Сімферополь - Івано-Франківськ: Історія однієї сім’ї

 

 

Російськомовновні українські націоналісти. Так називає себе і свою сім'ю мати українського військового льотчика у Бельбеку, кримчанка Марина. Вона разом із рідними опинилася в числі так званих «біженців», які шукають прихистку на Прикарпатті.

 

 

Божевільні, але ідейні

 

Сім’я із гарнізонного містечка Гвардійське, Сімферопольського району АРК фактично опинилася в епіцентрі подій під час анексії і коли зрозуміла, що дороги назад уже немає, вирішила їхати.

«Усе дуже переплелось. Коли кожного дня чекаєш, що будуть штурмувати, коли люди, яких знаєш багато років наче зомбі і їм нічого не можливо доказати, бо відразу кажуть, що ти фашистка – це важко емоційно. Я ще в 1990 році вирішила, що якщо повернеться радянський союз, я в ньому жити не буду»,  - говорить пані Марина.

Марина – російська українка, бо народилася на Далекому Сході, але все життя прожила в Криму. Її чоловік – Володимир – уродженець Севастополя. Вона – лікар-фтизіатр із 20 річним стажем роботи, він – працівник театру. В Івано-Франківськ подружжя прибуло із молодшою дочкою – 13 річною Марією і домашнім улюбленцем собакою «Іриска». Із собою взяли найнеобхідніше. Вдома залишилось усе – будинок, майно, роздаровані домашні тварини і найдорожче - старший 23-річний син, який наразі очікує передислокації своєї військової частини на материк.

А ще родичі, які так і не змогли зрозуміти вчинку близьких. Сім’я Марини розділилася – батько підтримав подружжя, а мати і брат  – навпаки відмовляли їхати, і, як розповідає жінка, досі не розуміють такого вчинку.

«Батькові було тяжко нас відпустити, але він розумів. Мати живе у власному світі. Із братом у нас громадянська війна. Він чекає, що буде велика зарплата… А скільки я всього у свою адресу за ці дні почула від інших родичів… У нас там фактично всі сім’ї так розділені…», - сумно зауважує Марина.

Володимир називає свою сім’ю божевільною, але ідейною, бо не змогли змиритися із ситуацією і чекати невідомо якого покращення.

«Чи багато нас таких у Криму? – не знаю, - говорить чоловік. - Усі різні і кожен в праві жити у свій спосіб. Ми не хотіли виховувати дитину у постійній боязні».

Чому обрали для переїзду саме Івано-Франківськ відповідають чітко – рішення було невипадковим.  Свого часу тут проходив військову практику їхній син і їх завжди тягнуло ближче до заходу, до Європи.

 

 

Крим – вічна боротьба між радянським і нерадянським

 

Щодо подій, які змінили історію держави і в першу чергу історію кожного, хто проживав в АРК, сім’я розповідає із нерозумінням, що відбулося.  Втім переконані, грунт для «покращення» готувався роками і не зовнішніми силами, а внутрішніми «козачками», п'ятою колоною, яка в Криму жила ще з часів СРСР.

Люди відзначають, що протягом усіх подій на столичному Майдані на півострові все було спокійно, жодних заворушень чи якихось інших дій і раптово в один момент все вибухнуло.

 «В Україні жилося нормально. Не все подобалося. Втім, чого люди хочуть в Росію ми не знаємо. Справа не в грошах. Йшла сильна промивка мізків. І все через соцмережі. Головним чином «Одноклассники»», - припускає Марина.

Кримчани зауважують, що у свій час центральне керівництво держави просто втратило той момент, коли потрібно було із людьми працювати. За їхніми словами, Україна програла інформаційну війну Росії, а  ще – не було ніякої освітньої роботи. Одиниці українських шкіл, відсутність українського телебачення і преси, виключно російськомовна література зробили свою справу.

«Кримчани живуть у своєму соці. Вірять у те, що є бандерівці, яких вони ніколи в очі не бачили. Вірять, що заборонять російську мову, хоча той мовний закон на півострові ніколи і не діяв. Україна програла інформаційну війну. На це не звертали увагу, а це все пропаганда. Нині ж мізки людям промиті до такої міри, що вони не розуміють усю глибину проблеми. Не розуміють, що Крим дотаційний регіон, що молоді хлопці служитимуть у гарячих точках. У всіх відповідь одна – все буде нормально. Путін обіцяв», - говорять люди.

А ще, запевняє пан Володимир, питання у специфіці регіону, який населяє різнонаціональне населення. Кажуть, що кримські татари завжди знатимуть, хто такі українці і кому вони завдячують своїм проживанням у Криму, натомість усі решта – у більшості випадків росіяни, які залишились на військову службу.

«Тут у вас одна нація, це відчувається. А там – ні. Там усі різні. Там багато українців, але вони втратили свою ідентичність. Немає єднання народу.  Там розподіл не за національним принципом – а так – радянський, нерадянський. От і все. Національність у сприйняття тут ні до чого. Розмови лиш про одне – нам потрібно сильної руки. В СРСР було так, а зараз так… Там йде вічна боротьба між радянським і нерадянським», - переконаний голова сім’ї.

Втім, попри усю складність ситуації, сім’я називає Крим українським і вірить, що з часом і там люди зрозуміють, що жити у складі України було набагато краще, ніж ті «перспективи», які обіцяють з Росії.

Немає у людей  і докорів до центральної влади, яка не змогла протистояти агресору і залишила людей сам-на-сам.

«Залити кров’ю увесь Крим і рятувати тих, більша половина яких цього не бажає – це не вихід. Ми от рятуємо себе самі. Україна мене не кинула. Ми приїхали сюди і думаємо, що все буде нормально», - констатує пані Марина.

 

 

Нове майбутнє

 

Нині кримчани тимчасово оселилася в Івано-Франківському готелі. Чоловік з дружиною емоційно згадують як покидали Крим, але не менш емоційно будують плани на вже «бандерівське» майбутнє.  Хоч попереду невизначеність і ще більше запитань, ніж відповідей вирішили остаточно – назад дороги нема.

«Ми для себе вирішили, що жити будемо тут. Так нам ближче до душі. Ми могли б там залишитися, змиритися із тим болотом, у яке нас повернули, наступити собі на горло.  Але чогось не хочеться. Нам уже по 50 років і ми назад у радянський союз не хочемо», - розповідає пані Марина.

Зараз подружжя планує шукати роботу і навчальний заклад  для дочки (Марія навчалася в україномовній школі – Авт.) Куди саме, у який населений пункт Прикарпаття їх ще закине доля вони не знають. Кажуть, все залежить від того, де жінка зможе працевлаштуватися за спеціальністю.

«Головне, щоб влаштувалася дружина, а я вже собі роботу знайду, - говорить пан Володимир. - Також шукатимемо помешкання неподалік. Тоді вже і дочка зможе піти у школу. Вона зараз переймається, бо вчилася у художній школі і хоче продовжувати малювати».

До слова, обласне керівництво питанням працевлаштування пані Марини вже займається і у найближчий час пообіцяло дати відповідь сім’ї. Сподіваємося, вона буде позитивною.

За декілька днів свого перебування в Івано-Франківську кримчани вже встигли погуляти містом і навіть скоштувати місцевих страв. Кажуть, що дуже сподобалося. Але ще більше сподобалося їм те, як їх зустріли місцеві волонтери - такої щирості не бачили давно.

«Я звик усе заробляти своїми руками. А тут приїхав  - навколо  люди, усі посміхаються, розпитують. Мені надавали продуктів, житло. Надзвичайно хороші люди», - ділиться враженнями від зустрічі пан Володимир і додає, що хотів би колись, коли «осяде» віддячити усім, хто допоміг у скрутний час.

Сім’я пані Марини – чи не єдині, хто погодився на розмову із нами. Решту – або ж просто залякані, не бажають іти на контакт, або ж переживають за близьких, які залишились вже по той бік кордону.

Не все так просто, як виглядає на перший погляд, із переїздом цих люджей на Прикарпаття. Нині їх вже понад 200. Це щоденна робота десятків волонтерів, однак ми повинні пам'ятати, що ми відповідальні за тих, кому надали притулок

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Сьогодні ми - не миротворці, але очі цих кримчаків дивляться на нас із надією. Надією, що ми не залишимо їх у біді.

 

Марія Лутчин,

для "Столиці Карпат"


21.04.2014 1233 7
Коментарі (7)

оксана 2014.04.21, 20:40
Я верю ,что все у вас будет хорошо!!!!!
Щукар 2014.04.23, 13:33
А тепер Крим буде великою ігорною зоною,куди буди стікатись криміналітет з Росії та навколишніх територій, Путін подав в держдуму проект такої зони в Криму.
Яр 2014.04.23, 13:56
Удачі їм та добра
алексей 2014.04.23, 18:07
не статья а бред собачий,сразу видно в крыму не жили никогда,после распада ссср,было только хуже,был у нас совхоз милионер,работа зарплаты,а сейчас развалины и народ в огородах с мотыгами как в 18 веке,и жил я там с 1970 года,так что знаю о чем пишу
doc 2014.04.22, 08:26
"..на півострові все було спокійно, жодних заворушень чи якихось інших дій і раптово в один момент все вибухнуло..." - извините, но это явная ложь. Поднимите материалы прошлых месяцев - Крымский парламент не один раз в ультимативном ключе выражал свое несогласие с майданом и бандеровцами и предупреждал об отделении от Украины.
не байдужа) 2014.04.22, 09:45
вони просто молодці, виховані , інтелегентні, хороші і добрі люди.. які не надіються ні на кого, а самі шукають вихід із ситуації... просто молодці. пишаюсь ними.
Молодці 2014.04.25, 08:36
Удачі цій сімї. Все уних буде добре, а кримчани скоро протрезвіють
13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

2334
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1135
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1432 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2312
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3782
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2730

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

799

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2525

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

942

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1390
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2486
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2552
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

3140
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19929
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1464
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21456
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9264 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

809
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

739
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

1471
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1247
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1622