до місця служби, гайнув далі на Донеччину. А Віктор та Мирослав залишилися з основним вантажем. Про те, що «КамАЗ» вийшов із ладу, повідомили нашого обласного військового комісара Ігоря Павлюка, і той зв’язався з найближчою військовою частиною, куди відтягнули вантажівку. Там хлопці дочекалися чергової машини, яку відправили з Івано-Франківська. Це вже була справжня 20-тонна фура іноземного виробництва, якою без проблем дісталися до місця дислокації нашого 5-го батальйону. Щоправда, вони змогли виїхати аж через добу після зупинки в Умані. 

Зупинюся ще на такому нюансі: начебто було обіцяно озброєну охорону, як тільки в’їдемо на Донеччину. Та коли зателефонували командирові батальйону, з’ясувалося, що через доволі напружену ситуацію він не може забезпечити конвой. Ця звістка розвеселила хіба що «Хіміка». В очах з’явився якийсь задерикуватий вогник, і Михайло, засміявшись, сказав: «Ну, у разі чого, я хоча б двох покладу...» Хтось уголос, хтось про себе, до того ж словами, які не можна навести в газеті, побажав йому не займатися дурницями, а щасливо добратися. Так воно і сталося. Подолавши понад 800 км, того ж дня ввечері мінівен уже опинився на першому блокпосту, який охороняли бійці 5-го батальйону. Дорогою фактично не було пригод, хіба що за винятком того, що в одній із областей вже східної України їх зупинили «даішники» за перевищення швидкості. Та довідавшись, чого так поспішає машина, обмежилися усним попередженням. Ну а про подальші пригоди цієї компанії розповімо в наступному номері. Тільки зазначу, що не одна ця машина прямувала на схід з Івано-Франківська. Зокрема, від управління Державної служби надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області везли вантаж гуманітарної допомоги до Слов’янська. Очевидно, паралельно з нашими хлопцями представники «Правого сектору» з Галицького району привезли бронежилети своїм землякам, які служать у 5-му батальйоні. Коротко кажучи, Прикарпаття своїх бійців не забуває...

 


За матеріалами www.vsemisto-if.info


20.07.2014 1248 0
Коментарі (0)

28.04.2025
Катерина Гришко

Шахрайка отримала три роки позбавлення волі за те, що виманювала гроші в родичів зниклих воїнів ЗСУ, обіцяючи інформацію про їх місцеперебування. Фіртка вивчила матеріали слідства та судовий розгляд і ділиться з читачами ексклюзивними деталями.

207
23.04.2025
Дарина Кочержук-Слідак

Прокуратура вважає, що ділянки закладу незаконно передали підприємцям нібито для практичних занять учнів, але насправді їх використовували для вирощування врожаю на продаж. Фіртка провела журналістське розслідування щодо цих випадків, зокрема розглянула судові документи. З цими ексклюзивними матеріалами ознайомимо читачів.

791
21.04.2025
Лука Головенський

Де саме в Мюнхені були вбиті агентом КДБ Степан Бандера та Лев Ребет, де знаходилися офіси ОУН, Антибільшовицького Блоку Народів, газетні редакції та проживали Ярослав та Ярослава Стецьки, — про все це у нашому сьогоднішньому дослідженні.

1785
16.04.2025
Тетяна Ткаченко

Про свій шлях у війську, байдужість тилу, сучасні методи мобілізації, терміни служби та історії з війни, які залишили глибокий слід у пам’яті, капітан медичної служби, командир кейсевак-групи 1 батальйону 93-ї бригади Олександр Соколюк розповів  журналістці Фіртки.

3342
12.04.2025
Вікторія Матіїв

Про шлях до Христа, як розрізняти Божу волю від власних бажань, сумніви щодо віри, значення Пасхи та як зберігати духовний спокій під час війни, журналістка Фіртки поспілкувалася зі священником Василем Савчином, який служить в парафії святих Кирила і Методія, Лемківської церкви в Івано-Франківську.

2268 4
09.04.2025
Діана Струк

Про  долю малокомплектних шкіл на Івано-Франківщині, освітню реформу, інклюзивне навчання, виклики та перспективи в освіті, Фіртка поспілкувалася з директором Департаменту освіти і науки Івано-Франківської ОВА Віктором Кімаковичем.

4466

Гори не знають політики. Живуть вони поза категоріями лівих і правих, в тих краях, де закінчується система політичних координат, і де розквітає гірський едельвейс, де живуть часи лицарської величі Німеччини, що лише чекають свого часу.

630

Хто уникає позиції перед лицем зла — вже займає позицію. І не на боці добра.

553

Нам фактично  все відомо про смерть Ісуса Христа. А як закінчилось життя його найближчих учнів відомо дуже мало. Хоча кожен з них суттєво доклався до проповіді християнської віри та її поширення.  

542

В цікаві часи живемо. Яке покоління могло ще б спостерігати «Армагедон онлайн» (або ж сингулярний перехід) — хто його знає що вийде? Щодня новини, яких колись вистачало б на десятиліття…

578
23.04.2025

Перекуси повинні бути корисними, поживними та здоровими. Це своєю чергою допоможе залишатися в тонусі та бути продуктивними.  

10180
18.04.2025

Порівняно з 2024 роком, більшість товарів подорожчали.

1016
27.04.2025

Провідна неділя — перша неділя після святкування Великодня.  

4707
22.04.2025

Видання The Week UK з посиланням на колишнього секретаря померлого папи Франциска включило 45-річного кардинала-українця Миколу Бичка з Австралії в перелік кандидатів на посаду нового Папи Римського.

814
19.04.2025

Які продукти обов’язково мають бути у великодньому кошику, а що освячувати не варто, журналістка Фіртки розпитала у священника Василя Савчина.

2610
17.04.2025

Сьогодні, 17 квітня, християни відзначають Чистий четвер — особливий день у Страсному тижні, який символізує очищення тіла й душі напередодні Великодня.  

1030
23.04.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

34274 1
24.04.2025

У Лондоні тривають знижені до робочого рівня переговори між Великою Британією, США, Україною, Францією та Німеччиною щодо мирного плану припинення російсько-української війни.  

466
21.04.2025

Наступного тижня команда американського президента Дональда Трампа вирушить до Лондона для перемовин щодо перемир’я в Україні.  

534
18.04.2025

Президент Володимир Зеленський застерігає, що держава-агресор готується до завдання нових ударів по українській енергетичній інфраструктурі.  

875 2
16.04.2025

Президент США Дональд Трамп відмовився передати Україні системи Patriot, навіть попри пропозицію придбати зброю за 50 мільярдів доларів.    

1093