На лавці в парку сидів самотній дідусь. Поруч присіли відпочити мама з маленькою донькою. Дідусь пригостив дівчинку цукеркою. Та, розумниця, відразу сказала йому:
- Спасибі.
Дідусь поцікавився:
- Що за слово ти мені сказала?
Дівчинка подумала, що старенький не розчув її, і повторила:
- Спасибі.
Але той знову запитав:
- А що означає це слово?
Дівчинка знизала плечима:
- Мене так мама вчила говорити, і тато.
- Дуже добре, мила. Але чи ти розумієш, що сказала?
Тут мама пояснила:
- Донька подякувала вам за цукерку. Так роблять усі виховані люди.
- Так-так, звичайно. Але слово це особливе. Це не просто подяка. Раніше ці слова були молитвою, котра повністю звучала так: "Спаси вас Бог". Тобто, ви мені зробили добро, і я молю Господа, щоб він врятував вас для вічного життя: "Спаси Бог". Потім люди стали забувати про Бога, і молитва скоротилася, чи й зовсім зникла. Всі звикли говорити: "Спаси-бі". Що це? "Спаси" - ясно, а що таке "бі"?
Тепер уже дідусь здивовано знизав плечима і зітхнув:
- Люди часто забувають про Бога. Живуть, як їм заманеться, а так і загинути недовго. Ось тому ті, хто пам'ятає про Творця, і моляться один за одного: "Спаси вас Господи" чи "Спаси вас Бог". А коли людина говорить, сама не розуміючи що, то це не молитва виходить, а щось інше. Чи не правда?
Дідусь схилив перед своїми слухачками голову:
- Ви вибачте мене. Зовсім я вас заговорив. Але мені б дуже хотілося, щоб така світла душа, як ваша донька, помолилася про мене.
Дідусь насилу встав з лави, ще раз вклонився і, спираючись на ціпок, пішов по пустій алеї.
- Спаси вас Бог, - сказала йому вслід дівчинка.
