Сім кіл пекла Євгена Юрченка з Долинщини: Іловайський котел, 20 днів в полоні в сепаратистів

 

 

 

Кореспондентові «Фіртки» вдалося поспілкуватися з мешканцем села Велика Тур’я, що на Долинщині, Євгеном Юрченком, про те, що саме відбувалося в оточеному російськими військами Іловайському котлі, про його перебування 20 днів в полоні в російській армії та в сепаратистів в Сніжному, про обмін полоненими та своє бачення війни та миру.

 

...Мене призвали по мобілізації 9 квітня. Швидко пройшли медкомісію. На зауваження окремих лікарів ніхто не дивився. Ось у мене були серйозні проблеми по лінії стоматології, але на це не зважали. Вже 10 квітня я був у Володимир-Волинському у 51 механізованій бригаді. Зібрали воєнні квитки. Потім почали розподілювати по підрозділах. Але ділили навіть не по посадах, не за фахом, а – кого куди...

 

Яка у вас була посада, коли служили в армії строкову службу?

Коли я служив в армії строкову службу, то я був водій БМП.

Ми пробули у Володимир-Волинськлму  пару днів. Потім нас перекинула на полігон у Рівне. Розподілили, хто в якій роті. Я опинився в  зенітно-ракетному взводі. Мав бути при штабі.

Було три батальйони. Спочатку на Схід поїхали перший і третій батальйони. Наш другий батальйон визначили як резервний. Ми ніби проходили підготовку на Рівненському полігоні. Але навчань, як таких, фактично не було. Нас не вчили, як стояти на блокпостах, як штурмувати.

Частину наших з інших батальйонів, що були під Волновахою, розбили. Другий батальйон тоді перекинули у Миколаїв і розформували – фактично ми замінили тих, хто загинув в інших батальйонах або ж залишив службу за сімейними обставинами. Я потрапив у зенітно-ракетний взвод третього батальйону.

У нас були ще навчання. Але теж нічого особливого нас і не вчили. Ще в Рівному на полігоні за весь час навчання я кинув тільки дві гранати, один раз вистріляв 20 патронів. Потім на пристрілку автомата ще виділили 12 патронів і все. Ніхто нами серйозно не займався. Ніхто не розказував як себе поводити, як робити бліндажі, блокпости, як окопуватися. Все потім прийшлося «вивчати» в реальних бойових умовах.

Потім нас відвезли у Луганську область у село Варварівка. Там усе було спокійно. Я був при штабі, ми ходили в караули. Ну коли вже не вистачало людей, то ставили нас на блокпости, хоча реально ми не знали як то все правильно має бути. На мою думку на блокпостах мала б стояти міліція і перевіряти документи, а ми мали б бути тільки як охорона збоку. Але міліції там ніякої нема, усі перейшли на сторону сепаратистів.

З Луганська нас перекинули в Харківську область, потім у Дніпропетровську область, село Дачне, а потім У Донецьку область. Всю техніку ми везли поїздами на платформах і самі пересувались поїздами в пасажирських вагонах.

У Донецькій області нас завезли у якесь село, Комунарівка здається. Дуже горбиста місцевість. Там ми пробули два дні. І нас почали обстрілювати з Ураганів. Ми здивувалися звідки та сторона дізналася, що ми тут.

На той час ми техніки вже практично не мали. Усю забрали на блокпости. Ми переїхали в село Дзеркальне. І там копали бліндажі, облаштовувалися. Теж десь так два дні все було спокійно. На третій почалися обстріли з мінометів, Ураганів. Стріляли головним чином вночі – третя-четверта година. Ми навіть не спали, а слухали, звідки стріляють і щоб могти встигнути сховатися в бліндаж.

 

Як ви потрапили в полон?

Все почалося 24 серпня, на День незалежності. Все було ніби спокійно. Нам навіть було дивно, що так спокійно як ніколи. І десь година 10-та, якраз початок параду в Києві, нас почали обстрілювати. Десь метрів за 300-400 від нас були склади із воєнною технікою і снаряд потрапив туди. Там у ямі навозили десь 300 тон боєприпасів і вони почали розриватися Ми ще жартували, що маємо на День незалежності салют. Але жарти жартами. Три години рвалися снаряди, ракети до «Градів», «саушок», ми сиділи у бліндажах, бо вилізти – то смерть, молилися до Бога і думали, що вже не вийдемо звідти живі.

Десь після обіду стало тихо. Ми вийшли із укриття. До нас раптом прийшли воєнні, десантники, у них були на формі білі пов’язки. Ми ще здивувалися, що то за такі пов’язки. Вони пройшли в штаб… Ми думали, що то наші. А виявилося, що то росіяни, і вони думали на нас, що ми їхні. Виявляється, коли їхала російська колона і вони від неї відстали. Коли склади наші розривалися і їх підбили. Тобто хлопці заблукали. Наші їх заарештували і кудись повезли. Але довго вони були серед нас і ніхто не зрозумів, що вони з російської армії.

25 серпня ми помітили колону техніки, десь понад 100 одиниць. Думали знов, що то наші. А виявилось, що ні. Нас оточили подвійним кільцем. Ми не мали з чим тримати оборону. Техніки практично не було. З автоматом проти них не підеш. Ми почали дзвонити, просити підмогу. Нам сказали тримайтеся. Обіцяли підмогу, потім сказали, що не буде. Ми не мали де діватися.

Що взагалі відбувалося під Іловайськом я не знаю, то знають в штабах, я тільки можу розповісти те, що бачив на свої очі...

 

 Скільки вас там було?

Це були залишки різних підрозділів. Я навіть не можу точно сказати. Потім 26 серпня приїхав російський танк попри «зеленку». Російські підійшли, а ми сиділи у бліндажі, і кажуть: «хто є виходьте, а якщо не вийдете, то ми кидаємо гранати» і почали відлік. Хлопці вийшли. Тоді взяли двоє чи троє наших.

Через деякий час їх відпустили і сказали, якщо не здадуться усі, то цю територію вони зрівняють із землею. А вони це могли зробити, бо техніки у них вистачало. І все. 26 серпня ми здалися у полон, бо іншого виходу не було. Жити хочеться.

Ми були повністю оточені і нас усі вивели звідти. Ми здали усе – бронежилети, автомати. Обшукали нас, забрали усі документи. Залишили тільки паспорт. Мобільні телефони порозбивали на місці.

Дві доби нас протримали ще там серед російських. Потім 28 серпня нас погрузили на криті Камази – вони були настільки затентовані, що повітря практично не було. Ми всі думали, що тут і задушимося. Нас завезли у Сніжне і здали нас сепаратистам. Підвезли нас до колишнього відділення міліції. Усі вистроїлися. Почали перераховувати. Спочатку наказали вийти з строю офіцерам, мінометникам, розвіці і наказали їм вийти зі строю. Їх потім водили по місту і показували розвалини, і казали – от бачите, що ви наробили… Сніжне зараз – то майже самі руїни… Люди їх закидували камінням.

 

А це справді зруйноване саме через обстріл української армії місто?

Вони там, всі мешканці, переконані, що це українська армія…

Нас, купу народу, загнали у невелику клітку і казали, що тут ми будемо і жити, і в туалет ходити, і все інше. Були і поранені.

Потім через пару днівприйшов їхній старший. Вони там по іменах не називаються. Мають свої позивні чи клички. Усі, без винятку, із георгіївськими стрічками. Він наказав нас перевести у бокси – гаражі.

Забрали вони у нас усі документи. Навіть шнурки із взуття і ремні. Наступного дня ми мусіли заповнювати анкети хто ми і звідки.

 

Скільки всього там було людей?

Казали, що нас було понад 200.

Потім нас почали водити на роботи. Групами відправляли. Записували усі дані. Я розбирав розвали колишньої податкової у Сніжному. То було двоповерхова споруда. Вони казали, що то наші її розбомбили із літаків. Так само по сусідству був і 5-поверховий житловий будинок. Стіни є, а середина повністю розвалена. У такому стані пів міста.

Ми розбирали ці розвали. Були змушені, бо нам пригрозили: «крок в ліво, кров в право - розстріл».

У тих боксах ми спали на дошках. Тут вже ставлення стало трохи кращим, по черзі волили в туалет. Щодо харчування, то воду давали, а продукти – так, щоб з голоду не померти. Десь колись в супі попадеться картоплина, але частіше гола юшка.Годували лиш в обід і ввечері.

Правда, дали телефон подзвонити додому.  Я подзвонив до дружини. Вона була шокована, бо не знала що я в полоні.

Фізичного знущання тоді  вже над нами не було.

 

Як вам вдалося звідти вирватися?

Я був 20 днів у полоні. Хоча, ми не знали ні який день, ні котра година. Втекти було нереально. Навколо лише вони. Усе місцеві, сепаратисти.

Нас обміняли. Приїхало багато сепаратистів. Жінка якась займалася обміном. Зачитали прізвища 73 людей, троє з нас було пораненими.

Нас загрузили у два автобуси і повезли. Їхали з нами російські журналісти, представники ОБСЄ.

Куди нас везли, ми не знали. Нас обмінювали на трасі. Міняли «голову на голову». Вишикували нас по десятеро і так партіями міняли. Йшли ми різними полосами – один напроти одного. Нас зустріли, знову загрузилиу  автобуси і відправили у Краматорськ.

Там вже була наша база. Нам там дали вже медичну допомогу, нагодували. Звідти нас відправили у Харків.

На третю добу приїхали волонтери, дали одяг. Я зідзвонився із сім’єю.

Волонтери організували автобуси, щоб нас забрати у Володимир-Волинський. Ми дуже хотіли додому.

 

Як вас зустріли у Володимир-Волинському?

Нас зустріли як героїв. Родичі, міський голова, люди, оркестр. Хто близько, той відразу поїхав додому. Нас четверо лишилося у казармі.

Нам зараз дали 20 днів відпустки. Через 20 днів маю вернутися у військову частину.

 

Що ви думаєте щодо перемир’я?

Вони там на Донбасі хочуть бути окремо. Кажуть, що нас годують, що вони працюють, а більшість грошей забирає Київ. Думаю, що якщо вони хочуть так, то треба це все мирно вирішити. Бо ця вся ситуація так просто не закінчиться. Росія дає їм серйозну підтримку. Навіть розповідали що коли ще тільки у Києві починався Майдан, вони уже готували зброю. І більшість населення не хоче бути з Україною.

 

Як вас зустріла родина?

Я доїхав до Стрия, а там мене зустріла дружина з 4-річним сином і голова сільської ради. В сеіл вже чекала громада. Я приїхав десь коло 11 години ночі в село. Було дуже приємно. Зустріли родина, голова сільради, односельчани.

Зразу не міг себе знайти. Психологічно дуже важко. Переживаю дужеза тих хлопців, що залишились у полоні, чи вони вже змогли вийти звідти. Бо нас там всього було десь коло 200, а обміняти тільки 73, - решта в полоні.

 

От зараз Президент каже, що зараз треба припинити війну і домовлятися. А дехто, з числа «гарячих голів», звинувачують його у тому, що він здає країну. Що ви думаєте з цього приводу?

Перемир’я потрібне, бо гинуть солдати і мирне населення. Мир кращий за війну. Якщо ми немаємо нормальної бойової техніки, то чим ми маємо воювати? Я через це все пройшов, повірте – нікому не бажаю подібного. Страшне нервове навантаження. Постійно тебе кудись везуть, ніхто не каже куди, чи на розстріл, чи куди… І так кожних два-три дні. Умови страшні, ні поїсти, ні навіть вмитися тижнями.  Так, ми повинні воювати за Україну, але повірте, що мир кращий за війну.

 

Чим зараз займаєтеся?

Зараз я відпочиваю, відновлюю документи, бо усі втратив на сході. Дуже дякую Василю Павловичу Бартківу, що і зараз допомагає мені, і дуже допоміг при звільненні з полону, допоміг родині. Дуже добре, що є такі люди.

8 жовтня я вже маю бути у Володимр-Волинському. Але вертатися не хочу. Просто ще в такому стані, що дуже тяжко. Дитина і жінка у мене інваліди. Похилого віку теща і тесть. Усе господарство на мені.

Хочу, щоб усе це якнайшвидше закінчилося і щоб наші хлопці вернулися додому живі і здорові. Бо це все дуже страшно. Головне, щоб усе вирішували мирно. Нехай сідають за стіл переговорів. Вони кажуть, що під час перемир'я наші їх провокують. Але це не правда. Багато людйе у полоні. І сепаратисти можуть їх кинути як гарматне м'ясо проти своїх. Це теж треба враухвати.

 

 

 


21.09.2014 2703 0
Коментарі (0)

11.12.2025
Павло Мінка

Національні парки Івано-Франківщини, де зберігаються праліси та унікальні види рослин і тварин, стикаються з системними загрозами: незаконними рубками на сотні мільйонів гривень, організованими схемами та обмеженим контролем через воєнний стан.  

928
07.12.2025
Вікторія Косович

Ректор «Івано-Франківської академії Івана Золотоустого» та священник Олег Каськів понад двадцять років поєднує духовне покликання з керівництвом освітою. Як сучасна молодь поєднує навчання, технології та духовність? Чи може церква залишатися авторитетом у світі соцмереж? І як війна змінює освіту та цінності студентів — читайте в інтерв'ю Фіртці.  

4537
04.12.2025
Вікторія Матіїв

Священник з Івано-Франківська Василь Савчин в інтерв'ю журналістці Фіртки розповів про духовний сенс зимових свят — від Святого Миколая до Стрітення — і пояснив, як традиції та сімейні звичаї допомагають відчути Божу любов.  

1641
01.12.2025
Дар'я Могитич

Офіційна статистика прокуратури за 2024–2025 роки — ексклюзив від Фіртки.  

10830
29.11.2025
Олег Головенський

У передріздвяному інтерв’ю Фіртці мер Івано-Франківська Руслан Марцінків розповів про особисте життя: родинні традиції, сімейний «осередок Марцінківих» в Отинії, друзів і вміння прощати недоброзичливців, а також поділився думками про культурне життя міста — літературу та театр.

3323
28.11.2025
Діана Струк

Як комунальний транспорт Івано-Франківська адаптує маршрути, долає нестачу водіїв, реагує на скарги пасажирів, забезпечує доступність та планує розвиток до 2030 року, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором комунального підприємства «Електроавтотрансу» Віталієм Голутяком.  

3618

Він мав особливий голос, талант композитора. Був дотепним, креативним, наполегливим, небагатослівним, потужним і результативним. А ще – дуже цілісною людиною. Такі зараз, в епоху мерехкотіння уваги в потоці самовпевненого дрібного, у все більшому дефіциті…

17473

Завдяки кіноіндустрії з її різдвяними фільмами ми добре знаємо про особливості  святкування Різдва в трансатлантичному світі (США, Канада, Великобританія) та Європі. В Україні серцем цього свята є колядки та щедрівки.  

930

«Голлівуд» завжди або передбачає, або програмує нам майбутнє.

1184

Будь-яку подію, будь-яке явище, будь-який процес можна символічно описати за допомогою одного з трьох ритуалів – наречення імені, шлюбу або панахиди

946
11.12.2025

Святкові застілля часто спокушають нас великою кількістю смачних страв, але переїдання може зіпсувати як настрій, так і самопочуття.  

6322 4
07.12.2025

Під час посту людина не вживає білкові продукти тваринного походження: м’ясо, рибу та молочні продукти. Натомість у раціоні залишаються крупи, бобові, горіхи, фрукти та овочі.    

31945 1
04.12.2025

Попри чудові якості, важливо розуміти, що грейпфрут відіграє особливу роль у взаємодії з певними ліками.

11559
13.12.2025

На переконання отця, справжню підтримку дають віра, молитва, Слово Боже, одновірці та щирі друзі. Важливо й самим бути поруч із тими, хто горює — підтримати присутністю, словом та молитвою.

8182
06.12.2025

Сьогодні, 6 грудня, в Україні за новим церковним календарем відзначають День святого Миколая.

1196
04.12.2025

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

7659 1
11.12.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

38724 1
11.12.2025

Адміністрація президента США Дональда Трампа перевертає з ніг на голову звичну логіку американської зовнішньої політики — Європа шокована, але ще в очікуванні змін на кращі стосунки зі своїм стратегічним союзником.  

832
05.12.2025

Василь Вірастюк — народний депутат України IX скликання від Івано-Франківщини. За нього у 2021 році під час проміжних виборів у 87 окрузі проголосували понад 31,2% виборців.

4632
04.12.2025

Александр Стубб, президент та колишній прем’єр-міністр Фінляндії, дипломат та очільник світових структур з великим досвідом, розповів у Foreign Affairs про своє бачення майбутнього світу.

1170
01.12.2025

Вперше в історії Центральний банк Росії почав прямий розпродаж стратегічних запасів золота зі своїх резервів на внутрішньому ринку. Про це стверджує Служба зовнішньої розвідки України.

1528