Випускники Львівського державного університету внутрішніх справ Микола Гінк та Олександра Діброва вирішили побратися на останньому курсі.
Отримавши на руки дипломи у лютому цього року, вони твердо знали: улітку — весілля, пишуть Вікна.
У своїх мріях молодята окреслили майбутнє спільне життя приблизно так. Микола, який працює у Калуському міськвідділі УМВС, напише рапорт про переведення на роботу до Слов’янська, там вони візьмуть шлюб, зіграють весілля і будуватимуть своє майбутнє щасливе життя. Проте, події в Україні внесли свої непередбачувані ніким корективи і плани молодої пари обернулися з точністю до навпаки.
— Усе ж тут спокійніше, — каже Микола Гінк. Видно, що хлопець хвилюється. І це не дивно, бо за кілька хвилин він отримає новий соціальний статус і стане головою молодого сімейства. — Та і, зрештою, одружитися за всіма традиціями можна лише тут, адже у Слов’янську зараз не працюють державні установи.
До Калуського відділу РАГСу підходить наречена Олександра Діброва у розкішному світлому платті з весільним букетиком у руках і з щасливою посмішкою. Дивується, що їхнім одруженням зацікавилися репортери.
— Нещодавно центральні телеканали показували дівчину, яка приїхала до Слов’янська, щоб вийти заміж, — сміється Олександра. — Я навіть їй трохи заздрила. А тут така несподіванка.
Молодята чекають на своїх друзів, які мають засвідчити найщасливіший момент їхнього життя. Поки є кілька хвилин, говоримо про ситуацію на сході. Олександра Діброва зізналася, що до Калуша вона приїхала цього тижня. Дорога була досить нелегкою і тривожною. І це зрозуміло, адже у Слов’янську — війна. Не всім вдається покинути небезпечну зону: рейсові автобуси не курсують, квитків — не купиш. Виручають приватні перевізники. Дорогою треба пройти кілька перевірок на блок-постах, які контролюються двома сторонами протистояння.
— Мої батьки до мого кроку поставилися з розумінням, — каже Олександра. — Шкода, що вони не змогли приїхати у Калуш і розділити з нами наше свято. Вони приїжджали до мене у Львів, коли я навчалася в університеті, а тому добре знають, які тут живуть привітні і мирні люди, які тут прекрасні народні традиції, культура. І що “бандерівці” на заході України живуть повноцінно та цивілізовано, працюють, виховують дітей, а не ходять озброєними до зубів і “москалів” ночами не їдять, як нав’язує мешканцям сходу російська пропаганда. Шкода, але саме відсутність правдивої інформації, при чому — з обох сторін, найбільше руйнує свідомість мешканців східних областей.
Урешті, молодята дочекалися друзів, і, прослухавши необхідні інструкції працівників РАГСу, під звуки урочистого маршу Мендельсона зробили перший крок до сімейного життя. Церемонію шлюбу провела начальник відділу РАГС по місту Калушу Ірина Очкур. Рушничок щастя перед нареченими простелили їхні найближчі друзі — Руслан Флис та Ліля Драган. А далі — спільні келихи шампанського, обручки і відкрита дорога до нового сімейного життя.
— Наразі прізвище чоловіка не беру, — шкодує Олександра Діброва, — бо у Слов’янську не працюють паспортні столи. Зараз ми відсвяткуємо з друзями цю важливу подію, а через кілька днів повернуся додому, щоб владнати всі справи з документами та з роботою. А повноцінне весілля у нас обов’язково буде. Ми вирішили, що зіграємо його на початку осені у Калуші, за всіма народними традиціями, які мені дуже подобаються. Адже у Слов’янську такого немає. Та і, зрештою, час сьогодні досить складний, а тому тяжко щось конкретно спланувати наперед. Проте я чітко знаю, що у мене не тільки чоловік з Калуша. Незабаром я теж стану калушанкою.
