Сергій Дацюк: Чи проіснує Україна ще хоча б 25 років?

 

Сергей Дацюк7

 

Традиційно день Незалежності України має меморіальний контекст. Це погана традиція. Цей день повинен мати, перш за все, футурологічний контекст. Контекстуальну традицію святкування цього дня потрібно змінювати. Тому ми поговоримо про наступні 25 років України.

Що в нашому досвіді дозволяє думати, що Україна проіснує ще хоча б 25 років, як вона проіснувала вже 25 років з 1991 року нині? Це точно не останні 3 роки нашої сучасної історії. І це майбуть точно не український правлячий клас в екзистенції свого 25-літнього існування.

Читаючи історію про міжусобні війни та жадібність українського правлячого класу минулих років, розумієш, що по суті з того часу нічого не змінилося. І доля держави так само мало цікавить українських багатіїв та владоможців, як і сотні років тому.

Тут я продовжую розвивати теорію фронтиру, започатковану в роботі «Україна і майбутнє».

Імперські ідеї в Україні завжди були чужими. Фронтирна позиція країна ніколи не дозволяла претендувати на щось більше, ніж «наша хата скраю». Причому «наша хата скраю» по відношенню до всіх цивілізацій, окрім так само фронтирних (Польщі, Білорусі і Литви).

Саме зараз можна чітко і з наявним сучасним досвідом зрозуміти, що Фронтирна Цивілізація може вижити лише в тому разі, коли вона буде як оригінальна значно відрізнятися від всіх сусідніх цивілізацій, коли вона буде дуже міцно захищеною і коли вона буде неагресивною (неекспансивною).

Оригінальність цивілізації означає її несхожу на решту країн систему мотивацій, а також оригінальну культуру (науку, мистецтво та духовні практики включно з релігією). Міцний захист як важка ноша в стані постійної напруженості чи навіть постійних конфліктів – це потужна армія, повітряний та морський щити. А от фронтирна експансія це взагалі тема для окремої розмови.

Усяка експансія Фронтирної Цивілізації неминуче веде до розколу (відколу) чужорідних приєднаних частин або до виникнення дуже жорсткого авторитаризму чи навіть тоталітаризму, бо інакше настільки різні частини в єдності не втримати. З найменшими зусиллями влади може існувати лише цілісна всередині країна. В іншому разі країну з неоднорідних частин потрібно тримати силою.

Авторитаризм чи тоталітаризм неодмінно веде до руйнування свободи, а це в свою чергу веде до стагнації чи архаїзації, як це зараз відбувається в Росії. Стагнація чи архаїзація призводить до соціального вибуху зсередини чи до завойовницьких війн ззовні (хай навіть у вигляді світової блокади чи ізоляції), а це веде в свою чергу до великих людських втрат. Це азбука цивілізаційної динаміки.

Тому експансія Фронтирної Цивілізації не може бути територіальною. Експансія Фронтирної Цивілізації має бути культурно-мотиваційною, інформаційною, смислообразною. Територія Фронтиру має стати цікавою для світу настільки, щоб ніхто не хотів її завойовувати – ось головна мотиваційна настанова фронтирної культурної політики.

Україна не може дозволити собі класичної геополітики чи класичної хронополітики. Тому Україна має розвивати фронтирну геополітику та фронтирну хронополітику. Саме відношення до себе як до функціонального Хартленду є для України образливим, оскільки концепція Маккіндера – «хто володіє Хартлендом, той володіє Світовим островом, а отже і світом» – це концепція об’єктивації України з боку оригінальних і більш сильних цивілізацій.

В цій концепції Хартленд це спляча цивілізація, яка може належати іншим цивілізаціям, але ніколи не може бути самостійною. Отже пробудження Хартленду як світового цивілізаційного суб’єкта є основою творення Фронтирної Цивілізації.

Якщо росіяни бідкаються, що Захід займається стримуванням їх цивілізації, то по відношенню до України діє принципово більш жорстка політика – тримання в стані сну. Україна потрібна Європі і Росії допоки вона спить. Як тільки Україна робить спробу проснутися, її знищують в буквальному розумінні. Причому непублічна домовленість про знищення України це загальна історична практика сусідніх цивілізацій.

Найбільша проблема Фронтирної Цивілізації у тому, що вона, на відміну від цивілізацій-сусідів, не встигає накопичити достатньо економічного багатства, культурного та соціального капіталу для того, щоб здійснити цивілізаційний прорив. Україну постійно знищують при спробі здійснення цивілізаційного розвитку при найменших натяках на спробу цивілізаційного прориву. Всі свої цивілізаційні прориви, за винятком Київської Русі, Україна здійснила в складі інших цивілізацій.

Щоб здійснити цивілізаційний прорив, окрім великого економічного багатства та достатнього соціо-культурного капіталу, потрібен правлячий клас з уявленнями про цивілізаційний розвиток. Причому класичні західні уявлення про цивілізаційний розвиток для України не зовсім підходять. Україні потрібна своя особлива Теорія Фронтиру або Теорія Фронтирної Цивілізації.

Виклики Фронтирної Цивілізації інші, ніж виклики нефронтирних цивілізацій. Якщо нефронтирні цивілізації можуть вести війни десятками років, поступово і з невеликими втратами порівнюючи свої потенціали та виясняючи зрештою спільну перспективу при збереженні повної чи значної частини незалежності своїх держав, то позиція затиснення Фрнтирної цивілізації між іншими цивілізаціями не дає Україні такої можливості: тут війни відбуваються значно швидше і ведуть до значно більшого руйнування – до фактично повної руїни та до повної втрати незалежності державою.

Відповідно функції фронтирного правлячого класу відрізняються від функцій правлячих класів нефронтирних цивілізацій. Функція правлячого класу Фронтирної Цивілізації полягає у тому, щоб розуміти, що відбувається не тільки з власною, але і з сусідніми цивілізаціями, це означає розуміти, що відбувається зі світом загалом (оскільки Західна цивілізація по суті домінувала в світі протягом останніх століть). А в ситуації світової кризи фронтирний правлячий клас повинен пропонувати перспективу для сусідніх цивілізацій, бо інакше цивілізаційно некомпетентні правителі (як от нині Путін) неодмінно будуть зазіхати на ресурси Фронтирної Цивілізації.

Водночас в Україні традиційно фронтирний правлячий клас не встигає накопичити достатньо економічного багатства, культурного та соціального капіталу, щоб здійснювати перетворення цивілізаційного рівня. Максимум, на що вистачає фронтирного правлячого класу, це накопичити економічного багатства для своєї родини і потім емігрувати, здавши свою країну чи її частини під окупаційне чи зовнішнє управління. Тому фронтирний правлячий клас України в останні часи переважно ублюдочний.

Найголовніше, що в ході цивілізаційного розвитку відбуваються дві неприємні речі – 1) знищується інтелектуальний потенціал цивілізації; 2) відбувається інтелектуально-мотиваційна деградація правлячого класу цивілізації. Тобто в моменти нетривалої в історичному плані спроби пробудження України як цивілізації фронтиру потрібно встигати робити інтелектуальні надзусилля та дуже швидко оновлювати свій правлячий клас.

Інтелектуальна підпорядкованість та вторинність України за часів СРСР погано відобразилася на інтелектуалах. Вони не звикли повсякдень, а в історичному плані втратили традицію – ставити перші та останні запитання самостійно (а не сподіватися на інших), будувати власні теорії (а не вичитувати чужі теорії з книжок), творити власну філософію (а не лише займатися філософознавством). Ціною великих зусиль та самопожертв зараз в Україні створено шанс для інтелектуального прориву, але інтелектофобний спротив так званого креативного класу та олігархізованого правлячого класу повсякчас зменшує цей шанс.

Фронтирна Цивілізація створює потужний виклик для інтелектуалів. Це означає, що інтелектуали мають працювати на межі інтелектуальних зусиль – їм потрібно встигати інтелектуально освоювати сусідні цивілізації і інноваційно просувати свою цивілізацію в інакше, в складніше, в осмисленіше, в перспективніше. Це дуже важко, бо більшість інтелектуалів, досягнувши певного статусу та популярності, перестають працювати на межі. І відновити їх мотивації до інтелектуальних надзусиль дуже важко.

Зі свого досвіду скажу, що полеміка в таких випадках веде дуже часто лише до особистих образ, а не до відновлення інтелектуальних надзусиль опонента. Але без критичних стимулів неможливо обійтись для відновлення інтелектуальних надзусиль, адже зайнявши статусну інтелектуальну позицію і відмовившись при цьому від інтелектуальних інновацій, інтелектуал цей стан передає і решті суспільства. При цьому суспільство в традиційній українській інтелектофобії заспокоюється, і виходить, що Україна знову програє в інтелектуальному плані своїм сусідам.

Фронтир – це неперервна інтелектуальна гонитва. Фронтирна цивілізація має постійно займати більш інтелектуально забезпечену і просунуту цивілізаційну позицію, ніж сусіди, інакше такій цивілізації просто не вижити. Більше того, фронтирні інтелектуали мають ще й переборювати інтелектофобію власного правлячого класу, постійно революціонізуючи його шляхом інновативної освіти та консультацій. Окрім того, фронтирні духовні лідери мають постійно оновлювати мотиваційні настанови суспільства, безжалісно і критично виховуючи, а іноді і люструючи за підтримки громади, власний правлячий клас.

Історичний досвід довгої безнадійної боротьби ОУН-УПА дуже негативно відобразився на українському правлячому класі. За нинішніх споживчих цінностей, які масово транслюються олігархічним телебаченням, правлячий клас в принципі не готовий ні до якої самопожертви. Український правлячий клас в своїй більшості готовий тільки до одного – якомога більше накрасти в Україні і втекти.

Тобто ми як українська громада все це знаємо і готові зрозуміти об’єктивні обставини, що спонукали правлячий клас до короткострокових завдань та до кланового збагачення, якщо би правлячий клас в ситуації революції та війни готовий був би радикально змінюватися. Якщо би правлячий клас був здатний до переосмислення свого минулого-теперішнього-майбутнього, до перепрограмування своєї діяльності, до покарання найбільш одіозних злочинців-убивць-злодіїв-хабарників-мародерів, українська громада пішла би на те, що не наполягала би на екзистенційній відповідальності свого правлячого класу.

Можна було б сказати: накрали і втекли – подавіться і не повертайтеся, не заважайте. Але правлячий клас навіть в умовах революції та війни продовжує здирництво та мародерство. Не за те батько сина бив, що пив, а за те, що похмелявся. Тяжкий споживацький запій українського правлячого класу ставить хрест на його перспективах. Громада вже вимагає екзистенційної відповідальності правлячого класу, але все ще боїться громадянської війни на всій території України.

Отже окрім інтелектофобії обивателів, друга головна проблема України це розбещений споживацтвом, несолідарний з громадою, без стратегічних компетенцій, інтелектофобний правлячий клас. При тому, що виклики, які стоять перед українським правлячим класом значно більші, ніж ті, які стоять перед сусідніми правлячими класами. Якщо такий правлячий клас збережеться ще деякий час, то Україна точно не збережеться.

Для успішної діяльності фронтирного правлячого класу потрібні на порядок більші стратегічні зусилля. Але в тому-то й справа, що інтелектуальні традиції, які навіть встигають виникнути завдяки самопожертвам інтелектуалів у Фронтирній Цивілізації, руйнуються вщент кожного разу при хронополітичних розривах, коли міжцивізіаційні розломи роблять фронтир полем зіткнення (війни) сусідніх цивілізацій. Інтелектуальні надзусилля мало чого варті для власної країни, якщо вони не підтримуються власним правлячим класом.

Головний ресурс нинішньої України це активна громада, яка в своїх мислительних установках та мотиваційних настановах значно випереджає правлячий клас і здатна навіть стимулювати інтелектуалів. Головне цивілізаційне завдання – швидка люстрація до 80% правлячого класу та люстрація до 50% креативного класу, розчищаючи дорогу інтелектуалам і особливо молоді, зокрема і молодим інтелектуалам.

Що цьому заважає?

Найбільшою загрозою для існування України є те, що українська громада стомилася – від постійних понукань та зазіхань Росії, від приязної, але епізодичної та егоїстичної підтримки Заходу і Європи зокрема, від злодійкуватого, мародерського і байдужого до власної громади правлячого класу, від непоборної корупції, від невмирущих олігархів. Українці втомилися постійно боротися і воювати за єдність та цивілізованість країни.

Ми якось не бажаємо обговорювати неприємні факти, але еміграція з України вже після Революції Гідності продовжується. І саме це породжує безнадію. І саме безнадія і депресія є найбільшим ворогом існування України.

Вибачте, що кажу це все під час святкування 25-ти років незалежності, але, з іншого боку, коли ж це все казати?

Війна і фрагментація в Україні є наслідком простих рішень – Росії, яка думає, що може поновити імперію, російськомовних українців, які думають, що варто їм перейти в Росію, то настане щастя, україномовних українців, які думають, що якщо знищити чи хоча б вигнати з країни російськомовних українців, то все буде добре, креативного класу, якому здається, що коли він обслуговує правлячий клас, то виконує свою функцію, інтелектуалів, яким легше перейти в стан креативного класу, ніж тримати свою позицію в процесі постійних інтелектуальних надзусиль проти мейнстриму.

Це дуже важкі завдання. Але якщо їх не здійснити, то ювілею 50-ти років незалежної України просто не буде. Україна не проіснує наступних 25 років з таким правлячим класом і з таким креативним класом, що блокує інтелектуальний процес.

Якщо Україна збережеться, то не тому, що все буде просто. Україна збережеться, якщо вона буде набагато складніша, ніж в минулому і ніж сьогодні. Проста Україна сенсу не має і перспективи впродовж найближчих років не матиме. Перспективу має лише складна Україна.

Перший етап революції восени 2015-го року закінчився тривалою політичною кризою, яка в свою чергу закінчилася контрреволюційними переворотом в Парламенті в квітні 2016-го року. Ми святкуємо 25-ліття Незалежної України в стані контрреволюції та загрози ескалації війни з Росією.

Без другого етапу революції Україна приречена на руйнування і подальшу фрагментацію.

 

Джерело: блог Сергія Дацюка


29.08.2016 1624 0
Коментарі (0)

31.07.2026
Вікторія Матіїв

Віталій Олійник на позивний «Грач» служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Після мобілізації чоловік пройшов навчання, вирушив на Донеччину, а вже під час першого бойового виходу загинув. Понад рік сім'я жила між надією та невідомістю, поки не отримала остаточне підтвердження його загибелі.

1914
29.07.2026
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині одночасно зростає кількість зареєстрованих безробітних і посилюється дефіцит працівників. Бізнес шукає людей для виробництва, будівництва, транспорту, медицини та сфери обслуговування, однак закрити вакансії стає дедалі складніше.

973
19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

2287
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

1381
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

1507
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1942

Десь на початку місяця у 1991-му на проспекті Шевченка я випадково зустрівся з Сашком Кривенком і він, після короткого – «чим займаєшся?» - запропонував мені написати невелику статтю.

202

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

1478

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

913

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

559
28.07.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

4886
23.07.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

6066
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5585
25.07.2026

У відпустовому центрі в Погоні 19–20 вересня відбудеться Міжнародна проща вервиці. Для паломників підготували дводенну програму, яка включатиме спільну молитву, Хресну дорогу, архієрейські богослужіння, нічні чування та поклоніння Пресвятим Тайнам.

1889
23.07.2026

На початку серпня Івано-Франківщина прийматиме дві всеукраїнські прощі — до галицької чудотворної ікони Матері Божої у Крилосі та до відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача у Старуні.  

1745
19.07.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

7774
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

1476 1
28.07.2026

Акторка Івано-Франківського драмтеатру Мирослава Полатайко зізнається, що в дитинстві не мріяла про сцену та не любила виступати перед публікою. Попри це, родинні традиції, підтримка близьких і наполеглива праця допомогли їй знайти своє покликання та полюбити акторську професію.

6322 3
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

496
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

839
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1825
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

2270